У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Драма У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Вистава

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Драма.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вистава.

Дра́ма (дав.-гр. δρᾶμα — «дія», «діяння», «дійство») — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Теорія драми

Теорія драми в її історичному розвитку неодмінно відбивала всі зміни в літературній і сценічній творчості, які відбувалися протягом тисячоліть. Аристотель у своїй праці «Поетика» розробив теорію трагедії, визначення якої як наслідування важливої і завершеної дії, що має певний обсяг, реалізується через дію, а не через розповідь і викликає співчуття і жах очищення (катарсис), на багато століть сформувало підходи до драми.

Н. Буало, Ф. Шіллер, Г.-В.-Ф. Гегель, Ф. Прокопович, Митрофан Довгалевський також в основу своїх концепцій драми ставили дію. Однак підходи у кожного з них були різні.

Теорія доби класицизму відзначалася нормативністю. Окремі поради, які давав, наприклад, Н. Буало («Мистецтво поетичне») містили вимоги, що суттєво обмежували творчу активність письменника (єдність дії, місця і часу). Універсальні нормативи класицизму зазнали ревізії в добу Просвітництва: відбулася демократизація драми та її мови.

На початку 19 ст. оригінальну драматургійну систему створили романтики (Дж. Байрон, П. Шеллі, В. Гюго). Протягом останніх століть драма стала активно читатися, переходячи з мистецтва сценічної дії у мистецтво художнього слова.

«Закрита» драма

Теоретики літератури відзначають два жанрових типи драми. Перший — «аристотелевська», або «закрита». Ознаками «закритої» драми є:

Введення в історію події та персонажів
Однозначна зав'язка
Тісний змістовий зв'язок між сценами
Причинно-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв'язків між персонажами
Лінійна дія
як правило, 5 актів
відсутність зміни місця дії, або незначна зміна
лінійна часова послідовність
коротка тривалість дії
наявність протагоніста та антагоніста

Для такої драми притаманна фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У ній зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.

Генетичні витоки такої драми криються у творчості античних письменників (Евріпіда, Софокла). Свого піку вона досягла в добу класицизму (П. Корнель, Ж. Расін), не зникла в епоху Просвітництва (Ф. Шіллер, Г.-Е. Лессінг), розвивалася у літературі 19 ст. (В. Гюго, Дж. Байрон, Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Олександр Островський, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

«Відкрита» драма

Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є:

відсутність введення
відсутність однозначної зав'язки
відсутність зв'язку або неясний зв'язок між сценами
сцени пов'язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць
нелінійна дія
відсутність формально визначених відрізків дії
часта зміна місця дії
перервна часова послідовність

В її основі лежить синтетичне художнє мислення, внаслідок чого до драматичного роду активно проникають епічні та ліричні елементи, створюючи враження міжродової дифузії. Це характерно як для драматургії минулого (театри Кабукі і Но у Японії, музична драма в Китаї, «Обітниця Яугандхараяти» в Індії, «Перси» Есхіла у Греції), так і для сучасної драматичної творчості (Бертольт Брехт, Назим Хікмет, Микола Куліш, Е. Йонеско, Юрій Яновський, Євген Шварц).

Якщо у даному жанровому типі домінують епічні елементи, то така драма називається епічною. Притаманними їй елементами можуть бути умовність, інтелектуалізація змісту, активне втручання письменника в дію. Епічна драма яскраво представлена у творчості Б. Брехта, Н. Хікмета, М. Куліша, Івана Кочерги.

В центрі зображення ліричної драми — внутрішній світ героїв. У ній значно посилюються естетичні функції умовності, деформуються часові та просторові параметри, складнішою стає композиція, домінують асоціативні зв'язки («Чарівний сон» Михайла Старицького, «Одержима» Лесі Українки, «Соловейко-Сольвейг» Івана Драча).

Жанрові різновиди драми

Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри (драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія). У минулому побутували містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та інші.

Див. також

Джерела

Драма // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 207—209.

Посилання

303; 343; 561/mode/1up?view=theater [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n297/mode/2up Драма; Драматична хроніка; Епічна драма; Лірична драма] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 297—300; 303; 343; 561.
[https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n475/mode/2up Теорія драми] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 475.
Драма для читання; Епічна драма; Народно-епічна драма // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 156; 184; 356. — 634 с.