Альціон білошиїй

Альціон білошиїй
Білошиїй альціон (підвид T. c. humii, Таїланд)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Сиворакшоподібні (Coraciiformes) Родина: Рибалочкові (Alcedinidae) Рід: Чорнодзьобий альціон (Todiramphus) Вид: Альціон білошиїй
Біноміальна назва
Todiramphus chloris (Boddaert, 1783)
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Alcedo chloris Halcyon chloris Todirhamphus chloris
Посилання
Вікісховище: Todiramphus chloris Віківиди: Todiramphus chloris ITIS: 692700 МСОП: 22683399 NCBI: 325347 Fossilworks: 372876

Альціо́н білошиїй (Todiramphus chloris) — вид сиворакшоподібних птахів родини рибалочкових (Alcedinidae). Мешкає в Африці, Азії і Океанії. Виділяють низку підвидів.

Опис

Білошиїй альціон (підвид T. c. collaris, Філіппіни)

Білошиїй альціон (підвид T. c. humii)

Довжина птаха становить 22—25 см, самці важать 51—90 г, самиці 54—100 г. Забарвлення верхньої частини тіла варіюється від синього до зеленого, в залежності від підвиду, нижня частина тіла біла або охриста. На задній частині шиї білий «комірець». У представників одних підвидів над очима є білі або охристі смуги, у представників інших підвидів між очима і дзьобом є білі плями, або через очі проходять чорні смуги. Дзьоб великий, міцний, чорний, знизу біля основи жовтуватий. Самиці, як правило, мають більш зелене забарвлення, ніж самці. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення, на шиї і грудях у них є темний, лускоподібний візерунок.

Таксономія

Білошиїй альціон був описаний французьким натуралістом Жоржем-Луї Леклерком де Бюффоном в 1779 році в праці «Histoire Naturelle des Oiseaux». Науково вид був описаний в 1783 році, коли голландський натураліст Пітер Боддерт класифікував його під назвою Alcedo chloris у своїй праці «Planches Enluminées». Типовою міцевістю виду є острів Буру в Індонезії.

Підвиди

Виділяють чотирнадцять підвидів:

• T. c. abyssinicus (Pelzeln, 1856) — узбережжя південної частини Червоного моря;
• T. c. kalbaensis (Cowles, 1980) — північний схід Аравії (Хор-Кальба, ^[en]);
• T. c. vidali (Sharpe, 1892) — західне узбережжя Індії (від ^[en] до Керали);
• T. c. davisoni (Sharpe, 1892) — Андаманські і Кокосові острови (Бенгальська затока);
• T. c. occipitalis Blyth, 1846 — Нікобарські острови;
• T. c. humii (Sharpe, 1892) — узбережжя Західного Бенгалу, Бангладеш, М'янми (зокрема, на островах ^[en]) і Малайського півострова, північно-східна Суматра і острів ^[en];
• T. c. armstrongi (Sharpe, 1892) — внутрішні райони М'янми, південь Таїланду і Індокитаю;
• T. c. laubmannianus (Grote, 1933) — Суматра (за винятком північного сходу), острови Банка і Белітунг, Калімантан і сусідні острови;
• T. c. chloropterus (Oberholser, 1919) — острови на захід від Суматри;
• T. c. azelus (Oberholser, 1919) — острів Енгано (на південний захід від Суматри);
• T. c. palmeri (Oberholser, 1919) — острови Ява, Балі, Бавеан і ^[en];
• T. c. collaris (Scopoli, 1786) — Філіппіни;
• T. c. chloris (Boddaert, 1783) — острови Сулавесі, ^[en], ^[en], ^[en] і ^[en], Молуккські острови, Малі Зондські острови, острови Раджа-Ампат і північний схід Нової Гвінеї (півострів Чендравасіх);
• T. c. teraokai (Kuroda, Nagamichi, 1915) — Палау.

(Узбережні), (острівні), (маріанські), (меланезійські) і (садові альціони) раніше вважалися конспецифічними з білошиїм альціоном, однак були визнані окремими видами.

Поширення і екологія

Білошиї альціони поширені від Червоного моря через Південну і Південно-Східну Азію до Мікронезії. Вони живуть у мангрових і тропічних лісах, на морських узбережжях, у лиманах, на полях і плантаціях, у парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1500 м над рівнем моря. Живляться невеликими крабами, а також комахами, червами, молюсками, креветками, дрібними ящірками, жабами і рибами, іноді також дрібними птахами. Білошиї альціони чатують на здобич, сидячи на гілці, а коли її побачать, то пікірують до неї. Вони гніздяться в дуплах або норах, зокрема в покинутих дуплах дятлів або в гніздах деревних термітів. У кладці від 2 до 7 білуватих яєць, їх насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 44 дні після вилуплення. За сезон може вилупитися два виводки.

Примітки

1. BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 12 квітня 2022.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
3. Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1780). . Histoire Naturelle des Oiseaux. Т. 13. Paris: De L'Imprimerie Royale. с. 279—280. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
4. Buffon, Georges-Louis Leclerc de; ; ; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). . Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 8. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 783, Fig. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
5. Boddaert, Pieter (1783). . Utrecht. с. 49 Number 783, Fig. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
6. Peters, James Lee, ред. (1945). . Т. 5. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 208. Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
7. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). . IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
8. Andersen, M.J.; Shult, H.T.; Cibois, A.; Thibault, J.C.; Filardi, C.E.; Moyle, R.G. (2015). Rapid diversification and secondary sympatry in Australo-Pacific kingfishers (Aves: Alcedinidae: Todiramphus). Royal Society Open Science. 2 (140375). doi:10.1098/rsos.140375.

Джерела

• Rob Baldwin & Colin Richardson, , accessed 11/04/07.
• Heinrich L. Bregulla (1992) Birds of Vanuatu, Anthony Nelson, Oswestry, England.
• C Hilary Fry, Kathie Fry & Alan Harris (1992) Kingfishers, Bee-eaters & Rollers, Christopher Helm (Publishers) Ltd., London.
• Graham Pizzey & Frank Knight (1997) The Graham Pizzey & Frank Knight Field Guide to the Birds of Australia, HarperCollins, London, UK.
• Craig Robson (2002) A Field Guide to the Birds of South-East Asia, New Holland Publishers (UK) Ltd.