У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Дворові люди значення У Вікіпедії є статті про інші значення цього

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дворові люди (значення).

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Челядь.

Дворові люди, також служебне населення, дворові селяни — князівська та боярська челядь; «посаджені» в княжих господарствах невільні люди, що могли добровільно приймати на себе тягар часткової або повної кріпосної залежності (часткового або повного холопства), оскільки одержували дім, землю, а також захист на князівській землі. Челядь в «історичному значенні — це дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Люди, які займали невисоке службове або громадське становище». Це особлива категорія кріпаків, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Навіть середньої руки поміщик міг утримувати кілька десятків людей прислуги. Від розселень «служебних людей» виникли численні до сьогодні топоніми: «Бобровники», «Бортничі», «Бобровиці», «Бобрики», тощо. Безправне становище "посаджених на землі" холопів періоду Київської Русі було законодавчо визначене "Руською правдою".

Закінчення епохи середньовіччя (історичної епохи, яка охоплює час від падіння Римської рабовласницької імперії (кінець V століття) і до початку капіталізму — середини XVII століття), відбиваються і на імперіях. У володіннях Габсбурґів Йосиф II скасував 1 листопада 1781 3-денну панщину в Чехії (Богемії), потім у решті провінцій, що він скасував 1790 року. У Галичині, на Закарпатті та Буковині кріпацтво було скасоване 1848 року, у Російській імперії — в 1861 році.

У 18-19 століттях у підконтрольній царській Росії частині України

У 1797 Павла I видав указ про заборону продажу дворових людей і безземельних селян. У 1858 цар видав указ, який забороняв поміщикам (землевласникам) переводити селян у дворові люди. До 1861 року менше 7% від усіх кріпаків були дворовими людьми. При звільненні вони не отримували земельний наділ.

На час дев'ятої ревізії 1850 року дворових людей, що були особливою категорією кріпосних селян, позбавлених з різних причин земельних наділів і змушених у зв'язку з цим обслуговувати поміщицькі маєтки, налічувалося 56 000 осіб. Їх кількість значно зросла напередодні селянської реформи 1861 року (за якою послідувала Столипінська реформа). У 1858 році їх налічувалося 180 100 тисяч осіб (понад 17 % усіх кріпаків), при чому більшість домових людей були зосереджені в південних і лівобережних губерніях України. Ця група була нечисленною на Правобережжі, де за інвентарними правилами 1847–1848 заборонялося переводити кріпосних селян у дворові. Спеціальним урядовим циркуляром 1858 року було заборонено переводити кріпаків у дворові по всій Російській імперії, в тому числі й в Україні. Згідно з умовами селянської реформи 1861 року, після двох років тимчасової повинності дворовим дарувалися особиста свобода і права нарівні з іншими кріпаками, але вони не отримували жодного земельного наділу, за винятком невеликої групи, яка користувалася польовими наділами до указу 1858 року.

Перегляньте також: Столипінська реформа

Види дворових

На чолі дворових стояв дворецький. Він був зобов'язаний стежити за порядком у будинку, за подачею страв при обіді. Іноді його називали по-французьки «мажордом».

У штат дворових входили камердинери — кімнатні слуги, в просторіччі — «комардини», «камельдини» тощо

Стременними називалися слуги на конях, що супроводжували господарів під час їх поїздок верхи, в тому числі на полювання.

Козачками називалися хлопчики-слуги в садибі, одягнені в козацький костюм. Козачки зазвичай доповідали господарям про приїзд гостей, бігали з різними дорученнями, розносили частування.

Форейторами (у просторіччі «фалеторами») називалися кучери-підлітки, рідше дорослі люди худорлявої статури, що сиділи верхи на одному з передніх коней запряжки.

У багатьох дворян служили ліврейні лакеї, тобто слуги, одягнені в лівреї — особливий формений одяг з шиттям і галунами.

При виїздах панів супроводжували рослі виїзні лакеї-охоронці — гайдуки, що стояли на зап'ятках карети.

Економка, що відала господарством, називалася ключницею. Її іноді називали «панською панею».

Кухарка, яка готувала для панів, називалася «білою куховаркою», для челяді — «чорною куховаркою».

Покоївки, що в очікуванні доручень зазвичай знаходилися в сінях, називалися «сінни́ми дівчатами». У побуті їх грубо називали дівками.

Багаті дворяни іноді також обзаводилися «для забави» людьми чорної раси — арапами.

У штат дворових також входили кучери, годувальниці, няні, дядьки (вихователі панських синів).

Приміщення для челяді називалося людська.

В СРСР

З 1930 і до початку 1950-х років практичне скасування паспортної системи на селі й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки в Радянському Союзі фактично призвели до прикріплення селян до землі з обов'язковою умовою виконання так званих трудоднів.

Див. також

Деталізація джерел

Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ
9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1.
Челядь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Гуржій О.І. КРІПАЦТВО, кріпосне право [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2008. — 568 с.: іл.
Крестьяне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Т. І. Лазанська. Дворові люди [ 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 301. — .

Посилання

Дворові люди [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — .

[попович-1] Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ

[асеев-2] 9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1.

[СУМ-3] Челядь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[Гуржій-4] Гуржій О.І. КРІПАЦТВО, кріпосне право [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2008. — 568 с.: іл.

[5] Крестьяне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

[лазанська-6] Т. І. Лазанська. Дворові люди [ 5 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 301. — .