Судан належить до невеликого переліку держав світу які відомі найранішим утворенням у них цивілізації перших держав писе

Судан належить до невеликого переліку держав світу, які відомі найранішим утворенням у них цивілізації - перших держав, писемності, різноманітної культури. До цього переліку входять, зокрема, такі країни як Ірак, Єгипет, Китай, Індія, Сирія, Греція, Мексика і т.д. Населення Судану створило такі держави, як Керма, Куш, Алоа, Сеннар та інші.

Карта Судану з 2011 року без незалежного Південного Судану

Після здобуття незалежності в 1956 році історія Судану характеризується внутрішніми конфліктами, такими як Перша громадянська війна (1955–1972), Друга громадянська війна (1983–2005), війна в Дарфурі (2003–2010), кульмінацією чого стало відділення Південного Судану 9 липня 2011 року. В останньому пізніше відбулася ще одна громадянська війна (2013-2020).

Доісторичний період

Як засвідчують археологічні дослідження, люди проживали на території нинішнього Судану вже в період палеоліту. У східних районах країни, прилеглих до Червоного моря, Еритреї та Ефіопії, знайдено стоянки людей олдувайської, ашельської, мустьєрської археологічних культур. У час пізнього палеоліту та мезоліту засвідчене проживання людей хальфанської, себільської, каданської та інших археологічних культур. В період неоліту територію Судану заселили представники негроїдних народів (зокрема нубійці) та кушити. Близько 4000 — 3000 рр. до н. е. в долині р. Ніл в Центральному Судані існувала неолітична культура зі стоянками Кадеро та Еш-Шахейнаб поблизу сучасного м. Хартум. На півночі сучасного Судану бл. 3800 — 2800 рр. до н. е. існувала археологічна культура , що належала давнім нубійцям, де вже зародилось землеробство, скотарство та перші міста. Вона припинила існування через військові походи фараонів Стародавнього Єгипту.

Стародавній період

В період бл. 2500 - 1450 рр. до н.е. стародавні нубійці створили на півночі сучасного Судану державу зі столицею в м.Керма в районі 3-го порогу Нілу. Її територія охоплювала долину Нілу та прилеглі землі від 4-го порогу Нілу на півдні до 1-го порогу на півночі, тобто й південні території сучасного Єгипту. Стародавні єгиптяни називали цю країну Нубія або Куш. В м.Керма виявлені залишки будинків, культових споруд, гробниць місцевих царів. Нубійські царі брали за приклад архітектуру стародавнього Єгипту. Держава стародавніх єгиптян та Керма час від часу воювали між собою. У зв'язку з цим у 20 - 16 ст. до н.е. в єгипетських писемних джерелах згадуються декілька імен нубійських царів. Врешті-решт єгипетське Нове царство завоювало державу Керма бл. 1450 р. до н.е., приєднавши її територію до себе. Землями півночі Судану управляв єгипетський намісник з титулом царський син Куша. Північний Судан був під владою Єгипту протягом 15 - 11 ст. до н.е. Пізніше влада єгиптян тут ослабла у зв'язку з ослабленням самого Єгипту. Протягом 11 - 8 ст. до н.е. Куш поступово перетворився в самостійну державу, хоча в Єгипті продовжували вважати його своєю провінцією. У 9-6 ст. до н.е. столицею Кушу було м.Напата, після - Мерое. Першим повністю незалежним від Єгипту царем Кушу став Алара. Наступники Алари Піанхі та Шабака завоювали Єгипет, об'єднавши його з Кушом (Суданом). Але в середині 7 ст. до н.е. кушити були витіснені з Єгипту ассирійцями та єгипетським фараоном Псамметихом. Територія Мероїтського царства обмежилась власне Суданом. В цей період (7 ст. до н.е. - 4 ст. н.е.) державу Куш (Судан) інші народи, особливо греки, звали Ефіопією. Наприкінці 4 ст. після поразки у війні з Аксумським царством (сучасна Ефіопія) Мероїтська держава розпалась на 3 держави: Алоа, Мукурра і Нобатія. В період римського правління в Єгипті на північному сході Судану активізувались кушітські кочові племена беджа, яких римляни називали блемміями. Беджа робили набіги на Єгипет, у відповідь римські війська вторгались в північний Судан, але не завоювали його.

Середні віки

Під впливом Східної Римської імперії та Аксумського царства, які в 4 ст. зробили християнство своєю державною релігією, в державах Судану почалось його поширення. В 6 ст. всі держави Судану - Алоа, Мукурра, Нобатія прийняли християнство як державну релігію. У 7 ст. Мукурра і Нобатія об'єнались в єдине царство - Нубію, щоб протистояти вторгненню військ Арабського халіфату, і відбили його. Але беджа під впливом арабів у 9 ст. прийняли іслам і визнали над собою сюзеренітет халіфа. В 11 ст. арабське плем'я переселилось на північ сучасного Судану, де змішувалось з беджа і нубійцями. Так почалась ісламізація і арабізація населення Судану. В 13 ст. єдина нубійська держава розпалась. У 1275 р. правитель християнської держави Донгола визнав себе васалом мамлюцького Єгипту. 1323 р. цар Мукурри прийняв іслам. 1504 р. плем'я , яке сповідувало мусульманство, завоювало останню християнську державу Алоа, заснувавши на її місці султанат Сеннар. На заході Судану негроїдний народ фур, прийнявши іслам, утворив у 16 ст. державу Дарфурський султанат.

Новий час

Протягом 16 - 19 ст. в Судані, в основному в султанаті Сеннар в результаті ісламізації і арабізації місцевого негроїдного і кушітського населення виникла нова народність - суданські араби. До другої половини 18 століття іслам був формальним навіть серед вищих верств населення, паралельно побутували традиційні обряди попередніх релігій з другої половини 18 століття почалась справжня ісламізація. У 1820-1822 рр. Єгипет завоював Сеннар, зробивши Судан своєю провінцією. У 1874 р. Єгипет приєднав і Дарфур. Жорстоке правління єгиптян і їх союзників турків викликало повстання Махді у 1881 - 1899 роках. Придушити його Єгипту допомогла Велика Британія, отримавши за це від нього згоду на спільне управління (кондомініум) Суданом у 1899 р.

Новітня історія

У 1899 - 1955 рр. Судан був офіційно спільним володінням Єгипту і Великої Британії. Однак в цей час вплив британців був сильнішим за єгипетський, оскільки сам Єгипет в 1882 - 1922 був протекторатом Британії.

1 січня 1956 р. Судан став незалежною державою. Період незалежності був відзначений дуже складними процесами. Демократія переривалась правлінням диктаторів, таких, як Ібрагім Аббуд, Джафар Німейрі , Омар аль-Башир. Відбулись дві війни на півдні Судану: Перша суданська громадянська війна (1955-1972) та Друга суданська громадянська війна (1983-2005), в результаті яких Південний Судан у липні 2011 відокремився, ставши незалежною державою. З 2003 р. триває війна в Дарфурі, корінне населення якого бореться проти центральної влади.

Переворот 2021 року

25 жовтня 2021 року суданські військовики на чолі з генералом Абделем Фаттахом аль-Бурханом взяли під контроль уряд у результаті військового перевороту. Спочатку було затримано щонайменше п'ятьох високопоставлених урядовців. Цивільний прем'єр-міністр Абдалла Гамдок відмовився оголосити про підтримку перевороту і 25 жовтня закликав до народного опору. 26 жовтня його перевели під домашній арешт.

Ключові цивільні групи, включаючи і , закликали до громадянської непокори та відмови співпрацювати з організаторами перевороту.

Зіткнувшись із внутрішнім і міжнародним опором, аль-Бурхан заявив про свою готовність відновити кабінет Гамдока 28 жовтня, хоча скинутий прем’єр-міністр відхилив цю початкову пропозицію, поставивши будь-який подальший діалог у залежність від повного відновлення системи, яка діяла до перевороту. 21 листопада 2021 року Гамдок і аль-Бурхан підписали угоду з 14 пунктів, яка відновила Гамдока на посаді прем’єр-міністра і де було сказано, що всі політв’язні будуть звільнені. Цивільні групи, включаючи Сили свободи та змін і Асоціацію суданських професіоналів, відхилили угоду, відмовившись від подальшого розподілу повноважень з військовиками.

Джерела

Африка: энциклопедический справочник. Т.2. К-Я. Москва. «Советская энциклопедия». 1987. 671с. с.400-402.

Посилання

Sudan [ 16 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)