Еко ї еджагам Ejagham йакур йако народ мовної підгрупи бенуе конго на південному сході Ніґерії Західна Африка Екої EkoiН

Еко́ї (еджагам Ejagham; йакур, йако) — народ мовної підгрупи бенуе-конго на південному сході Ніґерії (Західна Африка).

Екої Ekoi
Наголовник зі шкіри — витвір традиційного мистецтва екої
Кількість	бл. 500 тис. чол.
Ареал	Нігерія: штат Кросс-Рівер Камерун
Близькі до:	бокі, йала, ефік-ібібіо
Мова	екої
Релігія	традиційні культи (Анімізм)

Територія проживання, чисельність і субетноси

Люди екої проживають у нігерійському штаті Крос-Рівер — у районі, обмеженому річкою Крос і кордоном з Камеруном (також у прикордонні).

Про загальну чисельність екої судити складно, за оцінками на сер. 1990-х рр. вона становить бл. 0,5 млн чол..

Екої поділяються на такі субетнічні групи: власне екої, акажу, кеака, нкумм, нде, олулумау, ассумбо-амбеле, бан'янґі, манта, абанґ.

Мова і релігія

Мова (мови) екої належить до мовної підгрупи бенуе-конго нігеро-конголезької групи конго-кордофанської мовної родини.

У екої відоме існування піктографічної писемності нсібіді.

Екої сповідують традиційні культи.

Історія і суспільство

Про ранню етнічну історію екої відомо небагато. Достеменним фактом є те, що у XVII—XVIII ст.ст. екої правили за джерело рабів для работоргівців з народів ефік та ібібіо.

Аж до 20-х рр. ХХ ст. екої розвивались в ізоляції, що посприяло певній консервації значного числа пережитків старовини, як у суспільному устрої, так і побуті й віруваннях і в культурі в цілому.

Основу соціальної організації екої складають сільські общини, великі родини, родова організація, чоловіче таємне товариство «чоловіків-леопардів» Еґбо, що створене екої, поширилось у всій Південній Нігерії, вкл. із заселеними ефік-ібібіо землями; жіночі таємні товариства (наприклад, Екпа), вікові групи, корпоративні асоціації мисливців за головами.

Господарство і культура

Основні традиційні заняття екої — ручне підсічно-вогневе землеробство (ямс, маніок, батати, арахіс) і мисливство.

Серед ремесел розвитку набули ткацтво, гончарство, різьблення на дереві (маски, напнуті шкірою й щедро інкрустовані; фігурки предків у вигляді сильно видовжених стовпів, увінчаних стилізованими головами).

Житло екої — обмазана глиною хатина з жердин і трави, кругла в плані з конічною верхівкою.

За одяг екої традиційно правили пов'язки на стегнах.

Основу раціону складала рослинна їжа.

У екої розвинутий усний фольклор і міфологія. Верховним божеством є небожитель Обассі Оссо, його «земним представником» виступає дідо (праотець) Єтим Не. Міфологічні уявлення екої знаходять живий зв'язок з тотемізмом. На могилах верховних жерців екої знаходили антропоморфні кам'яні моноліти - Акванчі.

Джерела

Попов В. А. Экои, Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: «Советская энциклопедия», 1988, стор. 167 (рос.)
Forde D. Jako Studies., L.-N.Y., 1964 (англ.)