Янку Флондор

Янку Флондор (рум. Iancu Flondor; нім. Johann Ritter von Flondor; * 3 серпня 1865, Сторожинець (Буковина), Австрійська імперія — † 19 жовтня 1924, м. Чернівці, Румунія) — провінційний політик Буковини кінця 19-го-початку 20-го століття, великий землевласник, бізнесмен. Найбільш відомий завдяки своїм діям під час розпаду Австро-Угорської імперії, що були спрямовані на приєднання всієї території Герцогства Буковина до Королівської Румунії.

Янку Флондор
нім. Johann von Flondor рум. Iancu Flondor
Янку Флондор, 1919 р.
Народився	3 серпня 1865(1865-08-03) м. Сторожинець, Буковина, Австрійська імперія, тепер - Чернівецька область, Україна
Помер	19 жовтня 1924(1924-10-19) (59 років) м. Чернівці
Поховання	сімейний склеп в м. Сторожинець
Підданство	Австро-Угорщина, Румунія
Національність	румун
Діяльність	сільське господарство, бізнес, політика
Відомий завдяки	політичний діяч
Alma mater	Віденський університет
Знання мов	румунська
Брати, сестри	^d і ^d
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Ранні роки

Янку Флондор — нащадок давнього аристократичного роду: батько, Іоанн Флондор, Георгіївський кавалер, був посвячений у лицарі; мати — уроджена фон Ізабелла Добровольська, знаменита піаністка.

Був одружений з Оленою Зотта (Zotta), мав трьох дітей: Шербан, Нягой і Мірча.

Янку Флондор закінчив середню німецьку гімназію в Чернівцях (Ober-гімназію) з ступенем бакалавра (1884), навчався на юридичному факультеті Віденського університету, отримавши вчене звання доктора юридичних наук.

З військової служби (служив в гусарському полку в м. Чернівці) звільнився в чині лейтенанта запасу австрійської армії.

Громадсько-політична діяльність

Після смерті в 1892 батька, Янку в спадок дістається майно в Сторожинці.

Янку Флондор був залучений в політику Буковини з кінця 80-х років дев'ятнадцятого століття, ставши лідером молодих румунів Буковини.

7 березня 1892 року в Чернівцях відбувся великий мітинг румунів, який прийняв постанову про об'єднання всіх румунських сил в єдину національну партію (в рамках політичної сили «Конкорд»). Ця дата в історіографії вважається, як момент створення Румунської національної партії Буковини (PNR). В 1898 році Янку Флондор був обраний віце керівником партії, а також членом фракції великих землевласників парламенту Буковини.

Через суперечки в партії, він залишив її і заснував іншу «Національну Народну Партію» («Partidul Național Poporal»), де він обіймав посаду керівника Центрального Комітету партії, тільки щоб возз'єднатися в 1902 році з PNR. Потім він зайняв пост голови цієї партії.

В жовтні 1903 року через скандал, пов'язаний з обвинуваченням Янку в антисемітських висловах (яке повністю відкидав), він назавжди вийшов з партії PNR.

З початком Першої світової війни, він мав за свої політичні (сепаратистські) погляди репресії з боку австрійської влади, однак, відмовився від пропозиції одержати притулок в Румунії.

В 1917 році Янку Флондор, обвинувачений імператорською владою Австро-Угорщини в державній зраді, мав бути засуджений за співпрацю з російським генералом Брусиловим, і уникнув цього тільки завдяки втручанню членів румунської Імператорської Ради та спадкових членів верхньої палати австрійської імператорської ради і колишнього губернатора герцогства Буковини.

Восени 1918 року він знову опинився в центрі політичної уваги, повернувшись до керівництва організації «Рух за національне визволення румунів Буковини».

Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових територій і створення «Великої Румунії». Чи не найголовнішим об'єктом зазіхань були етнічні українські землі Буковини.

Приєднання Буковини до Румунії

Після початку розпаду Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє Буковини.

У 1918 році буковинський парламент (Буковина була окремим герцогством Австро-Угорщини) мав дві найбільші фракції — українців і румунів. Українці бажали приєднати до Західноукраїнської Народної Республіки лише Північну Буковину, заселену переважно українцями. А румуни — всю Буковину прагнули долучити до королівської Румунії.

У другій половині жовтня 1918 року у виступах в австрійському парламенті депутата від Буковини Г.Грігоровіча підкреслювалося, що «у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина (Буковини) повинна належати Україні, а румунська — Румунії». На той час ніхто з політичних діячів румунської громади Буковини не висував претензій на північну частину краю, заселену переважно українцями.

Український рух буковинців утворив 25 жовтня 1918 Український крайовий комітет Буковини, який організував 3 листопада 1918 велике Народне віче у Чернівцях, де представники різних національностей більшістю проголосували за приєднання української частини Буковини до Української Народної Республіки (УНР). Останній австрійський крайовий президент був змушений підписати акт передачі влади її представникам Поповичу і Ончулу.

6 листопада 1918 було встановлено українську владу на землях Буковини, населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено Омеляна Поповича.

Одночасно з діями буковинських українців у кінці жовтня 1918 року різко активізувалися прихильники гасла «Великої Румунії». Так, сучавська газета «Вяца ноуе» 27 жовтня 1918 року виступила із засудом «національної ради» у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. «Що стосується Буковини, — писала газета, — то нам здається, що наші депутати в парламенті поспішили погодитись на її розчленування… Історично і географічно Буковина єдина. Це суто румунська територія не тільки від Сучави до Прута, але й від Ватра-Дорней до Дністра».

Одночасно з ідеологічною обробкою населення правлячі кола королівської Румунії за допомогою пробухарестських політичних діячів Буковини на чолі з Я.Флондором намагалися створити хоча б видимість «правових засад» приєднання до Румунії всієї Буковини. На противагу «національній раді» у Відні було вирішено створити нову «національну раду» в Чернівцях.

27 жовтня 1918 року «конституанта», де головою був Янку Флондор, прийняла резолюцію про створення «Румунської національної ради» і «об'єднання всієї Буковини з рештою румунських країв у національну державу».

Поспішність у проведенні «конституанти» були викликані терміновою потребою у рішенні фіктивних «представницьких зборів» як формального приводу для інтервенції Румунії. 12 листопада 1918 року румунська армія вступила на північну частину Буковини. А на другій день на території краю було запроваджено стан облоги. пояснював запровадження надзвичайних заходів тим, що тут «справи схилились на користь українців».

Зусилля румунського уряду і флондорівського оточення були спрямовані на юридичне оформлення акту «об'єднання». З цією метою 23 листопада 1918 року «Комітет буковинських еміґрантів» був передислокований румунським урядом з Ясс у Чернівці. На терміновому засіданні 25 листопада до складу «Румунської національної ради» було кооптовано відразу увесь «комітет еміґрантів» у складі 54 чоловік на чолі з І.Ністором. Після кооптації «національна рада» ухвалила рішення скликати через три дні «Конґрес буковинського народу», на якому «об'єднання» Буковини з Румунією було б проголошено в такій формі, яка б являла собою правову основу.

28 листопада 1918 під головуванням Янку Флондора було сфабриковане рішення так званого Генерального Конгресу Буковини, що складався переважно з румунів про об'єднання Буковини з Румунією.

Уряд ЗУНР заявив протест Румунії у зв'язку з окупацією північної частини Буковини, але не міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні і теж не мав реальної воєнної сили, щоб стати на захист своєї фактично вже приєднаної території.

В Румунії

Янку Флондор мав надію бути обраний першим президентом румунського уряду на Буковині, але ряд розбіжностей з тимчасовою адміністрацією привели до того, що він 15 квітня 1919 року неочікувано пішов у відставку зі всіх займаних ним постів і з політики назавжди. Він помер 15 жовтня 1924 року в Чернівцях. Похований новою румунською владою з великими почестями в сімейному склепі в Сторожинці.

Пам'ять

Ще за життя Янку Флондор за свою діяльність в справі приєднання Буковини до Румунії був нагородження від імені короля Румунії Великим Хрестом.

В Чернівцях набільш престижна вулиця з Панської (Herrengasse) стала називатися (1919) вулицею Янку Флондора (Strada Iancu Flondor).

Нагороди

• "Хрест пам'яті війни 1916—1918" (1918);
• «Великий Хрест» від імені короля Румунії (1918).

Примітки

1. У документах Віденського університету Флондор називається Йоганн Ріттер фон (с)Сторожинець (Storojineţ)
2. Представники буковинських німців підтримали румунів, а євреї — українців. У Музеї буковинського єврейства є документ — рішення Єврейської національної ради проти анексії Буковини Румунією у 1918 році. Румуни потім помстилися за це євреям. За час панування на Буковині Румунії зростав антисемітизм. Особливо з кінця 1920-х, коли до влади в Румунії прийшла радикальна Залізна гвардія, аналог нацистської партії.
3. Вони «написали листа» румунському королю, що хочуть до Матері-Румунії. Румунські війська вже стояли в Яссах, готові «допомогти».

Джерела

• Добржанський О., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині (1914—1921). Документи і матеріали. Чернівці, 2009.
• Старик В. Від Сараєва до Парижа
• В. Старик. Між націоналізмом і толерантністю — Сторінка 174
• Телеграма конгресу до короля Фердинанда
• Сергій Григоришин. Україна в румунських зовнішньополітичних концепціях [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Повернення Осипа Безпалка^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Буковина толерантна: Даніель Гренчук. Інтеграція національних меншин Буковини в королівство Великої Румунії (1918—1928). Деякі аспекти [Архівовано 13 липня 2013 у WebCite]