Мім міміст грец μιμος лат mimus наслідувач лицедій актор актор який послуговується мімікою а не голосом один з найвідомі

Мім (міміст; грец. μιμος, лат. mimus — «наслідувач»; «лицедій», «актор») — актор, який послуговується мімікою, а не голосом.

один з найвідоміших мімів світу — Марсель Марсо

Магія без слів — Пантоміма

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мім (значення).

В античних греків і римлян мімами називалися також будь-які сценічні вистави масового характеру на смак глядачів із нижніх прошарків — виступи акробатів, фокусників тощо, сценки зі співом і танцями, реально-побутовий сатиричний фарс. Актори в цьому низовому театрі також називалися мімами («наслідувачами»).

Мім як літературний жанр зародився серед широких народних мас у різних місцях Греції з народних вистав, де наслідували дійсність за допомогою жесту-танцю і слова. Розвиток міма йшов у двох напрямах: пантоміма і короткі драматичні сценки, часто з імпровізованим текстом. Літературну обробку мім дістав вперше на півдні Італії й у Сицилії; це були веселі сценки із жвавим діалогом, вихоплені з побуту дрібних ремісників, селян і близьких до них прошарків. Їхня літературна обробка свідчить про інтерес до цього масового жанру й освічених верхів (недарма такі видовища були прийняті при дворах сицилійських тиранів).

Найдревнішим автором мімів є Софрон із Сиракуз, продовжувачем був його син Ксенарх. Наближалися до мімів народні фарси Південної Італії (phlyakes). В інших областях Греції подібні видовища представляли актори, яких називали dejkelistai, phallophoroi або autokabdaloi. Це були по більшій частині імпровізовані сценки з повсякденного життя або пародії на трагедії у формі діалогу чи монологу.

Збереглося кілька імен авторів таких текстів, і навіть кілька фрагментів. Найкраще нам відомий , а лише на ім'я — Скір, Сопатр. Літературні міми, не призначені для постановки, писали Герод і Теокріт. Якщо в Герода відсутня соціальна загостреність мімів, то в інших мімографів цього періоду присутні пародії на патетику трагічного стилю, релігію, аж до осміяння життя монархів, за що наприклад мімограф Сотад наклав головою. Різновидом міма є також дорична комедія Великої Греції, яку представляє Епіхарм.

Широко розгорнувся цей жанр в елліністичну епоху Греції 4 ст. до н.е.-3 ст. до н. е. в Александрії. Його ставили на сцені поряд із трагедіями і комедіями, а іноді і замість них. Серед папірусних фрагментів збереглися майже цілком два анонімних міми ІІ ст. н. е. Один з них Харітіон є примітивною пародією на трагедію Евріпіда «Іфігенія в Тавриді», інший — Невірна дружина виявляє велику подібність з 5-м мімом Герода. Імовірно, це підсобні тексти режисера вистави або акторів; Харітіон містить також музичні позначки. Тільки за іменами ми знаємо таких авторів, як Фенікс з Колофона, Нікій з Ергісси, Метробій.

У Римі міми з'явилися на сцені з III ст. до н. е. під назвою fabula ricinata (від назви жіночого покривала — ricinium) і мали велике поширення, коли перемоги демократії загострили їх як знаряддя класової боротьби, зробивши театр місцем соціально-політичної сатири. У них виступали актори обох статей без масок. Авторами мімів серед інших минулого римський вершник , який користувався прихильністю Цезаря, сирійській раб Публій, Нукула. Герода наслідував Гней Матій.

Відображаючи побут дрібних ремісників, ці міми часто спрямовані проти панівних класів — великих землевласників та інших — іноді з різкою сатирою на офіційну релігію. Переважали найнепристойніші сюжети. Традиційним персонажем мімів був дурень, якого обсипають всякою лайкою; у текст часто уривався злободенний імпровізаційний елемент.

Мова мімів була народною, з усіма вульгаризмами і жаргоном міських таверн. Тематика походила з комедії й ателлани, образи були стереотипні (чужоземець, скнара). У виставах поряд з текстом велику роль відігравали танець і музика.

Нові особливості характеризують міми в епоху імператорів. Під егідою держави, що прагнула відвернути демократичні прошарки від політики, мім розширюється в складну виставу, так звану «мімічну іпотезу», котра ставилася у великих театрах і субсидіювалася урядом.

Ці «іпотези» були позбавлені колишньої соціальної загостреності мімів; це була написана прозою упереміж з віршами ультранатуралістична авантюрна драма з перетвореннями, різними чудесами, просочена грубою еротикою й іншими засобами для залучення невибагливого глядача. Тут виступали співаки, танцюристи, навіть дресировані тварини; актори (на відміну від «ателлан») грали без масок, акторки виступали часто зовсім оголені, викликаючи згодом нападки християнських письменників. Зрідка траплялися елементи політичної критики (як міми , спрямовані проти Марка Аврелія і ). З грецьких мімографів епохи Імперії ми знаємо тільки ім'я Філістона.

У Візантії мім (частіше у формі пантоміми) теж мав великий успіх, ба навіть в імператорів: мімічна акторка стала імператрицею. Оскільки вистави були переважно імпровізованими, і тексти уточнювалися лише на сцені, від мімів практично нічого не залишилося.

Див. також

Посилання

Мім // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 46.
Мім // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 327. — 634 с.
Mime blog

. sum.in.ua. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2021.

[1] . sum.in.ua. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2021.