Дунклеосте й Dunkleosteus рід вимерлих панцирних риб класу плакодерм що жили в девонському періоді 415 360 млн років том

Дунклеосте́й (Dunkleosteus) — рід вимерлих панцирних риб класу плакодерм, що жили в девонському періоді 415–360 млн років тому. Його представники були найбільшими морськими хижаками свого часу; іноді називають цифри 10 та 20. Названий на честь американського палеонтолога Девіда Данкла (David Dunkle); закінчення -osteus походить від дав.-гр. ὀστέον — «кістка». Викопні рештки трапляються в Марокко, Бельгії, Польщі та Північній Америці.

Дунклеостей Період існування: Франський вік-фаменський ярус, 382–358 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N

Реконструкція Dunkleosteus terrelli
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	†Плакодерми (Placodermi)
Ряд:	†Артродіри (Arthrodira)
Родина:	†Dunkleosteidae
Рід:	†Дунклеостей (Dunkleosteus) Lehman, 1956
Типовий вид
Dinichthys terrelli , 1873
Види
Список D. terrelli (Newberry, 1873 [первинно Dinichthys]) D. ? belgicus (Newberry) 1873 D. denisoni (Kulczycki) 1957 D. marsaisi Lehmann, 1956 D. magnificus (Hussakof & Bryant) 1919 D. missouriensis (Branson) 1914 D. newberryi (Clarke) 1885 D. amblyodoratus Carr & Hlavin, 2010 D. raveri Carr & Hlavin, 2010
Вікісховище: Dunkleosteus

Опис

*Dunkleosteus «intermedius»* (*D. terrelli*)

Точний розмір дунклеостея визначити важко: зазвичай від нього зберігаються лише кістки голови, і решток, за якими було б видно повну довжину тіла, нема. Розмір голови перевищував метр, але оцінка повної довжини сильно залежить від вибраної методики. Якщо екстраполювати пропорції периметру верхньої щелепи і довжини тіла сучасних великих акул, максимальну довжину дунклеостея оцінюють у 8,8 м. Але якщо припустити, що його рот був ширший порівняно з сучасними акулами, оцінка значно консервативніша, 4 м. Тіло масивне, навіть при довжині 3,4 м важив 1000 кг. Типова акула для такої ваги мала б бути 5 м завдовжки.

Dunkleosteus мав відносно добре, як для девонських тварин, розвинені щелепи (хоча перші щелепні з'явилися ще в силурі). Замість зубів у нього були великі кісткові пластини, корисні для роздроблення панцира інших плакодерм. При вивченні в Чиказькому університеті біомеханічної комп'ютерної моделі щелеп Dunkleosteus було визначено, що вони могли розвивати тиск в 55 МПа, а це можна порівняти з укусом крокодилів. Більш того, Dunkleosteus міг відкривати рот за 1/50 секунди, в результаті чого потік води просто засмоктував в нього жертву.

Рештки Dunkleosteus часто виявляються поряд із пережованими кістками. Припускається, що він подібно до інших плакодерм міг відригувати ті кістки, які не міг переварити.

Систематика

Рід Dunkleosteus був виділений зі складу роду Dinichthys (це зробив у 1956 році Жан-П'єр Леман, фр. Jean Pierre Lehman). Типовий вид цього роду — Dunkleosteus terrelli — описав в 1873 році під назвою Dinichthys terrelli. Рід Dunkleosteus довго включали до родини Dinichthyidae, але в 2010 році його разом з кількома іншими родами перенесли до родини Dunkleosteidae.

Види

Череп *Dunkleosteus*, Національний музей природознавства, Париж, Франція

D. terrelli (Newberry, 1873 [оригінал Dinichthys])
D. ? belgicus (Newberry) 1873
D. denisoni (Kulczycki) 1957
D. marsaisi Lehmann, 1956
D. magnificus (Hussakof & Bryant) 1919
D. missouriensis (Branson) 1914
D. newberryi (Clarke) 1885
D. amblyodoratus Carr & Hlavin, 2010
D. raveri Carr & Hlavin, 2010

Синоніми

Ponerichthys Miller, 1892

Див. також

Панцирні риби

Примітки

Була хижаком: вчені розкрили "секрет" гігантської "інопланетної риби" із США (фото). 10.03.2023, 18:35
Reece J. B., Meyers N., Urry L. A. et al. Campbell Biology Australian and New Zealand version. — Pearson Higher Education AU, 2014. — P. 740. — .
Selden P., Nudds J. Evolution of Fossil Ecosystems. — Elsevier, 2012. — P. 63. — .
Dunkle, David Hosbrook. The Encyclopedia of Cleveland History. 10 липня 1997. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.
Helfman G., Collette B. B., Facey D. E., Bowen B. W. The Diversity of Fishes: Biology, Evolution, and Ecology. — John Wiley & Sons, 2009. — P. 177. — .
Engelman, Russell (10 квітня 2023). Giant, swimming mouths: oral dimensions of extant sharks do not accurately predict body size in Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira). PeerJ. 11: e15131. doi:10.7717/peerj.15131.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
Ferrón, Humberto G.; Martínez-Pérez, Carlos; Botella, Héctor (6 грудня 2017). Ecomorphological inferences in early vertebrates: reconstructing Dunkleosteus terrelli (Arthrodira, Placodermi) caudal fin from palaeoecological data. PeerJ. 5: e4081. doi:10.7717/peerj.4081.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
Engelman, Russell K. (21 лютого 2023). A Devonian Fish Tale: A New Method of Body Length Estimation Suggests Much Smaller Sizes for Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira). Diversity. 15 (3): 318. doi:10.3390/d15030318.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()
Anderson, P. S. L., Westneat, M. W. (2007). . Biology letters. 3 (1): 76—79. doi:10.1098/rsbl.2006.0569. PMID 17443970. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 2 листопада 2012.
Carr R. K., Hlavin V. J. (2010). Two new species of Dunkleosteus Lehman, 1956, from the Ohio Shale Formation (USA, Famennian) and the Kettle Point Formation (Canada, Upper Devonian), and a cladistic analysis of the Eubrachythoraci (Placodermi, Arthrodira). Zoological Journal of the Linnean Society. 159 (1): 195—222. doi:10.1111/j.1096-3642.2009.00578.x.

Ресурси Інтернета

Ben Waggoner (22 липня 2000). . University of California Museum of Paleontology. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 15 травня 2012.
Dunkleosteus sp. Placodermi. The Virtual Fossil Museum (2002). Retrieved Aug 1, 2005 [ 4 червня 2012 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про викопних риб.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Була хижаком: вчені розкрили "секрет" гігантської "інопланетної риби" із США (фото). 10.03.2023, 18:35

[Campbell_2014-2] Reece J. B., Meyers N., Urry L. A. et al. Campbell Biology Australian and New Zealand version. — Pearson Higher Education AU, 2014. — P. 740. — .

[Selden_2012-3] Selden P., Nudds J. Evolution of Fossil Ecosystems. — Elsevier, 2012. — P. 63. — .

[history_1997-4] Dunkle, David Hosbrook. The Encyclopedia of Cleveland History. 10 липня 1997. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.

[Helfman_2009-5] Helfman G., Collette B. B., Facey D. E., Bowen B. W. The Diversity of Fishes: Biology, Evolution, and Ecology. — John Wiley & Sons, 2009. — P. 177. — .

[6] Engelman, Russell (10 квітня 2023). Giant, swimming mouths: oral dimensions of extant sharks do not accurately predict body size in Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira). PeerJ. 11: e15131. doi:10.7717/peerj.15131.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()

[7] Ferrón, Humberto G.; Martínez-Pérez, Carlos; Botella, Héctor (6 грудня 2017). Ecomorphological inferences in early vertebrates: reconstructing Dunkleosteus terrelli (Arthrodira, Placodermi) caudal fin from palaeoecological data. PeerJ. 5: e4081. doi:10.7717/peerj.4081.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()

[8] Engelman, Russell K. (21 лютого 2023). A Devonian Fish Tale: A New Method of Body Length Estimation Suggests Much Smaller Sizes for Dunkleosteus terrelli (Placodermi: Arthrodira). Diversity. 15 (3): 318. doi:10.3390/d15030318.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом ()

[Anderson_2007-9] Anderson, P. S. L., Westneat, M. W. (2007). . Biology letters. 3 (1): 76—79. doi:10.1098/rsbl.2006.0569. PMID 17443970. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 2 листопада 2012.

[Carr_2010-10] Carr R. K., Hlavin V. J. (2010). Two new species of Dunkleosteus Lehman, 1956, from the Ohio Shale Formation (USA, Famennian) and the Kettle Point Formation (Canada, Upper Devonian), and a cladistic analysis of the Eubrachythoraci (Placodermi, Arthrodira). Zoological Journal of the Linnean Society. 159 (1): 195—222. doi:10.1111/j.1096-3642.2009.00578.x.