Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Затока Райдуги лат Sinus Iridum морська ділянка на Місяці на північному заході Моря Дощів Лежить у кратері діаметром бли

Затока Веселки

Затока Веселки

Затока Райдуги (лат. Sinus Iridum) — морська ділянка на Місяці, на північному заході Моря Дощів. Лежить у кратері діаметром близько 260 км; оточена залишками його валу — горами Юра. Це найвидовищніша місячна затока і цікавий об'єкт для аматорських спостережень.

Затока Райдуги
лат. Sinus Iridum
image
Мозаїка знімків зонда LRO
Координати центра
45°00′ пн. ш. 31°42′ зх. д. / 45.0° пн. ш. 31.7° зх. д. / 45.0; -31.7
Розмір
250 км
Епонім
райдуга
Назву затверджено1935
image
image

image Затока Райдуги на Вікісховищі
image
Карта регіону (USAF, 1966)
image
Затока Райдуги та гори Юра на термінаторі
image
Карта гравітаційного поля Моря Дощів за даними GRAIL. Видно велику позитивну аномалію поблизу центра моря та меншу негативну — в Затоці Райдуги.

Назва

Сучасну назву Затоки Райдуги запропонував Джованні Річчолі 1651 року. В 1935 році її затвердив Міжнародний астрономічний союз. Дослівно Sinus Iridum означає «Затока Райдуг».

В давнину ця затока мала й інші назви. 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав її Геометричною Затокою (лат. Sinus Geometricus), а 1647 року Ян Гевелій — Затокою Аполлона (Sinus Appollinis). Ця назва пов'язана з тим, що сусідній мис (ймовірно, мис Лапласа) Гевелій згідно зі своєю практикою давати місячним об'єктам імена земних назвав мисом Аполлона (Promontorium Apollinis) — давньою назвою марокканського [en].

Опис

Затока Райдуги заповнює кратер, що лежить на краю басейну Моря Дощів. Діаметр валу цього кратера — близько 260 км, а ширина самої затоки приблизно на 10 км менша. На південному сході вона зливається з Морем Дощів, а з інших боків її оточує гірський хребет Юра — залишок валу згаданого кратера. Кінці цього хребта, виступаючи в море, утворюють (на північному сході) та (на південному заході). Кінець мису Геракліда дещо схожий на голову, що дивиться на мис Лапласа. Це відмітив Джованні Доменіко Кассіні 1679 року, і з того часу цей об'єкт називають «жіночою головою» або «місячною дівчиною». Найкраще ця схожість виявляється на світанку.

Материкові височини навколо Затоки Райдуги значною мірою складені викидами її кратера та басейну Моря Дощів. Багато тамтешніх кратерів розміром у кілька кілометрів, ймовірно, є вторинними кратерами згаданого кратера.

Поверхня затоки лежить на 2,5–3,0 км нижче за (місячний рівень відліку висот). Її висота зменшується з віддаленням від Моря Дощів і сягає мінімуму на північному заході затоки — біля кратера . Найвища точка Юрських гір вища за цю ділянку на 4 км, а вал сусіднього кратера іще дещо вищий. Рельєф самої затоки рівнинний: там трапляються лише невеликі кратери та борозни, невисокі гряди, а біля країв — маленькі не залиті лавою височини.

Товщину лавового покриву затоки оцінюють у 0,5 км (виходячи з теоретичної глибини її кратера, порахованої за його діаметром). Різні ділянки затоки вкриті лавою різного складу: в напрямку до межі з морем суттєво збільшується вміст титану та заліза. Такий склад характерний для відносно молодих лавових потоків.

Прибережні частини затоки дають слабку негативну гравітаційну аномалію, а поблизу її межі з морем починається велика позитивна — маскон цього моря.

Деталі поверхні

Найбільші кратери затоки — 8-кілометровий Лаплас A (на межі з Морем Дощів), 4-кілометровий Гераклід E та такий же Б'янкіні G (всередині затоки). Інших найменованих кратерів там станом на 2019 рік нема. В морі на схід від затоки лежить пара 20-кілометрових кратерів Гелікон та Левер'є, примітних своїми викидами: у першого вони сховані під морською лавою, а у другого лежать поверх неї, бо він утворився пізніше. У горах Юра є 3 кратери діаметром близько 40 км — , та . Біля кратера Б'янкіні вал затоки дещо вдається в неї. Можливо, це обвал, спричинений появою цього кратера.

image
Куполоподібні пагорби в Затоці Райдуги. Вгорі — гори Юра. Висота Сонця — 2°.

Затоку Райдуги та прилеглу частину Моря Дощів перетинають кілька безіменних гряд, що тягнуться з північного сходу на південний захід. Найбільші з них ідуть вздовж межі затоки з морем і є частиною його внутрішнього кільця гряд; довжина однієї з них становить близько 200 км, а висота — 200 м. Під Юрськими горами трапляються вузькі звивисті борозни довжиною до 70 км, шириною до 0,5 км і глибиною до 10 м. З північного заходу на південний схід затокою тягнеться світлий промінь викидів якогось кратера, всіяний дрібними вторинними кратерами.

На північному сході затоки є дві куполоподібні височини. Вони стоять на опуклому «підніжжі», межують одна з одною та з дрібними «острівцями» і перетяті розломами. Їх ширина становить близько 10 км, а висота — близько 100 м. Вони можуть бути щитовими вулканами або результатом інтрузії магми під поверхню.

Геологічна історія

Кратер, у якому лежить Затока Райдуги, з'явився на краю більш древнього басейну Моря Дощів. Згодом їх неодноразово заливала базальтова лава. В затоці є кілька ділянок, вкритих лавою дещо різного віку та складу, але межі, кількість та вік цих ділянок у різних дослідженнях різні.

Оцінки віку кратера Затоки Райдуги та її лавового покриву базуються на підрахунку кратерів, що встигли тим накопичитися за час їх існування. Вік самого кратера оцінюють у 3,7–3,8 млрд років; у такому разі він молодший за басейн Моря Дощів не більше ніж на 0,2 млрд років. Для віку лавового покриву затоки та прилеглої частини моря є різні оцінки. Згідно з однією з них, він варіює у межах 3,0±0,1—3,4±0,1 млрд років і зменшується в напрямку на південний захід. Інше дослідження дало результат 2,2±0,5–3,3±0,2 млрд років із тенденцією до зменшення на південний схід (у бік моря). За іншими роботами, вік цих ділянок лежить в інтервалі 2,5±0,3—3,3±0,1 або 3,17—3,74 млрд років, а наймолодші лавові потоки так само розташовані біля моря. Таким чином, на поверхні затоки лежить лава пізньоімбрійського та ератосфенівського віку.

Після застигання лавового покриву затоки окремі потоки ще рідкої лави прорізали в ньому звивисті борозни. Потім цей покрив під дією власної ваги дещо деформувався з утворенням гряд. Свій внесок у вигляд затоки робили і магматизм, що створив куполи на півночі затоки, і метеоритне бомбардування, що створило численні дрібні кратери.

Приземлення космічних апаратів

  • 17 листопада 1970 року біля Затоки Райдуги, на південний захід від мису Геракліда (38°14′15″ пн. ш. 35°00′06″ зх. д. / 38.2376° пн. ш. 35.0016° зх. д. / 38.2376; -35.0016 (Луноход-1 (місце посадки))) м'яко приземлилася станція , що доправила туди перший у світі планетохід — «Луноход-1».
  • 14 грудня 2013 року на схід від Затоки Райдуги, в точці 44°07′17″ пн. ш. 19°30′42″ зх. д. / 44.1214° пн. ш. 19.5116° зх. д. / 44.1214; -19.5116 (Чан'е-3) сіла станція «Чан'е-3», доправивши туди місяцехід «Юйту». Спочатку посадка планувалася в саму затоку; вона є одним із головним кандидатів для дослідження й наступними китайськими апаратами.

Примітки

  1. Wlasuk P. T. Observing the Moon. — Springer Science & Business Media, 2000. — Vol. 1. — P. 78–79. — .
  2. Elger T. G. The Moon. A Full Description and Map of its Principal Physical Features. — London : Georg Philip & Son, 1895. — P. 18, 80–81. (У цій книзі за тодішньою термінологією схід на Місяці зветься заходом і навпаки).
  3. Steven Dutch (17 грудня 2007). Sinus Iridium, Moon. University of Wisconsin-Green Bay. Архів оригіналу за 5 березня 2013. Процитовано 9 червня 2015.
  4. Карта Місяця, складена Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  5. Sinus Iridum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 8 червня 2015. Процитовано 8 листопада 2014.
  6. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 200. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Пояснення щодо Apollinis Promontorium — на с. 229 [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]).
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 202. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W. (У цій книзі слово Apollinis написане з однією «p», тоді як у Гевелія — з двома).
  10. Ferguson J., Brewster D. Ferguson's Astronomy Explained Upon Sir Isaac Newton's Principles. — Edinburgh, 1811. — P. 248.
  11. Wagner, R.; Head, J. W.; Wolf, U.; Neukum, G. (2002). . Journal of Geophysical Research (Planets). 107 (E11). Bibcode:2002JGRE..107.5104W. doi:10.1029/2002JE001844. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 червня 2015.
  12. Chuck Wood (20 серпня 2006). Out the Porthole. lpod.org. оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 10 червня 2015.
  13. . The British Library. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015.
  14. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 79. — . — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  15. Роман Бакай (2010-11). . RealSky.ru. Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015.
  16. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [ 22 січня 2019 у Wayback Machine.].
  17. Qiao, Le; Xiao, Long; Zhao, Jiannan; Huang, Qian; Haruyama, Junichi (2014). Geological features and evolution history of Sinus Iridum, the Moon. Planetary and Space Science. 101: 37—52. Bibcode:2014P&SS..101...37Q. doi:10.1016/j.pss.2014.06.007.
  18. Bugiolacchi, R.; Guest, J. E. (2008). Compositional and temporal investigation of exposed lunar basalts in the Mare Imbrium region. Icarus. 197 (1): 1—18. Bibcode:2008Icar..197....1B. doi:10.1016/j.icarus.2008.04.001.
  19. Карта гравітаційного поля Місяця з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери).
  20. Chen, Shengbo; Meng, Zhiguo; Cui, Tengfei; Lian, Yi; Wang, Jingran; Zhang, Xuqing (2010). . Science China Physics, Mechanics and Astronomy. 53 (12): 2179—2187. Bibcode:2010ScChG..53.2179C. doi:10.1007/s11433-010-4160-5. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 12 червня 2015.
  21. За даними довідника МАС [ 2012-04-12 у Wayback Machine.] (карта регіону [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.])
  22. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 26, 119–121, 142. — . — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  23. Dias P., Pina P. (2018). The Ages of Sinus Iridum Based on Crater Densities (PDF). 49th Lunar and Planetary Science Conference 19-23 March, 2018, held at The Woodlands, Texas LPI Contribution No. 2083, id.1217. Bibcode:2018LPI....49.1217D.
  24. Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 18–21. — (Geological Society of America Special Paper 477) — . — DOI:10.1130/2011.2477(01). з джерела 29 січня 2013
  25. Merle, R. E.; Nemchin, A. A.; Grange, M. L.; Whitehouse, M. J.; Pidgeon, R. T. (2014). High resolution U-Pb ages of Ca-phosphates in Apollo 14 breccias: Implications for the age of the Imbrium impact. Meteoritics & Planetary Science. 49 (12): 2241—2251. Bibcode:2014M&PS...49.2241M. doi:10.1111/maps.12395.
  26. Samuel Lawrence (24 вересня 2013). LROC Coordinates of Robotic Spacecraft - 2013 Update. lroc.sese.asu.edu. оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 9 червня 2015.
  27. NASA Images of Chang'e 3 Landing Site. NASA. 30 грудня 2013. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 9 червня 2015.
  28. David Cyranoski (15 грудня 2013). China lands rover on Moon. www.nature.com. doi:10.1038/nature.2013.14377. оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 11 червня 2015.

Література

  • Qiao, Le; Xiao, Long; Zhao, Jiannan; Huang, Qian; Haruyama, Junichi (2014). Geological features and evolution history of Sinus Iridum, the Moon. Planetary and Space Science. 101: 37—52. Bibcode:2014P&SS..101...37Q. doi:10.1016/j.pss.2014.06.007.

Посилання

  • Карта з актуальними назвами деталей поверхні [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Sinus Iridum. The-Moon Wiki. оригіналу за 7 січня 2019.
  • Інтерактивна карта Місяця, центрована на Затоку Райдуги [ 17 квітня 2021 у Wayback Machine.]
  • Геологічна карта регіону [ 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] (USGS, 1969)
  • Роман Бакай (2010-11). . RealSky.ru. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
  • Mark Robinson (22 листопада 2013). A Great Place to Rove!. lroc.sese.asu.edu. оригіналу за 8 травня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  • Sinus Iridum - Next Destination?. NASA. 15 жовтня 2010. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
  • Chuck Wood (20 серпня 2006). Out the Porthole. lpod.org. оригіналу за 7 січня 2019.
  • Chuck Wood (31 грудня 2007). Light & Dark Rainbow Hues. lpod.org. оригіналу за 22 вересня 2015.
  • John McConnell (15 березня 2007). A Colorful Bay!. lpod.org. оригіналу за 7 січня 2019. — знімок у посилених кольорах

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Zatoka Rajdugi lat Sinus Iridum morska dilyanka na Misyaci na pivnichnomu zahodi Morya Doshiv Lezhit u krateri diametrom blizko 260 km otochena zalishkami jogo valu gorami Yura Ce najvidovishnisha misyachna zatoka i cikavij ob yekt dlya amatorskih sposterezhen Zatoka Rajdugilat Sinus IridumMozayika znimkiv zonda LROKoordinati centra45 00 pn sh 31 42 zh d 45 0 pn sh 31 7 zh d 45 0 31 7Rozmir250 kmEponimrajdugaNazvu zatverdzheno1935 Zatoka Rajdugi na Vikishovishi Karta regionu USAF 1966 Zatoka Rajdugi ta gori Yura na terminatoriKarta gravitacijnogo polya Morya Doshiv za danimi GRAIL Vidno veliku pozitivnu anomaliyu poblizu centra morya ta menshu negativnu v Zatoci Rajdugi NazvaSuchasnu nazvu Zatoki Rajdugi zaproponuvav Dzhovanni Richcholi 1651 roku V 1935 roci yiyi zatverdiv Mizhnarodnij astronomichnij soyuz Doslivno Sinus Iridum oznachaye Zatoka Rajdug V davninu cya zatoka mala j inshi nazvi 1645 roku Mihael van Langren nazvav yiyi Geometrichnoyu Zatokoyu lat Sinus Geometricus a 1647 roku Yan Gevelij Zatokoyu Apollona Sinus Appollinis Cya nazva pov yazana z tim sho susidnij mis jmovirno mis Laplasa Gevelij zgidno zi svoyeyu praktikoyu davati misyachnim ob yektam imena zemnih nazvav misom Apollona Promontorium Apollinis davnoyu nazvoyu marokkanskogo en OpisZatoka Rajdugi zapovnyuye krater sho lezhit na krayu basejnu Morya Doshiv Diametr valu cogo kratera blizko 260 km a shirina samoyi zatoki priblizno na 10 km mensha Na pivdennomu shodi vona zlivayetsya z Morem Doshiv a z inshih bokiv yiyi otochuye girskij hrebet Yura zalishok valu zgadanogo kratera Kinci cogo hrebta vistupayuchi v more utvoryuyut na pivnichnomu shodi ta na pivdennomu zahodi Kinec misu Geraklida desho shozhij na golovu sho divitsya na mis Laplasa Ce vidmitiv Dzhovanni Domeniko Kassini 1679 roku i z togo chasu cej ob yekt nazivayut zhinochoyu golovoyu abo misyachnoyu divchinoyu Najkrashe cya shozhist viyavlyayetsya na svitanku Materikovi visochini navkolo Zatoki Rajdugi znachnoyu miroyu skladeni vikidami yiyi kratera ta basejnu Morya Doshiv Bagato tamteshnih krateriv rozmirom u kilka kilometriv jmovirno ye vtorinnimi kraterami zgadanogo kratera Poverhnya zatoki lezhit na 2 5 3 0 km nizhche za misyachnij riven vidliku visot Yiyi visota zmenshuyetsya z viddalennyam vid Morya Doshiv i syagaye minimumu na pivnichnomu zahodi zatoki bilya kratera Najvisha tochka Yurskih gir visha za cyu dilyanku na 4 km a val susidnogo kratera ishe desho vishij Relyef samoyi zatoki rivninnij tam traplyayutsya lishe neveliki krateri ta borozni nevisoki gryadi a bilya krayiv malenki ne zaliti lavoyu visochini Tovshinu lavovogo pokrivu zatoki ocinyuyut u 0 5 km vihodyachi z teoretichnoyi glibini yiyi kratera porahovanoyi za jogo diametrom Rizni dilyanki zatoki vkriti lavoyu riznogo skladu v napryamku do mezhi z morem suttyevo zbilshuyetsya vmist titanu ta zaliza Takij sklad harakternij dlya vidnosno molodih lavovih potokiv Priberezhni chastini zatoki dayut slabku negativnu gravitacijnu anomaliyu a poblizu yiyi mezhi z morem pochinayetsya velika pozitivna maskon cogo morya Detali poverhni Najbilshi krateri zatoki 8 kilometrovij Laplas A na mezhi z Morem Doshiv 4 kilometrovij Geraklid E ta takij zhe B yankini G vseredini zatoki Inshih najmenovanih krateriv tam stanom na 2019 rik nema V mori na shid vid zatoki lezhit para 20 kilometrovih krateriv Gelikon ta Lever ye primitnih svoyimi vikidami u pershogo voni shovani pid morskoyu lavoyu a u drugogo lezhat poverh neyi bo vin utvorivsya piznishe U gorah Yura ye 3 krateri diametrom blizko 40 km ta Bilya kratera B yankini val zatoki desho vdayetsya v neyi Mozhlivo ce obval sprichinenij poyavoyu cogo kratera Kupolopodibni pagorbi v Zatoci Rajdugi Vgori gori Yura Visota Soncya 2 Zatoku Rajdugi ta prileglu chastinu Morya Doshiv peretinayut kilka bezimennih gryad sho tyagnutsya z pivnichnogo shodu na pivdennij zahid Najbilshi z nih idut vzdovzh mezhi zatoki z morem i ye chastinoyu jogo vnutrishnogo kilcya gryad dovzhina odniyeyi z nih stanovit blizko 200 km a visota 200 m Pid Yurskimi gorami traplyayutsya vuzki zvivisti borozni dovzhinoyu do 70 km shirinoyu do 0 5 km i glibinoyu do 10 m Z pivnichnogo zahodu na pivdennij shid zatokoyu tyagnetsya svitlij promin vikidiv yakogos kratera vsiyanij dribnimi vtorinnimi kraterami Na pivnichnomu shodi zatoki ye dvi kupolopodibni visochini Voni stoyat na opuklomu pidnizhzhi mezhuyut odna z odnoyu ta z dribnimi ostrivcyami i peretyati rozlomami Yih shirina stanovit blizko 10 km a visota blizko 100 m Voni mozhut buti shitovimi vulkanami abo rezultatom intruziyi magmi pid poverhnyu Geologichna istoriyaKrater u yakomu lezhit Zatoka Rajdugi z yavivsya na krayu bilsh drevnogo basejnu Morya Doshiv Zgodom yih neodnorazovo zalivala bazaltova lava V zatoci ye kilka dilyanok vkritih lavoyu desho riznogo viku ta skladu ale mezhi kilkist ta vik cih dilyanok u riznih doslidzhennyah rizni Ocinki viku kratera Zatoki Rajdugi ta yiyi lavovogo pokrivu bazuyutsya na pidrahunku krateriv sho vstigli tim nakopichitisya za chas yih isnuvannya Vik samogo kratera ocinyuyut u 3 7 3 8 mlrd rokiv u takomu razi vin molodshij za basejn Morya Doshiv ne bilshe nizh na 0 2 mlrd rokiv Dlya viku lavovogo pokrivu zatoki ta prilegloyi chastini morya ye rizni ocinki Zgidno z odniyeyu z nih vin variyuye u mezhah 3 0 0 1 3 4 0 1 mlrd rokiv i zmenshuyetsya v napryamku na pivdennij zahid Inshe doslidzhennya dalo rezultat 2 2 0 5 3 3 0 2 mlrd rokiv iz tendenciyeyu do zmenshennya na pivdennij shid u bik morya Za inshimi robotami vik cih dilyanok lezhit v intervali 2 5 0 3 3 3 0 1 abo 3 17 3 74 mlrd rokiv a najmolodshi lavovi potoki tak samo roztashovani bilya morya Takim chinom na poverhni zatoki lezhit lava piznoimbrijskogo ta eratosfenivskogo viku Pislya zastigannya lavovogo pokrivu zatoki okremi potoki she ridkoyi lavi prorizali v nomu zvivisti borozni Potim cej pokriv pid diyeyu vlasnoyi vagi desho deformuvavsya z utvorennyam gryad Svij vnesok u viglyad zatoki robili i magmatizm sho stvoriv kupoli na pivnochi zatoki i meteoritne bombarduvannya sho stvorilo chislenni dribni krateri Prizemlennya kosmichnih aparativ17 listopada 1970 roku bilya Zatoki Rajdugi na pivdennij zahid vid misu Geraklida 38 14 15 pn sh 35 00 06 zh d 38 2376 pn sh 35 0016 zh d 38 2376 35 0016 Lunohod 1 misce posadki m yako prizemlilasya stanciya sho dopravila tudi pershij u sviti planetohid Lunohod 1 14 grudnya 2013 roku na shid vid Zatoki Rajdugi v tochci 44 07 17 pn sh 19 30 42 zh d 44 1214 pn sh 19 5116 zh d 44 1214 19 5116 Chan e 3 sila stanciya Chan e 3 dopravivshi tudi misyacehid Yujtu Spochatku posadka planuvalasya v samu zatoku vona ye odnim iz golovnim kandidativ dlya doslidzhennya j nastupnimi kitajskimi aparatami PrimitkiWlasuk P T Observing the Moon Springer Science amp Business Media 2000 Vol 1 P 78 79 ISBN 978 1 852 33193 1 Elger T G The Moon A Full Description and Map of its Principal Physical Features London Georg Philip amp Son 1895 P 18 80 81 U cij knizi za todishnoyu terminologiyeyu shid na Misyaci zvetsya zahodom i navpaki Steven Dutch 17 grudnya 2007 Sinus Iridium Moon University of Wisconsin Green Bay Arhiv originalu za 5 bereznya 2013 Procitovano 9 chervnya 2015 Karta Misyacya skladena Franchesko Grimaldi ta Dzhovanni Richcholi 1651 Sinus Iridum Gazetteer of Planetary Nomenclature International Astronomical Union IAU Working Group for Planetary System Nomenclature WGPSN 18 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 8 chervnya 2015 Procitovano 8 listopada 2014 Karta Misyacya skladena Mihaelem van Langrenom 1645 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 200 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Hevelius J Selenographia sive Lunae descriptio Gedani Hunefeld 1647 P 226 227 229 DOI 10 3931 e rara 238 Poyasnennya shodo Apollinis Promontorium na s 229 27 listopada 2020 u Wayback Machine Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 202 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W U cij knizi slovo Apollinis napisane z odniyeyu p todi yak u Geveliya z dvoma Ferguson J Brewster D Ferguson s Astronomy Explained Upon Sir Isaac Newton s Principles Edinburgh 1811 P 248 Wagner R Head J W Wolf U Neukum G 2002 Journal of Geophysical Research Planets 107 E11 Bibcode 2002JGRE 107 5104W doi 10 1029 2002JE001844 Arhiv originalu za 13 travnya 2016 Procitovano 12 chervnya 2015 Chuck Wood 20 serpnya 2006 Out the Porthole lpod org originalu za 7 sichnya 2019 Procitovano 10 chervnya 2015 The British Library Arhiv originalu za 13 chervnya 2015 Procitovano 10 chervnya 2015 Whitaker E A Mapping and Naming the Moon A History of Lunar Cartography and Nomenclature Cambridge University Press 2003 P 79 ISBN 9780521544146 Bibcode 2003mnm book W Roman Bakaj 2010 11 RealSky ru Arhiv originalu za 14 chervnya 2015 Procitovano 10 chervnya 2015 Za danimi lazernogo altimetra na suputniku Lunar Reconnaissance Orbiter otrimanimi cherez programu JMARS 22 sichnya 2019 u Wayback Machine Qiao Le Xiao Long Zhao Jiannan Huang Qian Haruyama Junichi 2014 Geological features and evolution history of Sinus Iridum the Moon Planetary and Space Science 101 37 52 Bibcode 2014P amp SS 101 37Q doi 10 1016 j pss 2014 06 007 Bugiolacchi R Guest J E 2008 Compositional and temporal investigation of exposed lunar basalts in the Mare Imbrium region Icarus 197 1 1 18 Bibcode 2008Icar 197 1B doi 10 1016 j icarus 2008 04 001 Karta gravitacijnogo polya Misyacya z popravkoyu na visotu pererahovano na riven umovnoyi sferi Chen Shengbo Meng Zhiguo Cui Tengfei Lian Yi Wang Jingran Zhang Xuqing 2010 Science China Physics Mechanics and Astronomy 53 12 2179 2187 Bibcode 2010ScChG 53 2179C doi 10 1007 s11433 010 4160 5 Arhiv originalu za 27 kvitnya 2016 Procitovano 12 chervnya 2015 Za danimi dovidnika MAS 2012 04 12 u Wayback Machine karta regionu 5 bereznya 2016 u Wayback Machine Lena R Wohler C Phillips J Chiocchetta M T Lunar Domes Properties and Formation Processes Springer Science amp Business Media 2013 P 26 119 121 142 ISBN 9788847026377 DOI 10 1007 978 88 470 2637 7 Dias P Pina P 2018 The Ages of Sinus Iridum Based on Crater Densities PDF 49th Lunar and Planetary Science Conference 19 23 March 2018 held at The Woodlands Texas LPI Contribution No 2083 id 1217 Bibcode 2018LPI 49 1217D Hiesinger H Head J W Wolf U Jaumann R Neukum G Ages and stratigraphy of lunar mare basalts A synthesis W A Ambrose D A Williams Geological Society of America 2011 P 18 21 Geological Society of America Special Paper 477 ISBN 978 0 8137 2477 5 DOI 10 1130 2011 2477 01 z dzherela 29 sichnya 2013 Merle R E Nemchin A A Grange M L Whitehouse M J Pidgeon R T 2014 High resolution U Pb ages of Ca phosphates in Apollo 14 breccias Implications for the age of the Imbrium impact Meteoritics amp Planetary Science 49 12 2241 2251 Bibcode 2014M amp PS 49 2241M doi 10 1111 maps 12395 Samuel Lawrence 24 veresnya 2013 LROC Coordinates of Robotic Spacecraft 2013 Update lroc sese asu edu originalu za 9 travnya 2015 Procitovano 9 chervnya 2015 NASA Images of Chang e 3 Landing Site NASA 30 grudnya 2013 Arhiv originalu za 1 sichnya 2014 Procitovano 9 chervnya 2015 David Cyranoski 15 grudnya 2013 China lands rover on Moon www nature com doi 10 1038 nature 2013 14377 originalu za 7 bereznya 2014 Procitovano 11 chervnya 2015 LiteraturaQiao Le Xiao Long Zhao Jiannan Huang Qian Haruyama Junichi 2014 Geological features and evolution history of Sinus Iridum the Moon Planetary and Space Science 101 37 52 Bibcode 2014P amp SS 101 37Q doi 10 1016 j pss 2014 06 007 PosilannyaKarta z aktualnimi nazvami detalej poverhni 5 bereznya 2016 u Wayback Machine Sinus Iridum The Moon Wiki originalu za 7 sichnya 2019 Interaktivna karta Misyacya centrovana na Zatoku Rajdugi 17 kvitnya 2021 u Wayback Machine Geologichna karta regionu 17 kvitnya 2021 u Wayback Machine USGS 1969 Roman Bakaj 2010 11 RealSky ru Arhiv originalu za 16 grudnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2013 Mark Robinson 22 listopada 2013 A Great Place to Rove lroc sese asu edu originalu za 8 travnya 2015 Procitovano 12 chervnya 2015 Sinus Iridum Next Destination NASA 15 zhovtnya 2010 Arhiv originalu za 16 grudnya 2013 Procitovano 16 grudnya 2013 Chuck Wood 20 serpnya 2006 Out the Porthole lpod org originalu za 7 sichnya 2019 Chuck Wood 31 grudnya 2007 Light amp Dark Rainbow Hues lpod org originalu za 22 veresnya 2015 John McConnell 15 bereznya 2007 A Colorful Bay lpod org originalu za 7 sichnya 2019 znimok u posilenih kolorah

Дата публікації:
Топ