Північноазійська раса

Північноазійська раса (також континентальні монголоїди, північні монголоїди) — одна з людських рас. Розглядається як мала раса у складі великої монголоїдної раси. Є однією з трьох основних гілок монголоїдів, звану континентальною монголоїдною гілкою. Поширена на території Північної та Центральної Азії — на схід від Єнісею. Деякі популяції, що виникли в результаті міграцій кочових народів, зустрічаються також на захід аж до низин Волги. Низка антропологічних ознак північноазійської раси зближує її представників з європеоїдами.

Ознаки

До найхарактерніших ознак північноазійської раси відносяться:

• в цілому трохи світліші відтінки шкіри, волосся й очей у порівнянні з іншими монголоїдами;
• слабкий розвиток третинного волосяного покриву на обличчі й тілі;
• широка форма носа з низьким переніссям;
• відносно тонкі губи;
• висока частота поширення епікантуса, вузький розріз очної щілини;
• лице велике, високе, широке і вкрай сплощене;
• переважання ортогнатизму;
• брахікефалія;
• низьке склепіння черепа порівняно з іншими монголоїдами;
• невисокий зріст;
• кремезна статура.

Крім цього, у представників північноазійської раси відзначається розвиток значного шару підшкірного жиру, зумовлений адаптацією до північних кліматичних умов. У деяких популяціях характерною особливістю є дещо вигнуті й укорочені ноги.

Такі з перерахованих ознак, як відносно низьке склепіння черепу і брахікефалія, а також деяка депігментація шкіри, райдужної оболонки очей і волосся і деякі інші особливості, що часто зустрічаються у північноазійських популяціях, багато в чому схожі з ознаками європеоїдної раси. Для далекосхідної й південноазійської рас на відміну від північноазійської раси характерні смуглява шкіра, високе склепіння черепу і мезокефалія.

Класифікація

В. В. Бунак виділяв у північноазійському ареалі сибірську гілку східного расового стовбура з самоїдської (нганасани), тайгової (евенкійської), центральноазійської (монгольської), парацентральноазійської (тюркської), арктичної сибірської і арктичної азійсько-американської расами. Г. Ф. Дебец виділяв північноазійський ареал як сибірську гілку азійської гілки великої монголоїдної раси та включав в неї байкальську малу расу (а власне байкальський і катанзький антропологічні типи), центральноазійську малу расу, а також амуросахалінський антропологічний тип. У класифікації Я. Я. Рогінського і ^[ru] північноазійська раса входить до складу великої азійсько-американської раси разом з арктичною (ескімоською), далекосхідною, південноазійською й ^[ru].

Типи

Калмичка (центральноазійський варіант північноазіqської раси)

В цілому всю територію поширення північноазійської раси можна розділити на два основних ареали, в яких розселені представники ^[ru] і ^[ru] антропологічних варіантів. Перший з них переважає в Монголії, Забайкаллі й Туві, другий — на північ від цих регіонів, на значній частині території Східного Сибіру. Байкальський варіант характеризується вкрай великими розмірами особи, сильно вилицюватим, високим ступенем поширеності епікантуса, тонкими губами, дуже сплющеним носом і вкрай слабким розвитком третинного волосяного покриву на обличчі й тілі аж до його відсутності. Поява низки ознак байкальського варіанту пов'язують з впливом європеоїдної домішки, серед таких ознак відзначають світліші відтінки шкіри, а також велику частоту поширення м'якого волосся і змішаних за кольором очей. В цілому монголоїдні ознаки у байкальського типу найсильніше виражені у будові особи, найменш — в пігментації шкіри, очей і волосся. Центральноазійський варіант відрізняється від байкальського темнішим та жорсткішим волоссям, темнішими очима, сильніше розвиненим зростанням бороди й вусів, рідше зустрічається епікантус, менш випнутими вилицями та сильніше випнутим носом.

Як особливий катанзький підтип байкальського варіанту розглядаються деякі популяції у Південному Сибіру. Такі популяції зустрічаються, зокрема, серед тувинців (у гірських районах Східної Туви), тофаларів і західних евенків. Представники катанзького підтипу виділяються головним чином за однією характерною рисою — дуже низькому обличчю, в іншому ці групи поділяють всі основні ознаки байкальського типу північноазійської раси.

Території, розміщені на захід від ареалу північноазійської раси, історично були місцем регулярних міграцій народів як і монголоїдної (з півдня і південного сходу), так і європеоїдної рас (із заходу). Змішання різних расових типів призвело до формування на цих територіях так званих метисних рас — уральської раси, що склалася з європеоїдних і монголоїдних груп байкальського типу, і південносибірської раси, що склалася з європеоїдних груп і монголоїдних груп центральноазійського типу.

Особливий перехідний тип між центральноазійським варіантом північноазійської раси й далекосхідної раси представляє тибетський антропологічний тип, іноді виділяється в окрему малу расу.

Примітки

1. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2012. — Т. 20. Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — С. {{{сторінки}}}. — . (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 червня 2019.
2. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2015. — Т. 29. Румыния — Сен-Жан-де-Люз. — С. {{{сторінки}}}. — . (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 6 червня 2019.
3. Алексеева, Богатенков та Дробышевский, 2004, с. 398.
4. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174.
5. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165-166.
6. Схема расовой классификации человечества В. В. Бунака в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.
7. . — Пустырник — Румчерод — (вид. (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28)). М. 2015 —. с. 257—259 —. ISBN . Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 17 жовтня 2020.
8. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165.
9. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 351—352, 422—423.
10. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 372.
11. Уральская раса^{[недоступне посилання]} / Пестряков А. П. // Уланд — Хватцев. — М. : Большая российская энциклопедия, 2017. — С. 69. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 33). — ISBN 978-5-85270-370-5. Архивированная копия [Архівовано 2018-04-15 у Archive.is]
12. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 413.
13. Южносибирская раса^{[недоступне посилання]} / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия [Архівовано 2018-04-15 у Archive.is]
14. Алексеева, Богатенков та Дробышенский, 2004, с. 440.
15. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 174—175.
16. Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 408.

Література

• Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. . — М. : Институт дистантного образования Российского университета дружбы народов, 2004. — 459 с.

Посилання

• Североазиатская малая раса. Физическая Антропология. Иллюстрированный толковый словарь. EdwART. 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= ()(Перевірено 15 квітня 2018)
•  Монголоиды — Станислав Дробышевский («ПостНаука») на YouTube(Перевірено 22 січня 2018)