І гор Іва нович Гаври лів нар 1 серпня 1966 м Самбір Львівська область український актор театру та кіно Заслужений артис

І́гор Іва́нович Гаври́лів (нар. 1 серпня 1966, м. Самбір, Львівська область) — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).

Ігор Гаврилів

Ім'я при народженні	Ігор Іванович Гаврилів
Народився	1 серпня 1966(1966-08-01) (57 років) Самбір
Національність	українець
Громадянство	УРСР Україна
Діяльність	кіноактор
Заклад	^d

Нагороди та премії
Заслужений артист України

Життєпис

Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював у Львівській обласній філармонії.

1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у . Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.

З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».

Сім'я

Батько Гаврила Іван Антонович (1941—1996) і мати Гаврила Ярослава Антонівна (*1949) — робітники.

Творчість

Ролі в театрі

Зіграв понад 80 ролей, зокрема:

«Амадей» Пітер Шеффер — Граф Франц Орсіні-Розенберг;
«Блазні мимоволі» Орест Огородник — Леонтій Заєць, брат Степана; Софокл, сусід Степана;
«Останній гречкосій» Орест Огородник — Річард;
«Пані міністрова» Бранислав Нушич — Дядько Яків; Сава Мишич;
«Полліанна» Елеонор Портер — Том;
«Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» Іван Миколайчук — Піп; Лицедії;
«Візит літньої пані» Фрідріх Дюрренматт — Кобі;
«Віяло леді Віндермір» Оскар Уайльд — Герцог Бервік;
«Гамлет у гострому соусі» Альдо Ніколаї — Фроггі;
«Державна зрада» Рей Лапіка — Микола Костомаров; Іван Посяда;
«Дама з камеліями» Александр Дюма-син — Сен-Годанс;
«Неаполь-місто попелюшок» Надія Ковалик — Емігранти;
«Ісус, син Бога живого» Василь Босович — Нафанаїл;
«Криза» Орест Огородник — Іван;
«Невольник» Тарас Шевченко — Опара, запорожець; Козаки;
«Сільва» Імре Кальман — Мікса, розпорядник у вар'єте;
«Сто тисяч» Іван Карпенко-Карий — Савка;
«Сватання на Гончарівці» Григорій Квітка-Основ'яненко — Йосип Скорик;
«Троє товаришів» Еріх-Марія Ремарк –Готтфрід Ленц;
«Шаріка» Ярослав Барнич — Барон Лясло Верецьки;
«Суботня вечеря» Шолом-Алейхем — Лайзер, м'ясник;
«Пропала грамота» Микола Гоголь — Петро Перебийніс;
«Назар Стодоля» Тарас Шевченко — Прохір-слуга; Слуги в Кичатого:;
«По щучому велінню» Марко Кропивницький — Батько; Король;
«Історія коня» Лев Толстой — Феофан (він же Фріц);
«Або — або» Інна Павлюк, Наталя Лісова — Завгосп;
«Завчасна паморозь» Райнер Марія Рільке — Клаус Гірдінг;
«Тільки у Львові — Бум, Пім, Пім» Вадим Сікорський — Господар;
«Диво-квітка» — Володар Лісу;
«Король стрільців або Муза в офсайді» Іван Керницький — Старий Гуцул; Гурт спортовців-футболістів;
«Циліндр» Едуардо де Філіппо — Роберто; чоловіки;
«Симфонія сльози» Юрій Косач — Галуппі;
«Безодня» Орест Огородник — Стасік;
«Різдвяна ніч» Михайло Старицький (за Миколою Гоголем) — Голова, кум Чуба;
«Голий король» Євген Шварц — Король;
«Украдене щастя» Іван Франко — Олекса Бабич, селянин;
«Марія Заньковецька» І. Рябокляч — студент;
«Звичайна горошина» В. Данилевич — король;
«Безталанна» І. Карпенко-Карий — перший староста;
«Діти Арбату» А. Рибаков — Ковальов;
«Коза Дереза» М. Лисенко — Дід, Ведмідь;
«Маруся Чурай» Л. Костенко — Фесько;
«Ой, радуйся, земле» — солдат, Ірод;
«Згадайте, братія моя» за Т. Шевченком — вартовий;
«Нарий Малахій» М. Куліш — санітар;
«Чорна пантера» В. Винниченко — Гарсон;
«Павло Полуботок» К. Буревій — г. Толстой;
«Пан Коцький» М. Лисенко — Коцький;
«Орфеєве чудо» Леся Українка — раб;
«Мотря» за Б. Лепким — лікар;
«Біда навчить» Б. Стельмах — Нероба;
«Не вбий» за Б. Лепким — Шафіров;
«Макбет» В. Шекспір — вбивця;
«Батурин» за Б. Лепким — наймит;
«Василь Свистун» В. Герасимчук — кухар Малай;
«Житейське море» І. Карпенко-Карий — Кругляков;
«Котигорошко» М. Кропивницький — Той, що їсть;
«По щучому велінню» М. Кропивницький — дід, циган;
«Ромео і Джульєтта» В. Шекспір — стражник, Петро;
«На межі» Леся Українка — германець;
«Шаріка» Я. Барнич — січовий стрілець, Гаврило;
«В обіймах золотої мли» М. Рильський — масові сцени;
«Звичайна горошина» В. Данилевич, О. Косинський — Імператор;
«Доки сонце зійде…» М. Кропивницький — парубок;
«Політ над гніздом Зозулі» К. Кізі, Д. Вассермен — Раклі;
«Неаполь — місто попелюшок» Н. Ковалик — емігрант;
«Професіонал» Д. Ковачевич — абсолютно нормальний псих;
«Микита Кожум'яка» О. Олесь — другий воєвода;
«Анатоль» А. Шніцлер — Макс;
«Кайдашева сім'я» І. Нечуй-Левицький — кум;
«Любовний друг» Гі де Мопассан — Шарль Форестьєр;
«Романтики» Едмон Ростан — Паскіно;
«Любов і мундир» Ф. Мольнар — Крехіль;
«Серенада для судженої» за Оленою Пчілкою та С. Мрожеком — Перепелиця, півень;
«Хелемські мудреці» М. Гершензон — Реб Нусе;
«Сава Чалий» І. Карпенко-Карий — Яворський;
«Різдвяний концерт» — господар;
«Журавлине пір'ячко» Д. Кіносіта — Ундзу;
«Замшевий піджак» С. Стратієв — застряглий в ліфті;
«Два дні… Дві ночі…» Б. Ревкевич за В. Шекспіром — сержант поліції.

Фільмографія

1992 — «Союз одноногих» — режисер Олександр Столяров, Кіностудія імені Олександра Довженка.
1996 — «Час збирати каміння» — режисер Володимир Андрощук, телестудія «Укртелефільм».
1996—2003 — «Величне століття. Роксолана» — режисер Борис Небієрідзе, телестудія «Укртелефільм».
2004 — «Секонд хенд» — режисер народний артист України Ярослав Лупій, Одеська кіностудія.
2006 — «Прорвемся» — режисер Іван Кравчишин.
2006 — «Таємниця Маєстро» [ 1 квітня 2017 у Wayback Machine.] (фільм про Максима Березовського" — режисер Микола Федюк, телестудія «Укртелефільм».
2008 — «Владика Андрей», режисер Олесь Янчук, кіностудія «Студія Олесь-фільм».
2012 — «З акордеоном у Париж» — режисер Юрій Леута.
2013 — «Політ золотої мушки» («Хроніки») — режисер Іван Кравчишин.
2013 — «Ломбард» — режисер Любомир Левицький.
2018 — «Шляхетні волоцюги» — режисер Олександр Березань.

Державні нагороди

Заслужений артист України (2014).

Примітки

. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.
Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 жовтня 2023.

Посилання

Ігор Гаврилів на сайті «Theatre.love»
Ігор Гаврилів: Серйозні ролі мені режисери не надто люблять давати [ 2 квітня 2017 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[2] . Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[3] . Архів оригіналу за 5 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[4] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[5] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[6] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[7] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[8] . Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 31 березня 2017.

[9] Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 23 жовтня 2023.