Література урду урду اردو ادب література яка отримала розвиток на території Індії і Пакистану мовою урду Встановлення лі

Література урду (урду اردو ادب‎) — література, яка отримала розвиток на території Індії і Пакистану мовою урду.

Встановлення літератури урду. Деканський період

Відомості про перші пам'ятки літератури урду, що розвивалася під впливом перської класики, відносяться до 11-12 століть. Основоположник поетичної традиції — Амір Хосров Дехлеві (1253—1325). У 15-17 століттях література розвивалася в основному в мусульманських князівствах Декану (Біджапур, Голконда, ) мовою (південний хіндустані) як релігійно-містична (суфійська і бхакті) і світська поезія. Віротерпимість правителів князівств сприяла широкому використанню у літературі урду мусульманської й індуської тематики. У Деканський період у літературі урду були представлені всі основні поетичні форми, запозичені з перської поезії — месневі, газель, , , касида.

Мухаммад Кулі Кутб-шах (1568? -1611) — автор першого дивана (збірки віршів, які розташовані в алфавітному порядку рим) на урду та творів, що відображають реальне життя Декану. (1580—1627) створив музично-поетичну збірку «Дев'ять мелодій». Месневі писали Нусрат (помер 1674; «Квітник любові»), Гаввасі («Сейф-вул-Мулук і Баді-вул-Джамал»), Ібн-е Нішат (кінець 17 — початок 18 ст .; «Квітник»), Ваджахі (1625 — не пізніше 1672; «Кутб і Муштарі»), що створив також один з перших у літературі урду прозових творів (алегорична повість «Все почуття»). Найвище досягнення деканської поезії — творчість (близько 1668—1744). З втратою деканськими князівствами незалежності центр літератури урду перемістився на північ (Делі, Лакхнау, тощо). Видатні поети 18 століття — (початок 18 ст.), Мазмун (помер 1747), Шах Мубарак Абру (помер 1750), Арзу (1689—1756), Хатім (1699—1791) тощо.

Кінець 18 століття

Наприкінці 18 століття утвердилася прозаїчна традиція. З'явилися народні книги — дастани — казково-фантастичного характеру, в основному переробки санскритських і перських творів. З утворенням коледжів Форт-Вільям (Калькутта, 1800) і Делійського (1827) переклади-переробки з східних і західних мов стають регулярними. У 40-ві роки зародилася просвітницька публіцистика ( тощо). Гуманістичний зміст характерний для поезії Мір Такі Міра (1724—1810), Назіра Акбарабаді (1740—1830), Мірзи Асадулли Галіба (1797—1869); вірші Галіба повні очікування соціальних змін. Багато поетів слідом за (1721-85) писали в руслі містичної суфійської поезії, в якій позначився занепад традиційного мусульманського суспільства. У Лакхнау склалася школа вишукано-формальної еротичної поезії (Рангін, 1755—1834; Джан Сахіб та ін.). Удосконалюється віршована техніка, вводяться нові розміри (мухаммас). Досяг розквіту жанр марсії: Мір Аніс (1802—1874), (1803-75); у релігійно-історичних сюжетах їхніх творів відбилася індійська дійсність.

19 століття

Остання третина 19 століття в історії літератури урду є етапом розвиненого просвітництва. На перший план висунувся роман — морально-дидактичний (Назір Ахмад, 1836—1912), авантюрно-пригодницький (Р. Саршар, 1846 або 1847—1903), історичний (Абдул Халім Шарар, 1860—1926) і соціальний (Мірза Русва, 1858—1931). Просвітницькими ідеями пронизана патріотична поезія (1829—1910), Халі (1837—1914) і Мухаммада Шіблі Нуманія (1857—1914), а також їхні літературно-критичні роботи.

20 століття

Найбільший поет початку 20 ст. — Мухаммад Ікбал (1877—1938). У його віршах філософськи осмислюється основні проблеми буття. У літературі урду 20-30-х років посилилося соціальне звучання; в романах і розповідях Премчанда (1880—1936) утвердився метод критичного реалізму. У 1936 була створена , до якої увійшли активні учасники антиколоніальної боротьби. Серед них — революційний романтик Джош Маліхабаді (р. 1898), письменники (1905-73), (р. 1913), (р. 1914), Раджиндер Сінх Беді (р. 1915). Поети Фаїз Ахмад Фаїз (р. 1911), (1908-69), (р. 1913), Ахмад Надім Касмі (р. 1916) реформують традиційний вірш, наповнюють його новим соціальним змістом. Формується політична критика: (1912-72), , (р. 1919) тощо. У 30-ті роки зародився і формалістичний напрямок в поезії — (1910-49), (р. 1910) тощо.

Після досягнення Індією незалежності і її розділу (1947) література урду розвивається в Індії і Пакистані на основі загальних традицій. У той же час формуються і специфічні риси, викликані особливостями історичного розвитку цих країн.

У числі сучасних індійських прозаїків, що пишуть на урду, — Кришан Чандар, Веди, І. Чугтай, Аббас, Р. С. Захір, Куррат уль-Айн Хайдар, ; серед поетів — , Джафа, майстри газелі , . У Пакистані найбільшими прозаїками-реалістами є (1912-55), Касмі, Гулам Аббас, , , , , . Крім поетів старшого покоління — Фаїза, Джоша Маліхабаді, Касмі, Фаріг Бухарі, Котив Шифа, значних успіхів досягли поети, які вступили в літературу в 50-60-ті роки — Ахмад Фараз, , , .

Відсутність професійного театру стримує розвиток драматургії. Однак п'єси , , , Мухаммада Хасана ставляться на аматорських сценах. Популярні одноактні драми і радіоп'єси.

Активно розвивається літературна критика на урду, що досліджує питання теорії й історії літератури урду. Сучасний літературний процес висвітлюється в журналі «Кітаб» (Лакхнау), «Шаїр» (Мумбаї), «Асрі адаб» (Делі), «Афкар» і «Пакистані адаб» (Карачі), «Санг-о-крейда» (Пешавар), «Фунун» і «Нукум» (Лахор) тощо.

Література

Эхтишам Хусейн С., История литературы урду, пер. с хинди, М., 1961;
Зограф Г. А., Хиндустанина рубеже XVIII и XIX вв., М., 1961;
Глебов Н. В., Национальные и демократические мотивы в классической поэзии урду, в кн.: Поэзия народов Индии, М., 1962;
Глебов Н. В., Сухочёв А. С., Литература урду, М., 1967;
Сухочёв А. С., От дастана к роману, М., 1971;
Алигарх тарикхе адабе урду, Алигарх, 1962;
Sadiq М., A history of Urdu literature, L. — Karachi — Lahore — Dacca, 1964.