Див також Соляна промисловість Історія солевидобутку в Україні Чрени виварювання солі Дрогобицький солевиварювальний зав

Див. також: Соляна промисловість

Історія солевидобутку в Україні

Чрени виварювання солі. Дрогобицький солевиварювальний завод

Сліди солевидобутку і торгівлі сіллю на теренах України сягають античної доби; грецькі міста над Чорним м. експортували до Греції сіль з Криму і чорноморських лиманів, видобуток солі на Мармарощині сягав римських часів.

Передкарпаття

На Передкарпатті соляний промисел найдавніший і багато віків найважливіший в Україні, хоч запаси солі невеликі. Тут сіль добували майже винятково у виварному виді, хоча сьогодні видобуток незначний. За княжої доби (за «Києво-Печерським Патериком» — з 1096) велике значення мав видобуток виварної солі на Передкарпатті (Галичина); її експортували на Наддніпрянщину і до Польщі. У XVI ст. діяло 10 свердловин — у Старій Солі, Дрогобичі, Колпці, Модричах та Котові. У XVIII ст. виробництво галицької солі наближалося до 1 млн центнерів на рік. Вона покривала попит українського населення і експортувалася до Польщі й Литви. На початку ХХ ст. галицької солі видобували близько 50000 т на рік. Головні солеварні: Ляцьке, Дрогобич, Стебник, Болехів, Долина, Калуш, Делятин, Ланчин, Косів. У Дрогобичі сьогодні зокрема працює підприємство АТ «Галка-Дрогобич», яке веде свою історію від 1250 р. Розробляють Дрогобицьке, Болехівське і Долинське родовища.

Крим та Кінбурнський півострів

Видобуток чорноморської, зокрема кримської (сіль «кримка») солі з XVI ст. — один з основних запорозьких промислів (чумакування).

У XVI ст. соляний промисел поступово перемістився на Кінбурнський півострів (Прогної — нинішнє Геройське).

Нині експлуатують родовища: на Сиваші, Генічеське та на озері Сасик-Сиваш, а також .

Цікаво, що видобуток солі у неглибоких солоних озерах, часто з'єднаних з морем, описаний ще у «De Re Metallica» Георга Агріколи (1556 р.):

Глибина басейну має бути помірною і його поверхня рівною, щоб усі води, висихаючи на сонці, перетворювалися на сіль. Для того щоб ґрунт басейну не всмоктав воду в себе, його слід покрити шаром першої ж здобутої солі. Здавна в багатьох місцях вдаються до обводнення басейнів морською водою. Не менш старим, але не таким уживаним способом є проведення в басейни солоних колодязних вод. За свідченням Плінія, у Вавилонії, а також у Каппадокії не тільки наповнювали басейни колодязною водою, а й проводили в них воду із солоних джерел. Звичайно, в теплих краях різного роду солоні води, у тому числі й озерні, проведені або влиті в такі басейни і висушуються на сонячній спеці, можуть перетворюватися на сіль.

Наддніпр'янщина

У XVIII-ХІХ ст. самоосадна сіль видобувалася у Причорномор'ї (т. зв. одеська сіль).

Південна Слобідщина (пізніше Донеччина)

У XVII-XVIII ст. велике значення мало виварювання солі на Донеччині в околицях Тора, Бахмута й (пізніше) Співаківки. Соляні промисли на Торських і суміжних Маяцьких озерах документально відомі з 1619 р. (за Д.Багалієм і А.Слюсарським — з 1599—1600 рр.). Сіль постачали на Гетьманщину, південні райони Росії, до Правобережної України. Максимальний видобуток спостерігався у 1750—1757 рр. — в середньому за рік: на Бахмутських промислах — 268,9 тис. пудів; Торських промислах — 59,7 тис. пудів. Перша шахта закладена у 1879 р. У ХХ ст. рудник № 1 (Брянцевська шахта) став одним з лідерів солевидобутку у Європі.

Сьогодні частина виробленого підземного простору музеєфікована. В місті Соледар працює спелеосанаторій «Соляна симфонія».

Закарпаття

Сіль поблизу м. Солотвино видобували у І-ІІ ст. н. е. (знайдені залишки давньої шахти, римські монети). Соляні копальні ХІІІ ст. являли собою величезні ями глибиною до 150 м конусоподібної форми. Будівництво соляних шахт починається в кінці XVIII ст. Сьогодні видобуток обмежений. Частина покинутих шахт затоплено водою, що призвело до виникнення воронок і озер, частина виробок музеєфікована, відкрита алергологічна лікарня.

Див. також

Солеварня

Примітки

(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .
Гайко Г.І, Білецький В. С. Нарис історії гірництва в Україні. К.: ТОВ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 2022. — 194 с.
Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, Редакція гірничої енциклопедії, 2009. — 296 с.
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
Пірко В. О. До питання про розвиток техніки в соляній промисловості України в XVII—XVIII ст. //Нариси з історії природознавства і техніки. — К., 1985. — В. 31. (0,4 а.).

[1] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.

[3] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.