Вавилонська релігія астрально політеїстичний культ Месопотамії що виник у II I тис до зв е на основі шумеро аккадської м

Вавилонська релігія — астрально-політеїстичний культ Месопотамії, що виник у II-I тис. до зв. е. на основі шумеро-аккадської міфології і досяг свого розквіту в період гегемонії халдеїв.

Вавилонська релігія

Культура	Вавилонія
Країна	Вавилонія

Давні джерела

Біблія, насамперед Старий Заповіт. Згадки про "золотого боввана" висотою 60 ліктів (30 метрів), побудованого царем Навуходоносором (Дан 3:1). Використання в культовій практиці музичних інструментів (Дан 3:5). Коли ассирійці переселили вавилонян до Самарії, ті зробили собі для поклоніння Суккот-Беноф (4Цар 17:30), під яким тлумачі розуміють святилище Сарпаніт. Також згадані шановані в вавилонському регіоні боги Нергал, Адрамелех (Адад) і Анамелех (Ану - малік?) (4Цар 17:31).
Берос. "Вавилонська історія". Згадка про риболовіка Оану, про бій Бела і Тіамат, про всесвітній потоп і чудовий порятунок Ксісутра.
Геродот. "Історія". Згадка про храм Зевса Бела (1:181), про "золоту статую", практику жертвоприношень і куріння ладану (1:181). Також Геродот згадує про звичай храмової проституції при святилищі Афродіти-Міліти (Нінліль) (1:199).

Пантеон

Верховним небесним богом Вавилона був Мардук (у римські часи ототожнений з Юпітером), якому колись протистояло чудовисько Тіамат. Іншими іменами верховного божества були Ілу (пор. Елохім і Аллах) та Бел. Саму назву міста Вавилон можна перекласти як "ворота бога Ілу". Іноді вважається, що Бел був давнішим богом (Енліль), який був ототожнений з Мардуком в епоху Хамураппі. Батьком Мардука вважався бог Еа, а дружиною - богиня Сарпаніт.

Крім Мардука і Сарпаніт вавилоняни вшановували Іштар, Нергала і Набу (він став сприйматися як син Мардука). Ці боги ототожнювалися з такими планетами як Венера, Марс та Меркурій. Сонцю та Місяцю відповідали боги Шамаш та Сін, проте солярний культ був для Вавилону нехарактерний. З планетою Сатурн пов'язувався бог Нінурта. Чоловіком Іштар вважався воскресаючий бог Тамуз.

Оскільки вавилонська релігія мала різнорідне походження, то шанування одних богів нашарувалися на шанування інших. Так, богиня Сарпаніт ототожнювалася з Іштар, а Мардук не тільки з Ілу та Белом, але і Таммузом, Нінуртою (бог Лагаша), Енлілем (бог Ніппура) та Нергалом (бог Кута).

Нерідко богам приписувалися риси тварин. Символом Іштар був голуб.

Вісниками богів виступають крилаті істоти нижчого порядку: Kirub (порівн. Херувім, шеду), Мушхушшу (Сірруш).

Демонологія

З ворожих богам і людям духів відомо уособлення хаосу Тіамат, богиня хвороб Ламашту та демон бурі Пазузу.

Загробний світ

Вавилонці не знали ні раю, ні пекла. Пекло представлялося їм у вигляді царства тіней, мороку і тліну, де їжею померлим служили порох і глина. За уявленнями вавилонян, людина продовжувала жити не в потойбічному світі, а в своєму потомстві.

Культова практика

На основі астральних культів розвинулася астрологія, а вавилонські (халдейські) жерці були відомі як зоречети.

Боги зображалися у вигляді антропоморфних статуй-ідолів і поміщалися в спеціальні храми-зіккурати — семиповерхові ступінчасті вежі на чотирикутній основі. Жерці ділилися на розряди (бару - віщуни, заммару - співаки, пашиту - помазані, ашипу - заклиначі); просте слово для жерця - шангу або ніссакку. Під час богослужінь практикувалися як жертвопринесення та кадіння, так і піснеспіви з використанням арф, флейт та кімвалів. Цар також мав жрецькі функції.

Геродот описує у Вавилоні практику храмової проституції (ієродулія), пов'язана з богинею Іштар.

Важливим святом вавилонської релігії був Новий рік Акіту з елементами карнавалу, який відзначався навесні (Нісан) та присвячувався Мардуку.

Вплив

Після захоплення Вавилону іранцями, вавилонська релігія втрачає своє значення. Окремі її елементи зберігаються в Біблії: ім'я Елохім, створення з глини першої людини Адапа богом Еа, міф про потоп і порятунок людини Утнапішті в ковчезі, херувими.

Існує концепція панвавилонізму (Вінклер), згідно з якою авраамічні світові релігії мають вавилонське походження.

Галерея

Мардук — верховний бог Вавилону
Ворота Іштар, Пергамський музей
Ворота Іштар, Пергамський музей
Ерешкігаль — королева ночі та потойбіччя, Британський музей
Кудурру, каситський період, 12 століття до н. е. Лувр
Кудурру, Лувр
Набу
Зіккурат — релігійна споруда типу піраміди з храмом на вищому (третьому або сьомому) рівні
Каситська святиня Інанни в місті Урук

Примітки

Суккот-Беноф. оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 30 грудня 2022.
Берос. Вавилонская история [ 2023-09-03 у Wayback Machine.]
Вавилонская религия и культура. оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 26 грудня 2022.
Душенко К.В. Символика голубя мира От Античности до Нового Времени [ 2022-12-29 у Wayback Machine.] // Вестник культурологии, 2022
Белявский В.А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический. Гл.7. оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.
Попова А.А. Панвавилонизм в российской исторической науке первой трети XX века: от критики к эксплуатации // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки. Т.162. 2020. оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.

Література

Тураєв Б.А. 'Історія Стародавнього Сходу. Том 1 'за редакцією Струве В.В. та Снєгірьова І.Л. – Ленінград: Соціально-економічне, 1935 – с.340.
Dhorme Е. Les religions de Babylonie et d'Assyrie. Paris, 1945

Посилання

Вавилонська релігія
Релігія Ассирії та Вавилонії
Ассиро-вавилонська релігія

[1] Суккот-Беноф. оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 30 грудня 2022.

[2] Берос. Вавилонская история [ 2023-09-03 у Wayback Machine.]

[sa-3] Вавилонская религия и культура. оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 26 грудня 2022.

[4] Душенко К.В. Символика голубя мира От Античности до Нового Времени [ 2022-12-29 у Wayback Machine.] // Вестник культурологии, 2022

[5] Белявский В.А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический. Гл.7. оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.

[6] Попова А.А. Панвавилонизм в российской исторической науке первой трети XX века: от критики к эксплуатации // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки. Т.162. 2020. оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.