Контральто

Контральт (італ. contralto) — найнижчий жіночий співочий голос з широким діапазоном грудного регістра. Робочий діапазон: фа малої октави — фа, соль другої октави. Найхарактерніший та найвиразніший регістр — грудний та частково середній — від g до a¹. Верхній регістр — до f². Яскраво виражене грудне резонування поширюється на весь середній регістр. Характерною ознакою контральта́ є повнокровні, густі ноти в малій октаві. Як пише Лаурі-Вольпі, контральт наближається до чоловічих голосів. Цей факт ілюструє здатність контральта легко озвучувати всю малу октаву і навіть кілька нот великої октави. «Коронні» ноти контральта — низькі, верхній регістр «короткий» і не дуже цікавий, але можна зустріти винятки. Наприклад, голоси Еви Подлесь, Єлизавети Антонової, Кетлін Ферріер і деяких інших котральтів мають повнозвучні великі регістри. В опері композитори часто писали контральтові партії для хлопчиків-підлітків і юнаків.

Основні вокальні діапазони

Жіночі

Сопрано Мецо-сопрано Контральто

Чоловічі

Контратенор Тенор Баритон Бас

Примітки

1. Соловьёв Н. Ф. Голос, в вокальной музыке // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
2. . Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
3. . Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
4. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 травня 2016.
5. Контральто в Музыкальной энциклопедии^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Посилання

• Контральто // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 530.