Вінченцо Джеміто італ Vincenzo Gemito 16 липня 1852 1 березня 1929 італійський дизайнер і скульптор прихильник реалізму

Вінченцо Джеміто (італ. Vincenzo Gemito; 16 липня 1852 — 1 березня 1929) — італійський дизайнер і скульптор, прихильник реалізму в мистецтві.

Вінченцо Джеміто
Vincenzo Gemito


Автопортрет, 1887 р., малюнок-начерк

Народження	16 липня 1852(1852-07-16) Неаполь, Італія
Смерть	1 березня 1929(1929-03-01) (76 років)
	Неаполь
Національність	італієць
Країна	Італія
Жанр	скульптура
Навчання	^d
Діяльність	скульптор, художник, pastellist, рисувальник
Напрямок	реалізм
Роки творчості	1868^[1] — 1929^[1]
Вчитель	^d
Відомі учні	^d
Член	^d
Твори	^d^[2]
Роботи в колекції	Музей Ґетті, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, ^d, Музей Прадо і Музей Каподімонте



Вінченцо Джеміто у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

В Італії важко здивувати бідністю. Але бідність в Неаполі увійшла у прислів'я і була страшною реальністю для тисяч мешканців міста.

Вінченцо народився в бідній родині дроворуба. На другий день по народженні дитини бідна мати віднесла хлопчика на поріг шпиталю для покинутих немовлят Аннунціата (шпиталь Благовіщення в Неаполі). Підлітку пощастило, в 10 років його всиновила неаполітанська родина, котра щойно поховала власну дитину. Ще в шпиталі для покинутих немовлят Аннунціата йому дали прізвище Джеміто. Хлопчик потрапив в родину ремісника і його готували до долі ремісника.

Освіта і самоосвіта

Згодом хлопця влаштували до майстерні скульптора Еммануеле Каджано, де відкрились художні здібності підлітка. Підліток демонстрував таку майстерність, що його влаштували в Неаполітанську академію красних мистецтв в 12-річному віці. В академії Вінченцо Геміто заприятелював із майбутнім художником Антоніо Манчіні (1852—1930), дружні стосунки з яким зберігав роками. Дещо пізніше почав навчатися в Академії Доменіко Маджоре вечорами. У віці 16 років виліпив фігуру підлітка за грою, котра принесла юнакові перше визнання. Король Віктор Еммануїл I придбав скульптуру для постійного експонування в музеї Каподімонте.

Практично на цьому його освіта закінчилася, бо нікому було її сплатити за бідняка. Почалися роки самоосвіти.

Трирічний паризький період

1877 року він прибув у Париж, де виставляв власні твори в різних галереях і салонах. У Парижі заприятелював із французьким художником Мейсоньє, представником стилю академізм. Брав участь у Всесвітній виставці 1878 року. Отримав визнання, коли виставив в паризькому Салоні скульптуру «Хлопчик-рибалка», над удосконаленням якої довго працював. У Парижі розпочав працювати модним портретистом-скульптором. Після смерті покровителя Мейсоньє 1780 року повернувся в Неаполь.

Шлюб, бідність і психічна хвороба

По поверненню в Італію деякий час мешкав на острові Капрі, де пошлюбився із Анною Кутоло.

1883 року він зробив рішучій крок до самостійності і зміцнення власного фінансового стану. Він започаткував створення власної ливарної майстерні, аби працювати в техніці втраченого воску, поширеної з доби італійського відродження.

Ще 1887 року він отримав замову на скульптуру «Імператор Карл V», котру виконав із мармуру і виставлену в Королівському палаці в Неаполі. Мармур не був улюбленим матеріалом скульптора (що працював в теракоті і в бронзі), тому він вважав, що скульптура вийшла гірше за його можливості.

Виявилися ознаки психічних розладів. Вінченцо усамітнився і довгий час працював лише як малювальник. Частку років провів під наглядом в психіатричній лікарні.

Пізні твори

Полегшення психічного стану 1909 року надало можливість повернутися до майстерності скульптора. Він малював і звернувся до ліплення. Незважаючи на вік і хворобу мав тверду руку. У малюнках збереглися як його бачення скульптора, так і майстерність виконання. Колекціонери особливо поціновують твори його пізньої пори, визнаючи Вінченцо Геміто психічно нестабільним, але геніально обдарованим.

Галерея графічних творів

«Хлопчик на узбережжі», 1909 рік, малюнок.

«Голова Богородиці »
«Відпочинок»
«Хлопчик-рибалка», штудія
«Олександр Македонський верхи на коні Буцифалі», 1904 р.
Анна Геміто, 1909 р.
«Хлопчик-водонос», дизайнерська фігура для фонтану, 1925 р.

Галерея скульптур

«Художник Мейсоньє».
«Художник Маріано Фортуні»
«Хлопчик-рибалка»
«Брати продають Йосипа в рабство», (рельєф)
«Водонос»
Голівка Медузи Горгони. 1911 р.

Вибрані твори

малюнки
дизайн ювелірних виробів
монумент на честь художника Мейсоньє
монумент на честь короля Карла V
портрет жінки (погруддя)
портрет Джузеппе Верді (погруддя)
портрет Доменіко Мореллі (погруддя)
портрет художника Маріано Фортуні (погруддя)
автопортрет
«Підліток з рибкою»
«Брати продають Йосипа в рабство», (рельєф)

Див. також

Примітки

RKDartists
d:Track:Q17299517
http://www.treccani.it/enciclopedia/vincenzo-gemito_(Dizionario-Biografico)/

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вінченцо Геміто

Salvatore Di Giacomo, Vincenzo Gemito, Minozzi, Napoli 1905. (Ristampa, a cura di Michele Buonuomo: Il Mattino, Napoli 1988).
Alfredo Acito], Gemito, Milano, 1938.
Alberto Savinio, Seconda vita di Gemito, in Narrate, uomini, la vostra storia, Milano, Bompiani, 1942. (Ristampato Milano, Adelphi, 1984).

Посилання

Elena Lissoni, Vincenzo Gemito [ 6 січня 2014 у Wayback Machine.], catalogo online Artgate [ 16 травня 2016 у Wayback Machine.] della Fondazione Cariplo, 2010, CC-BY-SA.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36570165"_data-entity-id="Q17299517">[https://rkd.nl/explore/artists/251551_RKDartists]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q17299517]]</div>-1] RKDartists
d:Track:Q17299517

[[http://www.treccani.it/enciclopedia/vincenzo-gemito_(Dizionario-Biografico)/_http://www.treccani.it/enciclopedia/vincenzo-gemito_(Dizionario-Biografico)/]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttp://www.treccani.it/enciclopedia/vincenzo-gemito_(Dizionario-Biografico)/

[1]

[2]