Туні с араб تونس столиця держави Туніс головний економічний і культурний центр країни адміністративний центр провінції Т

За декілька століть до н. е. Туніс (Тунет) відомий як передмістя Карфагену. У 396—395 рр. до н. е. його використовували як табір повсталі проти пунічної влади бербери.

У 310—307 рр. до н. е. місто перебувало під контролем сиракузького тирана Агафокла. Під час Пунічних воєн його як базу для суходільних операцій використовували римляни. Після утворення римської провінції Африка в Тунеті був розквартирований військовий контингент (столицею провінції натомість стала Утіка).

У 429—439 роках територію провінції захопили у Західної Римської імперії вандали. Вони заснували тут своє королівство зі столицею в Карфагені. Тунет знову перетворився на передмістя Карфагену. Під час Вандальської війни, у 533—534 роках, королівство захопив візантійський полководець Велізарій, територія королівства була приєднана до Візантійської імперії і перетворена на «преторіанську префектуру Африка» (згодом — Африканський екзархат).

698 року війська Омеядського халіфату під проводом Гасана ібн аль-Нумана розгромили візантійців біля Карфагена, захопили та зруйнували його. Того ж року Гасан ібн аль-Нуман переніс свою ставку до Тунету та перейменував його на Туніс. Після цього розпочинається піднесення Тунісу.

У XIII—XVI століттях Туніс — столиця східномагрибської держави Хафсидів, одне з найбільших і найбагатших міст ісламського світу з населенням бл. 100 тисяч осіб. Тоді ж збудована медіна — старе місто.

1534 року Туніс завоювала Османська імперія. Наступного року його звільнили війська християнської коаліції під проводом Карла V й повернули місцевій династії Хафсідів. 1574 року турки повторно здобули Туніс, який став центром Туніського еялету Османів.

З 1574 року Туніс — у складі Османської імперії.

*набережна міста Туніс, з поштівки 1885 року*

У 1881—1956 роках — адміністративний центр французького протекторату.

Під час Другої світової війни — в листопаді 1942 — травні 1943 років — Туніс був окупований італо-німецькими військами.

Місто Туніс — центр національно-визвольного руху проти французького колоніалізму (виступи 1911, 1936, 1938, 1952—1954 роки).

З 1956 року Туніс — столиця незалежної Туніської республіки.

У період від 1979 до 1990 років Туніс — штаб-квартира Арабської ліги.

У 1970—2003 роки у Тунісі містився центральний офіс Організації визволення Палестини.

Економіка

Туніс — один з головних економічних осередків країни. У місті діють металургійні, хімічні, поліграфічні, текстильні, харчової промисловості підприємства тощо.

На експорт ідуть вироблені в місті оливкова олія та килими.

Однією з головних статей прибутків міста є туристична галузь.

Освіта, наука і культура

Туніс — основний науковий, освітній і культурно-просвітницький центр держави, у якому розташовані численні навчальні та науково-дослідні інституції, заклади культури тощо.

Основні ВНЗ — Туніський університет, Національна адміністративна школа, Національна консерваторія тощо.

У місті діють Національна і Публічна бібліотеки, Муніципальний театр.

Найвідомішим музеєм є Національний музей Бардо, розташований у приміщенні палацу хафсидських султанів XIII століття (пізніше туніських беїв) на околиці сучасного міста. У його експозиції багата колекція старожитностей римського й арабського періодів історії Тунісу.

Архітектурні пам'ятки Тунісу

У Тунісі збереглися пам'ятки архітектури VIII—XIX століть.

Касба (IX, XIII—XVI століття) з мечеттю (1231—1235 роки)
Забудова старого міста — (з 1979 року входить у список Світової спадщини ЮНЕСКО)
- Велика мечеть, т. зв. Оливкова мечеть (Djama Az-Zajituna) — 732 — рік початку будівництва, XIII, XV століття
- мечеть Аль-Каср (Al-Kasr) — 1106 рік
- мечеть Сіді Юсуф (Sidi Jusuf) — 1616 рік
Мавзолей Сіді Бен Арус (Sidi Ben Arus) — 1491, 1654 роки
Палац Дар аль-Бей (Dar al-Bei) — XVIII—XIX століття
Палац Дар Хусейн (Dar Husajn) — XIX століття.
Палац Дар аль-Монастірі (Dar al-Monastiri) — XVIII століття
Палац Дар-Отаман (Dar Othman) — XVII століття
Палац Дар Бен Абдала (Dar Ben Abd Allah) — XIX століття
Медресе — коранічні школи Мурадія (Mouradia) та інші — XVII—XVIII століття
Католицький Туніський кафедральний собор святого Вінсента — 1882 рік, цінний орга́ном і гарними настінними розписами.
Французька брама

Міське планування і транспорт

Як і більшість міст арабізованих країн Північної Африки місто Туніс має стару частину — з обов'язковими касбою, мечетями і рибатами, суком — старим критим ринком, плетивом вузьких вуличок, галерей, проходів і тупиків. Значну частину забудови міста здійснено за французького протекторату. З 1970-х років у місті зводяться мікрорайони новобудов за сучасним плануванням.

Центральний проспект (авеню) міста має ім'я Хабіба Бурґіби, центральна площа — площа Африки.

У порівнянні з найвищими стандартами транспортна система міста Туніс має недоліки, проте вона є однією з найкращих в Африці.

Найпопулярнішим муніципальним загальногромадським видом транспорту є штадтбан.

Приміське і міжміське сполучення здійснює розгалужена система приватних маршрутних таксі (таксобусів-луаж).

Туніс — вузол залізничного сполучення. У передмісті діє міжнародний аеропорт Туніс-Картаж (Tunis-Carthage).

Передмістя

До муніципалітету Тунісу входять мальовничі передмістя — Картаж (Карфаген) та Сіді-бу-Саїд, а також портове містечко Ла Гулетт.

Картаж є найреспектабельнішим районом міста, де містяться численні дипломатичні й консульські резиденції, вілли забезпечених містян, тут же розташована резиденція президента Туніської Республіки. Також на території Картажу руїни стародавнього Карфагену, які є чи не найбільшою туристичною атракцією країни.

Сіді-бу-Саїд — друге за престижністю передмістя столиці Тунісу. Містечко називають осередком поетів і закоханих. Воно також є неодмінним пунктом екскурсійних програм для гостей Тунісу через надзвичайної краси зовнішній вигляд — суцільні білі будиночки з традиційними блакитними віконницями та дверима на пагорбах, що підносяться над узбережжям. У місті численні кав'ярні, вернісажі майстрів народних ремесел, картинні галереї тощо.

Спорт

Провідні футбольні клуби міста:

«Есперанс», 28-разовий чемпіон Тунісу, 14-разовий володар Кубка Тунісу, дворазовий володар Суперкубка Тунісу, триразовий переможець Ліги чемпіонів КАФ, домашня арена — Олімпійський стадіон у Радесі, передмісті Туніса;
«Клуб Африкен», 13-разовий чемпіон Тунісу, 11-разовий володар Кубка Тунісу, триразовий володар Суперкубка Тунісу, переможець Ліги чемпіонів КАФ 1991 року, домашня арена — стадіон «Стад ель-Мензах»;
«Стад Тунізьєн», чотириразовий чемпіон Тунісу, шестиразовий володар Кубка Тунісу, дворазовий володар Кубка туніської ліги, домашня арена — стадіон «Шадлі Зуйтен».

Клімат

Туніс має середземноморський клімат (Csa за класифікацією кліматів Кеппена) з жарким і сухим літом і м'якою зимою з помірною кількістю опадів. Місцевий клімат трохи пом'якшує Середземне море і рельєф пагорбів.

Зима — найвологіший сезон, у цей період випадає більше третини річної кількості опадів. Сонце може підвищувати температуру від 7 °C вранці до 16 °C вдень. Морози трапляються рідко. Навесні кількість опадів зменшується вдвічі. У березні температура може варіюватися від 8 до 18 °C та від 13 до 24 °C в травні.

Влітку дощі практично повністю відсутні. Середні температури в червні, липні, серпні та вересні дуже високі. Восени починаються дощі, часто з невеликими грозами, які можуть іноді викликати раптові повені або навіть затопляти деякі частини міста. У листопаді спека спадає, середні температури в діапазоні від 11 до 20 °C.

Клімат Тунісу (Міжнародний аеропорт Туніс-Картаж) 1961–1990, екстремуми - з 1943 року
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	25,1	28,5	36,5	33,1	41,4	47,0	47,4	46,6	44,4	40,0	30,5	29,6	47,4
Середній максимум, °C	15,7	16,5	18,1	20,7	24,9	29,0	32,6	32,7	29,7	25,2	20,5	16,7	23,5
Середня температура, °C	11,5	12,0	13,2	15,6	19,3	23,2	26,3	26,8	24,4	20,4	15,9	12,5	18,4
Середній мінімум, °C	7,2	7,4	8,3	10,4	13,7	17,3	20,0	20,0	19,0	15,5	11,3	8,2	13,3
Абсолютний мінімум, °C	−2	−1,1	1,0	1,7	6,0	10,0	13,0	11,7	12,0	6,0	0,8	0,0	−2
Норма опадів, мм	59.3	57.0	47.2	38.0	22.6	10.4	3.1	7.1	32.5	65.5	56.0	66.8	465.5
Кількість	145,7	159,6	198,4	225,0	282,1	309,0	356,5	328,6	258,0	217,0	174,0	148,8	2802,7
Кількість днів з опадами	9	8	8	6	4	2	1	1	4	7	7	8	65
Вологість повітря, %	76	74	73	71	68	64	62	64	68	72	74	77	70

Відомі люди

Сандра Міло (* 1933) — італійська акторка, телеведуча
Клаудія Кардінале (* 1938) — італійська акторка.
Клод Сальмірі (* 1959) — французький барабанщик, піаніст, композитор і аранжувальник.
Соліман Валід (* 1975) — туніський перекладач та письменник.
Соня Крімі (* 1982) — французький політик, депутат національних зборів Франції.

Міста-побратими

Галерея

Вид з бульвару Бургіби на центральну площу Африки
Вид на Туніса, 2006
Туніський кафедральний собор святого Вінсента
Туніський Біг-Бен на центральній площі, 2006
Французька брама — ворота у порт, 2006
центральний проспект міста з вікна готелю «Карлтон», 2004
Пам'ятник Ібн Халдуну на авеню Бургіби, 2007
Нічний Туніс
Новобудови Тунісу
передмістя Тунісу Картаж, 2006
Кафедральний собор святого Луї, Картаж
Сіді-бу-Саїд, 2006
Сіді-бу-Саїд, 2006

Джерела

http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
http://koeppen-geiger.vu-wien.ac.at/pics/kottek_et_al_2006.gif
Imen Haouari, " Pluies torrentielles sur la capitale ", La Presse de Tunisie, 25 septembre 2007
Mongi Gharbi, " Trombes d'eau sur Tunis et certains gouvernorats du pays ", La Presse de Tunisie, 14 octobre 2007

Атлас світу / голов. ред. ; зав. ред. ; відп. ред. . — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — .
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

Інфо-ґід містом Туніс (англ.)
У Тунісі бунт — місто в блокаді, поліція рятується в мечетях.

[[http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf_http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttp://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf

[2] ttp://koeppen-geiger.vu-wien.ac.at/pics/kottek_et_al_2006.gif

[3] Imen Haouari, " Pluies torrentielles sur la capitale ", La Presse de Tunisie, 25 septembre 2007

[4] Mongi Gharbi, " Trombes d'eau sur Tunis et certains gouvernorats du pays ", La Presse de Tunisie, 14 octobre 2007

[1]