Алаві ти нусайрити шиїтська релігійна група Вони переконані у божественності Алі Переконані в тому що він є об єктом пок

Алаві́ти (нусайрити) — шиїтська релігійна група. Вони переконані у божественності Алі. Переконані в тому, що він є об'єктом поклоніння, і поклоняються йому. Варто не плутати алавітів і алевітів, що є окремою релігійною групою у Туреччині.

Алавіти, алауїти

Кількість	більше 3 млн.
Ареал	Сирія:більш 2.5 млн Ліван: близько 100,000 Туреччина: близько 10.000
Близькі до:	Алевіти, друзи
Мова	арабська, турецька
Релігія	Шиїзм

Назву отримали від праведного халіфу Алі, що був зятем і кузеном Мухаммеда. Історично вони мали назву Нусайрити (арабська —نصيريون), але воліють мати назву алавіти на честь Алі.

Історія

Жінка алавітів в Сирії, початок 20-го сторіччя.

Походження Алавітів суперечливе. Вважається, що вони є нащадками людей, які жили на теренах Родючого півмісяця за часів Александра Македонського, і поступово додали елементи ісламу і християнства до їх вірувань.

Можливо вони були спочатку нусайрійською сектою, яка була знищена шиїтами-двонадесятниками в 9-му сторіччі. Алавіти безпосередньо стежать за їх походженнями з одинадцятого шиїтського імама, (†873), і його учня (†868). ібн Нусайр проголосив себе Bāb, брамами одинадцятого імама в 857. Можливо, секта була заснована послідовником Ібн Нусайрі, відомим як Аль-Хасибі, який помер в Алеппо в 969. Онук Аль-Хасибі, Аль-Табарані, переїхав у Латакію на Сирійському узбережжі. Там він формував алавітську релігію і, з його учнями, навернув до неї багато кого з місцевого населення.

У 10-му сторіччі алавіти досягли розквіту за часів династії в Алеппо, але вони були вигнані, коли династія була повалена у 1004. В 1097 хрестоносці спочатку напали на них, але пізніше об'єдналися з ними проти ісмаїлітів. У 1120 алавіти зазнали поразки від ісмаїлітів і курдів, але трьома роками пізніше, вони успішно захистили курдів. У 1297 ісмаїліти і алавіти спробували вести переговори про об'єднання, але марно.

Після падіння Османської імперії, Сирія і Ліван підпали під Французький мандат. Французи визнали термін Алавіти коли вони зайняли Сирію в 1920. Французька республіка надала автономію алавітам та іншим меншинам і прийняла алавітів в свої колоніальні війська. Під мандатом, алавітські керманичі підтримували поняття окремої нації алавіти і пробували перетворити свою автономію на незалежність. «Алавітська держава» була створена в 1925. У травні 1930 був створений уряд Латакії. 28 лютого 1937 була об'єднана з Сирією.

У 1939, частина північно-західної Сирії, , зараз Хатай, де мешкала велика кількість алавітів, була передана французами Туреччині, що спричинило хвилю обурення у алавітів і сирійців. , молодий лідер алавітів в Антиохії і в Александретті (пізніше перейменовано в «Хатай» турками), розпочав опір анексії його провінції Туреччиною. Пізніше він став засновником разом з православним шкільним вчителем . Після II Світової Війни, грав головну роль в об'єднанні провінції алавітів з рідною сухопутною Сирією. Це сталося в понеділок 12 грудня 1946 в Дамаску .

Сирія стала незалежною 16 квітня 1946. Після Арабо-ізраїльської війни 1948–49 років, Сирія пережила піднесення », і об'єднання країни з Єгиптом в Об'єднану Арабську Республіку в 1958. ОАР існувала протягом трьох років і розпалося у 1961, коли група армійських офіцерів захопила владу і оголосила незалежність Сирії. Далі був військовий переворот, за участю роздратованих офіцерів алавітів, зокрема Хафез аль Ассада і Салах Джадіда, який допоміг Партії Баас узяти владу в 1963. У 1966 алавітські військові офіцери, вчинили черговий військовий переворот, змістивши християнина і суніта з керівних посад. Вони просували , як на провідні посади партії Баас.

У 1970 полковник сирійських повітряних сил, алавіт Хафез аль Ассад узяв владу і розпочав .

У 1971 Хафез аль Ассад став президентом Сирії, Конституція якої дозволяє тільки мусульманам займати цей пост. У 1974 Імам , голова ліванських шиїтів-двонадесятників і засновник руху Амаль, проголосив що алавіти є шиїтами.

Вірування алавітів

Алавіти мають релігійну таємницю. Згідно з Британською енциклопедією, «основна доктрина віри алавітів — обожнювання Алі ібн Абі Таліба. Вони вважають, що є помірними шиїтами, не маючи багато відмінностей від шиїтів-двонадесятників.»Теологічно, алавіти сьогодні прагнуть бути шиїтами-двонадесятниками, але традиційно їх вважають екстремістами (араб. غلاة‎).

Алавітська секта є гностичним шиїзмом. Алавіти вважають, що Імам Алі — дійсний наступник Мухаммеда, а також як треба читати Коран алегорично.

Є не цілком достовірні відомості, що головна священна книга алавітів — «Китаб аль-Маджму», містить 16 сур і є наслідуванням Корану. Повністю достовірних текстів Китаб аль-Маджму у розпорядженні європейських сходознавців немає. Вважають, що вона починається таким чином: «Хто наш пан, який створив нас? Відповідь: це емір віруючих, емір віри, Алі Ібн Абу Талеб, Бог. Немає Бога окрім нього».

Деякі фахівці вважають, що в основі віровчення алавітів — уявлення про «вічну Трійцю»: Алі як втілення Сенсу, Мухаммед як втілення Імені і Сальман аль-Фарісі, сподвижник Пророка і перший не-араб (перс), що прийняв іслам як втілення Брам («Аль-баб». «Брами» — титул найближчого сподвижника всякого імаму). Вони виражаються буквами: «айн», «мім» і «син-амас». Європейські релігійні проповідники і конфесійні сходознавці приписують алавітам стійку прихильність «таємному знанню» і схильність до містичних обрядів.

Гностично налаштовані сходознавці на підставі свідчень ренегатів алавізму вважають, що Алі — втілення Божественного Сенсу, тобто Бога; все суще — від нього. Мухаммед — Ім'я, віддзеркалення Бога; Мухаммед створив аль-Фарісі, який є брами Бога через Ім'я. Вони єдиносущні і нероздільні. Вельми шанувалась також Фатіма, дочка пророка Мухаммеда і чоловіка Алі — як безстатева істота з світла аль-Фатір. Пізнати Бога неможливо, якщо тільки він сам не відкриється, з'явившись в образі людини; таких явищ було сім (в особі пророків, що визнаються ісламом): Адам, Нух (Ний), Якуб (Іаков), Муса (Мойсей), Сулейман (Соломон), Іса (Ісус) і Мухаммед. Все це — втілення Алі. Сам Мухаммед (згідно з алавітами) заявив: «Я з Алі, а Алі з мене»; але Алі був суттю не тільки Мухаммеда, а й усіх попередніх пророків.

При цьому, за відомостями християнських місіонерів, алавіти дуже шанували також Ісу (Ісуса Христа), християнських апостолів і ряд святих, святкують Різдво і Великдень, на богослужіннях читають Євангеліє і причащаються вином, використовують християнські імена. Серед алавітів є 4 основні конфесійні організації, які швидше за все, не підпорядковуються одна одній. Вони поклоняються Місяцю, , вечірній і ранковій зорі, і в цьому питанні у них існують розбіжності. Так звані «шамсиюн» (поклонники Сонця) вважають, що Алі «відбувся з серця Сонця». Поклонники світла вважають, що Алі «відбувся з ока Сонця», тоді як «калязіюн» (по імені основоположника — шейха з Галілєї Мухаммеда Калязі) ототожнюють Алі з Місяцем. Крім того алавіти діляться на тих, хто поклоняється світлу («нур») і тьмі («зульм»).

За народним повір'ям неосвічених алавітів, люди існували до створення Землі і були вогнями, що світилися, і планетами; тоді вони не знали ні слухняності, ні гріха. Вони спостерігали Алі як Сонце. Потім Алі являвся їм в різних статях, демонструючи, що пізнавати його можна лише тоді, коли він сам вибере засіб для цього. Після кожної появи проходило сім тисяч сімсот сім років і сім годин. Потім Алі-Бог створив земний світ і дав людям тілесну оболонку. З гріхів він створив демонів і шайтанів, а з підступів шайтана — жінку.

Вважається, що алавіти визнають (). За народним повір'ям, після смерті душу людини переселяється в тварину, причому душа поганої людини — в тих тваринах, яких споживають; після семиразової інкарнації душа праведника потрапляє в зоряну сферу, душа ж грішника — в сферу демонів. Багато європейських сходознавців вважають, що у жінок душі немає. Є сумнівні відомості, що жінок алавіти не учать молитвам, не допускають на свої богослужіння.

З ісламських джерел виходить, що в ісламській традиції алавіти відкидають шаріатські мазхаби сунітів і, можливо, шиїтів, а також ті з хадисів, що сходять до дійсних і уявних ворогів Алі — першого халіфа Абу-Бакру (як «узурпаторові» влади Алі) і дружині Пророка Аїші (що билася проти Алі).

Вони вважають, що кожен пророк світового масштабу подібно до Ісуса або Мухаммеда прибув показати правильний шлях.

Імам Алі, Мухаммед, і важливі для віри. Відповідно, вони названі Ідеєю, Ім'ям, і Брамою бога. У 6 сурі Муджма, в одному з їхніх текстів, це заявлено, «я роблю для брам, я принижуюся перед Богом, я поклоняюся суті.»

Більшість алавітів («Аммах») знають мало про вміст священних текстів або теологію, яку охороняє маленький клас чоловічих присвячених («Хассах»). Для посвячення, особі має бути 15 і має бути алавітом. Вони вірять у метемпсихоз; душа благочестивого піднімається до зоряних небес через низку перетворень. Менш благочестиві душі вимагають більшу кількість перетворень.

Алавітське свято у Банйясі, Сирія під час II Світової Війни

Декілька джерел свідчать, що алавізм є синкретичною сектою і має спорідненість з християнством, зороастризмом, і стародавнім фінікійським язичництвом, але це важко перевірити, завдяки секретній природі секти. Вважається, що вони святкують християнські свята як наприклад Різдво, Великдень, і Водохреща, також як і зороастрийські Новий рік, Навруз, разом з регулярними святами шиїтів.

Наполегливість на конформізмі принесла багаті політичні дивіденди — алавіти мають всі права мусульман у Сирії. Проте, алавіти заплатили високу ціну за політичний успіх і для частки політичної влади й рівності в країні.

Алавіти мають поділ на підсекти; Гайдаріййя, Шамсиюн (Сонячна секта) і Камарі Місячна секта. Секти пов'язані з племенним поділом.

Населення

Алавітський чоловік в Лактаці на початку 20-го сторіччя

Традиційно, алавіти живуть в горах уздовж Середземного моря на узбережжі Сирії; Латакія і Тартус — головні міста регіону. Алавіти також сконцентровані на рівнинах навколо міст Хама і Хомс. Сьогодні алавіти живуть у всіх головних містах Сирії. Зараз їх близько 11 % населення (близько 2 млн). Ортодоксальні шиїти-двунадесятники становлять ще 10 % населення.

До 1953 вони мали місця в сирійському парламенті, подібно до всіх інших релігійних громад. Після цього, зокрема до 1960 перепису, були тільки загальні ісламські і християнські категорії, без згадки підгруп.

Близько 100 тис. алавітів, живе в Лівані, де за 1989 року їм надано два місця в парламенті (алавіти визнані, як одна з 18 офіційних ліванських сект). Вони живуть здебільшого в Триполі і маленьких селах в . Алавітська міліція, , брали участь у Громадянській війні в Лівані.

Див. також

Примітки

«In their mountainous corner of Syria, the Alawis claim to represent the furthest extension of Twelver Shi'ism.» Syria's Alawis and Shi‘ism [ 2009-10-18 у Wayback Machine.], by
«But outside Iraq, Arab leaders are talking of a Shia „Crescent“ that will run from Iran through Iraq to Lebanon via Syria, whose Alawite leadership forms a branch of Shia Islam.» This election will change the world. But not in the way the Americans imagined [ 6 травня 2006 у Wayback Machine.], by Robert Fisk, The Independent, 29 January 2005, hosted by the robert-fisk.com [ 5 квітня 2008 у Wayback Machine.], retrieved 21 October 2006
. www.alfawzan.af.org.sa. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.
"The term «Alawite» means "follower of Ali, « the martyred son-in-law of Mohammed who is venerated by millions of Shi'ites in Iran and elsewhere.» [1] [ 12 травня 2008 у Wayback Machine.]
. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
«But the coup of 1970, which brought an Alawite air-force officer, Hafez al-Assad, to power, was what finally ended the instability that had reigned in Syria since the advent of independence.» [2] [ 12 травня 2008 у Wayback Machine.]
Encyclopædia Britannica^{[недоступне посилання з червня 2019]}
. Архів оригіналу за 3 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 12 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.
. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 23 березня 2008. {{}}: Текст «The Tharwa project» проігноровано ()

Джерела та література

Алавіти // Словник ісламських релігійних термінів арабського походження
М. А. Родионов. ан-НУСАЙРИЙА // Ислам : энциклопедический словарь. — М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — С. 194. — 315 с. : ил. — . (рос.)

Посилання

Алавіти [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
Нусайриты // (рос.)
Islamic Education in Syria by Joshua Landis [ 28 лютого 2017 у Wayback Machine.]
Ibn Taymiyya's Fatwa against the Nosairi^{[недоступне посилання з червня 2019]} A .pdf file
Nusayri [ 15 червня 2012 у Wayback Machine.]

[a-1] «In their mountainous corner of Syria, the Alawis claim to represent the furthest extension of Twelver Shi'ism.» Syria's Alawis and Shi‘ism [ 2009-10-18 у Wayback Machine.], by

[2] «But outside Iraq, Arab leaders are talking of a Shia „Crescent“ that will run from Iran through Iraq to Lebanon via Syria, whose Alawite leadership forms a branch of Shia Islam.» This election will change the world. But not in the way the Americans imagined [ 6 травня 2006 у Wayback Machine.], by Robert Fisk, The Independent, 29 January 2005, hosted by the robert-fisk.com [ 5 квітня 2008 у Wayback Machine.], retrieved 21 October 2006

[3] . www.alfawzan.af.org.sa. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.

[4] "The term «Alawite» means "follower of Ali, « the martyred son-in-law of Mohammed who is venerated by millions of Shi'ites in Iran and elsewhere.» [1] [ 12 травня 2008 у Wayback Machine.]

[5] . Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 березня 2008.

[6] . Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[7] . Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[8] . Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[9] «But the coup of 1970, which brought an Alawite air-force officer, Hafez al-Assad, to power, was what finally ended the instability that had reigned in Syria since the advent of independence.» [2] [ 12 травня 2008 у Wayback Machine.]

[10] Encyclopædia Britannica^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[11] . Архів оригіналу за 3 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[12] . Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[13] . Архів оригіналу за 21 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[14] . Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[15] . Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[16] . Архів оригіналу за 28 лютого 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[cias-17] . Архів оригіналу за 12 березня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[18] . Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 березня 2008.

[19] . Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 23 березня 2008.

[20] . Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 23 березня 2008. {{}}: Текст «The Tharwa project» проігноровано ()