Едіт Піаф

Еді́т Піа́ф (Édith Piaf фр.: [edit pjaf] ( прослухати), справжнє ім'я Едіт-Джованна Ґасьйон, Edith Giovanna Gassion; 19 грудня 1915(19151219), Париж — 10 жовтня 1963, Грасс) — знаменита французька співачка й акторка. Вважається найкращою співачкою Франції та однією найвідоміших естрадних співачок світу.

Едіт Піаф
фр. Édith Piaf
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я	Едіт-Джованна Ґасьйон
Дата народження	19 грудня 1915(1915-12-19)^[1]^[2]^[…]
Місце народження	Париж
Дата смерті	10 жовтня 1963(1963-10-10)^[1]^[2]^[…] (47 років)
Місце смерті	Грас
Причина смерті	крововилив
Поховання	Пер-Лашез і ^d
Роки активності	1935 — 1963
Громадянство	Франція
Національність	Француженка
Професія	співачка, акторка
Співацький голос	контральто
Інструменти	вокал
Жанр	шансон
Псевдоніми	Маля Піаф, Едіт Піаф
Лейбли	Capitol Records, ^d, Columbia Records, Polydor Records і ^d
Нагороди	^d (1998) Срібний диск (1977) Золотий диск Платиновий диск
Батько	^d
Мати	^d
Діти (1)	^d^[5]
Автограф
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Музика Едіт Піаф часто була автобіографічною та у жанрі реалістична пісня () та сентиментальна любовна пісня про кохання, втрату та смуток. Її найвідомішими піснями є "La Vie en rose" (1946), "Non, je ne regrette rien" (1960), "" (1949), "Milord" (1959), "" (1957), "" (1940), та "..." (1951).

Її слава припала під час німецької окупації Франції і у 1945 вийшла її найвідоміша пісня "La Vie en rose" (Життя у рожевому). У 1940-х роках, вона стала найвідомішою музичною виконавицею Франції та проводила тури по Європі, США та Південній Америці. Її популярність дозволила їй з'явитись на американською телебачені у телепрограмі Шоу Еда Саллівана.

Вона продовжувала свою кар'єру, беручи також участь концертному залі Олімпія у Парижі, до самої смерті у 1963 у віці 47-и років. Її остання після, "L'Homme de Berlin" (Чоловік Берліну), була записана разом з її чоловіком у квітні 1963. Після смерті співачки було створено чимало документальних фільмів про її життя. Завдяки своїй творцій діяльності, її пісні дали поштовх до розвидку .

Життєвий шлях

Едіт Піаф у дитинстві

Пам'ятна дошка про народження Едіт Піаф, 72 rue de Belleville, XX округ Парижу

Дитинство

Матір'ю Едіт була безталанна акторка Аніта Маяр, що виступала під псевдонімом Ліна Марса. Батьком був Луї Гассіон — вуличний акробат.

Через два роки Луї Гассіон довідався, що дружина його покинула, а дочку віддала на виховання своїм батькам. Умови, в яких жила Едіт, були жахливі, й Луї відвіз дочку до Нормандії до своєї матері, що працювала куховаркою в домі розпусти.

Тут з'ясувалося, що Едіт зовсім сліпа. Як виявилося, у перші ж місяці життя в Едіт почала розвиватися катаракта, але подружжя Маярів, очевидно, цього просто не помітило. Коли ніяких інших надій не залишалося, бабуся повезла Едіт у Лізьє до святої Терези, куди щорічно збиралися тисячі прочан з усієї Франції. Поїздку призначили на 19 серпня 1921 року, а 25 серпня 1921 року Едіт прозріла. Їй було шість років.

Незабаром Едіт пішла до школи, але добропорядні обивателі не хотіли бачити поруч зі своїми дітьми дитину, що живе в борделі, й навчання для дівчинки дуже швидко закінчилося. Тоді батько забрав Едіт у Париж, де вони почали разом працювати на площах — батько показував акробатичні трюки, а його дев'ятирічна дочка співала. Едіт заробляла співом на вулиці доти, поки її не взяли в кабаре «Жуан-Ле-Пін».

Юність

В 1932 році Едіт познайомилася з Луї Дюпоном (фр. Louis Dupont), через рік у них народилася дочка Марсель (фр. Marcelle). Однак Луї не влаштовувало, що Едіт занадто багато часу приділяє своїй роботі, й він вимагав, щоб вона полишила її. Однак Едіт відмовилася, і вони розійшлись. Спочатку дочка залишалася з Едіт, але потім Луї Дюпон забрав дочку до себе, розраховуючи, що кохана жінка повернеться до нього. Марсель занедужала на туберкульозний менінгіт й потрапила в лікарню. Після відвідувань Марселі занедужала й сама Едіт. У той час цю хворобу лікували погано, не було потрібних медикаментів, і лікарі часто просто спостерігали за хворобою в надії на щасливий кінець. У результаті Едіт видужала, а Марсель померла у 1935 році. Вона була єдиною живонародженою дитиною Едіт Піаф (у 1938 році в результаті передчасних пологів у неї народилася мертвонароджена дитина, після чого вона втратила здатність мати дітей).

В 1935 році, коли Едіт виповнилось двадцять років, її помітив на вулиці Луї Лепле (фр. Louis Leplee), власник кабаре «Жернис» (фр. le Gerny's) на Єлисейських Полях, і запросив виступати у своїй програмі. Він навчив її працювати з акомпаніатором, вибирати й режисувати пісні, пояснив, яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поводження на сцені. Саме Лепле знайшов для Едіт ім'я — Піаф (на паризькому арго це значить «горобчик»). У «Жернісі» на афішах її ім'я було надруковано як «Маля Піаф», і успіх перших же виступів був величезним. 17 лютого 1936 року Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку «Медрано» разом з такими зірками французької естради як Моріс Шевальє, , Марі Дюба. Однак успішний зліт перервала трагедія: незабаром пострілом у голову убили Луї Лепле, і Едіт Піаф виявилася в числі підозрюваних через невелику суму, яку покійник залишив їй у заповіті. Газети роздули цю історію, і відвідувачі кабаре, у яких виступала Едіт Піаф, поводилися вороже, вважаючи, що вони мають право «покарати злочинницю».

Новий зліт

Незабаром Едіт познайомилася з Реймоном Ассо, що остаточно визначив подальший життєвий шлях співачки. Саме йому належить заслуга появи на світ «Великої Едіт Піаф». Він навчив Едіт не тільки того, що безпосередньо стосувалося її професії, але й усього необхідного в житті: правил етикету, уміння обирати одяг та багато чого іншого.

Реймон Ассо створив «стиль Піаф», виходячи з індивідуальності Едіт, він написав пісні, що пасували тільки їй: «Париж — Середземномор'я», «Вона жила на вулиці Пігаль», «Мій легіонер», «Вимпел для легіону».

Саме він домігся того, щоб Едіт виступила в мюзик-голі «АВС» на Великих бульварах — найзнаменитішому мюзик-голі Парижа. Виступ в «АВС» вважався виходом на «велику воду», посвятою в професію. Він також переконав її змінити сценічний псевдонім «Маля Піаф» на «Едіт Піаф». Після успішного виступу в «АВС» преса написала про Едіт: «Учора на сцені „АВС“ у Франції народилася велика співачка». Незвичайний голос, щирий драматичний талант, працьовитість і впертість в досягненні мети вуличного дівчиська швидко привели Едіт до вершин успіху.

Тріумф

З початком Другої світової війни Едіт та Реймон Ассо розірвали стосунки. У цей час вона зустрілася зі знаменитим французьким режисером Жаном Кокто. Він запропонував їй зіграти в своїй невеликій п'єсі . Репетиції пройшли вдало, і п'єса мала грандіозний успіх. Уперше її показали в сезоні 1940 року. Кінорежисер Жорж Лакомб вирішив зняти за п'єсою фільм. І в 1941 році зняли , в якому Едіт одержала головну роль.

Під час Другої Світової війни померли батьки Едіт.

Едіт допомогла знайти себе й почати свій шлях до успіху багатьом виконавцям-початківцям — Іву Монтану, ансамблю , , Шарлю Азнавуру й багатьом іншим.

Повоєнний час став для Піаф періодом небувалого успіху. Її із замилуванням слухали жителі паризьких передмість і витончені поціновувачі мистецтва, робітники й майбутня королева Англії. У січні 1950 року відбувся її сольний концерт у залі «Плеєль», преса писала — «пісні вулиць у храмі класичної музики». Це був черговий тріумф.

Незважаючи на любов слухачів, життя, повністю присвячене пісні, робило її самотньою. Едіт сама це добре розуміла: «Публіка втягує тебе у свої обійми, відкриває своє серце й поглинає тебе цілком. Ти переповняєшся її любов'ю, а вона — твоєю. Потім у загасаючому світлі залу ти чуєш шум кроків, що віддаляються. Вони ще твої. Ти вже більше не здригаєшся від захвату, але тобі добре. А потім вулиці, морок, серцю стає холодно, ти сама».

У 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль; щоб полегшити страждання, викликані переламами руки й ребер, лікарі робили їй ін'єкції морфію, і Едіт потрапила в наркотичну залежність.

У 1954 році Едіт Піаф знялася в історичному фільмі разом з Жаном Маре.

У 1956 році Піаф виступила в знаменитому нью-йоркському Карнегі-Голл.

Останні роки

Могила Едіт Піаф на кладовищі Пер-Лашез

В 1958 році Едіт почала виступати в концертному залі «Олімпія» — успіх був фантастичний. Після цього вона вирушила в одинадцятимісячне турне Америкою, після якого були чергові виступи в «Олімпії», турне по Франції. Такі фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я.

У 1959 році під час виступу в Нью-Йорку Піаф знепритомніла прямо на сцені. Після кількох хірургічних операцій вона повернулася до Парижа. У 1961 році, у 46-річному віці, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак.

У 1960 році , композитор і співак з Квебеку, давно знайомий з Піаф, приїхав до Парижа для роботи над спільними проєктами. Едіт виконала чотири його пісні: «Старе піаніно» (фр. Le Vieu Pianos), «Бульвар злочину» (фр. Boulevard du Crime), «Ураган» (фр. Ouragan) та «Голос» (фр. La Voix).

25 вересня 1962 року Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму пісні «Ні, я ні про що не жалкую» (фр. Non, je ne regrette rien), «Юрба», «Мілорд», «Ти не чуєш», «Право любити».

9 жовтня 1962 року, в 46-річному віці, виснажена й хвора, Піаф одружується з Тео Сарафо, молодим 26-річним співаком. Дуетом вони виконували пісню «Для чого служить кохання?» (фр. À quoi ça sert l'amour?), написану Мішелем Емером, одним з найвірніших її композиторів.

На початку 1963 року вона записує свою останню пісню «Людина з Берліна» (фр. L'Homme de Berlin), написану Франсісом Ле та Мішелем Вандомом.

Останній її виступ на сцені відбувся 18 березня 1963 року. Зал, стоячи, улаштував їй п'ятихвилинну овацію.

10 жовтня 1963 року Едіт Піаф померла. Тіло співачки перевезли з міста Грасса, де вона померла, у Париж цілком таємно, а офіційно про її смерть оголосили 11 жовтня 1963 року в Парижі (з чим пов'язані помилки в деяких джерелах). У той же день, 11 жовтня 1963 року пішов з життя друг Піаф Жан Кокто. Існує легенда, що він помер, довідавшись про смерть Піаф.

Похорон співачки відбувся на цвинтарі Пер-Лашез. На ньому зібралося понад 40 тисяч осіб, багато хто не приховував сліз, квітів було стільки, що люди були змушені йти по них мов килимом.

Фільмографія

• 1936 — / La garçonne
• 1941 — / Montmartre-sur-Seine
• 1945 — / Etoile sans lumière
• 1947 — / Neuf garçons, un coeur
• 1950 — / Paris chante toujours
• 1954 — / Si Versailles m'était conté
• 1954 — Французький канкан / French cancan
• 1959 — / Les amants de demain

Пісні

Пісні Едіт Піаф за роками  

1925 Comme un Moineau 1933 Entre Saint-Ouen et Clignancourt 1934 L'Étranger 1935 Mon Apéro La Java de Cézigue Fais-Moi Valser 1936 Les Mômes de la Clôche J'Suis Mordue Mon légionnaire Le Contrebandier La Fille et le Chien La Julie Jolie Va Danser Chand d'Habits Reste Les Hiboux Quand Même (з фільму La Garçonne) La Petite Boutique Y'Avait du Soleil Il N'Est Pas Distingué Les Deux Ménétriers Mon Amant de la Coloniale C'Est Toi le Plus Fort Le Fanion de la Légion J'Entends la Sirène Ding, Din, Dong Madeleine Qu'Avait du Cœur Les Marins Ça Fait des Voyages Simple Comme Bonjour Le Mauvais Matelot Celui Qui Ne Savait Pas Pleurer 1937 Le Grand Voyage du Pauvre Nègre Un Jeune Homme Chantait Tout Fout le Camp Ne M'Écris Pas Partance Dans un Bouge du Vieux Port Mon Cœur Est au Coin d'une Rue 1938 С'Est Lui Que Mon Cœur A Choisi Paris-Méditerranée La Java en Mineur Browning Le Chacal Corrèqu'et Réguyer 1939 Y'En A un de Trop Elle Fréquentait la Rue Pigalle Le Petit Monsieur Triste Les Deux Copains Je N'En Connais Pas la Fin 1940 Embrasse-Moi On Danse sur Ma Chanson Sur une Colline C'Est la Moindre des Choses Escale La Fille de Joie Est Triste (L'Accordéoniste) 1941 Où Sont-Ils, Mes Petits Copains? C'Était un Jour de Fête C'Est un Monsieur Très Distingué J'Ai Dansé avec l'Amour (з фільму Montmartre-sur-Seine) L'Homme des Bars Le Vagabond 1942 Jimmy, C'Est Lui Un Coin Tout Bleu (з фільму Montmartre-sur-Seine) Sans Y Penser Un Monsieur Me Suit dans la Rue 1943 Tu Es Partout (з фільму Montmartre-sur-Seine) J'Ai Qu'à l'Regarder... Le Chasseur de l'Hôtel C'Était une Histoire d'Amour Le Brun et le Blond Monsieur Saint-Pierre Coup de Grisou De l'Autre Côté de la Rue La Demoiselle du Cinqième 1944 Les Deux Rengaines Y'A Pas d'Printemps Les Histoires de Coeur C'Est Toujours la Même Histoire 1945 Le Disque Usé Elle A... Regarde-Moi Toujours Comme Ça Les Gars Qui Marchaient Il Riait Monsieur Ernest A Réussi 1946 La Vie en rose Les Trois Cloches (з Les Compagnons de la chanson) Dans Ma Rue J'M'En Fous Pas Mal C'Est Merveilleux Adieu Mon Cœur Le Chant du Pirate Céline (з Les Compagnons de la Chanson) Le Petit Homme Le Roi A Fait Battre Tambour (з Les Compagnons de la Chanson) Dans les Prisons de Nantes (з Les Compagnons de la Chanson) Mariage Un Refrain Courait dans la Rue Miss Otis Regrets

1947 C'Est pour Ça (з фільму Neuf Garçons, Un Cœur) Qu'As-Tu Fait John? Sophie (з фільму Neuf Garçons, Un Cœur) Le Geste Si Tu Partais Une Chanson à Trois Temps Un Homme Comme les Autres Les Cloches Sonnent Johnny Fedora et Alice Blue Bonnet Le Rideau Tombe Avant la Fin Elle Avait Son Sourire 1948 Monsieur Lenoble Les Amants de Paris Il A Chanté Les Vieux Bateaux Il Pleut Cousu de Fil Blanc Amour du mois de Mai Monsieur X 1949 Bal dans Ma Rue Pour Moi Tout' Seule Pleure Pas Le Prisonnier de la Tour (Si le Roi Savait Ça Isabelle) L'Orgue des Amoureux Dany Paris (з фільму L'Homme aux Mains d'Argile) Hymne à l'amour 1950 Hymne à l'amour Le Chevalier de Paris Il Fait Bon T'Aimer La P'Tite Marie Tous les Amoureux Chantent Il Y Avait C'Est d'la Faute à Tes Yeux C'Est un Gars Hymn to Love Autumn Leaves The Three Bells Le Ciel Est Fermé La Fête Continue Simply a Waltz La Vie en rose (англійська версія) 1951 Padam... Padam... Avant l'Heure L'Homme Que J'aimerai Du Matin Jusqu'au soir Demain (Il Fera Jour) C'Est Toi (з Eddie Constantine) Rien de Rien Si, Si, Si, Si (з Eddie Constantine) À l'Enseigne de la Fille sans Cœur Télégramme Une Enfant Plus Bleu Que Tes Yeux Le Noël de la Rue La Valse de l'Amour La Rue aux Chansons Jezebel Chante-Moi (з M. Jiteau) Chanson de Catherine Chanson Bleue Je Hais les Dimanches 1952 Au Bal de la Chance Elle A Dit Notre-Dame de Paris Mon Ami M'A Donné Je T'Ai dans la Peau (з фільму Boum sur Paris) Monsieur et Madame Ça Gueule Ça, Madame (з Жаком Пілсом, з фільму Boum sur Paris) 1953 Bravo pour le Clown Sœur Anne N'Y Va Pas Manuel Les Amants de Venise L'Effet Qu'Tu M'Fais Johnny, Tu N'Es Pas un Ange Jean et Martine Et Moi... Pour Qu'Elle Soit Jolie Ma Chanson (з Жаком Пілсом, з фільму Boum sur Paris) Les Croix Le Bel Indifférent Heureuse 1954 La Goualante du Pauvre Jean Enfin le Printemps Retour Mea Culpa Le "Ça Ira" (з фільму Si Versailles M'Était Conté) Avec Ce Soleil L'Homme au Piano Sérénade du Pavé) (з фільму French Cancan) Sous Le Ciel de Paris 1955 L'Accordéoniste Un Grand Amour Qui S'Achève Miséricorde C'Est à Hambourg Légende Le Chemin des Forains

1956 Heaven Have Mercy One Little Man 'Cause I Love You Chante-Moi (англійська) Don't Cry I Shouldn't Care My Lost Melody Avant Nous Et Pourtant Marie la Française Les Amants d'un Jour L'Homme à la Moto Soudain une Vallée Une Dame Toi Qui Sais 1957 La Foule Les Prisons du Roy Opinion Publique Salle d'Attente Les Grognards Comme Moi 1958 C'Est un Homme Terrible Je Me Souviens d'une Chanson Je Sais Comment Tatave Les Orgues de Barbarie Eden Blues Le Gitan et la Fille Fais Comme Si Le Ballet des Cœurs Les Amants de Demain Les Neiges de Finlande Tant Qu'Il Y Aura des Jours Un Étranger Mon Manège à Moi 1959 Milord T'Es Beau, Tu Sais 1960 Non, je ne regrette rien La Vie, l'Amour Rue de Siam Jean l'Espagnol La Belle Histoire d'Amour La Ville Inconnue Non, La Vie N'Est Pas Triste Kiosque à Journaux Le Métro de Paris Cri du Cœur Les Blouses Blanches Les Flons-Flons du Bal Les Mots d'Amour T'Es l'Homme Qu'Il Me Faut Mon Dieu Boulevard du Crime C'Est l'Amour Des Histoires Ouragan Je Suis à Toi Les Amants Merveilleux Je M'Imagine Jérusalem Le Vieux Piano 1961 C'Est Peut-Être Ça Les Bleuets d'Azur Quand Tu Dors Mon Vieux Lucien Le Dénicheur J'N'Attends Plus Rien J'En Ai Passé des Nuits Exodus Faut Pas Qu'Il Se Figure Les Amants (з Чарльзом Дюмонтом) No Regrets Le Billard Électrique Marie-Trottoir Qu'Il Était Triste Cet Anglais Toujours Aimer Mon Dieu (anglais) Le Bruit des Villes Dans Leur Baiser 1962 À Quoi Ça Sert L'Amour? Le Droit d'Aimer À Quoi Ça Sert L'Amour? (з Théo Sarapo) Fallait-Il Une Valse Inconnu Excepté de Dieu (з Чарльзом Дюмонтом) Quatorze Juillet Les Amants de Teruel (з Mikis Theodorakis/Jacques Plante) Roulez Tambours Musique à Tout Va Le Rendez-Vous Toi, Tu l'Entends Pas! Carmen's Story On Cherche un Auguste Ça Fait Drôle Emporte-Moi Polichinelle Le Petit Brouillard (Un Petit Brouillard) Le Diable de la Bastille Elle Chantait (з Théo Sarapo) 1963 C'Était Pas Moi Le Chant d'Amour Tiens, V'là un Marin J'En Ai Tant Vu Traqué Les Gens Margot Cœur Gros Monsieur Incognito Un Dimanche à Londres L'Homme de Berlin (її останній запис)

В популярній культурі

Велика кількість пісень Едіт Піаф використано у фільмах, наприклад, «Врятувати рядового Раяна» та «Початок». Життю співачки присвячено численні фільми та п'єси.

Фільми про Едіт Піаф

«Піаф» (1974, режисер Гі Казаріль) — фільм, заснований на біографії співачки, що розповідає про ранні роки її життя. В головній ролі — Бриджит Арьєль, ранні пісні Піаф виконала Бетті Марс.

«Едіт і Марсель» (1983, режисер Клод Лелюш) розповідає історію кохання Піаф і відомого боксера . Роль Піаф зіграла Евелін Буї, роль Марселя — його син, Марсель Седан молодший.

У фільмі «Життя у рожевому кольорі» (2007, режисер Олів'є Даан) показано життєвий шлях Піаф з раннього дитинства до її смерті у 1963 році. Фільм було вперше представлено на Берлінському кінофестивалі у січні 2007 року. Актриса Маріон Котіяр за головну роль у фільмі отримала премію «Золотий глобус» у номінації «Найраща жіноча роль (комедія або мюзикл)» та «Оскар» за «Найкращу жіночу роль».

Вистави в театрах Києва

В репертуарі театрів Києва є кілька присвячених співачці вистав:

• Моновистава «Чудо Піаф». Київський академічний театр «Колесо»; режисер-постановник — Димо Димов (Болгарія), 2004 рік.
• «Edith Piaf: життя в рожевому кольорі». Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки; режисер-постановник — Ольга Гаврилюк; прем'єра відбулася 25 червня 2005 року.
• «Едіт Піаф. Життя в кредит». Мюзикл Вікторії Васалатій і Юрія Рюбчинського в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка; режисер-постановник — Ігор Афанасьєв; прем'єра відбулася 23 травня 2008 року.
• «Сім Чудес крихітки Піаф». Центр мистецтв «Новий український театр»; художній керівник — Віталій Кіно.
• Моновистава «Едіт Піаф. Сповідь» за п'єсою Ж. Кокто «Байдужий красень». Театр-студія «Образ»; режисер-постановник — Ольга Міхневич.

Музей Едіт Піаф

 — це невеличкий приватний музей в Парижі, присвячений співачці. Заснований у 1977 році Бернардом Маркусом (Bernard Marchois), автором двох її біографій

Див. також

• 3772 Піаф — астероїд, названий на честь співачки.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
3. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
4. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise — Versailles: 2006. — P. 637. —
   d:Track:Q13413524d:Track:Q621d:Track:Q13413419
5. http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjEtMDUtMTQiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MzAwNzYwO3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=60.296875%2C75&uielem_islocked=0&uielem_zoom=91&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
6. Про цей епізод життя Левейє згадує у фільмі 67 bis, boulevard Lannes Жана Клода Лабрека, знятому в 1991 році.
7. Інформація зі статті з англійської вікіпедії
8. . Архів оригіналу за 7 вересня 2009. Процитовано 20 березня 2012.
9. . Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 20 березня 2012.
10. . Архів оригіналу за 8 березня 2012. Процитовано 20 березня 2012.
11. Семь чудес малышки Пиаф^{[недоступне посилання з липня 2019]}
12. . Архів оригіналу за 4 квітня 2012. Процитовано 20 березня 2012.
13. Jeffries, Stuart (8 листопада 2003). . The Guardian. UK. Архів оригіналу за 25 липня 2008. Процитовано 19 вересня 2007.

Література

Автобіографії

• Édith Piaf, Au bal de la chance, préface de Jean Cocteau, postface de Fred Mella, présenté et annoté par Marc Robine. Jeheber ed., 1958. (перевидання в 2003, Éditions de l'Archipel)
• Édith Piaf, Ma vie. Union générale d'éditions, Paris, 1963.
• Édith Piaf, Mon amour bleu, Grasset et Fasquelle, 2011.

Біографії

• Marc Bonel et Danielle‭ ‬Bonel, ‭‬Édith Piaf, ‭ ‬le temps d'une vie, ‭ Éditions de Fallois, ‭‬Paris‭, ‬‬1993,‭ ‬344‭ ‬pages. (фр)
• Philippe Crocq, Jean Mareska: La vie pas toujours rose d'Édith Piaf Editions du Rocher, 2007, (фр)
• Matthias Henke: Edith Piaf. «Süchtig nach Sehnsucht!» List, 2002, (нім)
• Monique Lang: Edith Piaf. Die Geschichte der Piaf, ihr Leben in Texten und Bildern. Insel, Frankfurt 2007, (нім)
• André Larue: Edith Piaf. L'amour toujours. Lafon, Paris 1993, (фр)
• Pierre Hiégel, ‬Édith Piaf, É‬ditions‭ ‬de l'Heure, Monaco, ‭1962.
• Margaret Crosland, ‬Piaf, ‭‬‬É‬ditions Hodder and Stoughton, ‭ Londres, ‭1985,‭ ‬240‭ ‬pages.
• David Bret, ‭‬The Piaf legend‭‬, ‭Robson Books, Londres, ‭1988,‭ ‬188‭ ‬pages.
• Dominique Grimault et Patrick‭ ‬Mahé, ‭‬Piaf-Cerdan :‭ ‬un hymne à l'amour, 1946—1949, Éditions‭ ‬de la Seine, Paris, ‭ ‬1993.‭
• Louis Valentin, ‭‬Piaf, ‭ ‬Plon, Paris, ‭ ‬1993.
• Jean Noli, ‭‬Piaf secrète, ‭ É‬ditions L'Archipel, ‬Paris, ‭1993,‭ ‬‬218‭ ‬pages (rééd.‭ ‬2003‭)‬.
• Pierre Duclos et Georges Martin, Piaf, Éditions du Seuil, 1995 (réédition), 544 pages
• Sophie Troubac, ‭‬Édith Piaf, ‭ ‬l'hymne à l'amour, É‬ditions Sauret, ‬Monaco, ‭‬1995,‭ ‬237‭ ‬pages.
• Frédéric Perroud, ‬Marcel Cerdan-Édith Piaf‭ ‬:‭ ‬le bel amour, É‬ditions Acropole, ‬Paris, 1999, 166‭ ‬pages.
• François Levy, ‭ ‬Passion Édith Piaf la môme de Paris, ‬‬É‬ditions Textuel, Paris, ‭2003,‭ ‬192‭ ‬pages.
• Jean-Dominique Brierre, ‬Édith Piaf :‭ " Sans amour on n'est rien du tout "‬, Éditions‭ ‬Hors collection, ‬Paris, 2003,‭ ‬167‭ ‬pages.
• David Lelait-Helo, ‬Sur un air de Piaf, ‭ Payot, ‬Paris, ‭2003,‭ ‬331‭ ‬pages.
• Marcel Cerdan Jr., ‬Piaf et moi, ‭ Flammarion, ‬France, ‭‬2000,‭ ‬321 ‬pages.
• Emmanuel Bonini, Piaf, la vérité, Pygmalion, 2008, 420 pages.
• Frédéric Quinonero, Edith Piaf, le temps d'illuminer, Éditions Didier Carpentier, 2008, 256 pages.
• Gilles Durieux, Anthony Berrot, et Jean-Paul Mazillie, Piaf, de la Môme à Edith: documents inédits, Le Cherche Midi, Paris, 2010

Посилання

• Едіт Піаф на ostriv.in.ua
• Сайт про Едіт Піаф [ 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Форум присвячений Едіт Піаф [ 1 травня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• Едіт Піаф на You tube [ 24 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• В. Буколик. Едіт-Джованна Ґасьйон(укр.)