У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Биков Леоні д Фе дорович Би ков 12 грудня 1928 19281212 11 квітня 1979

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Биков.

Леоні́д Фе́дорович Би́ков (12 грудня 1928(19281212) — 11 квітня 1979) — український радянськийактор, кінорежисер та сценарист, заслужений артист УРСР (1958), заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Биков Леонід Федорович

1960

Ім'я при народженні

Биков Леонід Федорович

Народився

12 грудня 1928 (95 років)
с. Знаменське (нині в складі смт Черкаське), Слов'янський район, Артемівська округа, Українська РСР, СРСР

Помер

11 квітня 1979 (50 років)
Вишгородський район, Київська область, Українська РСР, СРСР

Поховання

Національність

Громадянство

Діяльність

кінорежисер, актор

Alma mater

Харківська державна консерваторія (1951)

Роки діяльності

1951—1979

Дружина

Тамара Костянтинівна Кравченко

Діти

Олександр, Мар'яна

IMDb

nm0125904

Нагороди та премії

Медаль «За освоєння цілинних земель»

leonid-bykov.ru

Биков Леонід Федорович у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Данила Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953).

Всенародне визнання Бикову принесли кінофільми «В бій ідуть тільки «старики»» (1974) і «Ати-бати, йшли солдати…» (1977), за які він отримав Державну премію СРСР як режисер і актор (ролі капітана Титаренка і старшини Святкіна).

Всього зіграв у кіно більше 20 ролей, написав кілька сценаріїв.

Загинув у автокатастрофі.

Життєпис

Народився 12 грудня 1928 року у селі Знаменське (нині — в складі смт. Черкаське Краматорського району Донецької області України) Слов'янського району Артемівської округи Української РСР, на вулиці Свободи, 6, в родині робітників. Мав старшу сестру Луїзу.

1929 року батьки — механізатор Федір Іванович Биков (1898 року народження), який пригнав у село перший трактор, і Зінаїда Панкратівна Бикова (1907 року народження) з дітьми переїхали в Краматорськ, де жили у Жовтневому селищі, №130. Цього ж року Леонід пішов до першого класу школи № 6. Пізніше навчався у 11-й школі, до 1941 року. Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом із сім'єю був евакуйований до міста Барнаул. Після повернення до Краматорська вступив до , де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його. У 1945—1946 роках навчався у школі робочої молоді. Останній 10 клас закінчував у , яку закінчив у 1947 році. Беручи участь у самодіяльності, уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна.

Змалку мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. Вперше (1943 рік) — в Ойрот-Турі, куди в 1942 році було евакуйовано другу Ленінградську спецшколу військових льотчиків, але туди його не взяли (через дописані роки та маленький зріст). Вдруге (1945 рік) — у Кривому Розі в , але через місяць виключений за те, що додав собі зайвий рік.

В школу акторів у Києві його не прийняли, адже на той час (1946 рік) він ще не мав атестату про середню освіту, але наступного року Биков вступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році (курс Данила Антоновича).

Режисер Мар'ян Крушельницький помітив талант Бикова і особисто запросив його до Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка на роль кочегара Паллади в «Загибелі ескадри» Олександра Корнійчука. У 1951-1960 роках — актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади стала дебютною на театральній сцені. Потім (1952) була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують», Жанека у «Не називаючи прізвищ», Володі у «Людина шукає щастя». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Роки блукань», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» та інші).

Під час Декади українського мистецтва у Москві молодого українського актора помітили та запросили на проби на «Ленфільм». Свою першу роль у кіно зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» в фільмі «Переможці» (на екрани не вийшов), потім зіграв конюха Сашка у фільмі Кіностудії імені Довженка «Доля Марини». Наступну роль отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році отримав головну роль у фільмі «Максим Перепелиця». Також зіграв Богатирьова у фільмі (1958), Акішина у фільмі «Добровольці» (1958), танкіста у фільмі «Травневі зірки» (1959). У 1960-1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм». Знявся у кінофільмах «Альошкіна любов», «Коли разводять мости» (обидва — 1961), «На семи вітрах» (1962), поставив кінокомедію «Зайчик» (1965), в якій зіграв головну роль.

Із 1969 — актор і режисер Кіностудії імені Довженка. Автор сюжетів сатиричного кіножурналу «Фітіль» (буквально «Ґніт»).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створив сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування, в 1973 році, Биков зняв таки «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд радянських льотчиків Другої світової війни, і в першу чергу Віталій Попков. У 1976 році зняв ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73». Биков виступив як автор сценарію, режисер та виконавець головної ролі інопланетянина Глоуза та колгоспника Юхима. У березні 1979 року була відзнято дві частини фільму на кіноплівку і 5 квітня представлено на суд критиків. Картину мав чекати успіх. Однак після загибелі Бикова український режисер Леонід Осика, якому запропонували дозняти стрічку, відмовився завершувати фільм без Бикова.

Загибель

Могила Леонiда Бикова та його дружини Тамари Кравченко на Байковому цвинтарi
*2020*

Меморіальний знак у пам'ять про Бикова на трасі біля Димера
*2020*

11 квітня 1979 року трагічно загинув у автотрощі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ». Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом (у Страхоліссі), куди їздив порибалити. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і, з невідомих причин, Биков вирішив його обігнати, не переконавшись у безпеці маневру. Як тільки він став здійснювати обгін, побачив, що йому назустріч рухається вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, автомобіль розвернуло на слизькій трасі вліво на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова приблизно 20 метрів.

«Слідство велося дуже ретельно. Проводилися консультації з експертами, автогонщиками, експерименти на автодромі «Чайка». Виявилося, що молодий водій зустрічної вантажівки, який вже зібрався було у в'язницю, не винен. Биков був тверезий, але допустився помилки, напевно, через втому. І ніякого інфаркту у нього не було, інакше він відпустив би педаль гальма. Леонід Федорович до останнього намагався запобігти зіткненню.»

Оригінальний текст (рос.)

«Следствие велось очень тщательно. Проводились консультации с экспертами, автогонщиками, эксперименты на автодроме «Чайка». Оказалось, что молодой водитель встречного грузовика, который уже собрался было в тюрьму, не виновен. Быков был трезв, но допустил оплошность, наверное, из-за усталости. И никакого инфаркта у него не было, иначе он отпустил бы педаль тормоза. Леонид Фёдорович до последнего пытался предотвратить столкновение.»

Похований 13 квітня на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

На місці загибелі (траса Київ-Іванків, 400 метрів після виїзду з смт Димер у бік Іванкова) встановлено пам'ятний знак. Але свідки аварії стверджують, що зіткнення сталося ще далі від «офіційного» місця. За іншою версією — ДТП було зрежисовано спецслужбами СРСР.

За однією з помилкових версій, нібито під час зйомок картини «Прибулець», Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, наче передчуваючи швидку трагедію. Але в дійсності, «заповіт» написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званих почестей. Після цього «дерболизніть» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…"

Оригінальний текст (рос.)

«…Пусть кто-то один скажет слово «прощай», и всё. Не надо цирка, называемого почестями. После этого «дерболызните» кто сколько может. А потом пусть 2-я эскадрилья врежет «Смуглянку» от начала и до конца…»

На похороні, згідно із цим заповітом, друга ескадрилья заспівала «Смуглянку», і як згадував Микола Мащенко, «тисячі людей спочатку затамували подих, не могли збагнути, що діється, ніколи ж ніхто такого ще не бачив, а потім тисячі людей буквально розридалися. «Геніальні похорони», — хтось прошепотів у відчаї».

Фільмографія

Акторські роботи

Рік	Стрічка	Роль	Примітки
1952	Переможці	Пуговиця
1953	Доля Марини	Сашко	Дебют
1954	Приборкувачка тигрів	Петя Мокін
1955	Чужа рідня	Лев Захарович, вчитель
1955	Максим Перепелиця	Максим Перепелиця	Головна роль
1957		Микола Жуков, інженер	Головна роль
1958	Люба моя людина	Паша Богатирьов
1958	Добровольці	Олексій Акішин
1959		танкіст Олексій
	Сварка в Лукашах	Туз Віктор Терентійович
1960	Альошкіна любов	Альошка	Головна роль
1960	Обережно, бабусю!	Олексій Штиков
1962	На семи вітрах	Гаркуша
1962	Горизонт	Бригадир цілинного радгоспу
1963		Річард
1963		диригент симфонічного оркестру
1964	Зайчик	Лев Зайчик	Головна роль
1966	У місті С.	Візник
1968	Розвідники	Сашко Макаренко
1970		Командир продзагону
1971	(Де ви, лицарі?)	Вчений Кресовський Ігор Володимирович
1973	В бій ідуть лише «старі»	комеск Титаренко	Головна роль
1976	Ати-бати, йшли солдати	єфрейтор Віктор Святкін	Головна роль

Режисерські роботи

Рік	Стрічка	Примітки
1961	Як мотузочок не в'ється
1964	Зайчик	Головна роль
1971	(Де ви, лицарі?)	Головна роль
1973	В бій ідуть лише «старі»	Головна роль
1976	Ати-бати, йшли солдати	Головна роль

Сценарист

Рік	Стрічка	Примітки
1973	В бій ідуть лише «старі»	Головна роль
1978	Прибулець	За повістю Євгена Шатька «Прибулець-73»

Театральні роботи

Рік прем'єри	Вистава	Роль	Примітки
1951	Загибель ескадри	матрос Паллада
1951	Шельменко-денщик	старик	масовка
1952	Як гартувалась сталь	Павка Корчагін	Головна роль
	Отелло	Блазень
	Лимирівна	хлопець-балагур	роль без слів
	З коханням не жартують	Москатель
1953	Не називаючи прізвищ	хлопчик Ванька-Жанек
1954	Загублене життя	Селезньов
1954	Роки блукань	Павлик Тучков	Головна роль
1955	Персональна справа	Павлик
1955	Шляхи людські	Павлик
1956	Людина шукає щастя	Володя Кулішов	Головна роль
1956	Гамлет	перший актор
1957	Вулиця трьох солов'їв, 17	Пеппі
1957	Коли цвіте акація	Борис Прищепін
1958	Мій друг	Максим
	В шуканні радості	Олег Савін
	Тиха українська ніч	Тарас Кривошия
	Дорога через Сокольники	Альошка Вронський	Головна роль
1960	День народження	Терешко

Меморіальна дошка на честь Леоніда Федоровича Бикова, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Визнання і нагороди

Заслужений артист УРСР (1958)
Заслужений артист РРФСР (1965)
Народний артист Української РСР (1974)
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за акторську роботу» за 1974 рік
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік
Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1977)
Орден Жовтневої Революції (1978)
Нагрудний значок «Відмінник культурного шефства над Збройними Силами СРСР»

Вшанування пам'яті

На честь Бикова названий Бульвар Леоніда Бикова у місті Київ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Харків.
у місті Кривий Ріг.
у місті Дружківка.
у місті Покровськ.
у місті Краматорськ.
у місті Слов'янськ.
Вулиця Леоніда Бикова у місті Суми.
2001 року в Києві відкрили пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Бикова.
2013 року у Харкові в рамках артпроекту «Гордість Харкова» створили мурал, присвячений Бикову.
12 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 90 років з дня народження Бикова.
Астероїд 4682 Биков.

Сім'я

Леонід Биков із дружиною Тамарою Костянтинівною прожив до кінця життя і мав двох дітей — Олександра і Мар'яну. Син Олександр мріяв служити в десантних військах. Батько підтримав сина. Та незабаром Олександра Бикова прямо з військової частини відправили до психіатричної клініки із діагнозом шизофренія. Леонід Биков не повірив діагнозу та вимагав повторного проходження медкомісії сином.

Олександр довго не міг знайти роботи. Пізніше важко пережив смерть батька. Згодом одружився. Роботу так і не знайшов. У 1970-х роках неодноразово проводив акції протесту на Хрещатику. Остання протестна акція Олександра Бикова в Україні відбулась 27 березня 1989 р. Того ж року безуспішно намагався провести пікет на Красній площі. Довелося йти до готелю «Москва» з плакатом: «Комуністи, я не хочу з вами жити!». Його схопили і відвезли в слідчий ізолятор «Матроська Тишау. Через п'ять днів — відправили додому, в Київ. Намагався пішки перейти радянсько-фінський кордон. Біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон — той самий результат. Депортували. Повернувся до України, успішно перейшов кордон з Угорщиною. У 1991 році через Австрію виїхав до Канади, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він — будівельник. Діагноз «шизофренія» був визнаний хибним.

Журналістка Дарка Гірна на своєму ютуб каналі Обличчя Незалежності опублікувала власне розслідування «Зруйноване життя Леоніда Бикова», у подробицях розказавши, як Леонід та його сім'я постраждали від переслідувань.

Галерея

Середня школа № 6 міста Краматорська, в якій навчався Биков
Меморіальна дошка в Харкові на театрі ім. Тараса Шевченка
Пам'ятник біля Палацу культури ім. Леоніда Бикова, Краматорськ, вул. Шкільна
Мурал Леоніду Бикову у ролі "Маестро" з кінофільму "В бій ідуть одні «старики»". Харків, вул. Сумська, 26
Меморіальна дошка на будинку 8 по вул. Ованеса Туманяна в Києві, де в 1975-1979 роках жив Леонід Биков
Пам'ятник Леоніду Бикову в Харкові. Сад Шевченка

Джерела

БИКОВ Леонід Федорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 433.; scan page 171, Леонід Биков в УРЕ
Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності / За заг. ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. — Київ : Книги-XXI, 2007. — 464 с. — .
Роман Корогодський та ін. Леонід Биков. — М., 1978
Роман Корогодський. Леонід Биков. // В книзі: Брама світла. Шістдесятники. [упорядники М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко; автор вступної ст. М. Коцюбинська] — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2009. — 655 с.
Рудяченко О. Леонід Биков. Прибулець, що відбув// Укрінформ. — 2018. — 12 грудня.
Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.

Посилання

Сайт пам'яті Леоніда Бикова [ 18 грудня 2006 у Wayback Machine.](рос.)
Федір Раззаков, «Зіркові трагедії: загадки, долі і загибелі» [ 21 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
Сторінка пам'яті Леоніда Бикова у Facebook.
Обличчя Незалежності: як СРСР ламав талановитого режисера "в бій ідуть тільки старики" Леоніда Бикова

Примітки

БИКОВ Леонід Федорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 433.; scan page 171, Леонід Биков в УРЕ
Діячі науки і культури України, 2007, с. 35.
Рудяченко О. Леонід Биков. Прибулець, що відбув// Укрінформ. — 2018. — 12 грудня.
. 5 канал (uk-UK) . 18 березня 2020 23:00. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
. Убийство Леонида Быкова 9 мая 2022 российские каналы впервые не показали фильм В бой идут одни «старики» // Факти ICTV. Исторические Факты
. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 27 січня 2011.
. Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 27 січня 2011.
Яновська Л. Він не міг ударити людину// Урядовий кур'єр. — 2013. — 12 грудня.
Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)
. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .
Як СРСР ламав талановитого режисера. "В бій ідуть тільки «старики»" Леоніда Бикова. У випуску говорить український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог Григорій Гладій // Обличчя Незалежності. Блог журналістки Дарки Гірної, 29 липня 2022
останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні, Катя Соболева, from: Джой Тарталья (Вікторія Прокопович). “Комуністи, я не хочу з вами жити!” Непроста доля сина актора Леоніда Бикова [ 2022-01-20 у Wayback Machine.] – Любі Друзі, 1 лютого 2023

[1] БИКОВ Леонід Федорович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — С. 433.; scan page 171, Леонід Биков в УРЕ

[FOOTNOTEДіячі_науки_і_культури_України200735-2] Діячі науки і культури України, 2007, с. 35.

[Укрінформ-3] Рудяченко О. Леонід Биков. Прибулець, що відбув// Укрінформ. — 2018. — 12 грудня.

[5_канал-4] . 5 канал (uk-UK) . 18 березня 2020 23:00. Архів оригіналу за 23 травня 2020. Процитовано 10 травня 2020.

[5] . Убийство Леонида Быкова 9 мая 2022 российские каналы впервые не показали фильм В бой идут одни «старики» // Факти ICTV. Исторические Факты

[6] . Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 27 січня 2011.

[7] . Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 27 січня 2011.

[8] Яновська Л. Він не міг ударити людину// Урядовий кур'єр. — 2013. — 12 грудня.

[9] Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)

[10] . Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.

[11] . Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.

[12] Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — .

[girna-13] Як СРСР ламав талановитого режисера. "В бій ідуть тільки «старики»" Леоніда Бикова. У випуску говорить український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог Григорій Гладій // Обличчя Незалежності. Блог журналістки Дарки Гірної, 29 липня 2022

[14] останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні, Катя Соболева, from: Джой Тарталья (Вікторія Прокопович). “Комуністи, я не хочу з вами жити!” Непроста доля сина актора Леоніда Бикова [ 2022-01-20 у Wayback Machine.] – Любі Друзі, 1 лютого 2023