Барвинівка

Барви́нівка (до 1960 року — Черниця) — село в Україні, у Брониківській сільській територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Кількість населення становить 698 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр (однойменної) сільської ради.

село Барвинівка
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Звягельський район
Громада	Брониківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA18080050030073252
Облікова картка	с. Барвинівка
Основні дані
Перша згадка	1585
Населення	698 (2001)
Площа	4,112 км²
Густота населення	169,75 осіб/км²
Поштовий індекс	11783
Географічні дані
Географічні координати	50°30′06″ пн. ш. 27°48′42″ сх. д. / 50.50167° пн. ш. 27.81167° сх. д. / 50.50167; 27.81167Координати: 50°30′06″ пн. ш. 27°48′42″ сх. д. / 50.50167° пн. ш. 27.81167° сх. д. / 50.50167; 27.81167
Середня висота над рівнем моря	207 м
Водойми	р. (Рудня)
Найближча залізнична станція	(Барвинівка)
Місцева влада
Адреса ради	вул. Центральна, 22, с. Романівка, Звягельський р-н, Житомирська обл., 11774
Карта
Барвинівка
Барвинівка
Мапа
Барвинівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: (Барвинівка).

Географія

Розташоване за 21 км від районного центру, м. Звягель, та 4 км — від залізничної станції (Звягель II). Через село протікає річка (Рудня) (Луб'янка).

Населення

Станом на 1885 рік кількість мешканців становила 737 осіб, кількість дворів — 72.

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 281 особу, з них: православних — 1 199, чоловіків — 655, жінок — 626.

У 1906 році в поселенні налічувалося 1 270 жителів, дворів — 240, у 1923 році — 1 776 осіб, кількість дворів — 373.

Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 300 осіб, дворів — 407.

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 875 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 698 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,57 %
російська	0,43 %

Історія

На околиці села знайдено 339 римських монет ІІ століття. Перша згадка про село датується 1585 роком. Село, під помилковою назвою Щерниці, згадується в акті від березня 1585 року — у скарзі звягельського намісника Ільїнського та корецького війта Манцевича на берестейського воєводича Тишкевича — про переманювання до себе із маєтку Пулин селян, на умовах 20-річної пільги від панщини. При цьому Черниця згадується як володіння звягельського князя воєводи Київського Костянтина Костянтиновича Острозького, що входило до складу пулинського околодку і знаходилося під управлінням пулинського отамана Супруна.

У 1577 році належало до межиріцької власності, у 1581 році — до барашівського маєтку князя Костянтина Острозького, котрий вносив від 5 дворів та 11 загородників. У 1620 році — містечко без магдебурзького права, мало 250 вільних людей, сплачувало 60 злотих князю Острозькому. В селі було 9 Тяглі селяни, 4 підсусідки та 3 панцирних бояр, церква.

В акті від 7 січня 1650 року Щасний Вонсовський, уповноважений дружини віленського воєводи та гетьмана вольного князівства Литовського Анни-Алеізії Ходкевич скаржився на орендного власника містечка Вільськ, пана Олександра Цеклинського, і на його слугу, Яна Белецького, що останній, перебуваючи козацьким писарем і маючи знайомство з війтом м. Черниця, Іваном Водянюком, вмовив, за посередництвом цього війта, біля 120 селян з містечка Черниця, м. Бровник, с. Стариков, с. Немильня, с. Пилиповичі, с. Лунчиці та інших сіл Звягельської волості, піти в орендований Цеклинським маєток і, вночі 20 грудня 1649 року, вивів їх з цих сіл з усім їхнім майном, привів до Вільська, де повністю пограбував їх. При цьому, у війта Івана Водянюка забрав 16 000 польських злотих — чиншевих, зібраних ним з селян Звягельської волості для поміщика, 2 000 злотих його власних, все майно та зброю.

Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село, що перебувало в посесії (Целестина Чаплича), сплачувало 5 злотих до замку та 12 злотих і 16 грошів — до скарбу.

У 1794 році, на кошти парафіян, збудовано дерев'яну церкву Вознесіння Господнього. Дзвіницю при ній збудовано у 1847 році. Церкву капітально відремонтовано за кошти поміщика, графа Тишкевича, та, частково, парафіян, у 1858 та 1877 роках. З 1839 року діє церковно-парафіяльна школа.

В другій половині 19 століття — село Рогачівської волості Новоград-Волинського повіту, на річці (Луб'янка), за 70 верст від Житомира та 15 верст від Новограда-Волинського, до найближчої залізничної станції, Полонне — 50 верст. До парафії належали села (Кам'яний Майдан) (6 верст), (Слобода-Черницька) (5 верст) та (Гута-Дзекунка) (6 верст) та філіальна церква у с. Немильня. Церкві належали ставок в урочищі Орелець та близько 66 десятин землі, на котру, 1870 року, складено план. Земля суглиниста, місцями — піщана. Сусідні парафії — Броники та Гульськ, за 5 верст.

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Гульської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, на річці Луб'янці. Були православна парафія, заїзд, водяний млин.

В кінці 19 століття — Черниця (пол. Czernica), село Рогачівської волості Новоград-Волинського повіту, на річці Луб'янка, притоці Случі, за 15 верст від Новограда-Волинського та 5 верст від поштової станції в Брониках. Входило до гульського ключа, власність Людгардів з Тишкевичів-Яблунівських. Над річкою було городище, оточене валами.

У 1906 році — село Рогачівської волості (3-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 18 верст, до волосного центру, міст. Рогачів — 12 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Рогачеві.

У 1923 році увійшло до складу новоствореної (Черницької) (згодом — Барвинівська) сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Новоград-Волинського району Житомирської (згодом — Волинська) округи; адміністративний центр ради. Відстань до районного центру, м. Новоград-Волинський — 12 верст. 20 червня 1930 року, в складі сільської ради, увійшло до новоствореного Соколовського німецького національного району, 15 вересня 1930 року — до Новоград-Волинського району, 1 червня 1935 року — до складу Новоград-Волинської міської ради (Новоград-Волинської округи).

На фронтах Другої світової війни воювали 260 селян, 126 з них загинули, 135 відзначені державними нагородами. У 1961 році на їх честь встановлено пам'ятник.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, що користувався 3 400 га угідь, в тому числі, 2 500 га — ріллі. Господарство вирощувало жито, пшеницю, льон, картоплю, розвивало м'ясо-молочне тваринництво. В селі були середня школа, бібліотека, медпункт, майстерня побутового обслуговування.

4 червня 1958 року, в складі сільської ради, включене до відновленого Новоград-Волинського району Житомирської області. 5 серпня 1960 року село перейменоване на Барвинівку, з відповідним перейменуванням сільської ради.

У 2017 році увійшло до складу новоствореної Брониківської сільської територіальної громади Новоград-Волинського району Житомирської області.

Відомі люди

• (Гордійчук Олександр Михайлович) (1983—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• (Плохотюк Іван Васильович) (1997—2022) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

Примітки

1. Історія міст і сіл Української РСР. Барвинівка, Новоград-Волинський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 11 вересня 2022.
2. М. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF) (російська) . Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 209-210. Процитовано 11 вересня 2022.
3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 226. (рос. дореф.)
4. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 29. Процитовано 13 вересня 2022.
5. (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир:Волинська губернська типографія, 1906. с. 158. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 13 вересня 2022.
6. (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . Житомир. 1923. с. 142. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
7. . pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 13 вересня 2022.
8. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
9. Czernica, 1.) wieś nad rzką Lubianką… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 370. (пол.)
10. Цинкаловський О. Черниця // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — С. 526.
11. К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 130. Процитовано 13 вересня 2022.
12. (PDF). с. 195. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 20 червня 2021.
13. . https://gromada.info/. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 20 червня 2021.

Посилання

• Погода в селі Барвинівка [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]