Басараб I

Басараб I Засновник (Басараб або Базарад, рум. Basarab Întemeietorul, також Басараб I Великий, Basarab cel Mare) — воєвода та господар Волощини між 1310/1319 та 1352 роками. Перший правитель Волощини, про якого є достовірні історичні відомості. Близько 1324 року Басараб визнав себе васалом угорського короля Карла Роберта, потім почав війну з Угорщиною і 12 листопада 1330 року переміг угорську армію в . Ця подія ознаменувала кінець угорського панування і появу першої незалежної румунської держави. Басараб став засновником династії Басарабів, першої династії Волощини. Надалі від цього імені пішла назва Бессарабія.

Басараб I рум. Basarab Întemeietorul
рум. Basarab Întemeietorul
Басараб I рум. Basarab Întemeietorul
Воєвода Волощини
1310/1324 — 1352
Попередник	Токомерій (Тихомир) ?
Наступник	Ніколає Александру
Народився	1271^[1] або 1280-ті^[1] Кимпулунг
Помер	1352^[1] Кимпулунг, ^d
Відомий як	Rege
Країна	Волощина
Рід Басараби
Батько	Тихомир
У шлюбі з	Маргарет
Діти	^d і Ніколає Александру
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Басараб.

Походження

Басараб був сином Токомерія, відповідно до статуту, написаного Карлом I Робертом в 1332 році, про якого нічого достовірно не відомо

Наукова гіпотеза свідчить, що Токомерій наслідував Бербатові, який згадується в грамоті угорського короля Ласло IV як наступник , воєводи Арджешу та Олтенії.

Оскільки ім'я Басараба тюркського походження, припускається, що він походив з половців або печенігів. Перша частина його імені — «бас» — походить від дієслова «правити, придушувати, голова, головний», друга — «аба» — шанобливе «батько, старший брат». Проте у всіх документах Басараб згадується як волох Карл Роберт називає його «Басараб, наш невірний Волох» в 1332 році.

Папа Іван XXII звернувся до Басараба як до «побожного принца-католика» в листі 1 лютого 1327 року. Того ж дня, папа послав аналогічні листи до Карлом I Роберта і його високопоставлених чиновників, у тому числі Томасу Сечені, воєводі Трансільванії, і Міксу Акосу, бану Славонії, з проханням підтримати дії домініканців проти «єретиків». За твердженням Нягу Джувара, звернення Святого Престола доводить, що Басараб був католиком, яке також свідчить про Басарабове половецьке походження, тому що половці в цих землях були хрещені за католицьким обрядом. Історики Матей Козаку і Ден Мурешан відкидають теорію Джувара, твердячи, що всі інші джерела свідчать, що Басараб був православним. Chronicon pictum, завершена в кінці 1350 року, називає Басараба, як «віроломного розкольника».

Волощина під владою Угорщини

У середині XIII століття на території Волощини почали формуватися воєводства, залежні від Угорського королівства. Згодом вони почали боротьбу за незалежність від Угорщини. Воєвода Літовой в 1277 році загинув в битві проти угорців.

Наприкінці правління династії Арпадів Угорщина переживала важку політичну кризу. Одночасно в кінці XIII століття в Північному Причорномор'ї встановилася влада Золотої Орди. Це лише посилило бажання волоських воєводств об'єднатися в незалежну державу.

Басараб був васалом короля Карла Роберта, що підтверджується грамотою останнього, виданої 26 липня 1324. Ймовірно, він отримав статус васала в 1321 році, коли угорський король провів військову операцію в Банаті. Проте вже в грамоті від 18 червня 1325 року Карл Роберт називає Басараба «невірним королівській короні». У грамоті також говориться, що якийсь Стефан, половецького походження, в суперечці стверджував, що війська Басараба перевершують за чисельністю війська самого Карла Роберта. Причини такого звернення невідомі.

Битва під Посадою

Докладніше:

Армія Карла Роберта Анжу потрапляє в засідку до армії Басараба під Посадою, Віденський Особовий літопис (1330 р.)

Король Карл I втікає після битви під Посадою

Басараб видав свою дочку заміж за Івана Александра, майбутнього царя Болгарії і племінника царя Михайла I Шишмана. Болгарія в цей момент перебувала у ворожих відносинах з Угорщиною. У документі, виданому 27 березня 1329 року, Басараб згадується як один з ворогів угорського короля, поряд з болгарами, сербами і татарами. У 1330 році Басараб взяв участь у військовому поході Михайла I на сербів, що закінчилося перемогою сербів 28 липня в битві при Велбужде.

У тому ж році Басараб захопив Олтенію. Король Угорщини наказав йому залишити цю область, але отримав відмову. Карл Роберт, пообіцявши вивести Басараба з Ольтені за бороду, почав похід проти воєводи і захопив контрольований Басарабом Северінський банат. Басараб пішов на мирні переговори, запропонувавши угорцям визнати суверенітет короля і сплатити сім тисяч марок сріблом (1,5 тонни срібла). Він також обіцяв послати одного зі своїх синів до королівського двору в Вишеграді.

Карл Роберт зацікавився пропозицією, однак продовжував просуватися в Волощину, дійшовши до Куртя-де-Арджеш. Тут угорське військо почало відчувати труднощі із запасами провізії, і король змушений був почати відступати в Трансільванію, не давши битви. Поблизу Посади в Південних Карпатах угорське військо зустрілося з вже чекаючею його великою волоською армією і потрапило в пастку, рухаючись по вузькій долині. 12 листопада, після трьох днів битви, угорці зазнали повної поразки, а королю вдалося врятуватися з ризиком для життя.

Незалежна Волощина

Перемога в битві під Посадою фактично зробила Волощину незалежною і змінила її положення на міжнародній арені. На наступний рік, у лютому 1331 року, зять Басараба Іван Александр, був коронований в Тирново як болгарський цар. У 1331-1332 роках волоські війська підтримали його у війні проти Візантії. Приблизно в той же час Басараб відвоював у Угорщини Северінський банат.

Спадкоємець Карла Роберта Людвік I Великий між 1343 і 1345 роками провів кілька військових операцій проти Волощини і зумів відібрати у Басараба Северінський банат. Його син, воєвода Миколі I Олександру, знову визнав васальну залежність від угорського короля.

Спадщина

Докладніше: Басараби (династія)

Перемога Басараба в битві під Посадою була переломним в історії Волощини. Салагян пише, що перемога «санкціонувала незалежність Валахії від угорської корони» і змінила її міжнародний статус. Георгеску описує Волощину, як перше незалежне Румунське князівство. Незважаючи на це, королі Угорщини продовжували вимагати лояльності від воєвод Волощини, Басараба і його наступників.

Нащадки Басараба правили Волощиною, принаймні, продовж двох століть. Серед його нащадків Мірча I Старий і Влад III Дракула. Нягоє Басараб, представник боярського роду , ковав генеалогію, щоб довести, що він був нащадком Басараба, і прийняв «Басараб», собі за прізвище після його вступу в 1512 році на престол Волощини.

З середини XIV століття, болгарські, угорські, молдавські і сербські хроніки використовувавали ім'я «Басараб», коли йшлося про Волощину. З наступного століття і в подальшому, південна область землі між річками Дністром і Прутом була названа Бессарабією. Після того як Російська імперія анексувала Бессарабію в 1812 році, область була перейменована в Бессарабію. Ця область в даний час частина Молдови та України.

Див. також

• Басараби
• Список господарів Волощини

Примітки

1. http://genealogy.euweb.cz/balkan/basarab.html
2. Klepper, Nicolae (2002). Romania: An Illustrated History.(англ.)
3. Georgescu, Vlad (1991). The Romanians: A History.
4. Sălăgean, Tudor. Romanian Society in the Early Middle Ages (9th-10th Centuries).(англ.)
5. Treptow, Kurt W.; Popa, Marcel (1996). Historical Dictionary of Romania.(англ.)
6. Cazacu та Mureșan, 2013, с. 27—28.
7. Vásáry, 2005, с. 151—153.
8. Sălăgean, 2005, с. 193.
9. Vásáry, István. Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185-1365.
10. Cazacu та Mureșan, 2013, с. 27—29.
11. Vásáry, 2005, с. 153.
12. Sălăgean, 2005, с. 194.
13. Vásáry, 2005, с. 150.
14. Györffy, 1964, с. 551.
15. Djuvara, 2014, с. 75.
16. Cazacu та Mureșan, 2013, с. 31—32.
17. Vásáry, 2005, с. 155.
18. Sălăgean, 2005, с. 195.
19. Georgescu, 1991, с. 17.
20. Treptow та Popa, 1996, с. 39.
21. Georgescu, 1991, с. 35.
22. Vásáry, 2005, с. 143.
23. Rădvan, 2010, с. 319.

Попередник Раду Негру

Воєвода Волощини 1324-1352

Наступник Ніколає Александру