Сіріус (зоря)

Сі́ріус, або Си́ріус, також Кані́кула, α Великого Пса (лат. Sirius; давньоєгипетська Сопт, або не зовсім правильно — Сотіс; аккадською назва — Как сі ді («стріла»)) — найяскравіша зоря нічного неба. Її світність у 25 разів перевищує світність Сонця. Видимий блиск Сіріуса обумовлений його відносною близькістю. Сіріус можна спостерігати з будь-якого регіону Землі, за винятком її північних областей. Сіріус віддалений на 8,6 св. року від Сонячної системи і є однією з найближчих до нас зір. Він є зорею головної послідовності, спектрального класу A1.

Сіріус A/B
α Великого Пса (α CMa)

Дані спостереження Епоха J2000
Сузір’я	Великий Пес
Пряме піднесення	06^h 45^m 08,9^s
Схилення	−16° 42′ 58″
Видима зоряна величина (V)	−1,43/8,44
Характеристики
Спектральний клас	A1V/
Показник кольору (B−V)	0,00/−0,03
Показник кольору (U−B)	−0,05/−1,04
Тип змінності	None
Астрометрія
Променева швидкість (Rv)	−7,6 км/c
Власний рух (μ)	Пр.сх.: −546,01 мас/р Схил.: −1223,08 мас/р
Паралакс (π)	380,02 ± 1,28 мас
Відстань	8,58 св. р. (2,631 пк)
Абсолютна зоряна величина (MV)	1,47/11,35
Фізичні характеристики
Маса	2,14/0,98 M☉
Радіус	1,68/0,008 R☉
Світність	26,1/0,0024 L☉
Ефективна температура	9,900/24,790 K
Металічність	1,000%/?
Вік	2-3 × 10^8 млрд. років
Інші позначення
α Canis Majoris, 9 CMa, HD 48915, HR 2491, BD -16°1591, 119-052, 1577.00 A/B, GJ 244 A/B, 219, ADS 5423, LTT 2638, HIP 32349.
Посилання
SIMBAD	дані для HD48915

У 1844 році Фрідріх Бессель припустив, що Сіріус являє собою подвійну зорю. У 1862 році Алван Кларк виявив зорю-супутник, що отримала позначення Сіріус B (тут латинська літера B, оскільки компоненти зір іменуються заголовними латинськими літерами). Видиму неозброєним оком зорю позначають Сіріус A. Дві зорі обертаються навколо загального центру мас на відстані приблизно 20 а. о. з періодом, близьким до 50 років. У 1915 році астрономи з обсерваторії Маунт-Вілсон встановили, що Сіріус B є білим карликом (це був перший із виявлених білих карликів). Із цього випливає, що Сіріус B у минулому мав бути масивніший, ніж Сіріус A, оскільки він уже залишив головну послідовність у процесі еволюції.

Історія спостереження

Найяскравіша зоря, видима з Землі, Сіріус, зафіксована в одних з найдавніших астрономічних записів. Його зміщення від екліптики призводить до того, що його геліакічне сходження є надзвичайно регулярним порівняно з іншими зорями, з періодом майже рівно 365,25 днів, що утримує його постійним відносно сонячного року. Цей схід відбувається в Каїрі 19 липня (за юліанським календарем), що в давнину збігалося з початком щорічної повені Нілу. Через нерегулярність самої повені, надзвичайна точність повернення зорі зробила її важливою для стародавніх єгиптян, які поклонялися їй як богині Сопдет.

Стародавні греки помітили, що поява Сіріуса як ранкової зорі віщувала спекотне і сухе літо, і боялися, що ця зоря викликає в'янення рослин, ослаблення чоловіків і збудження жінок. Завдяки своїй яскравості Сіріус був би більш помітним у неспокійних погодних умовах на початку літа. Для грецьких спостерігачів це означало еманації, що спричиняли його згубний вплив. Про кожного, хто страждав від його впливу, говорили, що він «уражений зорею». У літературі його описували як «палаючий» або «полум'яний». Сезон, що наступав після появи зорі, стали називати «собачими днями». Мешканці острова Цеос в Егейському морі приносили жертви Сіріусу і Зевсу, щоб ті принесли прохолодний вітер, і чекали на появу зорі влітку. Якщо зоря сходила ясно, це віщувало удачу; якщо ж вона була туманною або тьмяною, то це віщувало (або випромінювало) моровицю. На монетах, знайдених на острові у 3 столітті до нашої ери, зображені собаки або зорі з променями, що виходять з них, підкреслюючи важливість Сіріуса.

Римляни святкували геліакичний схід Сіріуса близько 25 квітня, приносячи в жертву богині Робіго собаку, а також пахощі, вино і вівцю, щоб еманації зорі не викликали іржі на посівах пшениці того року.

Яскраві зорі були важливими для давніх полінезійців для навігації по Тихому океану. Вони також слугували маркерами широти; схилення Сіріуса збігається з широтою архіпелагу Фіджі на 17° південної широти і, таким чином, проходить безпосередньо над островами кожного зоряного дня. Сіріус слугував тілом сузір'я «Великого Птаха» під назвою Ману, південним кінцем якого був Канопус, а північним — Проціон, що розділяло нічне небо Полінезії на дві півкулі. Подібно до того, як поява Сіріуса на ранковому небі знаменувала літо в Греції, для маорі це означало настання зими, чиє ім'я Такуруа описувало як зорю, так і пору року. Її кульмінація в день зимового сонцестояння відзначалася святкуванням на Гавайських островах, де вона була відома як Каулуа, «Королева Небес». Зафіксовано багато інших полінезійських назв, зокрема Тау-уа на Маркізьких островах, Рехуа в Новій Зеландії, а також Тауруа-фау-папа «Свято первісних верховних вождів» і Тауруа-е-хіті-і-те-тара-те-фейаі «Свято, яке встає з молитвами і релігійними церемоніями» на Таїті.

Кінематика

У 1717 році Едмонд Галлей відкрив власний рух зір, які досі вважалися нерухомими, порівнявши сучасні астрометричні вимірювання з даними другого століття нашої ери, наведеними в «Альмагесті» Птолемея. Яскраві зорі Альдебаран, Арктур і Сіріус значно перемістилися; Сіріус просунувся приблизно на 30 аркхвилин (близько діаметра Місяця) на південний захід.

Система Сіріуса

рух Сіріуса

Фрідріх Вільгельм Бессель, спостерігаючи за Сіріусом і Проціоном, зауважив, що ці зорі пересуваються не прямолінійно, із чого 1844 року він зробив висновок, що обидві зорі мають невидимі супутники.

31 січня 1862 року американський астроном і виробник телескопів Алван Грекхем Кларк (син Алвана Кларка), тестуючи новий 18½ дюймовий телескоп, відкрив другий компонент Сіріуса 8,30 зоряної величини. Сіріус B отримав від свого відкривача лагідну кличку — цуцик (англ. the Pup). Ця зоря є першим відкритим білим карликом, за даними телескопа Габбла її діаметр ~12 000 км (тобто трохи менший за Землю), а маса становить 98 % від сонячної.

Вік системи Сіріуса, за сучасними дослідженнями, становить приблизно 230 млн років (оцінки коливаються від 200 до 300 млн років)^[]. Спочатку система Сіріуса складалася з двох біло-блакитних зір спектрального класу В: маса одного компонента (теперішнього Сіріус B) була 5M_☉, другого (Сіріус A) — 2M_☉. Потім, близько 120 млн років тому^[], більш масивний Сіріус B прогорів і став червоним гігантом, а потім скинув зовнішню оболонку і перейшов у сучасний стан білого карлика.

Сіріус у культурі

Сіріус в об'єктиві телескопу Hubble, біла цятка внизу ліворуч — Сіріус В

Багато давніх культур надавали особливого значення Сіріусу. Йому поклонялися в долині Нілу задовго до того, як був заснований Рим, і багато давньоєгипетських храмів були орієнтовані так, щоб світло зорі потрапляло на внутрішній вівтар. Геліактичний схід Сіріуса (перша поява зорі над горизонтом протягом року) давав змогу єгипетським жерцям передбачати початок розливу Нілу.

У грецькій міфології Сіріус став собакою Оріона (або Ікарія). Греки також асоціювали Сіріус із літньою спекою: назва зорі походить від слова, що означає «спекотний день». Латинська назва Сіріуса — «Канікула» — означає «маленька собачка»; у найспекотніші літні дні, коли ця зоря з'являлася на ранковому небі, римський сенат повідомляв про перерву у роботі; звідси походить слово «канікули».

Існує кілька нерозв'язаних загадок, пов'язаних із Сіріусом. По-перше, є припущення, що до системи Сіріуса входить третя, дуже маленька зоря, але поки що переконливих доказів цьому не виявлено (1920 року астроном Фокс заявив, що побачив третю зорю в цій системі — Сіріус С. 1995 року астрономи Бенест і Дювент підтвердили це повідомлення)^[].

По-друге, давні записи описують Сіріус як червону зорю^[], хоча сьогодні він має блакитнувато-білий колір. Можливість того, що еволюційні процеси на одній із двох зір змінили колір Сіріуса, відкидається астрономами на тій підставі, що кілька тисяч років — це занадто малий проміжок часу і в системі не спостерігається ніякої туманності, що мала б з'явитися, якби така радикальна зміна все ж відбулася. Можливим альтернативним поясненням є те, що епітет «червоний» — це всього лише поетична метафора, пов'язана з поганими знаменнями зорі. Можливо також, що сильне мерехтіння зорі, коли вона сходить (біля обрію), залишало у спостерігачів враження її червоного кольору.

Третя загадка пов'язана із припущенням, що африканське плем'я догонів знало про невидиму зорю-компаньйона задовго до її відкриття в XIX столітті. Це припущення є джерелом різних теорій для ентузіастів НЛО і стало темою книги Роберта Темпла «Загадка Сіріуса».

Надскупчення Сіріуса

Якийсь час Сіріус вважався однією з зір так званої рухомої групи Великої Ведмедиці. Ця група налічує 220 зір, яких об'єднує один вік і схожий рух у просторі. Спочатку група являла собою розсіяне зоряне скупчення, проте зараз скупчення як такого не існує — воно розпалося і стало гравітаційно непов'язаним. Так, до цього скупчення належать більшість зір астеризму Великий Ківш у Великій Ведмедиці. Однак згодом вчені дійшли до висновку, що це не так — Сіріус значно молодший, ніж це скупчення, і не може бути його представником.

Водночас вчені висунули припущення, що Сіріус, разом із зорями β Візничого, Геммою (α Північної Корони), β Чаші, Курсою (β Ерідана) і β Змії, може бути представником гіпотетичного . Це скупчення (якщо воно справді існує) — одне з трьох великих зоряних скупчень, розташованих у межах 500 св. років від Сонця. Інші такі скупчення — Гіади і Плеяди.

Див. також

• Зимовий трикутник

Примітки

1. Великий Пес // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 67. — .
2. Астрономічний календар ГАО НАНУ
3. Астрономія. 11 клас: Книга для вчителя / Ю. В. Александров, А. М. Грецький, М. П. Пришляк ст.27
4. Wendorf, Fred; Schild, Romuald (2001). Holocene Settlement of the Egyptian Sahara (англ.). Kluwer Academic/Plenum Publishers. ISBN .
5. Holberg, Jay B. (22 лютого 2007). Sirius: Brightest Diamond in the Night Sky (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN .
6. Ovid. Fasti IV, lines 901–942.
7. Henry, Teuira (1907). "Tahitian Astronomy: Birth of Heavenly Bodies". The Journal of the Polynesian Society. 16 (2): 101–04.
8. Aitken, R. G. (1 січня 1942). Edmund Halley and Stellar Proper Motions. Leaflet of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 4. с. 103. ISSN 0004-6272. Процитовано 31 жовтня 2023.
9. Hartmut Frommert, Christine Kronberg. (26 апреля 2003). The Ursa Major Moving Cluster, Collinder 285 (англ.). SEDS. Архів оригіналу за 20 грудня 2007. Процитовано 22 ноября 2007.
10. Jeremy R. King, Adam R. Villarreal, David R. Soderblom, Austin F. Gulliver, Saul J. Adelman (2003). Stellar Kinematic Groups. II. A Reexamination of the Membership, Activity, and Age of the Ursa Major Group. Astronomical Journal (англ.). 15 (4): 1980—2017. doi:10.1086/368241. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 22 ноября 2007.
11. Olin J. Eggen.  // Astronomical Journal. — Т. 104. — С. 1493—1504. — DOI:10.1086/116334.
12. Olano C. A.  // The Astronomical Journal. — Т. 121. — С. 295—308. — DOI:10.1086/318011.

Джерела

• І. Климишин «Перлини зоряного неба». К.: Радянська школа, 1981.

88 сучасних сузір'їв

Андромеда • Близнята • Велика Ведмедиця • Великий Пес • Візничий • Вітрила • Вовк • Водолій • Волопас • Волосся Вероніки • Ворон • Геркулес • Гідра • Годинник • Голуб • Гончі Пси • Дельфін • Діва • Дракон • Ерідан • Єдиноріг • Жертовник • Живописець • Жираф • Журавель • Заєць • Змієносець • Змія • Золота Риба • Індіанець • Кассіопея • Кит • Кіль • Козоріг • Компас • Корма • Косинець • Лебідь • Лев • Летюча Риба • Лисичка • Ліра • Мала Ведмедиця • Малий Кінь • Малий Лев • Малий Пес • Мікроскоп • Муха • Насос • Овен • Октант • Орел • Оріон • Павич • Пегас • Персей • Південна Гідра • Південна Корона • Південна Риба • Південний Трикутник • Південний Хрест • Північна Корона • Піч • Райський Птах • Рак • Риби • Рись • Різець • Секстант • Сітка • Скорпіон • Скульптор • Столова Гора • Стріла • Стрілець • Телескоп • Телець • Терези • Трикутник • Тукан • Фенікс • Хамелеон • Центавр • Цефей • Циркуль • Чаша • Щит • Ящірка