Кальченко Галина Никифорівна

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Кальченко.

Гали́на Никифо́рівна Ка́льченко (4 лютого 1926(1926-02-04), Борзна, Конотопська округа — 11 березня 1975(1975-03-11), Київ) — українська радянська скульпторка. Членкиня Київської організації Спілки радянських художників України з 1958 року (у 1968—1970 роках її голова).

Кальченко Галина Никифорівна
Народилася	4 лютого 1926(1926-02-04)^[1] Борзна, Конотопська округа, Українська СРР, СРСР
Померла	11 березня 1975(1975-03-11) (49 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	скульпторка
Alma mater	Київський державний художній інститут (1953)
Вчителі	Єлева Костянтин Миколайович, Лисенко Михайло Григорович і Муравін Лев Давидович
Членство	Спілка радянських художників України
Партія	ВКП(б)
Батько	Кальченко Никифор Тимофійович
У шлюбі з	Білаонов Павло Семенович
Діти	Кальченко Микита Павлович
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Надгробок

Життєпис

Народилася 4 лютого 1926 року в містечку Борзні (нині місто в Ніжинському районі Чернігівської області, Україна) в родині українського радянського партійного і державного діяча Никифора Кальченка. Брат — економіст .

Членкиня ВКП(б) з 1948 року. 1953 року закінчила Київський художній інститут, де її викладачами були, зокрема, Михайло Лисенко, Костянтин Єлева, Лев Муравін. У 1958 році там же закінчила аспірантуру.

У шлюбі з Павлом Білаоновим народила сина Микиту (також став скульптором). Жила в Києві, в будинку на Михайлівському провулку, № 9, квартира № 5.

Померла в Києві 11 березня 1975 року. Похована в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2). Могила і надгробний пам'ятник, роботи скульптора Анатолія Фуженка, є пам'яткою культурної спадщини України національного значення (охоронний № 260003/32-Н).

Творчість

Працювала в галузі станкової та монументальної скульптури. Авторка пам'ятників, паркових статуй, портретів, надгробків, меморіальних дощок, медалей.

Станкові твори

• Композиції
  • «Подруги» (1953, поліхлорвініл);
  • «Після допиту» (1957, бронза; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
  • «Тарас Шевченко» (1964, оргскло);

• портрети
  • двічі Героя Соціалістичної Праці Галини Буркацької (1960, мармур; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
  • Лесі Українці (1962; Музей Лесі Українки у Києві);
  • Ольги Кобилянської (1962; Музей Лесі Українки у Києві);
  • Ванди Василевської (1965; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
  • Георгія Майбороди (1966);
  • Миколи Леонтовича (1966);
  • Левка Ревуцького (1966);
  • Семена Гулака-Артемовського (1966);
  • Тетяни Яблонської (1967);
  • Івана Кавалерідзе (1967);
  • Тетяни Голембієвської (1968);
  • Григорія Косинки (1969);
  • Олесандра Ільченка (1970);
  • «Автопортрет» (1971);
  • Катерини Білокур (1973).

Монументальні твори

• Пам'ятник Ванді Василевській у Києві (1966);
• Пам'ятник Василю Порику в містечку Енен-Льєтарі у Франції (1967, граніт; у співавторстві з Валентином Знобою);
• Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому в селі Стеблеві Черкаської області (1968);
• Пам'ятник Миколі Леонтовичу в Тульчині (1970, граніт, архітектор Анатолій Ігнащенко);
• Пам'ятник Володимиру Леніну в Кам'янці-Подільському (1970, у співавторстві з Анатолієм Білостоцьким і Оксаною Супрун);
• Пам'ятник Кирилу Стеценку в селі Квітках Черкаської області (1970);
• Пам'ятник Семену Гулаку-Артемовському в Городищі (1971, граніт, архітектор Анатолій Ігнащенко);
• Пам'ятник Лесі Українці в Ялті (1971);
• Пам'ятник Марії Заньковецькій у Києві в Маріїнському парку (1973);
• Пам'ятник Лесі Українці у Києві (1973);
• Пам'ятник Івану Котляревському в Києві (1975);
• Пам'ятник Лесі Українці в Саскатуні в Канаді (1976);
• Меморіальний комплекс «Пагорб Слави» в Черкасах (1977, у співавторстві).

Пам'ятник Ванді Василевській	Пам'ятник Василю Порику	Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому	Пам'ятник Миколі Леонтовичу	Пам'ятник Семену Гулаку-Артемовському

Брала участь у республіканських та зарубіжних виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1957 року. Персональна посмертна виставка відбулася у Києві у 1976 році.

Деякі роботи скульпторки зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Державному музеї театрального, музичного та кіно-мистецтва України, Музеї Лесі Українки у Києві, Дніпровському, Запорізькому, Луганському, Одеському, Сумському, Харківському художніх музеях, Державному музеї мистецтв Республіки Казахстан імені Абилхана Кастеєва в Алмати, Музеї Лесі Українки в селі Колодяжному Волинської області, Шевченківському національному заповіднику в Каневі.

У мистецтві

Скульпторка послугувала прообразом київської скульптури «Батьківщина-Мати» Василя Бородая.

Відзнаки

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1964 року;
• Народний художник УРСР з 1967 року;
• Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського за 1970 рік;
• Срібна (1970);
• Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка за 1974 рік (разом з архітектором Анатолієм Ігнащенком за пам'ятник Лесі Українці в Києві);
• Орден Трудового Червоного Прапора;
• Орден «Знак Пошани».

Примітки

1. The Fine Art Archive — 2003.
   d:Track:Q10855166
2. . Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 29 травня 2022.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року №  928-2009-п «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
4. Чернігівщина у вогні: Календар 2003 / Чернігівське земляцтво; Автор-упорядник І. М. Корбач. — Київ: Український центр духовної культури, 2002. — 768 с.: іл.
5. . Архів оригіналу за 4 березня 2022. Процитовано 29 травня 2022.

Література

• Кальченко Галина Никифорівна // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966—1968.;
• Верба І. І. Галина Кальченко. — К., 1969;
• Кальченко Галина Никифорівна: альбом репродукцій. — К., 1969;
• Кальченко Галина Никифорівна // Українські радянські художники : довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 185—186.;
• Кальченко Галина Никифорівна // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 96.;
• Кальченко Галина Никифорівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Кальченко Галина Никифорівна // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976., сторінка 272;
• Народний художник Української РСР Галина Кальченко: каталог. — К., 1976.
• Авраменко А. Этюд о скульпторе // Радуга. — 1977. — № 3 (рос.);
• Яценко В. Немеркнучий талант // Образотворче мистецтво. — 1977. — № 6.
• Кальченко Галина Никифорівна // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 285. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
• Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 190. — .;
• Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 107, 268. — .;
• Бондарчук П. М. Кальченко Галина Никифорівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 45. — .;
• Видатний майстер скульптурного портрета. До 90-річчя від дня народження Г. Кальченко (1926—1975) // Дати і події, [ 30 квітня 2016 у Wayback Machine.] 2016, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 41—44;
• Лисенко Л. О. Кальченко Галина Никифорівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — .