Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Особистість в історії — сукупність уявлень про місце людини в плині історичного часу та простору, зокрема, щодо її колективних, групових і персональних ролей, суспільних, професійних, родинних практик, реальних і можливих життєвих сценаріїв, пов'язаності конкретної особистості з відомими подіями, явищами, процесами, фактами тощо.
Первісне усвідомлення
Первісне усвідомлення місця людини в минувшині спиралося майже виключно на міфологічне підґрунтя, зокрема, освячувало й фіксувало усталені соціальні практики: божественне призначення фараонів та інших правителів держав Стародавнього Сходу; посередництво між богами й людьми, котре відводилося касті чи прошарку жерців; визначення служби володарям належною лише чиновникам і воїнам (напр., відомі давньоєгипетські повчання учням писарів, в яких обстоювалося привілейоване становище писаря в тогочасному суспільстві), а невільної праці — рабам. При цьому людина виступала лише як найменша частинка неподільного соціального цілого давньосхідних суспільств. Утім, навіть (міфологічна свідомість) наділяла низку легендарних чи напівлегендарних персонажів винятковими здібностями й особливим призначенням (Гільгамеш, Прометей), що виказувало початкове розуміння мінливості людських ролей на сцені історії.
Доба античності
Істотний злам в історичній свідомості стався в добу античності, зокрема за часів Стародавньої Греції. Насичена й багата «просторова історія» понад 600 державних утворень у межах відносно невеликого простору й часу (вважають, що тільки Арістотель із групою учнів вивчив лад 158-ми держав), швидкоплинність політичного буття (від монархії до демократії чи, навпаки, від демократії до олігархії), надзвичайна інтенсивність культурного і духовного життя спричинилися до формування античного типу людини — громадянина, якому було властиве розмаїття соціальних ролей. Отож особистість, хоч і розглядалася як частка античного Космосу, проте вже сприймалася як самодіяльна істота. Відтак зумовленість звичних сценаріїв буття помітно трансформувалася, позаяк дедалі більше асоціювалася з персональними чеснотами й рисами тієї чи іншої особистості, її діями та вчинками, які засуджувалися чи, навпаки, оспівувалися, визнавалися взірцевими, гідними наслідування в письмовій традиції. Наприклад, із діяннями стратега Перікла часто-густо ототожнюють усю добу вищого розквіту афінської демократії — «часи Перікла» («вік Перікла»). Водночас життєві сценарії особистості пов'язувалися з певними соціо- та етнокультурними вимірами, які відображали конфлікти еллінського й варварського світів, політичних і культурних традицій, суспільних практик тощо. Приміром, відомий опис Геродотом убивства скіфами свого царя Скіла, котрий запозичив давньогрецькі звичаї й тим самим зневажив місцеву культуру. Мішанина культурних традицій за доби еллінізму та римської епохи помітно змінила звичні життєві сценарії особистості, яка іноді досягала вершин влади з найнижчих верств. Так, майбутній римський імператор Гай Аврелій Валерій Діоклетіан був сином вільновідпущеника, себто раба, якому подарували волю. За доби античності сформувалися й певні канони висвітлення діянь визначних особистостей, як правило, імператорів, царів, правителів. Наприклад, Плутарх своїми знаменитими порівняльними життєписами та Гай Светоній Транквіл працею про життя цезарів внесли до письмової традиції моралістичні розумування, повчальні екскурси, естетичні замальовки, патетичні включення, анекдотичні подробиці тощо.
Вплив християнства
Нову систему координат щодо осмислення місця та ролі О. в і. ввело християнство. Власне, християнство розділило світ історії на Божий та людський рівні: сакральне, святе - і буденне, профанне; зокрема трансформувало саму історичну свідомість, яка стала теоцентричною. Життєвий шлях особистості розглядався, тлумачився й оцінювався із сакральних канонів. Відтак з'явився особливий вид церковної літератури — агіографія — життєписи канонізованих світських і духовних осіб, що супроводжувалися християнськими повчаннями, молитвами тощо. Зокрема, на теренах Київської Русі ширилися як перекладні візантійські та південнослов'янські агіографії (Феодора Студита, Стефана Сурозького, Іоанна Готського та ін.), так і місцеві житія князів Бориса і Гліба, великого князя київського Володимира Святославича, великої княгині київської Ольги, Феодосія Печерського та ін. Зрештою, сутність середньовічної людини вбачали в тій частці духовного, Божого вогню, котра долає межі тілесної оболонки й освячує її. За доби середньовіччя істотно звузилася версіальність життєвих сценаріїв тогочасної особистості, яка значною мірою залежала від її місця в становій ієрархії. На перший план висунулися постаті європейських монархів, найзаможнішої аристократії, вищі верстви духовенства, діяння яких найповніше висвітлювалися в літописній традиції. Натомість нижчі стани населення посіли становище «мовчазної більшості» (термін російського медієвіста А.Гуревича), імена деяких представників якої лише епізодично й випадково потрапляли до анналів, хронографів та літописів.
Доба Відродження
Новий злам істор. свідомості відбувся в добу Відродження, яка вирізнялася становленням індивідуальності в культурі й духовності, котра прагне висловити своє «Я». Заразом поширилися рефлективні компоненти соціогуманітарного знання, завдяки яким людина прагнула осягнути індивідуальні дії й колективні реакції на авансцені історії, зокрема їхню ретроспективність, відмінність різних історичних епох (Ф.Бьондо, Л.Валла, Ф.Гвіччардіні, Н.Макіавеллі та ін.). Більше того, призначення історії, поряд із філософією й риторикою, вбачали в тому, щоб виховувати, плекати особистість. Отож особистість постала як духовна й культурна істота, яка логічно й раціонально мислить та посідає певне становище в суспільстві, себто є людиною соціальною. Водночас виникла групова свідомість інтелектуалів доби Відродження, яка сполучала спільні культурні, духовні та мисленнєві компоненти свідомості. Вважають, що саме поняття «особистість» з'явилося в Західній Європі не раніше 17 ст. як вислід усвідомлення соціальної й духовної природи людини, точніше її соціальних та культурних практик. У Росії цей термін увів історик М.Карамзін.
Доба Просвітництва
У Просвітництва добу історична людина сприймалася в контексті природно-правового мислення, зокрема універсального Ratio та натуралістичного Права. Відтак визначні постаті минувшини розглядалися з перспективи моралістичних прикладів або прагматичних стратегій поведінки, позаяк історія мала бути своєрідною вчителькою життя. Тому увага відомих просвітницьких мислителів та інтелектуалів зосереджувалася на проблемах життя окремої особистості чи на ідеальних завданнях усього людства. Натомість неповторні явища та суперечливі постаті минувшини здебільшого залишалися поза межами раціоналістичного історіописання. Проте пізньопросвітницькі ідеї підважили віковічні засади станового та ієрархічного суспільства. Вони спричинилися до дискусій щодо конфлікту «природного стану» із цивілізацією, себто первісної людини й тогочасної особистості, поширення ідеалів персональної автономії, суспільного середовища людського побутування, народоправства (демократії) та ін. Загалом просвітницька критика була скерована супроти обскурантизму, невігластва, забобонів, схоластичних догматів, з якими пов'язувалися моральні чесноти людини (приміром надмірного аскетизму). Натомість обстоювалася думка про особисті заслуги як критерій честі й достоїнства людини-громадянина. Власне, Просвітництво виплекало ідеал «просвітницького володаря». Прибічником таких поглядів був відомий український церковний діяч Феофан (Прокопович). Врешті-решт завдяки просвітницьким ідеям середньовічний Підданий перетворився на Громадянина. Та рецепція історичної Людини в часі й просторі в межах просвітницького світобачення хибувала одноманітністю й схематизмом представлення, наприклад, такою була його ідея космополітизму. Втім, уже в межах пізньопросвітницького раціоналізму визрівав скептицизм щодо уявлень про однорідність людської природи як частини загального універсуму, який репрезентували преромантики Й.-Г.Гердер, Ж.-Ж.Руссо та ін.
Післянаполеонівська доба
У післянаполеонівську добу європейської історії поширився романтизм, який продукував перенесення пріоритетів із самодостатнього культу Розуму на своєрідність і множинність культурно-національних укладів життя, з апології незмінності побутування історичної людини на повсюдний колорит місця і часу, властивий кожній епосі, а відповідно й особистості. Та найголовніше — у полі романтичних систем світобачення опинилася історична людина з розмаїтими та унікальними проявами національного і соціального буття, самобутніми, індивідуальними реакціями, яка остаточно зруйнувала логічні й універсальні схеми, тотально підважила просвітницький потяг до абстрактних розумувань і уявлень. Відтак в європейське історіописання ввійшов новий тип особистості — романтичний герой, який часто-густо мав певне месіанське призначення (врятувати народ від іноземних загарбників, побороти несправедливість знаті, захистити етнонаціональну самобутність тощо). Проте, якщо в просвітницьких візіях циркулювала думка про усвідомленість дій особистості, то в романтичному представленні досить часто побутувала теза про її інстинктивні хотіння й прагнення, нав'язувалася домінація колориту місця й часу. Прикладом такого підходу є «Історія герцогів Бургундських з дому Валуа» французького історика . З'явилася й низка історичних концепцій, які тлумачили призначення О. в і. у відповідному дусі, приміром, відома візія «культу героїв» англійського філософа Т.Карлейля. Постали питання про співвіднесення ритму буття, часу історичного не тільки з масовим, колективним героєм — народом/нацією, а і з життям окремої особистості, її складними світовідчуваннями й реакціями. В українському історіописанні романтичні візії минувшини репрезентували М.Костомаров (напр., його монографія «Богдан Хмельницький»), П.Куліш, М.Максимович та ін.
Вплив позитивізму
Засадну трансформацію уявлень щодо ролі О. в і. пов'язують із хвилею першого позитивізму О.Конта та Г.Спенсера, яка висунула тезу про надзвичайну віру в силу знання й людського інтелекту, начебто спроможного осягнути всі таємниці природи та суспільного розвитку. Відтак життєві сценарії та соціальні практики особистості в позитивістському світобаченні підпорядковувалися логіці загальних суспільних законів чи детермінізму. За позитивістськими стратегіями дії, зрештою суспільні практики особистості мали бути зведені до відповідних тенденцій, чинників та передумов. Приміром, досить поширеною є відома теза О.Конта про «історію без імен», хоч така думка була не дуже популярною поміж істориками-позитивістами.
Початок XX століття
Наприкінці 19 — на початку 20 ст. європейська соціогуманітаристика повернулася до ідеалістичних, ірраціональних стратегій пояснення історичного буття, а за великим рахунком — до інтуїтивного способу мислення. Відбулася персоніфікація історичних особистостей, які відтепер репрезентували стихійні хотіння, інстинкти, колективну волю, емоційні переживання певних соціальних спільнот у неоромантичних візіях історії, що набули неабиякої популярності в «недержавних» чи «скривджених» націй. Як приклад такого розуміння ролі особистостей в історії можна навести дослідження В.Липинського, його «культ жертвенних героїв» і «великої людини».
У 1-й третині 20 ст. соціогуманітаристика потрапила в силові поля неокантіанського та соціологічного поворотів, які суттєво змінили палітру уявлень про особистість та її роль на історичних теренах. Протилежні варіації таких уявлень зазвичай втілювалися в концепціях («соціального атомізму»), себто потрактування суспільства як сукупності особистостей, та універсалізму («колективізму»), що тлумачив суспільства як спільноти, які неможливо звести до окремих особистостей. Із поширенням у 1920-х рр. догматів вульгаризованого марксизму — т. зв. марксизму-ленінізму — в українському історіописанні на обширах УСРР запанували соціологізовані візії історії, які зводили призначення О. в і. до концепту «масової людини», включеної до певного процесу чи явища. Від 1930-х рр. ці візії поступилися висунутими радянським режимом ідеологічними канонами, у межах яких роль О. в і. визначалася за її «поступовістю» чи «реакційністю» щодо теорії класової боротьби чи поточної ідеологічної кон'юнктури. За часів сталінського режиму суспільні практики особистості знівелювалися до відомої моделі «соціального гвинтика» тоталітарної системи. Натомість у західній соціогуманітаристиці після 1945 поширилися філософські течії (екзистенціалізм, персоналізм та ін.), зорієнтовані на всебічне розкриття культурного й духовного потенціалу особистості, зокрема стосовно переоцінки її соціальних практик, життєвого сценарію, врешті-решт навіть незначних ролей (т. зв. мікроролей) на історичних підмостках.
Середина XX століття, глобалістична доба
На зламі 1950—60-х рр. потужний вплив на західну історичну думку справив антропологічний поворот, який змусив гуманітаріїв, зокрема істориків, розглядати особистість у новітніх контекстах: конструювання відповідних інститутів і структур, середовища побутування й навіть свідомості, ментальності, ієрархії цінностей тощо. Нині в західній соціогуманітаристиці інтенсивно дискутуються питання, пов'язані з дискурсивними практиками, рольовими моделями, стилями життя особистості в постіндустріальну та глобалістичну добу, зокрема з постмодерністським поворотом. Щодо особистості в сучасній історії, то ситуація постмодерну зумовлює небачену досі синхронізацію історичного часу, принаймні його суб'єктивних темпоральних вимірів. Прикладом цього є одночасне співіснування в єдиному глобалістичному просторі особистості, включеної в різні часові ролі: суду шаріату та міжнародних космічних місій, джихаду й генетичних досліджень, кастового поділу і тотального космополітизму, пов'язаних із первісними ритуалами суспільних практик аборигенів та користування мережею Інтернет, тощо. В українській соціогуманітаристиці новітні візії та ревізії щодо місця й ролі особистості в минулому, сучасному та майбутті поширилися лише в пострадянську добу.
Джерела та література
- А. Пахарєв. «Героя» і «натовпу» теорії // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.139
- Ясь О. В Особистість в історії // Енциклопедія історії України. — К., 2010. — Т. 7: Мл–О. — С. 665—668. https://www.academia.edu/21840065
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Osobistist v istoriyi sukupnist uyavlen pro misce lyudini v plini istorichnogo chasu ta prostoru zokrema shodo yiyi kolektivnih grupovih i personalnih rolej suspilnih profesijnih rodinnih praktik realnih i mozhlivih zhittyevih scenariyiv pov yazanosti konkretnoyi osobistosti z vidomimi podiyami yavishami procesami faktami tosho Pervisne usvidomlennyaPervisne usvidomlennya miscya lyudini v minuvshini spiralosya majzhe viklyuchno na mifologichne pidgruntya zokrema osvyachuvalo j fiksuvalo ustaleni socialni praktiki bozhestvenne priznachennya faraoniv ta inshih praviteliv derzhav Starodavnogo Shodu poserednictvo mizh bogami j lyudmi kotre vidvodilosya kasti chi prosharku zherciv viznachennya sluzhbi volodaryam nalezhnoyu lishe chinovnikam i voyinam napr vidomi davnoyegipetski povchannya uchnyam pisariv v yakih obstoyuvalosya privilejovane stanovishe pisarya v togochasnomu suspilstvi a nevilnoyi praci rabam Pri comu lyudina vistupala lishe yak najmensha chastinka nepodilnogo socialnogo cilogo davnoshidnih suspilstv Utim navit mifologichna svidomist nadilyala nizku legendarnih chi napivlegendarnih personazhiv vinyatkovimi zdibnostyami j osoblivim priznachennyam Gilgamesh Prometej sho vikazuvalo pochatkove rozuminnya minlivosti lyudskih rolej na sceni istoriyi Doba antichnostiIstotnij zlam v istorichnij svidomosti stavsya v dobu antichnosti zokrema za chasiv Starodavnoyi Greciyi Nasichena j bagata prostorova istoriya ponad 600 derzhavnih utvoren u mezhah vidnosno nevelikogo prostoru j chasu vvazhayut sho tilki Aristotel iz grupoyu uchniv vivchiv lad 158 mi derzhav shvidkoplinnist politichnogo buttya vid monarhiyi do demokratiyi chi navpaki vid demokratiyi do oligarhiyi nadzvichajna intensivnist kulturnogo i duhovnogo zhittya sprichinilisya do formuvannya antichnogo tipu lyudini gromadyanina yakomu bulo vlastive rozmayittya socialnih rolej Otozh osobistist hoch i rozglyadalasya yak chastka antichnogo Kosmosu prote vzhe sprijmalasya yak samodiyalna istota Vidtak zumovlenist zvichnih scenariyiv buttya pomitno transformuvalasya pozayak dedali bilshe asociyuvalasya z personalnimi chesnotami j risami tiyeyi chi inshoyi osobistosti yiyi diyami ta vchinkami yaki zasudzhuvalisya chi navpaki ospivuvalisya viznavalisya vzircevimi gidnimi nasliduvannya v pismovij tradiciyi Napriklad iz diyannyami stratega Perikla chasto gusto ototozhnyuyut usyu dobu vishogo rozkvitu afinskoyi demokratiyi chasi Perikla vik Perikla Vodnochas zhittyevi scenariyi osobistosti pov yazuvalisya z pevnimi socio ta etnokulturnimi vimirami yaki vidobrazhali konflikti ellinskogo j varvarskogo svitiv politichnih i kulturnih tradicij suspilnih praktik tosho Primirom vidomij opis Gerodotom ubivstva skifami svogo carya Skila kotrij zapozichiv davnogrecki zvichayi j tim samim znevazhiv miscevu kulturu Mishanina kulturnih tradicij za dobi ellinizmu ta rimskoyi epohi pomitno zminila zvichni zhittyevi scenariyi osobistosti yaka inodi dosyagala vershin vladi z najnizhchih verstv Tak majbutnij rimskij imperator Gaj Avrelij Valerij Diokletian buv sinom vilnovidpushenika sebto raba yakomu podaruvali volyu Za dobi antichnosti sformuvalisya j pevni kanoni visvitlennya diyan viznachnih osobistostej yak pravilo imperatoriv cariv praviteliv Napriklad Plutarh svoyimi znamenitimi porivnyalnimi zhittyepisami ta Gaj Svetonij Trankvil praceyu pro zhittya cezariv vnesli do pismovoyi tradiciyi moralistichni rozumuvannya povchalni ekskursi estetichni zamalovki patetichni vklyuchennya anekdotichni podrobici tosho Vpliv hristiyanstvaNovu sistemu koordinat shodo osmislennya miscya ta roli O v i vvelo hristiyanstvo Vlasne hristiyanstvo rozdililo svit istoriyi na Bozhij ta lyudskij rivni sakralne svyate i budenne profanne zokrema transformuvalo samu istorichnu svidomist yaka stala teocentrichnoyu Zhittyevij shlyah osobistosti rozglyadavsya tlumachivsya j ocinyuvavsya iz sakralnih kanoniv Vidtak z yavivsya osoblivij vid cerkovnoyi literaturi agiografiya zhittyepisi kanonizovanih svitskih i duhovnih osib sho suprovodzhuvalisya hristiyanskimi povchannyami molitvami tosho Zokrema na terenah Kiyivskoyi Rusi shirilisya yak perekladni vizantijski ta pivdennoslov yanski agiografiyi Feodora Studita Stefana Surozkogo Ioanna Gotskogo ta in tak i miscevi zhitiya knyaziv Borisa i Gliba velikogo knyazya kiyivskogo Volodimira Svyatoslavicha velikoyi knyagini kiyivskoyi Olgi Feodosiya Pecherskogo ta in Zreshtoyu sutnist serednovichnoyi lyudini vbachali v tij chastci duhovnogo Bozhogo vognyu kotra dolaye mezhi tilesnoyi obolonki j osvyachuye yiyi Za dobi serednovichchya istotno zvuzilasya versialnist zhittyevih scenariyiv togochasnoyi osobistosti yaka znachnoyu miroyu zalezhala vid yiyi miscya v stanovij iyerarhiyi Na pershij plan visunulisya postati yevropejskih monarhiv najzamozhnishoyi aristokratiyi vishi verstvi duhovenstva diyannya yakih najpovnishe visvitlyuvalisya v litopisnij tradiciyi Natomist nizhchi stani naselennya posili stanovishe movchaznoyi bilshosti termin rosijskogo mediyevista A Gurevicha imena deyakih predstavnikiv yakoyi lishe epizodichno j vipadkovo potraplyali do annaliv hronografiv ta litopisiv Doba VidrodzhennyaNovij zlam istor svidomosti vidbuvsya v dobu Vidrodzhennya yaka viriznyalasya stanovlennyam individualnosti v kulturi j duhovnosti kotra pragne visloviti svoye Ya Zarazom poshirilisya reflektivni komponenti sociogumanitarnogo znannya zavdyaki yakim lyudina pragnula osyagnuti individualni diyi j kolektivni reakciyi na avansceni istoriyi zokrema yihnyu retrospektivnist vidminnist riznih istorichnih epoh F Bondo L Valla F Gvichchardini N Makiavelli ta in Bilshe togo priznachennya istoriyi poryad iz filosofiyeyu j ritorikoyu vbachali v tomu shob vihovuvati plekati osobistist Otozh osobistist postala yak duhovna j kulturna istota yaka logichno j racionalno mislit ta posidaye pevne stanovishe v suspilstvi sebto ye lyudinoyu socialnoyu Vodnochas vinikla grupova svidomist intelektualiv dobi Vidrodzhennya yaka spoluchala spilni kulturni duhovni ta mislennyevi komponenti svidomosti Vvazhayut sho same ponyattya osobistist z yavilosya v Zahidnij Yevropi ne ranishe 17 st yak vislid usvidomlennya socialnoyi j duhovnoyi prirodi lyudini tochnishe yiyi socialnih ta kulturnih praktik U Rosiyi cej termin uviv istorik M Karamzin Doba ProsvitnictvaU Prosvitnictva dobu istorichna lyudina sprijmalasya v konteksti prirodno pravovogo mislennya zokrema universalnogo Ratio ta naturalistichnogo Prava Vidtak viznachni postati minuvshini rozglyadalisya z perspektivi moralistichnih prikladiv abo pragmatichnih strategij povedinki pozayak istoriya mala buti svoyeridnoyu vchitelkoyu zhittya Tomu uvaga vidomih prosvitnickih misliteliv ta intelektualiv zoseredzhuvalasya na problemah zhittya okremoyi osobistosti chi na idealnih zavdannyah usogo lyudstva Natomist nepovtorni yavisha ta superechlivi postati minuvshini zdebilshogo zalishalisya poza mezhami racionalistichnogo istoriopisannya Prote piznoprosvitnicki ideyi pidvazhili vikovichni zasadi stanovogo ta iyerarhichnogo suspilstva Voni sprichinilisya do diskusij shodo konfliktu prirodnogo stanu iz civilizaciyeyu sebto pervisnoyi lyudini j togochasnoyi osobistosti poshirennya idealiv personalnoyi avtonomiyi suspilnogo seredovisha lyudskogo pobutuvannya narodopravstva demokratiyi ta in Zagalom prosvitnicka kritika bula skerovana suproti obskurantizmu neviglastva zaboboniv sholastichnih dogmativ z yakimi pov yazuvalisya moralni chesnoti lyudini primirom nadmirnogo asketizmu Natomist obstoyuvalasya dumka pro osobisti zaslugi yak kriterij chesti j dostoyinstva lyudini gromadyanina Vlasne Prosvitnictvo viplekalo ideal prosvitnickogo volodarya Pribichnikom takih poglyadiv buv vidomij ukrayinskij cerkovnij diyach Feofan Prokopovich Vreshti resht zavdyaki prosvitnickim ideyam serednovichnij Piddanij peretvorivsya na Gromadyanina Ta recepciya istorichnoyi Lyudini v chasi j prostori v mezhah prosvitnickogo svitobachennya hibuvala odnomanitnistyu j shematizmom predstavlennya napriklad takoyu bula jogo ideya kosmopolitizmu Vtim uzhe v mezhah piznoprosvitnickogo racionalizmu vizrivav skepticizm shodo uyavlen pro odnoridnist lyudskoyi prirodi yak chastini zagalnogo universumu yakij reprezentuvali preromantiki J G Gerder Zh Zh Russo ta in Pislyanapoleonivska dobaU pislyanapoleonivsku dobu yevropejskoyi istoriyi poshirivsya romantizm yakij produkuvav perenesennya prioritetiv iz samodostatnogo kultu Rozumu na svoyeridnist i mnozhinnist kulturno nacionalnih ukladiv zhittya z apologiyi nezminnosti pobutuvannya istorichnoyi lyudini na povsyudnij kolorit miscya i chasu vlastivij kozhnij eposi a vidpovidno j osobistosti Ta najgolovnishe u poli romantichnih sistem svitobachennya opinilasya istorichna lyudina z rozmayitimi ta unikalnimi proyavami nacionalnogo i socialnogo buttya samobutnimi individualnimi reakciyami yaka ostatochno zrujnuvala logichni j universalni shemi totalno pidvazhila prosvitnickij potyag do abstraktnih rozumuvan i uyavlen Vidtak v yevropejske istoriopisannya vvijshov novij tip osobistosti romantichnij geroj yakij chasto gusto mav pevne mesianske priznachennya vryatuvati narod vid inozemnih zagarbnikiv poboroti nespravedlivist znati zahistiti etnonacionalnu samobutnist tosho Prote yaksho v prosvitnickih viziyah cirkulyuvala dumka pro usvidomlenist dij osobistosti to v romantichnomu predstavlenni dosit chasto pobutuvala teza pro yiyi instinktivni hotinnya j pragnennya nav yazuvalasya dominaciya koloritu miscya j chasu Prikladom takogo pidhodu ye Istoriya gercogiv Burgundskih z domu Valua francuzkogo istorika Z yavilasya j nizka istorichnih koncepcij yaki tlumachili priznachennya O v i u vidpovidnomu dusi primirom vidoma viziya kultu geroyiv anglijskogo filosofa T Karlejlya Postali pitannya pro spivvidnesennya ritmu buttya chasu istorichnogo ne tilki z masovim kolektivnim geroyem narodom naciyeyu a i z zhittyam okremoyi osobistosti yiyi skladnimi svitovidchuvannyami j reakciyami V ukrayinskomu istoriopisanni romantichni viziyi minuvshini reprezentuvali M Kostomarov napr jogo monografiya Bogdan Hmelnickij P Kulish M Maksimovich ta in Vpliv pozitivizmuZasadnu transformaciyu uyavlen shodo roli O v i pov yazuyut iz hvileyu pershogo pozitivizmu O Konta ta G Spensera yaka visunula tezu pro nadzvichajnu viru v silu znannya j lyudskogo intelektu nachebto spromozhnogo osyagnuti vsi tayemnici prirodi ta suspilnogo rozvitku Vidtak zhittyevi scenariyi ta socialni praktiki osobistosti v pozitivistskomu svitobachenni pidporyadkovuvalisya logici zagalnih suspilnih zakoniv chi determinizmu Za pozitivistskimi strategiyami diyi zreshtoyu suspilni praktiki osobistosti mali buti zvedeni do vidpovidnih tendencij chinnikiv ta peredumov Primirom dosit poshirenoyu ye vidoma teza O Konta pro istoriyu bez imen hoch taka dumka bula ne duzhe populyarnoyu pomizh istorikami pozitivistami Pochatok XX stolittyaNaprikinci 19 na pochatku 20 st yevropejska sociogumanitaristika povernulasya do idealistichnih irracionalnih strategij poyasnennya istorichnogo buttya a za velikim rahunkom do intuyitivnogo sposobu mislennya Vidbulasya personifikaciya istorichnih osobistostej yaki vidteper reprezentuvali stihijni hotinnya instinkti kolektivnu volyu emocijni perezhivannya pevnih socialnih spilnot u neoromantichnih viziyah istoriyi sho nabuli neabiyakoyi populyarnosti v nederzhavnih chi skrivdzhenih nacij Yak priklad takogo rozuminnya roli osobistostej v istoriyi mozhna navesti doslidzhennya V Lipinskogo jogo kult zhertvennih geroyiv i velikoyi lyudini U 1 j tretini 20 st sociogumanitaristika potrapila v silovi polya neokantianskogo ta sociologichnogo povorotiv yaki suttyevo zminili palitru uyavlen pro osobistist ta yiyi rol na istorichnih terenah Protilezhni variaciyi takih uyavlen zazvichaj vtilyuvalisya v koncepciyah socialnogo atomizmu sebto potraktuvannya suspilstva yak sukupnosti osobistostej ta universalizmu kolektivizmu sho tlumachiv suspilstva yak spilnoti yaki nemozhlivo zvesti do okremih osobistostej Iz poshirennyam u 1920 h rr dogmativ vulgarizovanogo marksizmu t zv marksizmu leninizmu v ukrayinskomu istoriopisanni na obshirah USRR zapanuvali sociologizovani viziyi istoriyi yaki zvodili priznachennya O v i do konceptu masovoyi lyudini vklyuchenoyi do pevnogo procesu chi yavisha Vid 1930 h rr ci viziyi postupilisya visunutimi radyanskim rezhimom ideologichnimi kanonami u mezhah yakih rol O v i viznachalasya za yiyi postupovistyu chi reakcijnistyu shodo teoriyi klasovoyi borotbi chi potochnoyi ideologichnoyi kon yunkturi Za chasiv stalinskogo rezhimu suspilni praktiki osobistosti znivelyuvalisya do vidomoyi modeli socialnogo gvintika totalitarnoyi sistemi Natomist u zahidnij sociogumanitaristici pislya 1945 poshirilisya filosofski techiyi ekzistencializm personalizm ta in zoriyentovani na vsebichne rozkrittya kulturnogo j duhovnogo potencialu osobistosti zokrema stosovno pereocinki yiyi socialnih praktik zhittyevogo scenariyu vreshti resht navit neznachnih rolej t zv mikrorolej na istorichnih pidmostkah Seredina XX stolittya globalistichna dobaNa zlami 1950 60 h rr potuzhnij vpliv na zahidnu istorichnu dumku spraviv antropologichnij povorot yakij zmusiv gumanitariyiv zokrema istorikiv rozglyadati osobistist u novitnih kontekstah konstruyuvannya vidpovidnih institutiv i struktur seredovisha pobutuvannya j navit svidomosti mentalnosti iyerarhiyi cinnostej tosho Nini v zahidnij sociogumanitaristici intensivno diskutuyutsya pitannya pov yazani z diskursivnimi praktikami rolovimi modelyami stilyami zhittya osobistosti v postindustrialnu ta globalistichnu dobu zokrema z postmodernistskim povorotom Shodo osobistosti v suchasnij istoriyi to situaciya postmodernu zumovlyuye nebachenu dosi sinhronizaciyu istorichnogo chasu prinajmni jogo sub yektivnih temporalnih vimiriv Prikladom cogo ye odnochasne spivisnuvannya v yedinomu globalistichnomu prostori osobistosti vklyuchenoyi v rizni chasovi roli sudu shariatu ta mizhnarodnih kosmichnih misij dzhihadu j genetichnih doslidzhen kastovogo podilu i totalnogo kosmopolitizmu pov yazanih iz pervisnimi ritualami suspilnih praktik aborigeniv ta koristuvannya merezheyu Internet tosho V ukrayinskij sociogumanitaristici novitni viziyi ta reviziyi shodo miscya j roli osobistosti v minulomu suchasnomu ta majbutti poshirilisya lishe v postradyansku dobu Dzherela ta literaturaA Paharyev Geroya i natovpu teoriyi Politichna enciklopediya Redkol Yu Levenec golova Yu Shapoval zast golovi ta in K Parlamentske vidavnictvo 2011 s 139 ISBN 978 966 611 818 2 Yas O V Osobistist v istoriyi Enciklopediya istoriyi Ukrayini K 2010 T 7 Ml O S 665 668 https www academia edu 21840065