Південноазійська раса

Півде́нноазійська ра́са (також південномонголоїдна раса, малайська раса, індонезійська раса, в'єтьска раса) — одна з людських рас, відноситься до так званих малих рас в складі великої монголоїдної раси. У ряді класифікацій утворює разом з далекосхідною расою тихоокеанську монголоїдну гілку. Переважає серед південних китайців, в'єтнамців, яванців, малайців і інших народів Південного Китаю, Індокитаю, Філіппін, Індонезії та деяких інших країн і регіонів Південно-східної Азії, також зустрічається серед малагасійців на Мадагаскарі. В області поширення південноазійської раси зберігаються невеликі острівні ареали веддоїдній і меланезійській расах, більшість представників яких були асимільовані й відтіснені в минулому під час міграцій з півночі монголоїдів.

Ознаки

Представник народу карени (Таїланд)

Представники південноазійської раси виділяються за такими особливостями:

• дещо менший зріст в порівнянні з іншими популяціями монголоїдів;
• темніші відтінки кольору шкіри;
• частіше зустрічається хвилясте волосся;
• слабке зростання волосся на обличчі й тілі;
• зниження частоти поширення епікантуса, розріз очей може бути досить широким;
• збільшення товщини слизової губ;
• широкий, слабо випнутий ніс з увігнутим переніссям;
• невеликі розміри та менша сплощеність особи;
• менший розмір черепа, частіше більш брахікефальна величина головного покажчика, хоча може зустрічатися і більшою доліхокефальністю;
• мезогнатизм.

Зазначені відмінності представників південноазійської раси від інших монголоїдів дозволяють припустити, що в минулому сталася часткова метисація південноазійської з веддоїдною, полінезійською і меланезійською расами.

Класифікація

Представник народу ^[ru] (Китай)

В. В. Бунак виділяв у складі південноазійської расової гілки китайську расу, расу мяо-яо, південноазійську у расу, південноазійську кхмерську расу й острівну расу (японців), а індонезійську расу відносив до древньоіндонезійської гілки південного расового стовбура разом з австралійською, полінезійською і ^[ru]. У класифікації Г. Ф. Дебеца південномонголоїдна раса разом відгалужується від неї японським антропологічним типом, а також разом з далекосхідною расою розглядаються як частина тихоокеанської підгілки азійської гілки великої монголоїдної раси. Я. Я. Рогінський і ^[ru] включали південноазійську расу до складу великої азійськоамериканської раси разом з північноазійською, арктичною (ескімоською), далекосхідною та ^[ru].

Типи

У складі південноазійської раси виділяється кілька антропологічних типів. Найвіддаленіший за ступенем монголоїдності від інших південноазійських популяцій є даякський тип. До цього типу належить населення внутрішніх важкодоступних районів індонезійських островів, перш за все, в північно-східній частині Індонезії, але також і на острові Калімантан (у даяків), на острові Ніас і на Філіппінах (в іфугао і тагалів). У порівнянні з іншими південноазійськими популяціями в даякському антропологічному типі найсильніше представлений ^[ru]. Представники даякського типу відрізняються від сусідніх південноазійських груп меншим ростом, довшою головою, ширшим носом, меншою поширеністю епікантуса і деякими іншими ознаками. Малайський тип, найпоширеніший серед народів Індонезії, має в порівнянні з даякським типом більш виражені монголоїдні ознаки — у представників малайського типу відзначаються більше зростання, більш округла голова, вужчий ніс, високе обличчя, більша частота епікантуса і т. д. Найтиповіші малайські ознаки характерні для жителів південно-західної частини Індонезії, досить широко малайський антропологічний тип поширений серед малайців, яванців, сундів та інших народів і етнічних груп островів Суматра і Ява, а також узбережжя островів Калімантан і Сулавесі. Мабуть, даякський тип представляє другу хвилю заселення Індонезії, потіснивши раніше прийдешніх сюди веддоїдів, а малайський тип — останню третю хвилю.

Своєрідні антропологічні типи серед населення Індокитаю є мяо-яо, в'єтський і кхмерський типи, які В. В. Бунак виділяв як малі раси в складі південноазійської расової гілки. Антропологічний тип мяо-яо, характерний для жителів Північного Індокитаю, відрізняється більшим ростом, сильніше виражена брахікефалія і висока частотність хвилястого волосся (в порівнянні з в'єтьским типом), а також велика поширеність епікантуса і жовтувата пігментація шкіри (в порівнянні з кхмерським типом). Кхмерський тип, поширений в південних, західних і центральних районах Індокитаю, характеризується великим ростом, більшою брахікефалією і хвилястим волоссям (в порівнянні з в'єтьским типом), а також світло-коричневим кольором шкіри й рідкістю епікантуса (в порівнянні з типом мяо-яо і в'єтьским типом). в'єтьский тип, поширений на східному узбережжі Індокитаю, виділяється меншою брахікефалією, жовтуватою пігментацією шкіри й великою частотою епікантуса (в порівнянні з кхмерським типом), а також меншим ростом і прямим волоссям (в порівнянні з типом мяо-яо і кхмерським типом).

Значною мірою відрізняється від інших південноазійських типів варіант, поширений серед ^[ru] (Південний Китай, Північний В'єтнам), седангів і банарів (Центральний В'єтнам). Він характеризується сильно випнутим вперед в горизонтальній площині обличчям, які виступають вперед і чітко окресленим носом, широким розрізом очей, значно меншою частотою епікантуса і світлішою шкірою. Наявність у представників цього антропологічного типу прямого, а не хвилястого волосся, вказує на те, що участь веддоїдів у формуванні іцзу, седангів і банарів було малоймовірним. В цілому дані народи багато в чому схожі за зовнішніми ознаками з американськими індіанцями. Можливо, вони представляють один зі стародавніх расових типів Південно-східної Азії. Зараз процеси метисації, зокрема, народу іцзу з іншими народами Китаю призводять до того, що антропологічні ознаки серед зазначених етнічних груп в різних частинах їх ареалів стали сильно варіювати.

Примітки

1. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2012. — Т. 20. Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — С. {{{сторінки}}}. — . (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
2. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 440.
3. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
4. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173—174.
5. Южноазиатская раса^{[недоступне посилання]} / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия [Архівовано 2017-12-27 у Archive.is]. Дата обращения 6 июля 2019
6. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173.
7. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165—166.
8. . — Пустырник — Румчерод. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.
9. [1] — Пустырник — Румчерод. — М. : «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред.  ; 2004—, т. 28) — . з джерела 29 грудня 2017 (Перевірено 27 грудня 2017)
10. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165.
11. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 363.
12. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, 2004, с. 377.
13. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 381.
14. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 376.
15. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 357.

Література

• Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. . — М. : Институт дистантного образования Российского университета дружбы народов, 2004. — 459 с.

Посилання

• Южноазиатская (или малайская, или вьетская) малая раса. Физическая Антропология. Иллюстрированный толковый словарь. EdwART. 2011. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= ()(Перевірено 27 грудня 2017)
•  Монголоиды — Станислав Дробышевский («ПостНаука») на YouTube(Перевірено 27 грудня 2017)