Байлакан Байлаган азерб Baylakan вірменська форма назви Пайтакаран середньовічне місто що розташовувалося на місці ниніш

Байлакан (Байлаган, азерб. Baylakan), вірменська форма назви — Пайтакаран — середньовічне місто, що розташовувалося на місці нинішнього городища Орен-Кала, недалеко від злиття Кури і Араксу, в історичному регіоні , раніше в Кавказькій Албанії, нині — на території в сучасному Азербайджані. У середньовіччі — великий торговий центр на шляху з Кавказу на Близький Схід. У XI—XII століттях Байлакан мав змішаний етнічний склад.

Байлакан

Історія

Срібний дирхам перського шахіншаха Хосрова I, викарбуваний у Байлакані (Музей історії Азербайджану, Баку)

Байлакан містився на території Каспіани, що в давнину була областю проживання каспіїв. Дані арабських джерел, згідно з яким місто побудовано в період правління сасанідського царя Кавада I, знайшли своє підтвердження під час розкопок, початих 1953 року. В інших джерелах говориться, що цар Кавад міг бути лише реконструктором міста, але не його засновником. У V-VI ст. збудовано стіну міста, шириною 6 м (в кладці знайдено сасанідські печатки).

В середині ІХ століття у складі провінції Байлакан згадується фортеця Ктіш, що містилася в південній частині вірменонаселеного Нагірного Карабаху. Середньовічне джерело IX століття повідомляє:

Тоді Буга пішов на Ісу ибн-Юсуфа (Єсаї абу Мусе), який перебував у фортеці Ктіш (Катіш) Байлаканської провінції.

Протягом X—XI століть місто перебувало в межах володінь курдської династії Шеддадідів, хоча на нього претендували також .

1221 року Байлакан зазнав навали татаро-монголів. Як свідчить арабський літописець:

Напали татари, вони билися, і силою зброї заволоділи містом у місяць рамазана (30 жов. — 28 лис.) [шістсот] вісімнадцятого року, і вирізали, не залишивши живими ні дітей, ні старих і ні жінок...

Інший літописець повідомляє:

Вони досягли міста Байлакана країни , яке взяли в облогу і захопили, вирізали жителів стільки, що майже винищили їх.

Після різанини населення місто підпалили. Але після відходу татар місто почало знову облаштовуватися. Середньовічний літописець:

...татари вторглися і повбивали всіх жителів, яких зустріли, розграбували, потім підпалили місто. Коли вони пішли, біженці цього міста знову повернулися і знову влаштувалися там.

1222 року до міста Байлакан увійшли об'єднані вірмено-грузинські війська.

Анонімний перський автор XIII століття «Аджа'іб ад-Дунйа» давав такий опис Байлакана періоду правління і Музаффар ад-Діна Узбека з династії :

...місто, теж відноситься до Аррану. Це було велике місто. За часів щасливого султана Абу Бакра і пана, государя ісламу Музаффар ад-Дунйа ва-ад-Діна місто стало надзвичайно упорядкованим. У ньому побудували багато палаців і замків. У минулому в місті не було води, і жителі через це страждали. Від Аракса течуть туди кілька проток. Розповідають, що місто завдяки їх благословенним діянням, стало процвітати. У ньому побудували безліч будівель і там оселилися вельможі.

Блага там рясні, базари у великій кількості.

Його товари: шовк-сирець з виміряною вагою, хороші гранати, виноград, помаранчі, фазани, турачі, багато риби. Місцеві товари, товари Ширвана і Дарбанда зустрічаються там у достатку. Взимку погода там немов у раю, не буває ні холодною, ні гарячою. Місто завжди було місцем перебування государів.

В XIII столітті Байлакан у вигляді Белукан в розлогому вірменському написі монастиря Гтіч згадується у складі Дізака («Белукан Дизацький зі своїми угіддями…»).

Пізніше, 1403 року Тимур на місці зруйнованого Байлакана побудував місто Бейлаґан. На початку XV століття іспанець Руй Гонсалес ді Клавіхо повідомляє:

...Тимур мав звичай приїжджати на цю рівнину, де розбивав на зиму табір, і зовсім недавно він повелів побудувати тут місто (зване Бейлаганом), де облаштувалися 20 тис. осіб.

Культура

Неподалік від міста розташовані руїни Міль-Мінарета, з яким пов'язується назва степу, а також залишки давнього зрошувального каналу Гяурарх, з якого вода йшла в місто через закриті канали з обпаленої цегли і через складані водопровідні гончарні труби.

Під час археологічних розкопок знайдено глазуровану кераміку IX—X ст. і аббасидські монети, скляні вироби, вироби з металу і кістки. В IX—X ст. техніка випалювання керамічних виробів у Байлакані була вдосконалена. Ручний гончарний круг був витіснений ножним. В кераміці широко застосовувалися ангоби і глазурі. Успіх був досягнутий в освоєнні способів отримання кольорового скла і виготовленні скляного посуду, за якого застосовувалося вільне дуття, дуття у формі і виливання у формі. Наочним підтвердженням високого рівня розвитку Байлакана є яскраво-зелені і яскраво-фіолетові візерунки на спокійному тлі ангобу, фігурки і смуги, тополеві крони і фіолетові вкраплення кераміки.

Були розвинені також ткацтво, шовківництво, килимарство. Байлакан славився своїми солодощами — натіфом, які привертали увагу навіть арабських авторів. Розквіту Байлакан досягає в IX — початку XIII ст.

Знахідки з Байлакана

Керамічний виріб з зображенням птаха. XII—початок XIII століття. Музей історії Азербайджану	Розписане керамічне блюдо з Байлакана. XII—XIII ст.

Монети

Знайдені під час розкопок драхми сасанідського царя Хосрова II, пізніше сасанідські геми і ранньоарабські монети свідчать про торгові зв'язки Байлакана з іншими країнами в той період. Срібні диргеми і мідні фельси з позначенням на них слова «Арран» почали карбуватися з кінця третьої чверті VIII — перших років IX ст. На території Київської Русі і в прибалтійських країнах також знайдено такі дирхеми.

Примітки

Байлакан — стаття з Іраніки. C. E. Bosworth
, Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 41.
Бартольд В.В. Сочинения. — М. : Наука, 1963. — Т. II.
Тревер К.В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании. — М.-Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1959.
Тревер К. В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). — М.-Л., 1959. — С. 294—295.:
Временем расцвета албанской письменности принято считать V—VII века, когда, по словам А. Г. Шанидзе, «албаны во всех областях политической и культурной жизни Кавказа принимали деятельное участие наравне с грузинами и армянами». По всей видимости, в Албании параллельно с албанским как язык письменности использовался ещё и армянский, на котором к тому времени говорило население областей Арцаха и Утика, входивших до 387 года в состав Большой Армении.
Азия на рубеже древности и средневековья. Закавказье в IV—XI вв. [ 6 березня 2021 у Wayback Machine.] // «История Востока» (Восток в средние века)
Впрочем, о терминах «албанский», «Албания» для IX-Х вв. следует сказать особо. В эту пору они уже были, скорее, историческими. Значительная часть албанского (разноязычного) населения на правобережье Куры была арменизирована (процесс этот начался ещё в древности, но особенно активным был, по-видимому, именно в VII—IX вв.).
нині біля села Туг
Древние города^{[недоступне посилання з Июль 2019]}
В середине IX в. упоминается провинция Байлакан. Примечательно то обстоятельство, что тогда в его составе упоминается крепость Ктиш, находившаяся в южной части горного Арцаха (ныне — около села Тох Гадрудского района НКР): «Тогда Буга пошел на Ису ибн-Юсуфа (Есаи Абу-Мусэ-С. К.), который находился в крепости Ктиш (Катиш) Байлаканской провинции».
Аджа'иб ад-Дунйа (Чудеса мира) / пер. Смирновой Л.П.. — М. : Наука, 1993.

Посилання

Байлакан // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

[Baylaqān-1] Байлакан — стаття з Іраніки. C. E. Bosworth

[Пути_развития_феодализма-2] , Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 41.

[Бартольд-3] Бартольд В.В. Сочинения. — М. : Наука, 1963. — Т. II.

[Очерки_по_истории_и_культуре_Кавказской_Албании-4] Тревер К.В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании. — М.-Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1959.

[5] Тревер К. В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). — М.-Л., 1959. — С. 294—295.:
Временем расцвета албанской письменности принято считать V—VII века, когда, по словам А. Г. Шанидзе, «албаны во всех областях политической и культурной жизни Кавказа принимали деятельное участие наравне с грузинами и армянами». По всей видимости, в Албании параллельно с албанским как язык письменности использовался ещё и армянский, на котором к тому времени говорило население областей Арцаха и Утика, входивших до 387 года в состав Большой Армении.

[6] Азия на рубеже древности и средневековья. Закавказье в IV—XI вв. [ 6 березня 2021 у Wayback Machine.] // «История Востока» (Восток в средние века)
Впрочем, о терминах «албанский», «Албания» для IX-Х вв. следует сказать особо. В эту пору они уже были, скорее, историческими. Значительная часть албанского (разноязычного) населения на правобережье Куры была арменизирована (процесс этот начался ещё в древности, но особенно активным был, по-видимому, именно в VII—IX вв.).

[7] нині біля села Туг

[8] Древние города^{[недоступне посилання з Июль 2019]}
В середине IX в. упоминается провинция Байлакан. Примечательно то обстоятельство, что тогда в его составе упоминается крепость Ктиш, находившаяся в южной части горного Арцаха (ныне — около села Тох Гадрудского района НКР): «Тогда Буга пошел на Ису ибн-Юсуфа (Есаи Абу-Мусэ-С. К.), который находился в крепости Ктиш (Катиш) Байлаканской провинции».

[Чудеса_мира-9] Аджа'иб ад-Дунйа (Чудеса мира) / пер. Смирновой Л.П.. — М. : Наука, 1993.