Діялект

Діале́кт (грец. διαλέγομαι, dialegomai «розмовляти, спілкуватись, вести розмову одне з одним» звідки διάλεκτος), також відомий українською як говір — місцевий різновид національної мови.

Структуровий зв'язок між всіма діалектичними підвидами такий: мова → супрадіалект/наріччя → діалект/говір → субдіалект/говірка.

Розвиток суспільства неабияк впливає на діалектне мовлення народу.

Територіальні і соціальні різновиди діалектів

Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арґо, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості.

Соціальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільним соціальним колом, як наприклад спільною роботою, спортивною командою, гуртком тощо.

Етимологія

Діалект — запозичення з грецької мови; етимоном грецького διάλεκτος є «мова; розмова; діалект» є похідним від διάλέγω «розмовляю», утвореного за допомогою префікса διά- від λέγω «говорю, називаю», пов'язаного λόγος «слово, мова». λόγος — «слово, значення, поняття, наука».

Діалектна ієрархія

Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.

Межі діалектів

Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування (див. Лінгвістична географія) пасмами ізоглос. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у «зоні вібрації» ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.

Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту у процесі міждіалектної взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення гуцульського діалекту на Мараморощині й Буковині в XVII—XIX ст.).

Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови (див. діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних діалектах і говірках того самого діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів; менш відчутні — у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.

Діалект, літературна і загальнонародна мови

Літературна мова має якнайтісніший зв'язок з загальнонародною мовою, з мовою народності і національною мовою, на базі яких вона складається. З другого боку, літературна мова, як і загальнонародна мова, тісно зв'язана з територіальними діалектами. Загальнонародна мова протиставиться специфічним особливостям кожного окремо взятого діалекту, але вона не протиставиться спільним рисам усіх місцевих діалектів на території одного народу. Загальнонародна мова і будь-який територіальний діалект не ототожнюються, але загальнонародна мова тісно пов'язується з усіма територіальними діалектами.

Б. В. Кобилянський виділив властиві риси діалекту, який відрізняє його від загальнонародної мови:

1. діалекти, як продукт історичного розвитку, існують здавна в загальнонародній мові. Історія народних говорів тісно пов'язана з історією загальнонародної мови, а також з історією літературної мови;
2. місцеві діалекти підпорядковуються загальнонародній мові, яка завжди виступає як спільна ознака народу;
3. місцеві діалекти — це нижчі форми по відношенню до національної мови, як вищої форми;
4. діалект і мова (загальнонародна, літературна, національна) — поняття не тотожні;
5. наявність діалектів не заперечує, а підтверджує існування загальнонародної мови;
6. місцеві (територіальні) діалекти мають свою граматичну будову і свій основний словниковий фонд, які (як було відзначено) в основному не відрізняються від граматичної будови і основного словникового фонду загальнонародної мови;
7. місцеві діалекти обслуговують народні маси, звичайно, кожний на своїй обмеженій території;
8. деякі місцеві діалекти на певному етапі історичного розвитку можуть лягти в основу національної мови, коли вона починає формуватися;
9. місцеві діалекти можуть в певних історичних умовах (у випадку розпаду єдиної загальнонародної мови) дати початок утворенню окремих самостійних мов

Див. також

• Українська діалектологія
• Діалектний континуум
• Діалектологія
• Діалектизм
• Аусбау-парадигма
• Суржик

Примітки

1. Словник української мови (у 20 томах). Український мовно-інформаційний фонд НАН України. Процитовано 05.07.2023.
2. Оксана Чаган. Особливості номінації інструментів будівельників у бойківських говірках // Науковий вісник Ужгородського університету: серія: Філологія. На пошану Йосипа Олексійовича Дзендзелівського (до 100-річчя з дня народження) / ред. кол.: М. Номачі (гол. ред), Н. Венжинович (голов. ред. ради), Ю. Бідзіля та ін. — Ужгород: ПП Данило С.І., 2021. — Вип. 2 (46). — C. 247–256. — Рез. укр., англ. — Бібліогр.: с. 254–256 (32 назви). https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/42556
3. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наук. думка, 1985. (сторінка:82)
4. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий: (Д — Копці)/ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наук. думка, 1985. (сторінка: 173)
5. Б. В. Кобилянський. Діалект і літературна мова. — К., 1960. — стор. 15
6. В. В. Виноградов. Содержание и задачи курсов по языковедческим дисциплинам… // Вопросы языкознания в свете трудов И. В. Сталина, М., Пзд-во МГУ, 1950, стор. 202.

Література

• Жилко Ф. Т. Ареальные единицы украинского языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. — М., 1972.
• Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К., 1980.
• АУМ, т. 1–2. — К., 1984–88.

Посилання

• Основний словниковий фонд // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 167.
• Діалект // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 150. — 634 с.
• Діалект // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 161. — .