Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Іконобо́рство (грец. εἰκονομαχία; також іконокла́зм — від грец. εἰκόνα — «образ» (ікона) + грец. κλάω — «розбивати») — вчення, яке виступає проти використання образів Бога і святих у богослужінні та суспільному житті. У сучасному світі іконоборців можна зустріти серед представників усіх основних світових віровчень, зокрема деяких напрямків християнства, юдаїзму та ісламу. Іконоборство поширене майже в усіх протестантських догматах, оскільки є декілька причин, що записані у Біблії (Вих. 20:3–5). Сам Мартін Лютер був абсолютно проти поклоніння іконам, оскільки вважав, що це не є посланням Бога до людей, Біблія цього не підтверджує і навіть забороняє. З цим були згодні і Жан Кальвін і Ульріх Цвінглі і євангельські богослови.
Іконоборці вважали священні зображення ідолами, а культ шанування ікон — ідолопоклонництвом, посилаючись на старозавітні заповіді (Вих. 20:3–5).
Іконоборство — один з найбільших релігійно-політичних рухів у Візантійській імперії у VIII — початку IX століть, точніше з 726 року, направлений проти шанування ікон. У майбутньому, після поразки, багато іконоборців того часу стали прихильниками ісламу.
Ще одну хвилю іконоборства бачимо у Священній Римській імперії — Європі в XVI–XVII ст., де християни, протестуючи проти диктату тогочасного верховного священства Західної християнської церкви, руйнували церкви і нищили ікони (Голландія, Німеччина і т.д.).
Протестанти вважають, що десять заповідей (Вих. 20:4) забороняють використання ікон для поклоніння: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею». У Книзі Левіт (Лев. 26:1) записано: «Не робіть собі божків та ідола, і кам'яного стовпа не поставите собі, і каменя з фігурами не покладете у вашім Краї, щоб кланятися перед ними; бо Я Господь Бог ваш».
За і проти
У широкому розумінні ікона — це образ (зображення), відображення тих чи інших сутностей реального світу (людей, тварин, рослин і т. д.). З одного боку жоден образ не може відтворити реальну сутність в усій її повноті, що дає право прихильникам іконоборства говорити про те, що люди не мають право зображати Бога і святих. З іншого боку — завданням зображення (ікони) не є повне відтворення реальної сутності, воно використовується лише як знак (символ), як засіб, який полегшує сприйняття сущого, подібно до того, як люди для цього використовують букви і тексти. Ікону можна порівняти із зображеннями у сучасних підручниках, вони так само дозволяють краще зрозуміти навчальний матеріал. Оскільки ікона дозволяє краще пізнати єдину Істину (Бога), то вона теж наділена деякою частинкою його святості і їй теж має віддаватись належна пошана. Такий підхід також дозволяє людям, які шанують ікони відкидати звинувачення у язичництві з боку іконоборців, так як вони прославляють Бога за допомоги ікон, а не «поклоняються іконам, забуваючи про Бога».
Головним живописцем і творцем образів (ікон) у християнстві визнається Бог, який творить живі образи (прояви сущого), які жодна людина не здатна повністю відтворити — небо і землю, сонце, місяць і зірки, гори і долини, моря і річки, рослин і тварин і нарешті людину, яка створена за його образом і подобою, тобто має певні здібності (напр. здатність мислити і творити), які дозволяють їй стати набагато ближче до Бога у порівнянні з іншими його творіннями. Таким чином кожна людина з цієї точки зору — це живий прояв (образ) Бога, один з безкінечної кількості його проявів.
Ідеологія іконоборців
У Візантійській імперії іконоборці вважали, що ікона — ідол. Іконоборці мали своє оправдання, свою ідеологію, свій світогляд. Іконоборці говорили: «Зображаючи Христа ви богохульствуєте вдвічі. По-перше, ви намагаєтеся зобразити Божество, що в принципі неможливо. По-друге, якщо ви намагаєтеся зобразити не Божество, а тільки людину, то ви розсікаєте Христа, а це монофізитство, і його плоть людська — виходить, що ви ідолопоклонствуєте. Ви грішите, або так грішите, або сяк грішите». Що говорять на це ортодоксальні християни — Теодор Студит — ортодоксальний монах, преподобний говорить: «Ми зображаєм на іконі ні природу божественну, яка незобразима, ні природу людини, бо це дійсно ідолопоклонство, але особистість. Так ми зображаєм Спасителя». Іконоборці вважали істинним образом Христа Євхаристію, Христос спеціально обрав образом свого втілення хліб, тому що хліб не схожий на людину і тому не може викликати ідолопоклонство. Але для ортодоксальних християн Причастя не є ікона, не є образом Христа, тільки вже тому, що ми причащаємся не образом Христа, а самим Христом. Причастя не є образом Христа — це є сам Христос.
Іконоборство в історії
Перші століття. Становлення християнського живопису.
Починаючи з I століття християнський живопис складав органічну частину літургійної і повсякденної практики віруючих. Хоч з того часу не збереглося ані значних письмових свідоцтв, ані суперечок стосовно доцільності релігійних зображень, збереглися артефакти, що свідчать про існування, широке розповсюдження та богослужбовий вжиток різноманітних зображень. Фактично, протягом XX століття, церковна археологія виявила і дослідила сотні матеріальних свідоцтв із повністю або частково збереженими залишками мистецьких зображень. Найбільш відомі з них Римські катакомби, що містять як мальовані зображення, так і рельєфи на саркофагах датовані другим століттям.
Інший відомий археологічний об'єкт — домова церква в Дура-Европос, Сирія. Громада у сирійському містечку діяла протягом 233–256 рр., коли місто було завойоване персами і знелюднило. Більшість фресок збереглася в кімнаті для хрещень. Тут бачимо не окремі символічні зображення, а цілі Євангельські сюжети: Добрий Пастир, зцілення паралітика та ходіння по воді. Значно більша фреска зображує трьох жінок мироносиць (третя майже не збереглася), що ідуть до гробу Христового. Також частково збереглися фрески Адама і Єви та Давида і Ґоліята.
Протягом XX століття археологи приділяли значну увагу Біблійним об'єктам і провели велику кількість досліджень Палестини. Численні розкопки в околицях Єрусалима та інших містах Святої землі містять сотні артефактів із християнським живописом. Переважно це саркофаги живопис яких залежить від достатку спочилого: від простого хрестика у бідних людей до різних зображень у заможних.
Іконоборство VIII–IX століття
Перший період 730–787
Вислів «історію пишуть переможці» цілковито справедливий для дослідження періоду іконоборства. Практично жодних іконоборчих текстів не збереглося, включно з матеріалами «іконоборчого собору» 754 року. Головними історичними джерелами того часу лишаються хроніки Феофана Сповідника, Патріарха Никифора та житія святих, особливо Стефана Нового. Головними богословськими джерелами є твори Івана Дамаскина, Теодора Студита та Патріарха Никифора. Богословські погляди іконоборців збереглися лише в цитатах апологетичних творінь іконошанувальників і в Актах Сьомого Вселенського собору.
Влітку 726 року в Егейському морі сталося підводне виверження вулкану, що спричинило землетрус, цунамі, значні руйнування та людські жертви. Влада сприйняла цю подію як кару Божу. Причиною Божого гніву було призначено святі ікони. Десь між 726 та 730 роками Візантійський імператор Лев III Ісавр наказав прийняти образ Христа Спасителя з воріт Халки, церемоніального входу до Константинопольського палацу, і замінити його хрестом. Побачивши святотатство, мешканці міста вбили кількох посланих для виконання цієї роботи працівників, але це не зупинило царя. Навпаки, протягом наступних десятилітть протистояння між іконоборцями та іконошанувальниками лише наростатиме.
730 року Лев ІІІ видав едикт яким заборонив релігійні зображення. Релігійні символи, наприклад хрест, та не релігійні зображення, наприклад портрети імператора, дозволялися. Приймаючи едикт, Лев ІІІ навіть не бачив потреби запитати церковної думки, і був здивований розмахом протистояння, яке викликала ця заборона. Св. Герман І, Патріарх Константинопольський за небажання підтримати царський едикт був висланий на заслання.
Замість св. Германа патріархом став іконоборець Анастасій, який підписав царський едикт проти іконошанування та видав відповідне патріарше послання. Папа Григорій ІІ звинуватив Анастасія в єресі та вимагав від нього покаяння і навернення до православної віри. На сході найяскравішим опонентом іконоборців був видатний богослов Іван Дамаскин. У 726–730 рр. він написав три слова проти іконоборців. У цих працях вперше було визначено різницю між «служінням», що належить лише Богові та «шануванням», що може адресуватися тварним речам, у тому числі іконам.
741 року, після смерті Льва ІІІ Візантійським Імператором став його син Костянтин V Копронім. Хоч він був талановитим полководцем і успішним царем, в історію Костянтин увійшов як деспот-іконоборець. Навіть його прізвисько «Копронім», що перекладається як «співіменний гною», було дано іконошанувальниками.
754 року у царському палаці Ієрії, на азійському березі Босфору з ініціативи Костянтина відбувся «іконоборчий собор». За різними даними від 330 до 340 єпископів-іконоборців засудили іконошанування. Орос «собру» було урочисто виголошено 27 серпня на Константинопольському іподромі. Костянтина називали 13-м апостолом і проголошували анафему захисникам ікон: Герману Константинопольському, Іван Дамаскіну та Георгію Кипрському. Сам «іконоборчий собор» проголосили «сьомим вселенським собором», але не були визнаними таким Церквою. По-перше, жоден представник давніх Патріархатів не був присутнім і не поділяв прийняті рішення. По-друге, єпископи-учасники собору займали кафедри незаконно, посівши місця православних єпископів засланих державною владою на каторгу.
Після «собору» Костянтин взявся активно втілювати його рішення. Ікони, мозаїки та фрески знищувалися масово. З ілюстрованих рукописів виривалися сторінки або спаслювалися самі книги. Замість ікон храми розмальовувалися рослинним арнаментом. Хоч «іконоборчий собор» не засуджував вжиток святих мощей, імператор був їхнім противником. За його наказом в Халкедоні було зачинено храм св. Євфимії, її мощі викинули в море, а церковну будівлю перетворили на арсенал. Також Костянтин переслідував ченців, наприклад, св. Степана Нового. Значна кількість ченців втікла від переслідувань на захід або на окраїни імперії.
Після смерті Костянтина імператором став його син Лев IV. Гоніння продовжувалися скоріше за інерцією, а сам імператор намагався помирити врогуючі сторони.
Після смерті імператора владу отримала його дружина Ірина, як регент свого неповнолітнього сина Костянтина VI. Для остаточного з'ясування питання іконошанування 787 року Ірина скликала собор в Нікеї, що увійшов в історію як Другий Нікейський або Сьомий Вселенський собор. Цей собор скасував рішення «іконоборчого собору» та відновив іконошанування.
Другий період іконоборства 814–842
Іконошанування зберігалося протягом правління Костянтина VI та Ірини, їхнього наступника Никифора I та Михаїла I.
813 року, після поразки у війні з болгарами Михаїла скинуло військо. Його примусили зректися престола і піти в монастир, а на його місце піднесли енергійного і популярного полководця Льва V Вірменина. Новий імператор був іконоборцем. Вже на початку правління Лев доручив Іван Граматику, тоді ще простому монаху, підібрати Біблійні тексти та вислови святих отців проти шанування святих ікон. У грудні 814 року відбувся диспут іконошанувальників (яких очолював патріарх Никифор і Теодор Студит) і іконоборців (Іван Граматик і Антоній Сіллейський). У наслідок дискусії солдати закидали камінням образ Христа Спасителя на воротах Халки. Нібито переживаючи за образ, Імператор наказав його зняти.
20 березня 815 року Патріарх Никифор зрікся сана і пішов до монастиря. Новим Константинопольським партіархом обрали іконоборця Федота, родича імператора Костянтина Копроніма. Того ж року у Софійському соборі було скликано другий «іконоборчий собор», що скасував рішення Сьомого Вселенського собору та відновив рішення «іконоборчого собору» 754 р. Гоніння іконошанувальників та монахів відновилися.
Наступником Льва став Михаїл ІІ Заїка. Новий імператор ставився терпимо до іконошанувальників і дав амністію ув'язненим, зокрема, Патріарху Никифору та Теодору Студиту. Разом із тим Константинопольським Патріархом імператор поставив іконоборця Антонія Силлейського.
829 року після смерті Михаїла ІІ імператором став його син Феофіл. Феофіл отримав добру освіту під керівництвом відомого іконоборця Івана Граматика, якого він пізніше зробив Патріархом Константинопольським. Імператор добре знався на церковному співі: на свята керував хором Софійському соборі, а також писав церковні стихири (деякі з них виконуються дотепер). 821 року Феофіл одружився з Феодорою, відкинувши Кассію, єдину жінку, що писала церковні піснеспіви.
832 року Феофіл видав указ проти іконошанування. Виконання взяв на себе патріарх Іван Граматик: монастирі зачинялися, монахів та іконошанувальників переслідували. Гоніння продовжувалися до смерті імператора Феофіла.
Після смерті імператора регентом за малолітнього імператора Михаїла ІІІ стала його мати Феодора, що була вихована у традиціях іконошанування. Вона скинула патріарха-іконоборця Івана Граматика на місце якого було обрано Патріарха Мефодія.
842 року в Константинополі відбувся собор, який відновив шанування святих ікон, підтверджував законність Семи Вселенських соборів і анафематствував іконоборців. Після завершення собору, Феодора влаштувала урочисте свято, що припало на першу неділю Великого посту. З того часу церква відзначає цей день як Торжество православ'я.
Іконоборство середньовіччя
На Візантійському періоді історія іконоборства не завершилася. Точніше вона була відновлена через багато років рядом протестантських теологів серед яких: Андреас Карлштадт, Ульріх Цвінглі та Жан Кальвін.
Значні іконоборчі погроми відбулися в Цюриху (1523), Копенгагені (1530), Мюнстері (1534), Женеві (1535), Аусбургу (1537), Шотландії (1559), Руані (1560), Сенті та Ла-Рошелі (1562).
Сімнадцять провінцій (зараз Нідерланди, Бельгія та північна Франція) були зруйновані протестантськими іконоборцями влітку 1566 року. Подія отримала назву «іконоборче повстання». Усе розпочалося зі знищення статуй монастиря св. Лаврентія м. Стеенвоорд, Франція після проповіді Себастіана Матте. Сотні атак, в тому числі розграбування монастиря св. Антонія, відбувалися після проповідей Jacob de Buysere.
20 серпня 1566 року іконоборче повстання сягнуло Антверпена. Вже 22 серпня кафедральний собор, вісім храмів, 25 чоловічих та жіночих монастирів, десять госпіталів і сім каплиць було зруйновано. Протягом серпня лише у Фландрії було зруйновано та осквернено 400 церков.
Ніколас Сандер, англійський професор, який викладав теологію в Левенському університеті описав осквернення Собору Антверпенської Богородиці: «… послідовники новітнього вчення позкидали статуї, поздирали обличчя на фресках не лише Богородиці але й інших святих по цілому місту. Розідрали завіси, розбили різьблені по каменю та латуні роботи, розтрощили вівтар, спортили богослужбовий одяг, позабирали або знищили чаші та іншу утвар, зідрали мідь із надгробних плит… святе причастя, що було на престолі… вони скинули під ноги і мочилися на нього… ці фальшиві браття спалили і знищили не лише церковні книги, а цілі бібліотеки книг, писаних різними мовами на різну наукову тематику, навіть Святе Письмо та отців Церкви, розідрали на шматки карти, плани та описи різних країн».
Сучасне іконоборство
Сучасні протестанти втратили войовничий запал Середньовіччя і, на загал, значно спокійніше ставляться до церковних зображень. Зокрема, Англікани активно вживають ікони практично без обмежень.
Кальвіністи допускають зображення Христа у друкованих матеріалах та вітражах церков, але тематика і стилістика зображень значно бідніша за католицьку або англіканську церкви, на говорячи вже про православ'я.
П'ятидесятники, баптисти, євангелісти та адвентисти заперечують шанування ікон. У своїх Церквах не мають жодних ікон та зображень.
Див. також
Посилання
- Іконоборство [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Іконоборці, іконоклясти [ 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 530. — 1000 екз.
- Визначення Собору 754 року. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 11 серпня 2008.
- Іоанн Дамаскін. Три слова на захист ікон. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 11 серпня 2008.
- Чин православія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2055. — 1000 екз.
 | Це незавершена стаття з історії. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ikonobo rstvo grec eἰkonomaxia takozh ikonokla zm vid grec eἰkona obraz ikona grec klaw rozbivati vchennya yake vistupaye proti vikoristannya obraziv Boga i svyatih u bogosluzhinni ta suspilnomu zhitti U suchasnomu sviti ikonoborciv mozhna zustriti sered predstavnikiv usih osnovnih svitovih virovchen zokrema deyakih napryamkiv hristiyanstva yudayizmu ta islamu Ikonoborstvo poshirene majzhe v usih protestantskih dogmatah oskilki ye dekilka prichin sho zapisani u Bibliyi Vih 20 3 5 Sam Martin Lyuter buv absolyutno proti pokloninnya ikonam oskilki vvazhav sho ce ne ye poslannyam Boga do lyudej Bibliya cogo ne pidtverdzhuye i navit zaboronyaye Z cim buli zgodni i Zhan Kalvin i Ulrih Cvingli i yevangelski bogoslovi Ikonoborci vvazhali svyashenni zobrazhennya idolami a kult shanuvannya ikon idolopoklonnictvom posilayuchis na starozavitni zapovidi Vih 20 3 5 Ikonoborstvo odin z najbilshih religijno politichnih ruhiv u Vizantijskij imperiyi u VIII pochatku IX stolit tochnishe z 726 roku napravlenij proti shanuvannya ikon U majbutnomu pislya porazki bagato ikonoborciv togo chasu stali prihilnikami islamu She odnu hvilyu ikonoborstva bachimo u Svyashennij Rimskij imperiyi Yevropi v XVI XVII st de hristiyani protestuyuchi proti diktatu togochasnogo verhovnogo svyashenstva Zahidnoyi hristiyanskoyi cerkvi rujnuvali cerkvi i nishili ikoni Gollandiya Nimechchina i t d Protestanti vvazhayut sho desyat zapovidej Vih 20 4 zaboronyayut vikoristannya ikon dlya pokloninnya Ne robi sobi rizbi i vsyakoyi podobi z togo sho na nebi vgori i sho na zemli doli i sho u vodi pid zemleyu U Knizi Levit Lev 26 1 zapisano Ne robit sobi bozhkiv ta idola i kam yanogo stovpa ne postavite sobi i kamenya z figurami ne pokladete u vashim Krayi shob klanyatisya pered nimi bo Ya Gospod Bog vash Za i protiU shirokomu rozuminni ikona ce obraz zobrazhennya vidobrazhennya tih chi inshih sutnostej realnogo svitu lyudej tvarin roslin i t d Z odnogo boku zhoden obraz ne mozhe vidtvoriti realnu sutnist v usij yiyi povnoti sho daye pravo prihilnikam ikonoborstva govoriti pro te sho lyudi ne mayut pravo zobrazhati Boga i svyatih Z inshogo boku zavdannyam zobrazhennya ikoni ne ye povne vidtvorennya realnoyi sutnosti vono vikoristovuyetsya lishe yak znak simvol yak zasib yakij polegshuye sprijnyattya sushogo podibno do togo yak lyudi dlya cogo vikoristovuyut bukvi i teksti Ikonu mozhna porivnyati iz zobrazhennyami u suchasnih pidruchnikah voni tak samo dozvolyayut krashe zrozumiti navchalnij material Oskilki ikona dozvolyaye krashe piznati yedinu Istinu Boga to vona tezh nadilena deyakoyu chastinkoyu jogo svyatosti i yij tezh maye viddavatis nalezhna poshana Takij pidhid takozh dozvolyaye lyudyam yaki shanuyut ikoni vidkidati zvinuvachennya u yazichnictvi z boku ikonoborciv tak yak voni proslavlyayut Boga za dopomogi ikon a ne poklonyayutsya ikonam zabuvayuchi pro Boga Golovnim zhivopiscem i tvorcem obraziv ikon u hristiyanstvi viznayetsya Bog yakij tvorit zhivi obrazi proyavi sushogo yaki zhodna lyudina ne zdatna povnistyu vidtvoriti nebo i zemlyu sonce misyac i zirki gori i dolini morya i richki roslin i tvarin i nareshti lyudinu yaka stvorena za jogo obrazom i podoboyu tobto maye pevni zdibnosti napr zdatnist misliti i tvoriti yaki dozvolyayut yij stati nabagato blizhche do Boga u porivnyanni z inshimi jogo tvorinnyami Takim chinom kozhna lyudina z ciyeyi tochki zoru ce zhivij proyav obraz Boga odin z bezkinechnoyi kilkosti jogo proyaviv Ideologiya ikonoborcivU Vizantijskij imperiyi ikonoborci vvazhali sho ikona idol Ikonoborci mali svoye opravdannya svoyu ideologiyu svij svitoglyad Ikonoborci govorili Zobrazhayuchi Hrista vi bogohulstvuyete vdvichi Po pershe vi namagayetesya zobraziti Bozhestvo sho v principi nemozhlivo Po druge yaksho vi namagayetesya zobraziti ne Bozhestvo a tilki lyudinu to vi rozsikayete Hrista a ce monofizitstvo i jogo plot lyudska vihodit sho vi idolopoklonstvuyete Vi grishite abo tak grishite abo syak grishite Sho govoryat na ce ortodoksalni hristiyani Teodor Studit ortodoksalnij monah prepodobnij govorit Mi zobrazhayem na ikoni ni prirodu bozhestvennu yaka nezobrazima ni prirodu lyudini bo ce dijsno idolopoklonstvo ale osobistist Tak mi zobrazhayem Spasitelya Ikonoborci vvazhali istinnim obrazom Hrista Yevharistiyu Hristos specialno obrav obrazom svogo vtilennya hlib tomu sho hlib ne shozhij na lyudinu i tomu ne mozhe viklikati idolopoklonstvo Ale dlya ortodoksalnih hristiyan Prichastya ne ye ikona ne ye obrazom Hrista tilki vzhe tomu sho mi prichashayemsya ne obrazom Hrista a samim Hristom Prichastya ne ye obrazom Hrista ce ye sam Hristos Ikonoborstvo v istoriyiPershi stolittya Stanovlennya hristiyanskogo zhivopisu Pochinayuchi z I stolittya hristiyanskij zhivopis skladav organichnu chastinu liturgijnoyi i povsyakdennoyi praktiki viruyuchih Hoch z togo chasu ne zbereglosya ani znachnih pismovih svidoctv ani superechok stosovno docilnosti religijnih zobrazhen zbereglisya artefakti sho svidchat pro isnuvannya shiroke rozpovsyudzhennya ta bogosluzhbovij vzhitok riznomanitnih zobrazhen Faktichno protyagom XX stolittya cerkovna arheologiya viyavila i doslidila sotni materialnih svidoctv iz povnistyu abo chastkovo zberezhenimi zalishkami misteckih zobrazhen Najbilsh vidomi z nih Rimski katakombi sho mistyat yak malovani zobrazhennya tak i relyefi na sarkofagah datovani drugim stolittyam Inshij vidomij arheologichnij ob yekt domova cerkva v Dura Evropos Siriya Gromada u sirijskomu mistechku diyala protyagom 233 256 rr koli misto bulo zavojovane persami i znelyudnilo Bilshist fresok zbereglasya v kimnati dlya hreshen Tut bachimo ne okremi simvolichni zobrazhennya a cili Yevangelski syuzheti Dobrij Pastir zcilennya paralitika ta hodinnya po vodi Znachno bilsha freska zobrazhuye troh zhinok mironosic tretya majzhe ne zbereglasya sho idut do grobu Hristovogo Takozh chastkovo zbereglisya freski Adama i Yevi ta Davida i Goliyata Protyagom XX stolittya arheologi pridilyali znachnu uvagu Biblijnim ob yektam i proveli veliku kilkist doslidzhen Palestini Chislenni rozkopki v okolicyah Yerusalima ta inshih mistah Svyatoyi zemli mistyat sotni artefaktiv iz hristiyanskim zhivopisom Perevazhno ce sarkofagi zhivopis yakih zalezhit vid dostatku spochilogo vid prostogo hrestika u bidnih lyudej do riznih zobrazhen u zamozhnih Ikonoborstvo VIII IX stolittya Pershij period 730 787 Visliv istoriyu pishut peremozhci cilkovito spravedlivij dlya doslidzhennya periodu ikonoborstva Praktichno zhodnih ikonoborchih tekstiv ne zbereglosya vklyuchno z materialami ikonoborchogo soboru 754 roku Golovnimi istorichnimi dzherelami togo chasu lishayutsya hroniki Feofana Spovidnika Patriarha Nikifora ta zhitiya svyatih osoblivo Stefana Novogo Golovnimi bogoslovskimi dzherelami ye tvori Ivana Damaskina Teodora Studita ta Patriarha Nikifora Bogoslovski poglyadi ikonoborciv zbereglisya lishe v citatah apologetichnih tvorin ikonoshanuvalnikiv i v Aktah Somogo Vselenskogo soboru Vlitku 726 roku v Egejskomu mori stalosya pidvodne viverzhennya vulkanu sho sprichinilo zemletrus cunami znachni rujnuvannya ta lyudski zhertvi Vlada sprijnyala cyu podiyu yak karu Bozhu Prichinoyu Bozhogo gnivu bulo priznacheno svyati ikoni Des mizh 726 ta 730 rokami Vizantijskij imperator Lev III Isavr nakazav prijnyati obraz Hrista Spasitelya z vorit Halki ceremonialnogo vhodu do Konstantinopolskogo palacu i zaminiti jogo hrestom Pobachivshi svyatotatstvo meshkanci mista vbili kilkoh poslanih dlya vikonannya ciyeyi roboti pracivnikiv ale ce ne zupinilo carya Navpaki protyagom nastupnih desyatilitt protistoyannya mizh ikonoborcyami ta ikonoshanuvalnikami lishe narostatime 730 roku Lev III vidav edikt yakim zaboroniv religijni zobrazhennya Religijni simvoli napriklad hrest ta ne religijni zobrazhennya napriklad portreti imperatora dozvolyalisya Prijmayuchi edikt Lev III navit ne bachiv potrebi zapitati cerkovnoyi dumki i buv zdivovanij rozmahom protistoyannya yake viklikala cya zaborona Sv German I Patriarh Konstantinopolskij za nebazhannya pidtrimati carskij edikt buv vislanij na zaslannya Zamist sv Germana patriarhom stav ikonoborec Anastasij yakij pidpisav carskij edikt proti ikonoshanuvannya ta vidav vidpovidne patriarshe poslannya Papa Grigorij II zvinuvativ Anastasiya v yeresi ta vimagav vid nogo pokayannya i navernennya do pravoslavnoyi viri Na shodi najyaskravishim oponentom ikonoborciv buv vidatnij bogoslov Ivan Damaskin U 726 730 rr vin napisav tri slova proti ikonoborciv U cih pracyah vpershe bulo viznacheno riznicyu mizh sluzhinnyam sho nalezhit lishe Bogovi ta shanuvannyam sho mozhe adresuvatisya tvarnim recham u tomu chisli ikonam 741 roku pislya smerti Lva III Vizantijskim Imperatorom stav jogo sin Kostyantin V Kopronim Hoch vin buv talanovitim polkovodcem i uspishnim carem v istoriyu Kostyantin uvijshov yak despot ikonoborec Navit jogo prizvisko Kopronim sho perekladayetsya yak spivimennij gnoyu bulo dano ikonoshanuvalnikami 754 roku u carskomu palaci Iyeriyi na azijskomu berezi Bosforu z iniciativi Kostyantina vidbuvsya ikonoborchij sobor Za riznimi danimi vid 330 do 340 yepiskopiv ikonoborciv zasudili ikonoshanuvannya Oros sobru bulo urochisto vigolosheno 27 serpnya na Konstantinopolskomu ipodromi Kostyantina nazivali 13 m apostolom i progoloshuvali anafemu zahisnikam ikon Germanu Konstantinopolskomu Ivan Damaskinu ta Georgiyu Kiprskomu Sam ikonoborchij sobor progolosili somim vselenskim soborom ale ne buli viznanimi takim Cerkvoyu Po pershe zhoden predstavnik davnih Patriarhativ ne buv prisutnim i ne podilyav prijnyati rishennya Po druge yepiskopi uchasniki soboru zajmali kafedri nezakonno posivshi miscya pravoslavnih yepiskopiv zaslanih derzhavnoyu vladoyu na katorgu Pislya soboru Kostyantin vzyavsya aktivno vtilyuvati jogo rishennya Ikoni mozayiki ta freski znishuvalisya masovo Z ilyustrovanih rukopisiv virivalisya storinki abo spaslyuvalisya sami knigi Zamist ikon hrami rozmalovuvalisya roslinnim arnamentom Hoch ikonoborchij sobor ne zasudzhuvav vzhitok svyatih moshej imperator buv yihnim protivnikom Za jogo nakazom v Halkedoni bulo zachineno hram sv Yevfimiyi yiyi moshi vikinuli v more a cerkovnu budivlyu peretvorili na arsenal Takozh Kostyantin peresliduvav chenciv napriklad sv Stepana Novogo Znachna kilkist chenciv vtikla vid peresliduvan na zahid abo na okrayini imperiyi Pislya smerti Kostyantina imperatorom stav jogo sin Lev IV Goninnya prodovzhuvalisya skorishe za inerciyeyu a sam imperator namagavsya pomiriti vroguyuchi storoni Pislya smerti imperatora vladu otrimala jogo druzhina Irina yak regent svogo nepovnolitnogo sina Kostyantina VI Dlya ostatochnogo z yasuvannya pitannya ikonoshanuvannya 787 roku Irina sklikala sobor v Nikeyi sho uvijshov v istoriyu yak Drugij Nikejskij abo Somij Vselenskij sobor Cej sobor skasuvav rishennya ikonoborchogo soboru ta vidnoviv ikonoshanuvannya Drugij period ikonoborstva 814 842 Ikonoshanuvannya zberigalosya protyagom pravlinnya Kostyantina VI ta Irini yihnogo nastupnika Nikifora I ta Mihayila I 813 roku pislya porazki u vijni z bolgarami Mihayila skinulo vijsko Jogo primusili zrektisya prestola i piti v monastir a na jogo misce pidnesli energijnogo i populyarnogo polkovodcya Lva V Virmenina Novij imperator buv ikonoborcem Vzhe na pochatku pravlinnya Lev doruchiv Ivan Gramatiku todi she prostomu monahu pidibrati Biblijni teksti ta vislovi svyatih otciv proti shanuvannya svyatih ikon U grudni 814 roku vidbuvsya disput ikonoshanuvalnikiv yakih ocholyuvav patriarh Nikifor i Teodor Studit i ikonoborciv Ivan Gramatik i Antonij Sillejskij U naslidok diskusiyi soldati zakidali kaminnyam obraz Hrista Spasitelya na vorotah Halki Nibito perezhivayuchi za obraz Imperator nakazav jogo znyati 20 bereznya 815 roku Patriarh Nikifor zriksya sana i pishov do monastirya Novim Konstantinopolskim partiarhom obrali ikonoborcya Fedota rodicha imperatora Kostyantina Kopronima Togo zh roku u Sofijskomu sobori bulo sklikano drugij ikonoborchij sobor sho skasuvav rishennya Somogo Vselenskogo soboru ta vidnoviv rishennya ikonoborchogo soboru 754 r Goninnya ikonoshanuvalnikiv ta monahiv vidnovilisya Nastupnikom Lva stav Mihayil II Zayika Novij imperator stavivsya terpimo do ikonoshanuvalnikiv i dav amnistiyu uv yaznenim zokrema Patriarhu Nikiforu ta Teodoru Studitu Razom iz tim Konstantinopolskim Patriarhom imperator postaviv ikonoborcya Antoniya Sillejskogo 829 roku pislya smerti Mihayila II imperatorom stav jogo sin Feofil Feofil otrimav dobru osvitu pid kerivnictvom vidomogo ikonoborcya Ivana Gramatika yakogo vin piznishe zrobiv Patriarhom Konstantinopolskim Imperator dobre znavsya na cerkovnomu spivi na svyata keruvav horom Sofijskomu sobori a takozh pisav cerkovni stihiri deyaki z nih vikonuyutsya doteper 821 roku Feofil odruzhivsya z Feodoroyu vidkinuvshi Kassiyu yedinu zhinku sho pisala cerkovni pisnespivi 832 roku Feofil vidav ukaz proti ikonoshanuvannya Vikonannya vzyav na sebe patriarh Ivan Gramatik monastiri zachinyalisya monahiv ta ikonoshanuvalnikiv peresliduvali Goninnya prodovzhuvalisya do smerti imperatora Feofila Pislya smerti imperatora regentom za malolitnogo imperatora Mihayila III stala jogo mati Feodora sho bula vihovana u tradiciyah ikonoshanuvannya Vona skinula patriarha ikonoborcya Ivana Gramatika na misce yakogo bulo obrano Patriarha Mefodiya 842 roku v Konstantinopoli vidbuvsya sobor yakij vidnoviv shanuvannya svyatih ikon pidtverdzhuvav zakonnist Semi Vselenskih soboriv i anafematstvuvav ikonoborciv Pislya zavershennya soboru Feodora vlashtuvala urochiste svyato sho pripalo na pershu nedilyu Velikogo postu Z togo chasu cerkva vidznachaye cej den yak Torzhestvo pravoslav ya Ikonoborstvo serednovichchya Na Vizantijskomu periodi istoriya ikonoborstva ne zavershilasya Tochnishe vona bula vidnovlena cherez bagato rokiv ryadom protestantskih teologiv sered yakih Andreas Karlshtadt Ulrih Cvingli ta Zhan Kalvin Znachni ikonoborchi pogromi vidbulisya v Cyurihu 1523 Kopengageni 1530 Myunsteri 1534 Zhenevi 1535 Ausburgu 1537 Shotlandiyi 1559 Ruani 1560 Senti ta La Rosheli 1562 Simnadcyat provincij zaraz Niderlandi Belgiya ta pivnichna Franciya buli zrujnovani protestantskimi ikonoborcyami vlitku 1566 roku Podiya otrimala nazvu ikonoborche povstannya Use rozpochalosya zi znishennya statuj monastirya sv Lavrentiya m Steenvoord Franciya pislya propovidi Sebastiana Matte Sotni atak v tomu chisli rozgrabuvannya monastirya sv Antoniya vidbuvalisya pislya propovidej Jacob de Buysere 20 serpnya 1566 roku ikonoborche povstannya syagnulo Antverpena Vzhe 22 serpnya kafedralnij sobor visim hramiv 25 cholovichih ta zhinochih monastiriv desyat gospitaliv i sim kaplic bulo zrujnovano Protyagom serpnya lishe u Flandriyi bulo zrujnovano ta oskverneno 400 cerkov Nikolas Sander anglijskij profesor yakij vikladav teologiyu v Levenskomu universiteti opisav oskvernennya Soboru Antverpenskoyi Bogorodici poslidovniki novitnogo vchennya pozkidali statuyi pozdirali oblichchya na freskah ne lishe Bogorodici ale j inshih svyatih po cilomu mistu Rozidrali zavisi rozbili rizbleni po kamenyu ta latuni roboti roztroshili vivtar sportili bogosluzhbovij odyag pozabirali abo znishili chashi ta inshu utvar zidrali mid iz nadgrobnih plit svyate prichastya sho bulo na prestoli voni skinuli pid nogi i mochilisya na nogo ci falshivi brattya spalili i znishili ne lishe cerkovni knigi a cili biblioteki knig pisanih riznimi movami na riznu naukovu tematiku navit Svyate Pismo ta otciv Cerkvi rozidrali na shmatki karti plani ta opisi riznih krayin Suchasne ikonoborstvo Suchasni protestanti vtratili vojovnichij zapal Serednovichchya i na zagal znachno spokijnishe stavlyatsya do cerkovnih zobrazhen Zokrema Anglikani aktivno vzhivayut ikoni praktichno bez obmezhen Kalvinisti dopuskayut zobrazhennya Hrista u drukovanih materialah ta vitrazhah cerkov ale tematika i stilistika zobrazhen znachno bidnisha za katolicku abo anglikansku cerkvi na govoryachi vzhe pro pravoslav ya P yatidesyatniki baptisti yevangelisti ta adventisti zaperechuyut shanuvannya ikon U svoyih Cerkvah ne mayut zhodnih ikon ta zobrazhen Div takozhFrankske ikonoborstvoPosilannyaIkonoborstvo 15 kvitnya 2021 u Wayback Machine Ukrayinska Religiyeznavcha Enciklopediya Ikonoborci ikonoklyasti 4 travnya 2021 u Wayback Machine Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1959 T 2 kn 4 Literi Zh J S 530 1000 ekz Viznachennya Soboru 754 roku Arhiv originalu za 24 serpnya 2011 Procitovano 11 serpnya 2008 Ioann Damaskin Tri slova na zahist ikon Arhiv originalu za 24 serpnya 2011 Procitovano 11 serpnya 2008 Chin pravoslaviya Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1967 T 8 kn XVI Literi Ush Ya S 2055 1000 ekz Ce nezavershena stattya z istoriyi Vi mozhete dopomogti proyektu vipravivshi abo dopisavshi yiyi