Імперський сейм

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рейхстаг.

Рейхстаг (нім. Reichstag) — вищий станово-представницький орган Священної Римської імперії. Попередником рейхстагу як інституція, що представляє інтереси політичної еліти імперії, був — надвірна рада при імператорі, що виникла у XII столітті. В рамках проведення «імперської реформи» 1495 року було досягнуто згоди між імператором Максиміліаном I й вищими станами імперії про започаткування рейхстагу як вищого представницького органу імперських станів із законодавчими та судовими функціями. 1648 року повноваження рейхстагу було значно розширено, в результаті чого він перетворився на верховний законодавчий орган влади і центральний елемент всієї конституційно-правової системи Священної Римської імперії. З 1663 року рейхстаг набув постійного характеру й до падіння імперії 1806 року засідав у Регенсбурзі.

Засідання рейхстагу Священної Римської імперії, 1675 рік

Історія

Процес становлення рейхстагу як представницького органу влади Священної Римської імперії розтягнувся на декілька століть. Ще у IX столітті франкські королі скликали час від часу збори представників вищої духовної та світської знаті для обговорення політичних питань або затвердження тих чи інших дій короля. У Східнофранкському королівстві територіальна аристократія була традиційно особливо сильною, а правителі володіли правом обрання короля. Після заснування 962 року Священної Римської імперії вища німецька знать зберегла свої прерогативи та вплив. На з’їздах найкрупніших німецьких князів та церковних ієрархів (), що скликались імператорами, вирішувались питання війни та миру, відносин з папським престолом та іноземними державами, вершилось правосуддя, затверджувались укази імператора. Склад учасників таких гофтагів та чіткий обсяг повноважень цього органу не було визначено. Не існувало й постійного місця проведення зборів: гофтаги скликались там, де у цей час перебував імператор. Поступове послаблення центральної влади й розширення прерогатив територіальних князів з XIII століття призвели до подальшого зростання політичного значення зборів імперської аристократії. У XIV столітті сформувалось вузьке коло найвпливовіших князів, що закріпили за собою право обрання імператора та участі в управлінні країною. «Золота булла 1356 року» визнала прерогативи колегії семи курфюрстів й затвердила принцип імперських князів в межах своїх володінь.

З початку XV століття, в умовах істотного послаблення імператорської влади й падіння ефективності функціонування імператорських інституцій, орган станового представництва набув особливого значення. Імперські сейми першої половини XV століття стали центром обговорення та розробки проектів реформування системи управління імперією, а в період правління Фрідріха III, заклопотаного проблемами у своїх спадкових землях та у справах відсутнього в імперії, самостійність імперського сейму різко зросла. Він вже не був виключно придворною радою та функціонував практично без участі імператора. До участі у рейхстагах стали залучатись широкі шари вищої імперської аристократії та . Під тиском станів Максиміліан I у 1489—1495 роках почав реалізацію глибоких перетворень в системі управління Священної Римської імперії, що увійшли в історію під назвою «Імперська реформа». Вищі імперські інституції — імперський сейм, імперський камеральний суд та, пізніше, — були відокремлені від адміністрації й набули чітко визначеного конституційно-правового статусу, складу й структури. Імперський сейм (рейхстаг) перетворився на центральний елемент системи управління й головний орган представництва імперських станів, якому було передано законодавчі функції. Віднині імператор був зобов’язаний виконувати рішення, ухвалені рейхстагом, й не міг починати війну чи укладати мир без згоди станів.

Рейхстаги кінця XV — початку XVI століть спільно з імператором здійснили цілий комплекс заходів, що трансформували середньовічну імперію відповідно до вимог нового часу й забезпечили дієвий контроль над ситуацією всередині країни. Початок Реформації частково паралізував роботу рейхстагів, однак саме опора на станове представництво дозволила в середині XVI століття досягти конфесійного компромісу й відновити працездатність імперських закладів. Після затвердження Аугсбурзького релігійного миру 1555 року рейхстаг став відігравати роль барометра внутрішньої стабільності імперії , що характеризувалось приватними скликаннями рейхстагу у другій половині XVI століття. В той же час роль імперських міст у складі рейхстагу, яка посилилась у період Реформації, почала знижуватись, їх думка поступово припиняла враховуватись під час вирішення поточних проблем.

На початку XVII століття поглиблення конфесійних суперечностей всередині станового суспільства знову паралізувало роботу рейхстагу: розбіжності між католиками й протестантами призвели до зриву рейхстагів у 1608 та 1618 роках. Розпад рейхстагу як органу станового представництва сприяв формуванню альтернативних структур — Євангелічної унії та Католицької ліги, сутичка між якими призвела до Тридцятирічної війни.

Вестфальський мир 1648 року відновив працездатність рейхстагу й перетворив його на вищий законодавчий орган імперії. Рейхстаг набув постійного характеру, його авторитет, стабільність та ефективність функціонування значно зросли. Фактично баланс влади у Священній Римській імперії у другій половині XVII століття змістився від імператора до рейхстагу, який став центром інтеграційних процесів та базовим елементом усієї імперської конструкції.

До 1663 року тривалість сесій рейхстагу зазвичай не перевищувала декількох тижнів, зрідка — місяців. Відкривався рейхстаг урочистим оголошенням кола питань, винесених імператором на розгляд станів, закривався — виданням імператором заключного едикту («прощального послання до імперії»; лат. Recessus Imperii), що затверджував рішення рейхстагу. Після закінчення останнього непостійного рейхстагу — Регенсбурзького рейхстагу 1653—1654 років — було видано так зване , що стало одним з основних документів конституційної системи Священної Римської імперії.

У 1663 році було зібрано постійний рейхстаг, що засідав у Регенсбурзі практично безперервно до розпуску імперії 1806 року (за винятком періоду Війни за австрійську спадщину, коли рейхстаг тимчасово переїхав до Франкфурту). Рішення рейхстагу після набуття ним постійного характеру вже не оформлювались едиктами імператорів, а санкціонувались по мірі їх ухвалення спеціальним імператорським посланцем у Регенсбурзі.

До кінця свого існування рейхстаг Священної Римської імперії не набув характеру парламенту, лишившись чисто становим закладом, що представляв інтереси політичної еліти Німеччини (курфюрстів, імперських князів, графів та прелатів, імперських міст). Після падіння Священної Римської імперії назва «рейхстаг» збереглась як йменування парламентів Північнонімецького союзу (з 1866 року) та Німецької імперії (з 1871 року).

Повноваження

До компетенції рейхстагу входили найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики Священної Римської імперії, зокрема: видання загальноімперських законів, оголошення війни та укладання миру, утворення й ліквідація імперських органів управління та суду, скликання та розпуск імперської армії, затвердження податків і субсидій імператору, економічна політика, питання земського миру і співіснування різноманітних релігійних конфесій, нагляд і затвердження вироків Імперського камерального суду, оголошення імперської опали.

Структура

З 1489 року рейхстаг складався з трьох палат:

• (нім. Kurfürstenrat), що складалась із курфюрстів імперії під головуванням ерцканцлера архієпископа Майнцу. «Золотою буллою» 1356 року права курфюрстів було надано семи державним утворенням у складі імперії (Саксонія, Бранденбург, Пфальц, Чехія, Майнц, Трір, Кельн), Вестфальський мир 1648 року збільшив їх число до восьми, а 1692 року дев’ятим курфюрстом став . Об’єднання Пфальцу і Баварії під владою одного монарха у 1777 році зменшило чисельність колегії курфюрстів до восьми. Нарешті, завоювання Францією західного берега Рейну призвело до ліквідації у 1803 році курфюрств Майнца, Тріра й Кёльна та започаткування нових курфюрств Гессена, Бадена, Вюртемберга, Зальцбурга и Ашаффенбург—Регенсбурга.
• (нім. Reichsfürstenrat), складалась з правителів імперських князівств, архієпископів та єпископів, що мали по одному голосу в раді, та правителів імперських графств, абатів і імперських монастирів, які разом мали чотири й два колективних голоси, відповідно. Головували на засіданнях Ради по черзі архієпископ Зальцбурга й ерцгерцог Австрії. Загальна чисельність імперських світських і духовних князів, представлених в раді, коливалась у різний час в межах 75—100 чоловік, загальна чисельність імперських графів та — 140—230 чоловік. В процесі секуляризації церковних володінь число голосів духовних князів та імперських прелатів у рейхстазі поступово скорочувалась, оскільки за загальним принципом секуляризація не тягнула за собою передачі права голосу в рейхстазі новим світським управляючим колишніх церковних володінь. У 1803 році вище духовенство імперії втратило право територіального суверенітету і представництва у рейхстазі.
• (нім. Reichsstädterat), складалась із представників вільних імперських міст під головуванням бургомістра міста, що приймало рейхстаг. Найвище представництво міста мали на початку XVI року, коли у рейхстазі брали участь до 84 міст, об’єднаних у дві колегії. Поступово, однак, чисельність членів Ради знижувалась, а 1803 року права на представництво у рейхстазі були збережені лише за шістьма вільними містами (Любек, Гамбург, Бремен, Франкфурт, Аугсбург та Нюрнберг).

Порядок роботи

Рішення про скликання рейхстагу ухвалював імператор (з 1519 року — за згодою курфюрстів). Йому не належало виняткове право визначати коло питань, що виносились на розгляд рейхстагу. Реального контролю за ходом і темами обговорення, однак, імператор не мав. Хоча імператор і вважався формальним головою рейхстагу, керівництво його роботою здійснювалось ерцканцлером імперії архієпископом Майнцьким, що був одночасно головою . Для підготовки своїх рішень у складі рейхстагу формувались комісії та комітети з окремих питань, для роботи в яких залучались спеціалісти — юристи, теологи, фінансисти.

Закони, ухвалені рейхстагом, вступали в силу після їх підписання імператором. Для затвердження закону необхідна була одноголосна згода всіх палат рейхстагу та імператора (думка Ради міст, однак, іноді не враховувалась). В самих палатах для прийняття рішення необхідною була проста більшість голосів. Засідання палат відбувались у різних приміщеннях. Голосування було таємним.

Після Вестфальського миру для вирішення релігійних питань було введено принцип конфесійного паритету: члени рейхстагу поділялись на дві групи без куріальних обмежень: Католицький блок (лат. Corpus catholicorum) та Євангелічний блок (лат. Corpus evangelicorum), які мали приймати рішення на основі добровільної згоди обох сторін. Главою Католицького блоку був курфюрст Баварії, Євангелічного — курфюрст Саксонії.

Список рейхстагів

Перелік рейхстагів Священної Римської імперії з 1495 року. Про більш ранні імперські сейми див.: .

Рік	Місце проведення	Голова	Основні рішення
1495	Вормс	Максиміліан I	Затвердження «Імперської реформи» і земського миру, започаткування Імперського камерального суду, введення загального податку («загальний пфеніг»)
1496/1497	Ліндау	Максиміліан I	Відмова у наданні субсидій імператору, постанови проти розкоші й за вислання циган з Німеччини
1497/1498	Фрайбург	Максиміліан I	Відмова у наданні субсидій імператору, закон про виноробство та пивоваріння
1500	Аугсбург	Максиміліан I	Організація перших шести , заходи з підтримки земського миру
1505	Кельн	Максиміліан I	Врегулювання суперечки щодо , відхилення пропозицій з поглиблення імперської імперії, відмова у наданні субсидій
1507	Констанц	Максиміліан I	Упорядкування процедури формування й порядку функціонування Імперського камерального суду, надання субсидій на похід імператора до Італії для коронації
1510	Аугсбург	Максиміліан I	Конфлікт між імперією та Данією щодо статусу Гамбурга, визнання Гамбурга вільним імперським містом
1512	Трір/Кельн	Максиміліан I	Завершення організації системи імперських округів
1518	Аугсбург	Максиміліан I	Провал спроби забезпечити обрання Карла Іспанського римським королем, відмова від фінансування війни з турками, зняття імперської опали з Пфальцу, виступ Мартіна Лютера після закриття рейхстагу
1521	Вормс	Карл V	Виступ Лютера перед рейхстагом, оголошення Вормського едикту проти Лютера, започаткування Імперського уряду, затвердження імперського матрикулу й порядку участі станів у фінансуванні війни з турками
1522	Нюрнберг	Фердинанд I	Обговорення порядку виконання Вормського едикту
1522/1523	Нюрнберг	Фердинанд I	Заборона видання лютеранської літератури й пропаганди лютеранства
1524	Нюрнберг	Фердинанд I	Підтвердження Вормського едикту, імперський закон про торгівлю
1525	Аугсбург	Фердинанд I	Умиротворення Німеччини після Селянської війни, призупинення Вормського едикту
1526	Шпайєр	Фердинанд I	Фактичне призупинення Вормського едикту, залучення імперських станів до вирішення релігійного конфлікту
1529	Шпайєр	Фердинанд I	Відновлення дії Вормського едикту, , засудження анабаптизму
1530	Аугсбург	Карл V	Провал спроби відновлення єдності церкви, оголошення «Аугсбурзького сповідання» лютеран, й католицького «Спростування», вимоги імператора про ресекуляризацію церковного майна
1532	Регенсбург	Карл V	Затвердження загальноімперського кримінального укладу (Constitutio Criminalis Carolina), надання субсидій на війну з турками, припинення переслідувань протестантів
1541	Регенсбург	Карл V	Безрезультатний диспут між католиками й лютеранами
1542	Шпайєр	Фердинанд I	Надання субсидій на війну з турками
1542	Нюрнберг	Фердинанд I
1543	Нюрнберг	Фердинанд I
1544	Шпайєр	Карл V	Припинення судових процесів проти протестантів, фактичне санкціонування секуляризації, надання субсидій на війну з Францією і турками
1545	Вормс	Карл V	Безрезультатні перемовини з питання реформи церкви
1546	Регенсбург	Карл V	Безрезультатний богословський диспут, імперська опала Гессену і Саксонії, підготовка Шмалькальденської війни
1548	Аугсбург	Карл V	«Рейхстаг в панцирях», з конфесійних питань, затвердження загальноімперського поліцейського укладу, провал спроб реформування імперії, положення про Імперський камеральний суд, Бургундська угода про статус Нідерландів, усунення цехів від участі в муніципалітетах імперських міст
1550/1551	Аугсбург	Карл V	Провал плану ротації імператорського престолу між австрійською та іспанською лініями Габсбургів, вигнання циган з Німеччини, підвищення ставки імперського податку («загального пфенігу»), монетна реформа
1555	Аугсбург	Фердинанд I	Аугсбурзький релігійний мир, затвердження принципу конфесійного паритету в роботі Імперського камерального суду, передача функцій підтримки земського миру імперським округам
1557	Регенсбург	Фердинанд I	Підтвердження релігійного миру, протест лютеран проти «Духовного застереження», надання субсидій для війни з турками
1559	Аугсбург	Фердинанд I	Надання субсидій для війни з турками, імперська монетна реформа
1566	Аугсбург	Максиміліан II	Визнання декретів Тридентського собору, надання субсидій для війни з турками, фактичне визнання кальвінізму, уніфікація грошової системи, опала проти
1567	Регенсбург	Максиміліан II	Надання субсидій для війни з турками, відшкодування видатків на придушення повстання Грумбаха
1570	Шпайєр	Максиміліан II	Провал воєнної реформи, закон про друк книжок, врегулювання суперечки про саксонську спадщину між ернестинською та альбертинською лініями Веттинів
1576	Регенсбург	Максиміліан II	Обговорення «Духовного застереження», смерть імператора Максиміліана II
1582	Аугсбург	Рудольф II	Надання субсидій для війни з турками, заборона переходу права голосу єпископств у рейхстазі після їх секуляризації до протестантських адміністраторів, заборона імперським містам змінювати конфесію, визначення статусу старих і нових імперських князів
1594	Регенсбург	Рудольф II	Надання субсидій для війни з турками, розпуск візитаційної комісії Імперського камерального суду
1597/1598	Регенсбург	Рудольф II	Надання субсидій для війни з турками, створення комітету рейхстагу для ревізії судових актів Імперського камерального суду
1603	Регенсбург	Рудольф II	Надання субсидій для війни з турками, відмова затвердити вирок про реституцію чотирьох секуляризованих монастирів у Швабії
1608	Регенсбург	Рудольф II	Відмова затвердити рішення про передачу Донауверту Баварії, зрив рейхстагу курфюрстом Пфальцьким, формування Євангелічної унії та Католицької ліги
1613	Регенсбург	Маттіас	Зрив рейхстагу через протиріччя між католиками й протестантами
1640/1641	Регенсбург	Фердинанд III	Підготовка Вестфальської мирної угоди, введення необхідності обов’язкового затвердження рейхстагом рішень імператора про дарування статусу імперського стану
1653/1654	Регенсбург	Фердинанд III	, зведення положень Вестфальського миру в ранг імперського конституційного закону, затвердження нового процесуального укладу Імперського камерального суду
1663-1806	Регенсбург		Постійний рейхстаг

Примітки

1. рейхстаг, -а (парламент в Німеччині, 1871—1945). Лопатін В. В. Орфографічний словник / В. В. Лопатін, І. В. Нечаєва, Л. К. Чельцова. — М.: Эксмо, 2009. — 512 с., стор. 370
2. Прокопьев А. Ю. Германия в эпоху религиозного раскола 1555—1648. — СПб, 2002. (рос.)

Література

• Брайс Дж. Священна Римська імперія. — М., 1891.
• Всесвітня історія. Т. 3-5 — М., 1957. [ 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Angermeier H. Reichsreform 1410—1555. — München, 1984. .
• Hartmann P. C. Das Heilige Römische Reich deutscher Nation in der Neuzeit 1486—1806. — Stuttgart 2005. .
• Prietzel M. Das Heilige Römische Reich im Spätmittelalter, Darmstadt, 2004.
• Schindling A. Westfalischer Friede und der Reichstag. //Weber, POSK