Вікно (Чортківський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вікно (значення).

Вікно́ — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.

село Вікно
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Громада	Гримайлівська селищна громада
Основні дані
Засноване	1464
Населення	1 332
Територія	38,72 км²
Густота населення	344,01 осіб/км²
Поштовий індекс	48217
Телефонний код	+380 3557
Географічні дані
Географічні координати	49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д. / 49.33944; 26.07361Координати: 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д. / 49.33944; 26.07361
Водойми	Гнилка
Відстань до районного центру	40 км
Найближча залізнична станція	Скалат
Відстань до залізничної станції	17 км
Місцева влада
Адреса ради	48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8
Карта
Вікно
Вікно
Мапа
Вікно у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.

Населення — 1332 особи (2001).

Географія

Через село тече річка (Гребелька), ліва притока Гнилої.

Походження назви (етимологія)

Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».

Природоохоронні об'єкти

• (Гостра Гора), Франкові скелі, (Гора Любовня), гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення (Озерця «Вікнини») (карстові озерця).

Історія

Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.

У селі помітні сліди (Княжого тракту) — шляху часів Русі.

Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село . В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.

У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу (Івану Федоровичу) — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.

Син Івана Федоровича (Володислав) заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.

Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.

Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.

У 2008 році в селі засновано (краєзнавчий музей).

Від 2014 у селі діє волонтерський центр.

У 2020 році в селі урочисто відзначили День Прапора.

У селі періодично проводяться Дні села.

Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.

Політика

Парламентські вибори, 2019

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610209, розташована у приміщенні будинку культури.

Результати

• зареєстровано 786 виборців, явка 53,69%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 35,51%, за «Голос» — 14,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 13,04%. В найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 46,77%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 20,90%, за Олега Вітвіцького («Голос») — 9,45%.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,78%
російська	0,22%

Символіка

Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради. Герб є промовистим.

Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.

Герб

Синій щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.

Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.

Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.

Прапор

На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.

Релігія

• (церква Успіння Пресвятої Богородиці) (1826, мурована, ПЦУ; 2012, мурована, УГКЦ),
• каплиця Покрови Пресвятої Божої Матері (2007),
• «фігури» св. Антонія.

Пам'ятки

Гора Любовня

• кімната-музей Івана Франка.
• козацькі могили
• насипано символічну могилу УСС (1990)
• встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987),
• споруджено пам'ятники:
  • на честь скасування панщини (1848, відновлений 1991),
  • Івану Франку (1956),
  • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Некрополі

На сільському цвинтарі є могила радянського воїна — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліск.

Соціальна сфера

Діють ЗОШ 1-2 ступ., Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.

Відомі люди

Народилися

• (Володимир Ганкевич) — український галицький громадський діяч, адвокат, літератор.
• (Василь Кушнір) — член-засновник (Комітету Українців Канади).
• о. О. Малицький  — релігійний діяч, поет.
• Н. Мохнацька — громадська діячка.
• Василь Мудрий  — український правник, громадсько-політичний діяч, віце-президент УГВР
• (Василь Турковський) — окружний провідник ОУН Тернопільщини, референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ, заступник референта Служби Безпеки Проводу ОУН.

Проживали, працювали

• (Дарія Віконська) — українська поетка.
• о. Іван Ганкевич — парох села, батько (Володимира Ганкевича).
• (Микола) (Мороз) — український педагог та громадський діяч у Галичині, вчителював у сільській школі наприкінці ХІХ ст.
• В. Олійник — господарник.
• (Іван) та (Володислав Федоровичі) — громадсько-політичні діячі.

Перебували

• письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя.
• художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав (Федір Білоус) в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині»)
• літературознавець О. Терлецький,
• український вчений і поет Василь Щурат.

Галерея

• Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, ПЦУ)
• Дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці
• Церква Успіння Пресвятої Богородиці (2012, УГКЦ)
• Статуя Божої Матері
• Пам'ятний знак з нагоди скасування панщини (1848, відновлений 1991)
• Символічна могила захисникам України
• Стадіон
• Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця)
• Сільський краєвид

Примітки

1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
2. Гартовані. ч. 165. Концерт Святослава Края у Вікні (укр.), процитовано 22 жовтня 2022
3. День прапора у Вікні 23 08 2020 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
4. День села Вікно 19 08 2021 р (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
5. День села 07 07 2019 частина 2 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
6. . Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
7. . Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
8. . Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
10. . Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
11. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
12. Гартовані ч.183 Панькович Галина (укр.), процитовано 20 листопада 2022
13. Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 572. — .

Література

• Уніят В., Чемера Г. Вікно // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 278–279. — .
• Чемера Г. Село Вікно. Історія і сьогодення. — Тернопіль, 1998.
• Okno (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 427. (пол.) — S. 427. (пол.)
• М. Ф. З життя села Вікна // Тернопільський голос — 1943 — № 16. — С. 6
• Куліш Н.С. Василь Кушнір // https://vue.gov.ua/%D0%9A%D1%83%D1%88%D0%BD%D1%96%D1%80,_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C

Джерело

• irp.te.ua^{[недоступне посилання з квітня 2019]}