Золоте руно

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: .

Золоте́ ру́но (дав.-гр. χρυσόμαλλον δέρας) — міфічне руно чудесного золотого барана, на якому Фрікс та Гелла тікали від мачухи Іно. Руно зберігалося в Колхіді, звідки його викрав герой Ясон.

У міфах

Фрікс на золоторунному барані, репродукція з етруської червонофігурної вази

Золоте руно мав крилатий баран Хрисмаллос, народжений дочкою героя Теофанією від Посейдона. Щоб сховати Теофанію від численних залицяльників, Посейдон перетворив її на вівцю, а сам став бараном.

Німфа хмар Нефела потім послала Хрисмаллоса, щоби врятувати своїх дітей Геллу і Фрікса від принесення в жертву мачухою Іно. Щоб позбутися Гелли та Фрікса, Іно отруїла зерно в царстві свого чоловіка Атаманта, та збрехала йому, що лиху можна зарадити, принісши дітей у жертву. Баран переніс Фрікса з Беотії до Колхіди, але Гелла під час польоту впала в море та потонула. Це місце стало відоме як Геллеспонт (дослівно «море Гелли»). Прибувши в Колхіду, Фрікс приніс Хрисмаллоса в жертву як подяку за порятунок. За іншою версією баран віддав йому своє руно, після чого піднісся на небо, ставши сузір'ям Овна. Золоте руно Фрікс передав Еету, а той сховав руно в священному гаю, присвяченому Аресу. Руно охороняв дракон (змій), який ніколи не спав.

Пізніше герой Ясон прибув у Колхіду в пошуках золотого руна, яке вимагав Пелій в обмін на поступку владою. Еет погодився віддати руно, якщо Ясон зуміє приборкати вогнедишного бика, зорати ним поле і засіяти його зубами дракона. Хоча Ясон виконав усі завдання при допомозі дочки Еета, чаклунки Медеї, цар відмовився дати руно. Тоді Медея, закохана в Ясона, приспала дракона, герой з товаришами викрали золоте руно та втекли з Колхіди. Пелій не дотримався обіцянки й не став поступатися владою. Медея підмовила його дочок, що коли вони зварять і з'їдять батька, то отримають вічну молодість. Повіривши їй, дочки вбили Пелія, проте Ясон відмовився від трону та заповів його синові Пелія — Акасту.

Трактування образу

Макс Мюллер вбачав у золотому руні метафору спокути та очищення. Пітер Вільгельм Форхгаммер вважав, що золоте руно — це метафора дощових хмар, які прибували до Греції зі сходу. Вільгельм Маннхардт трактував його як метафору сонячного сяйва, тоді як Альберт Файст — зерна. Жанет Рут Бекон пояснювала образ руна як символ багатства, що надходило від торгівлі з Колхідою.

Аргонавти отримують Золоте руно в процесі добування золота з річок Колхіди — за Георгіусом Агріколою, «De Re Metallica», 1556 р.

Видобуток золотоносного піску гірських річок методом вловлювання його в проолієній вовні баранячих шкур був відомий з II-го тис. до РХ і зберігся у Сванетії до початку XX ст. «Золотоносною Колхідою» називали ці місця Страбон та Пліній. Опис давньої технології вловлювання золота з гірських потоків за допомогою корит і шкур зустрічається у працях ряду авторів — Страбона, Плінія, грецького історика II ст. Аппіана, інших. Останній у своїй 12-й книзі про Мітрідатові війни пише: «Дрібні частинки золота несуть багато річок Кавказу, і місцеві жителі розстелюють баранячі шкури глибоко по дну річки, збирають на них . Такою і була золоторунна шкура Еета». Цей спосіб добування золота описано зокрема Георгіусом Агріколою в його відомому творі «De Re Metallica» («Про гірництво та металургію», 1556 р.). Деякі дослідники, однак, вважають, що повідомлення Страбона про видобуток золота за допомогою вовни є лише спробою пояснити появу легенди про золоте руно.

Примітки

1. Golden Fleece. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 19 червня 2022.
2. Paparinska, Vita (26 жовтня 2018). Aukso vilna ir auksavilnis avinas: antikinių literatūros šaltinių liudijimai ir interpretacija. Literatūra. Т. 59, № 3. с. 68—78. doi:10.15388/Litera.2017.3.11836. ISSN 1648-1143. Процитовано 19 червня 2022.
3. Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.6

Література

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.

Посилання

• Золоте руно [ 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 509. — 1000 екз.