Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту Гораціо Волпол анг

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Гораціо Волпол (англ. Horatio Walpole), 4-й граф Орфордський більш відомий як Горас Волпол (англ. Horace Walpole; 24 вересня 1717— 2 березня 1797) — англійський письменник, історик мистецтва, літератор, колекціонер і політик-віг. Він був сином першого британського прем'єр-міністра Роберта Волпола, та вважається одним із популяризаторів неоготики, а також основоположником жанру готичного роману.

Горас Волпол
англ. Horace Walpole
Горас Волпол, 1756 рік, портрет роботи Джошуа Рейнольдса
Титул	4-й граф Орфордський
Інші імена	Горацій Волпол
Народився	24 вересня 1717(1717-09-24)^[1]^[2]^[…] Лондон^[4]
Помер	2 березня 1797(1797-03-02)^[1]^[3]^[…] (79 років) Лондон^[4]
Поховання	Норфолк
Громадянство	Королівство Велика Британія
Підданство	Королівство Великої Британії
Проживання	Лондон та Твікенем
Alma mater	Ітонський коледж^[6] і Королівський коледж, Кембрідж
Батько	Роберт Волпол
Матір
Родичі	Френсіс Сеймур-Конвей (кузен з материнського боку)
Діти	бездітний

Член Парламенту Великої Британії від Кінґз-Лінну
Час на посаді:
25 лютого 1757 — 16 березня 1769
Попередник
Наступник
Член Парламенту Великої Британії від Касл-Райзінґу
Час на посаді:
21 травня 1754 — 25 лютого 1757
Попередник
Наступник
Член Парламенту Великої Британії від Коллінґтону
Час на посаді:
12 червня 1741 — 18 квітня 1754
Попередник
Наступник	Джон Шарп


Автограф

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Ранні роки

Горас Волпол народився 24 вересня 1717 року в Лондоні, у родині британського політика та аристократа і майбутнього першого британського прем'єр-міністра Роберта Волпола, графа Орфордського, та його дружини (дошлюбне прізвище — Шортер). Незважаючи на те, що родина не була знатного роду, в її володінні був маєток. Мати Гораса походила з родини торговців і була онукою лорда-мера Лондона та дочкою купця, що займався балтийською торгівлею. Горас був наймолодшою та останньою дитиною в сім'ї Волполів.

Через 120 років після народження Гораса, з'явились чутки, що насправді він не був сином Роберта Волпола. Джерелом цих чуток стали спогади англійської письменниці у 1830-х роках, які, очевидно, походять від її бабусі, і також письменниці, леді Мері Вортлі-Монтегю. Леді Луїза Стюарт у вступі до книги «Листи та праці леді Мері Вортлі-Монтегю» (англ. The Letters and Works of Lady Mary Wortley Montagu) написала, що відповідно до леді Мері та деяких інших джерел Горас Волпол був сином Карра, лорда Герві, а не Роберта Волпола, і, що Роберт Волпол знав про це. Зокрема, Леді Луїза Стюарт писала: «Одна разюча обставина була помітна неозброєним оком; жодна істота в людській формі не може бути схожа одна на одну менше, ніж ці двоє, які вважаються батьком і сином; і хоча їхня особиста несхожість викликала злобний шепіт, він підтверджувався помітним нехтуванням Горацієм.» Далі вона писала, що Роберт Волпол майже не звертав уваги на Гораса, допоки той не розпочав навчання в Ітонському коледжі.

Біографи Гораса Волпола скептично ставляться до таких чуток. Так, Льюїс зазначає, що, навіть якщо у Волполів і були сумніви щодо того, хто був батьком Гораса, вони були дуже великодушними. Він вказує на те, що Гораса назвали на честь молодшого брата Роберта Волпола, а хрещеною матір'ю Гораса була сестра Волпола-старшого леді . Льюїс також пише, що не має доказів того, що Горас знав про чутки щодо його походження. Ленґфорд вважає, що такі чутки пояснюються тим, що недолюблювала Гораса.

Перші роки життя Горас проводив у сімейному будинку Волполів у Лондоні, а влітку разом із родиною виїжджав до сімейної вілли у Челсі. Вихованням Гораса займалась здебільшого його мати, яка сконцентрувала свою увагу на ньому, оскільки інші діти Волполів були значно дорослішими. Ранню освіту Горас отримував разом із своїми кузенами за допомогою тьютора, майбутнього англійського політика та моралістичного письменника .

Навчання в Ітонському коледжі

Горас Волпол у 10-річному віці. Портрет роботи Вільяма Гоґарта

У квітні 1727 року Горас розпочав навчання в Ітонському коледжі, де раніше навчався його батько. У коледжі навколо Волпола сформувалось коло близьких друзів, так званий «четверний альянс», до якого входили Волпол, майбутній англійський поет Томас Ґрей, майбутній священнослужитель Томас Ештон, та Річард Вест. Члени «альянсу» називали себе секретними іменами: Селадон, Орозмадес, Фавоній, Альманзор. Відповідно до Льюїса, найулюбленішим членом четвірки був Річард Вест, який також вважався найперспективнішим поетом, Ґрей вважався найосвіченішим, Ештон — найбільш самолюбним, Волпол — найбільш непостійним. Четвірка читала класичну латинську літературу, французькі романи, а також англійських письменників від Едмунда Спенсера до Александера Поупа. Четвірка також захоплювалась сучасними англійськими авторами — Вільямом Конґрівом, Джоном Ванбру та Джозефом Еддісоном.

Серед інших учнів, з якими у Волпола встановились дружні стосунки, деякі з яких були досить тривалими, були: його кузени Френсіс Сеймур Конвей, майбутній маркіз Гертфордський та , та , майбутній британський політик і фельдмаршал; , майбутній член Парламенту; , майбутній єпископ Карлайлський; , майбутній граф Галіфакський та лорд-лейтенант Ірландії; Вільям Коул, майбутній священник.

Навчання в Королівському коледжі Кембриджа

Горас Волпол у 1735 році. Портрет роботи Джонатана Річардсона.

У вересні 1734 року Волпол закінчив навчання в Ітонському коледжі і розпочав навчання в Королівському коледжі Кембриджа. Там він приєднався до своїх друзів з Ітонського коледжу — Томаса Ґрея та Томаса Ештона. У Кембриджі Волпол відвідував лекції з математики, цивільного права та анатомії. Йому тяжко давалась математика, однак в інших предметах він був більш успішним. Волпол також вивчав італійську мову.

У Кембриджі Волпол познайомився з , письменником та церковним служителем, відомим своїми неортодоксальними творами. Мідлтон навчав Волпола тому, що молитва була оманою, а деякі частини Старого Завіту не мали жодного сенсу. На початку свого навчання в Кембриджі Волпол зазвичай ходив разом з Томасом Ештоном молитись разом із в'язнями. Однак, як пише Льюїс, Волпол перестав це робити під впливом Мідлтона. Біографи Волпола різняться у оцінці ступеню впливу Мідлтона на Волпола. Відповідно до Льюїса, вчення Мідлтона справило на Волпола незабутнє враження. Водночас Ленґфорд зазначає, що не має доказів того, що Волпол багато читав Мідлтона.

Із часом Волпол все рідше з'являвся у Кембриджі, і все більше часу проводив з матір'ю в Лондоні та у маєтку Волполів Гоутон-холл. У серпні 1737 року померла його мати і він тяжко переживав втрату. Томас Ґрей писав Волполу, непокоячись, що релігійні почуття не підтримують його друга в цей важкий час. «Заради Бога, як тільки меланхолійні роздуми послабшають, дай мені знати про твоє благополуччя; дозволь мені отримати задоволення від рядка або погляду на тебе, як тільки це буде доречним: повір, я не розслаблюсь ані на хвилину, доки не отримаю якусь інформацію про твій стан», — писав Ґрей Волполу.

У 1738 році Волпол остаточно покинув навчання у Кембриджі. Його батько придбав для нього три посади, які забезпечували його: служитель казначейства, контролер фінансових записів та секретар автентичних примірників.

Європейська подорож (1739—1741)

Горас Волпол у 1741 році. Портрет роботи Розальби Карр'єри

У 1738 році Волпол із Томасом Ґреєм вирушили у гран-тур — освітню подорож, яку здійснювала молодь з аристократичних родин. Вони провели два місяці у Парижі, звідки Волпол писав Річарду Весту, що вони багато часу проводять за картами та обідами. Він також зазначив, що вони тричі на тиждень відвідують оперу, від якої, очевидно, він не отримував задоволення, повідомляючи Весту, що слухати її для нього було гірше ніж тримати піст, і, що вона нагадує йому аґрусове тістечко. Французький театр йому подобався більше, і, на його думку, він перевершував англійський. Волпол також писав Весту про цікаві місця, які відвідував у Парижі: Вандомську площу; абатство Сен-Дені, яке йому сподобалось більше, ніж Вестмінстерське абатство; Сорбонну та Коледж чотирьох націй; Версальський палац, який його не вразив. Волпол так охарактеризував Весту французьке суспільство: для будь-якого джентльмена вважалось ганебним не бути в армії або на службі у короля, і не вважалось ганебним тримати публічні ігорні дома. На додаток Волпол зазначив, що в Парижі було багато англійців, серед яких був його кузен Френсіс Сеймур Конвей.

Після Парижу Ґрей та Волпол відвідали інші французькі міста — Реймс, Діжон та Ліон, а також побували у французьких Альпах. Вони також відвідали монастир Гранд Шартрез, який не вразив Волпола. Він писав Весту: «Будівля велика і проста, в ній немає нічого примітного, крім первісної простоти.»

Після Ліону Волпол та Ґрей планували провести зиму на півдні Франції, але батько Волпола заохотив їх поїхати до Італії. Відповідно, побувши у Женеві, яку Волпол описав Весту як «пом'ятий шматок бруду», вони здійснили досить неприємну подорож через Альпи, які, як він писав Весту, він сподівався, що більше ніколи не побачить, та зупинились в Турині. Турин сподобався Волполу: на його думку, місто було компактним, чистим, новим і дуже впорядкованим. Після Турину Ґрей та Волпол зупинились у Флоренції, звідки останній писав Весту, що через постійні подорожі, він знаходить все менше і менше речей, які б його вражали. Зокрема, Волпол писав Весту, що відвідав галерею Уффіці з такими ж невиразними емоціями, з якими б він увійшов до лондонського Собору Святого Павла. Про колекцію статуй у галереї, він писав, що вона являє собою зібрання добрих людей, до яких йому байдуже.

У Флоренції Волпол познайомився і потоваришував із представником Великої Британії при тосканському дворі Горасом Маном, а також вів насичене світське життя. У листах Річарду Весту він писав, що відвідував маскаради, опери та бали, де багато танцював. він писав, що Флоренція була найприємнішим з усіх місць, які він бачив після Лондону. Волпол також відвідав Сієну, про яку він писав, що вона була старою, затишною та з невеликою кількістю мешканців. Однак, Сієнський собор не вразив Волпола. На його думку, хоча собор і був побудований із цінних матеріалів, оздоблення та стиль були гіршими, ніж у багатьох інших соборів, які він бачив.

З лютого до липня 1740 року Волпол та Ґрей жили у Римі, про який він так писав Річарду Весту: «Я дуже радий, що бачу Рим, поки він ще існує: я сумніваюсь, чи вартий він буде відвідування через багато років. Серед невігластва та бідності нинішніх римлян усе занедбане та занепадає; вілли зовсім у непридатному стані, а палаци настільки погано доглянуті, що половина картин зіпсована сирістю.»

Волпол та Ґрей перебували у Римі саме тоді, коли відбувався конклав, тобто вибори Папи Римського. Вони детально доповідали про конклав у листах. У березні 1740 року Ґрей писав своїй матері, що конклав триває в очікуванні декількох французьких та німецьких кардиналів, але, що в деяких кардиналів вже погіршувалось самопочуття від сидіння під замком. Він писав, що помер від апоплексичного удару та, що ходять чутки, що декілька інших кардиналів були на межі смерті. У квітні 1740 року Ґрей писав своїй матері, що був свідком прибуття на конклав . Волпол писав , що особисто йому подобався кардинал Алессандро Альбані, а Роберту Весту доповідав, що голосував за , про що оголосив публічно, а кардинал Петра дорікнув йому за це. У липні 1740 року Волпол писав Весту, що конклав був близький до розпаду на дві фракції: мав тридцять три голоси на протягом трьох днів, але не зміг роздобути необхідні додаткові два голоси. У листі своєму шкільному приятелю Томасу Ештону Ґрей та Волпол писали про конфлікти всередині конклаву: допитували про мільйони крон, які зникли з Апостольскої палати, але той відмовлявся звітувати будь-кому окрім Папи Римського; робить вигляд, що в Генуї є банкір, який підтвердить, що саме Чібо отримав від Корсіні зниклі мільйони. На їхню думку, гарні шанси стати Папою Римським були у . Зрештою, Волпол та Ґрей покинули Рим, не дочекавшись вибору конклаву. У серпні 1740 року Ґрей писав матері з Флоренції, що обрали Папу Римського, і, що він так жалкує, що не побачить його коронацію. Він так писав про новообраного Папу Бенедикта XIV: «в нього гарна вдача, коли йдеться про щедрість, привітність та інші чесноти; кажуть, що йому не бракує ані знань, ані здібностей. Найгірша його сторона полягає в тому, що він має племінника або двох; крім певної молодої фаворитки на ім'я Мелара, яка, як кажуть, деякий час самовільно розпоряджалась його гаманцем і сім'єю.»

Після Риму Волпол та Ґрей повернулись до Флоренції. Їхні стосунки дедалі погіршувались. Вони разом покинули Флоренцію, але їхні шляхи розійшлися в Реджо в травні 1741 року. Точна причина їхньої сварки невідома. Ґрей самостійно повернувся додому за допомогою коштів, які таємно для нього забезпечив Волпол. В той час сам Волпол був близький до смерті в Реджо. Він захворів на серйозну ангіну, яку, як пише Ленґфорд не вилікували б, якби не приїзд , лорда Лінкольна, та його наставника та організоване ними медичне втручання. Волпол супроводжував лорда Лінкольна до Венеції, а звідти через Геную, Антіб (морем) і Париж прибув до Лондона 14 вересня 1741 року.

Діяльність у Парламенті (1741—1754)

Повернувшись додому, Волпол почав зближуватись із батьком. Він проводив з ним час у сімейному лондонському будинку, в офіційній резиденції на Даунінґ-стріт, а також у Гоутон-холлі. Влітку 1741 року, ще до повернення до Британії, Волпол був обраний членом британського Парламенту від гнилого містечка Коллінґтон в Корнуоллі. Цей виборчий округ контролювався родиною Роллє, із представницею якої одружився старший брат Волпола Роберт. І хоча Волпол залишався представником Коллінґтона у Парламенті до 1754 року, за цей час він жодного разу не відвідав свій округ. Здається, що під час перших двох парламентських сесій він виступив лише один раз, 23 березня 1742 року, проти ідеї створити таємний слідчий комітет, який би розслідував адміністрацію його батька.

18 січня 1744 року він знову виступив на боці уряду, підтримуючи пропозицію про виділення коштів на використання ганноверських військ на боці Великої Британії у війні за австрійську спадщину. У своїй промові Волпол вказав, що в той час було неможливо найняти війська інших європейських принців, і, що такий найом міг зіпсувати стосунки із такими союзниками Британії як голландці. Він також висловив аргументи проти наймання військ з Кельну, Данії, Саксонії та Швейцарії. У «Парламентській історії Кобета» промову називають розсудливою та елегантною, а також зазначається, що її зустріли аплодисментами.

У 1745 році помер його батько, з яким він проводив останні дні. Батько заповів Волполу сімейний лондонський будинок на Арлінґтон-стріт, 5000 фунтів та посаду на митниці. Волпол став ярим захисником свого батька, вихваляв його чесноти та виставляв його недоліки у більш привабливому світлі, а також лаяв батькових ворогів.

У 1747 році Волпол переобрався до Парламенту від того самого виборчого округу. Під час переобрання Волпол все ще вважався прибічником уряду, однак, насправді, таємно підтримував нову опозицію, розпочату Фредеріком, принцом Уельським, написавши низку анонімних статей для преси. Хоча Волпол рідко виступав із промовами в Парламенті, з його кореспонденції можна зрозуміти його політичні погляди з певних питань. Так, у листі Горасу Ману від 5 травня 1747 року він вітав законопроект, який дозволяв обвинуваченим у державній зраді мати юридичного радника під час розгляду справи.

З кореспонденції Волпола, також можна зробити висновок, що він був противником африканської работоргівлі, у листі від 25 лютого 1750 року Горасу Ману він писав: «Ці два тижні ми обговорювали Африканську компанію: ми, британський сенат, цей храм свободи та оплот протестантського християнства, ці два тижні обмірковували, як зробити цю жахливу торгівлю неграми більш ефективною. Ми з'ясували, що тільки на наші плантації щороку продається сорок шість тисяч цих нещасних!— Аж кров стигне. Мені б не довелося говорити, що я голосував за це, якби не американський континент! Знищення бідолашних мешканців іспанцями було лише миттєвим лихом, яким супроводжувалось відкриття Нового Світу, порівняно з цим тривалим хаосом, що його принесло таке відкриття в Африку. Ми дорікаємо Іспанії, але навіть не прикидаємося, що вбиваємо ці бідні створіння заради блага їхніх душ!»

У своїй кореспонденції Волпол також уїдливо відгукувався про законопроект про таємні шлюби, який згодом став , який вимагав формальної шлюбної церемонії. У листі від 24 травня 1753 року він писав, що новий законопроект з метою запобігання таємним шлюбам, здійснював «загальний трус та реформу» в інституті подружжя, що «кожним Стрефону та Хлої [персонажі поеми „Стрефон та Хлоя“ Джонатана Свіфта], кожній вдові та її Гассі [можливо, відсилка до Едварда Гассі-Монтеґю, який одружився із заможною вдовою Ізабеллою Монтеґю, герцогинею Манчестерською] доведеться подолати стільки перешкод і формальностей, як і при укладанні мирних угод». У листі Горасу Ману від 12 червня 1753 року він писав, що законопроект обтяжує взагалі всі подружні відносини.

У 1747 році Волпол придбав ферму із невеликим будинком у Твікенгемі, і все рідше проводив час у Лондоні. Парламентські справи дедалі менше цікавили його. Так, у листі від 6 жовтня 1748 року він писав: «Окрім того, що я не маю природного потягу до парламенту, він особливо заважатиме мені зараз під час всієї моєї сівби».

Стробері-гіл

У листі Горасу Ману Волпол розповідав про нещодавно придбану ним невеличку ферму з будиночком у Твікенемі: «будинок такий маленький, що я можу надіслати його вам у листі». Він також зазначив, що з ферми видно Річмонд-парк. Генрі Сеймуру Конвею він писав, що будинок знаходиться посеред «глазурованих галявин». У листі Горасу Ману від 7 червня 1748 року Волпол написав, що відтепер його будинок називатиметься старою назвою, про яку він дізнався з документів, — Стробері-гіл (англ. Strawberry Hill), що з англійської перекладається як «полуничний пагорб».

З 1752 до 1754 відбувся перший етап масштабної перебудови будинку в Стробері-гіл. Волпол створив спеціальний комітет, до якого увійшли Волпол та архітектори Джон Чут та Річард Бентлі. Для будинку Волпол обрав готичний стиль. Для відтворення готичного стилю комітет вивчав зображення англійських готичних будівель, а також надгробки. У січні 1750 року він писав Горасу Ману, що збирався побудувати «маленький готичний замок» у Стробері-гіл. Річард Бентлі спроектував хол, парадні сходи, трапезну та бібліотеку. Волпол зробив запис про гру світла та кольорів у інтер'єрі Стробері-гіл: похмурість передпокою, освітленого лише двома стрілчастими вікнами, заповненими вітражами, вражала, водночас сходи, які починались у передпокої, вели до більшого світла. Балюстраду сходів Бентлі скопіював з балюстради сходів Руанського собору. Чут проектував стіни та вікна; малюнок шпалер, якими були покриті білі стіни передпокою, був натхнений надгробком принца Артура Уельського у .

Стробері-гіл у 18 столітті, робота Пола Сендбі

Східну частину будинку було завершено в 1754 році, але Волпол продовжував добудовувати кімнати та господарські будівлі майже сорок років. У 1758-59 роках була зведена Гольбейнська Палата, яку Стівен Кларк називає, «ймовірно першим музеєм в Англії», і яка являла собою відтворення двору Тюдорів. Зрештою, головний будинок мав двадцять дві кімнати, і нові кімнати були більші за старі. У Стробері-гілі розміщувалась велика колекція предметів мистецтва. Зокрема, у кімнаті, яка називалась «Китайською шафою» (англ. Chinese Closet) 670 порцелянових предметів, а в кімнаті, що називалась «Зеленою шафою» (англ. Green Closet) висіло близько 150 картин. Колекція картин містила роботи Жана Клуе, Франсуа Клуе, Ганса Гольбейна-молодшого, Пітера Пауля Рубенса, Антоніса ван Дейка, Джошуа Рейнольдса та інших митців. Стробері-гіл був відкритий для відвідування тим, хто придбав квиток. Відповідно до «Журналу відвідувачів», складеного Волполом, в період між 1784 та 1796 роками від 60 до 100 груп щороку відвідували Стробері-гіл.

Вплив Волпова та архітекторів Стробері-гіла одразу поширився серед тих, хто захоплювався готичним стилем. Так, членів комітету просили розробити поліпшення в готичному стилі для ферми Секретаря казначейства та члена Парламенту Ніколаса Гардінджа, та будинків кількох англійських аристократів. За консультацією щодо готичного стилю до Волпола також звертались і представники духовенства.

Із часом Стробері-гіл став дуже популярним місцем, куди завітали навіть посли Франції та Іспанії. Завдяки Стробері-гілу готичний стиль став дуже популярним і надихнув створення таких будівель як та у Сіднеї. У 1760 році Волпол склав перший короткий каталог Стробері-гілу. У 1784 році він склав набагато ширший каталог і назвав його «Опис вілли містера Гораса Волпола, молодшого сина сера Роберта Волпола, графа Орфордського, у Стробері-гілі, поблизу Твікенема, Міддлсекс, з описом меблів, картин, цікавинок тощо» (англ. A Description of the Villa of Mr. Horace Walpole, Youngest Son of Sir Robert Walpole, Earl of Orford, at Strawberry Hill, near Twickenham, Middlesex, with an Inventory of the Furniture, Pictures, Curiosities, &c).

Діяльність у Парламенті (1754—1768)

Горас Волпол у 1754 році, робота Джона Жіля Еккардта

У 1754 році Волпол обрався до Парламенту від гнилого містечка Касл-Райзінґ в Норфолку без опозиції: усі 26 виборців підтримали його кандидатуру. Того ж року Волпол виступив із великою промовою з приводу права копігольдерів голосувати у виборах графств. У цій промові Волпол робить глибокий історичний екскурс, пояснюючи походження і сучасне становище копігольдерів: копігольдери походили він залежних селян, , які не мали права голосу. Він також зазначив, що, історично, лише фрігольдери, тобто вільні землевласники, які отримали землю від монарха, могли брати участь у державних справах. Волпол уточнив, що фрігольдери, які отримали землю від лордів, що підпорядковувались монарху, також не брали участь у голосуваннях: їх не викликали до Парламенту, а виборів у графствах не існувало до скликання Парламенту під час правління Генріха ІІІ. Тільки під час правління Едуарда І, відповідно до Волпола, усі фрігольдери отримали право мати своїх представників у Парламенті, і, що ці представники стали засідати у Палаті громад. Водночас, копігольдери, як зазначає Волпол ще довго вважались не зовсім вільними людьми, і відтак, вони не могли брати участі у законодавчій діяльності. Однак зараз, відзначає Волпол, майнові права копігольдерів були такими ж вільними, як і права інших землевласників. Він також звернув увагу, що законом, прийнятим під час правління спільного правління Марії ІІ та Вільгельма ІІІ, копігольдерів прирівняли до вільних власників. Зрештою, Волпол висловлює власну позицію щодо права копігольдерів голосувати на виборах графств: він би проголосував за законопроект, який би прирівнював копігольдерів до фрігольдерів, тому, що це б узгоджувалось із раніше прийнятим законодавством, та тому, що він вважав копігольдерів такими ж вільними людьми, як і фрігольдери, і, копігольдери були такими ж незалежними, як і фрігольдери. Волпол зазначив, що участь копігольдерів у виборах графств принесла б користь, оскільки «свобода, як піраміда, стає міцнішою, коли збільшується її основа».

У 1757 році виборці округу Кінґз-Лінн, який колись у Парламенті представляв його батько, а пізніше — дядько та племінник, відповідно та , звернулись до Волпола з тим, щоб той представляв округ у Парламенті. Волпол погодився, і у 1757 році вперше відвідав свій округ і постав перед виборцями. За результатами виборів, він став членом Парламенту від Кінґз-Лінну. У 1761 році він переобрався від того самого округу без опозиції, і залишався членом Парламенту від цього округу до 1768 року, коли він вирішив покинути Парламент.

Під час нетривалої відсутності у Парламенті Волпола, який перестав представляти Касл-Райзінґ та готувався переобратись від Кінґз-Лінну, Британія втратила Менорку, а також розглядалась справа адмірала , якого за рішенням військового трибуналу за те, що він не зробив «усього, що від нього залежало» в ході битви при Менорці. Волпол був розлючений справою Бінґа, допоміг відкласти страту і висловив жаль з приводу страти Бінґа, коли вона відбулася. У листопаді 1756 року, до початку розгляду справи Бінґа, Волпол писав Горасу Ману, що Перший Лорд Британського адміралтейства нелюдськи та вороже ставився до Бінґа. Коли Бінґу вже винесли смертний вирок, Волпол писав Ману: «Я ніколи не знав нещасного Бінґа настільки добре, щоб вклонитися йому; але велика сумнівність його злочину і надзвичайність його вироку, переслідування його ворогами, які принесли його в жертву за власну провину, і лють засліпленої нації викликали в мені жаль до нього. Його вороги святкують перемогу, але хто може позаздрити тріумфу вбивства?» Волпол вилив свій гнів з приводу страти Бінґа у маленькому крижано-іронічному трактаті «Лист Ксо Хо, китайського філософа з Лондона, до його друга Лянь Чі, у Пекіні» (англ. A Letter from Xo Ho, a Chinese Philosopher at London, at his Friend Lien Chi, at Peking), де викривається абсурдність політичної системи, яка засуджувала адмірала за рішення, прийняті його політичними лідерами.

Праці Волпола

Нехудожня література

«Лист Ксо Хо, китайського філософа з Лондона, до його друга Лянь Чі, у Пекіні» (англ. A Letter from Xo Ho, a Chinese Philosopher at London, at his Friend Lien Chi, at Peking), 1757 р.
«Каталог королівських і знатних авторів Англії, Шотландії та Ірландії, розширений і продовжений до теперішнього часу» (англ. A Catalogue of the Royal and Noble Authors of England, Scotland, and Ireland, enlarged and continued to the present time), 1758 — у співавторстві з Томасом Парком.
«Анекдоти живопису в Англії» (англ. Anecdotes of painting in England), 1762–71рр.
«Каталог граверів, які народилися або проживали в Англії» (англ. A catalogue of engravers, who have been born, or resided in England), 1763 р.
«Історичні сумніви щодо життя та правління короля Річарда Третього» (англ. Historic Doubts on the Life and Reign of King Richard the Third), 1768 р.
«Есе про сучасне садівництво» (англ. Essay on modern gardening), 1780 р.
«Опис вілли містера Гораса Волпола, молодшого сина сера Роберта Волпола, графа Орфордського, у Стробері-гілі, поблизу Твікенема, Міддлсекс, з описом меблів, картин, цікавинок тощо» (англ. A Description of the Villa of Mr. Horace Walpole, Youngest Son of Sir Robert Walpole, Earl of Orford, at Strawberry Hill, near Twickenham, Middlesex, with an Inventory of the Furniture, Pictures, Curiosities, &c), 1784 р.

Видані посмертно

«Спогади про останні десять років правління короля Георга Другого» (англ. Memoirs of the Last Ten Years of the Reign of King George the Second), 1822 р. за редакцією Генрі Річарда Вассал-Фокса у 3-х томах (т.1, т.2, т.3)
«Спогади про правління короля Георга III» (англ. Memoirs of the Reign of King George III), 1845 р. за редакцією Деніса Лемаршанта у 4-х томах (т.1, т.2, т.3, т.4)
«Листи Гораса Волпола, графа Орфордського» (англ. Letters of Horace Walpole, Earl of Orford), 1903—1925 рр. за редакцією Пейджета Тойнбі у 16 томах

Художня література

«Замок Отранто» (англ. The Castle of Otranto), 1764
«Таємнича мати: трагедія» (англ. The Mysterious Mother: A Tragedy), 1768
«Ієрогліфічні розповіді» (англ. Hieroglyphic Tales), 1785

Особисте життя

Волпол ніколи не був одружений та не мав дітей.

У молоді роки, до гран-туру, у Волпола були ніжні почуття до кузини Енн Конвей, сестри Френсіса Сеймура Конвея та . Під час гран-туру у Флоренції Волпол захопився Елізабетою Каппоні, маркізою Ґріфоні. Ленґфорд пише, що, якщо у Волпола і були інтимні стосунки з якоюсь жінкою, то це була маркіза Ґріфоні. Льюїс також вважає, що з кореспонденції між Волполом та Горасом Маном можна зробити висновок, що у Флоренції маркіза Ґріфоні була коханкою Волпола. Волпол тримав портрет маркізи Ґріфоні у біля свого ліжка до своєї смерті.

Один із біографів Волпола, Тімоті Моул, вважав, що у молоді роки Волпол мав інтимні стосунки з , лордом Лінкольном, який також був у гран-турі, в той самий час, що і Волпол. Моул, навіть робить припущення, що метою гран-туру молодих людей було побути разом. Ленґфорд скептично ставиться до такого припущення: він вважає, що для цього знадобилося б введення в оману не тільки з боку Волпола, а і з боку лорда Лінкольна та його тьютора, історика та літературознавця . Він також вказує на те, що Волпол не завжди затримувався там, де перебував лорд Лінкольн, наприклад, у Турині в 1740 році, і називає лорда Лінкольна «дуже гетеросексуальним молодим чоловіком.»

Льюїс також скептично ставиться до спекуляцій щодо гомосексуальності Волпола. Він пише, що, хоча з кореспонденції з та сучасному читачеві може здатись, що Волпол мав інтимні ніжні почуття до цих чоловіків, насправді, чоловіки 18-ого сторіччя часто висловлювались і поводили себе так, як сьогодні вважається «не по-чоловічому»: при зустрічі близькі друзі цілували один одного в обидві щоки, і чоловіки дозволяли собі плакати частіше, ніж сучасні чоловіки.

У популярній культурі

У британському телесеріалі 1999 року «Аристократи» (англ. Aristocrats) Волпола зіграв актор Імон Роен. В американському документальному серіалі 1997 року «Свобода! Американська революція» (англ. Liberty! The American Revolution) Волпола зіграв англійський актор Пакстон Вайтхед.

Посилання

Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
Horace Walpole
d:Track:Q17299517
SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
Уолпол Хорас // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
d:Track:Q649d:Track:Q17378135
Internet Broadway Database — 2000.
d:Track:Q31964
The History of Parliament
d:Track:Q7739799
Langford, Paul (2011). Walpole, Horatio [Horace], fourth earl of Orford [Волпол, Гораціо [Горас], четвертий граф Орфордcький]. Oxford Dictionary of National Biography (англ.).
Lewis, Wilmarth Sheldon (1960). Horace Walpole [Горас Волпол] (англ.). Princeton University Press. ISBN .
Wortley Montagu, Mary (2011). Introductory Anecdotes,by Lady Louisa Stuart [Вступне слово, Леді Луїза Стюарт]. У James Archibald Stuart-Wortley-Mackenzie Wharncliffe, William Moy Thomas (ред.). The Letters and Works of Lady Mary Wortley Montagu [Листи та праці леді Мері Вортлі-Монтегю] (англ.). Т. 1. Cambridge University Press. с. 49—121. ISBN .
Mowl, Timothy (2014). Horace Walpole: The Great Outsider [Горас Волпол: Великий аутсайдер] (англ.). Faber & Faber. ISBN .
Thomas, Gray (2 вересня 1737). Thomas Gray to Horace Walpole, 4th earl of Orford [Томас Ґрей Горасу Волполу, 4-му графу Орфордському] (англ.). Лист Horace Walpole. Процитовано 21 жовтня 2024.
Walpole, Horace (2003). Fulton, Marjorie (ред.). The Letters of Horace Walpole, Earl of Orford [Листи Гораса Волпола, графа Орфордського] (англ.). Т. 1. Project Gutenberg.
McNamee, Robert V. (23 лютого 2013). Thomas Gray and Horace Walpole on Grand Tour, spread news of a papal election, 1739/1740 [Томас Ґрей і Горас Волпол під час гран-туру, поширення новин про вибори папи, 1739/1740 рр.]. OUP blog (англ.). Процитовано 21 жовтня 2024.
Cobbett, William, ред. (1812). Cobbett's Parliamentary History: A.D. 1743-1747 [Парламентська історія Коббета: 1743-1747 рр. нашої ери]. Cobbett's Parliamentary History (англ.). Т. 13. с. 463.
Walpole, Horace (2003). Fulton, Marjorie (ред.). The Letters of Horace Walpole, Earl of Orford [Листи Гораса Волпола, графа Орфордського] (англ.). Т. 2. Project Gutenberg.
Clarke, Stephen (2020). Horace Walpole and the Gothic [Горас Волпол та Готика]. У Wright, Angela; Townshend, Dale (ред.). The Cambridge History of the Gothic [Кембриджська історія готики] (англ.). Cambridge University Press. с. 120—140. ISBN .
Cobbett, William, ред. (1813). Cobbett's Parliamentary history of England: A.D. 1753-1765 [Парламентська історія Англії Кобета: 1753-1765 рр. нашої ери]. Cobbett's Parliamentary history of England (англ.). Т. 15. London. с. 441—450.
Wilson, Evan (весна 2023). The Execution of Admiral John Byng as a Microhistory of Eighteenth-Century Britain by Joseph J. Krulder (review) [«Страта адмірала Джона Бінґа як мікроісторія Британії вісімнадцятого століття» Джозефа Дж. Крулдера (рецензія)]. Eighteenth-Century Studies (англ.). 56 (3): 510—512 — через Project MUSE.
Аристократи (1999). Kinobaza. Процитовано 27 лютого 2024.
Всі актори серіалу Liberty! The American Revolution (1997). Kinobaza. Процитовано 22 жовтня 2024.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11985448t_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-1] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36570165"_data-entity-id="Q17299517">[http://explore.rkd.nl/en/explore/artists/295259_Horace_Walpole]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q17299517]]</div>-2] Horace Walpole
d:Track:Q17299517

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q8513_citetype_Q35127_citetype_Q36524_citetype_Q194166"_data-entity-id="Q29861311">SNAC<span_class="wef_low_priority_links">_—_2010.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q29861311]]</div>-3] SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q3331189"_data-entity-id="Q17378135">Уолпол_Хорас_//_[[:ru:Большая_советская_энциклопедия_(третье_издание)|Большая_советская_энциклопедия]]:_[в_30_т.]<span_class="wef_low_priority_links">_/_под_ред._[[:Прохоров_Олександр_Михайлович|А.&nbsp;М.&nbsp;Прохорова]]_—_3-е_изд._—_[[:Москва|Москва]]:_[[:Велика_російська_енциклопедія_(видавництво)|Советская_энциклопедия]],_1969.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]</div>-4] Уолпол Хорас // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
d:Track:Q649d:Track:Q17378135

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q7094076_citetype_Q35127"_data-entity-id="Q31964">Internet_Broadway_Database<span_class="wef_low_priority_links">_—_2000.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q31964]]</div>-5] Internet Broadway Database — 2000.
d:Track:Q31964

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q170584_citetype_Q13136"_data-entity-id="Q7739799">The_History_of_Parliament<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q7739799]]</div>-6] The History of Parliament
d:Track:Q7739799

[:0-7] Langford, Paul (2011). Walpole, Horatio [Horace], fourth earl of Orford [Волпол, Гораціо [Горас], четвертий граф Орфордcький]. Oxford Dictionary of National Biography (англ.).

[:1-8] Lewis, Wilmarth Sheldon (1960). Horace Walpole [Горас Волпол] (англ.). Princeton University Press. ISBN .

[9] Wortley Montagu, Mary (2011). Introductory Anecdotes,by Lady Louisa Stuart [Вступне слово, Леді Луїза Стюарт]. У James Archibald Stuart-Wortley-Mackenzie Wharncliffe, William Moy Thomas (ред.). The Letters and Works of Lady Mary Wortley Montagu [Листи та праці леді Мері Вортлі-Монтегю] (англ.). Т. 1. Cambridge University Press. с. 49—121. ISBN .

[:3-10] Mowl, Timothy (2014). Horace Walpole: The Great Outsider [Горас Волпол: Великий аутсайдер] (англ.). Faber & Faber. ISBN .

[11] Thomas, Gray (2 вересня 1737). Thomas Gray to Horace Walpole, 4th earl of Orford [Томас Ґрей Горасу Волполу, 4-му графу Орфордському] (англ.). Лист Horace Walpole. Процитовано 21 жовтня 2024.

[:2-12] Walpole, Horace (2003). Fulton, Marjorie (ред.). The Letters of Horace Walpole, Earl of Orford [Листи Гораса Волпола, графа Орфордського] (англ.). Т. 1. Project Gutenberg.

[:4-13] McNamee, Robert V. (23 лютого 2013). Thomas Gray and Horace Walpole on Grand Tour, spread news of a papal election, 1739/1740 [Томас Ґрей і Горас Волпол під час гран-туру, поширення новин про вибори папи, 1739/1740 рр.]. OUP blog (англ.). Процитовано 21 жовтня 2024.

[:5-14] Cobbett, William, ред. (1812). Cobbett's Parliamentary History: A.D. 1743-1747 [Парламентська історія Коббета: 1743-1747 рр. нашої ери]. Cobbett's Parliamentary History (англ.). Т. 13. с. 463.

[:7-15] Walpole, Horace (2003). Fulton, Marjorie (ред.). The Letters of Horace Walpole, Earl of Orford [Листи Гораса Волпола, графа Орфордського] (англ.). Т. 2. Project Gutenberg.

[:6-16] Clarke, Stephen (2020). Horace Walpole and the Gothic [Горас Волпол та Готика]. У Wright, Angela; Townshend, Dale (ред.). The Cambridge History of the Gothic [Кембриджська історія готики] (англ.). Cambridge University Press. с. 120—140. ISBN .

[17] Cobbett, William, ред. (1813). Cobbett's Parliamentary history of England: A.D. 1753-1765 [Парламентська історія Англії Кобета: 1753-1765 рр. нашої ери]. Cobbett's Parliamentary history of England (англ.). Т. 15. London. с. 441—450.

[18] Wilson, Evan (весна 2023). The Execution of Admiral John Byng as a Microhistory of Eighteenth-Century Britain by Joseph J. Krulder (review) [«Страта адмірала Джона Бінґа як мікроісторія Британії вісімнадцятого століття» Джозефа Дж. Крулдера (рецензія)]. Eighteenth-Century Studies (англ.). 56 (3): 510—512 — через Project MUSE.

[19] Аристократи (1999). Kinobaza. Процитовано 27 лютого 2024.

[20] Всі актори серіалу Liberty! The American Revolution (1997). Kinobaza. Процитовано 22 жовтня 2024.

[1]

[2]

[4]

[3]

[6]