Владислав Гнатович Стрже льчик рос Владислав Игнатьевич Стржельчик 31 січня 1921 Петроград Російська РФСР 11 вересня 199

Владислав Гнатович Стрже́льчик (рос. Владислав Игнатьевич Стржельчик; 31 січня 1921, Петроград, Російська РФСР — 11 вересня 1995, Санкт-Петербург, Росія) — радянський, російський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1954). Народний артист РРФСР (1965). Лауреат (1971). Народний артист СРСР (1974).

Стржельчик Владислав Гнатович

Народився	31 січня 1921(1921-01-31) Петроград, РРФСР
Помер	11 вересня 1995(1995-09-11) (74 роки) Санкт-Петербург, Росія рак головного мозку^[d]
Поховання	Літераторські мостки
Громадянство	СРСР Росія Російська СФРР
Діяльність	актор, театральний педагог
Вчителі	Бабочкін Борис Андрійович
Заклад	ВДТ імені Товстоногова, Російський державний інститут сценічних мистецтв^[d] і ^d
Роки діяльності	1938 — 1993
У шлюбі з	^d
IMDb	nm0835470
Автограф

Нагороди та премії



Стржельчик Владислав Гнатович у Вікісховищі

Життєпис

Батько майбутнього актора Ігнац Стжельчик (Ignacy Strzelczyk) був за походженням поляком і оселився у Петербурзі на початку XX ст. Владислав був пізньою дитиною в родині.

Брав участь у акторській бригаді, що давала концерти на фронті у роки 1941—1945. Але війну починав простим піхотинцем. Нагороджений орденами і медалями.

Закінчив студію при Ленінградському Драматичному Театрі (1947, майстерня Бориса Бабочкіна), де працював з 1940 р.

У Великому драматичному театрі дебют відбувся у виставі Шекспіра «Багато галасу з нічого» (роль Клавдіо). Він був серед тих акторів, котрі грали і комедійні, і драматичні ролі. Непогано відчував себе у костюмованих ролях, де було мало текстів, доповнював їх жестами. Але свідчили, що був педантом і ретельно готував власні ролі, був вдячним долі, що дозволила вижити у роки війни і стали актором.

Дебютував у кіно епізодичною роллю у фільмі (1940). Зіграв понад ста ролей в телеспектаклях і кінофільмах; зокрема, в ряді українських картин. Яскравий характерний і комедійний актор.

Багато років був викладачем, спочатку у Ленінградскому інституті театра, музики і кінематографа (десять років), потім у Ленінградському інституті культури.

Подружжя Стржельчиків не мало власних дітей.

Помер на 75-му році життя. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаря.

Увічнення пам'яті

1997 — В Санкт-Петербурзі на будинку, де жив Стржельчик (вулиця Басейна, 47), було встановлено меморіальну дошку.
1998 — Заснована незалежна театральна премія імені Владислава Стржельчика, котру вручають 31 січня, у день народження актора.
2006 — До 85-річчя актора знято документальну кінострічку (рос.)«Владислав Стржельчик. Его превосходительство актер» (ВДТРК, реж. Олександр Бот).

Фільмографія

Знявся у кінострічках (вибірково):

«Академік Іван Павлов» (1949),
«Слуга двох панів» (1953),
«Балтійська слава» (1957),
«Андрійко» (1958)
«Достігаєв та інші» (1959, фільм-спектакль)
«Воскресіння» (1960, фаф Шенброк),
«Третя молодість» (1965),
«Страх і відчай у Третій імперії» (1965),
«Міщани» (1966, вистава ВДТ),
«Зелена карета» (1967),
«Майор Вихор» (1967, Берг),
«Софія Перовська» (1967),
«Війна і мир» (1966—1967, Наполеон),
1970 — «Ад'ютант його високоповажності» — генерал Ковалевський (Державна премія Росії, 1971)
«Мічений атом» (1972),
«Приваловські мільйони» (1972),
«Дорогий хлопчик» (1974),
«Солом'яний капелюшок» (1974),
«Одруження» (1977),
«Блокада» (1977),
«Поема про крила» (1979),
«Перикола» (1984),
«Вогні» (1984),
1987 — «Гардемарини, вперед!» — Лесток, лейб-медик
«Тартюф» (1992) та ін.,

в українських фільмах:

«Сон» (1964, Микола І),
«Загибель ескадри» (1965, князь Кноріс),
«Мир хатам, війна палацам» (1976, Винниченко).

Див. також

Література

Актеры советского кино. Вьш. 9-й. М., 1973;
Кино: Энциклопедический словарь. М., 1973. — С.410;
Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.725.

Посилання

http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/4142/works/ [ 11 червня 2016 у Wayback Machine.]