Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Кархародон Час існування 11 63 дотепер PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N Охоронний статус Уразливий МСОП 3 1 Біологічна класифі

Акула велика біла

Акула велика біла
Кархародон
Час існування: 11.63–дотепер
image
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Акули (Selachimorpha)
Ряд: Ламноподібні (Lamniformes)
Родина: Оселедцеві акули (Lamnidae)
Рід: Кархародон (Carcharodon)
Smith, 1838
Вид: Акула біла
Біноміальна назва
Carcharodon carcharias
(Linnaeus, 1758)
image
Ареал великої білої акули
Посилання
image Вікісховище: Carcharodon carcharias
image Віківиди: Carcharodon carcharias
image EOL: 213726
image ITIS: 159903
image МСОП: 3855
image NCBI: 13397
Fossilworks: 83174

Кархародон, Аку́ла бі́ла, також велика біла акула (Carcharodon carcharias) — вид хрящових риб єдина сучасна з роду білих акул родини оселедцевих акул. Відомий також 1 викопний вид — Carcharodon hubbelli. Зустрічається в поверхневих прибережних і відкритих водах всіх океанів Землі (крім Північного Льодовитого). Біла акула є однією з найбільших хижих риб на Землі. У середньому вони виростають до 4,6 м завдовжки, хоча були зареєстровані зразки більше 6 м і вагою до 1900 кг. Статева зрілість у самиць настає у віці 12-14 років, а у самців — 9-10 років. Тривалість життя оцінюється приблизно в 27 років Раціон в основному складається з морських ссавців. Крім того, вона полює на різноманітних риб і морських птахів. Це найнебезпечніший для людини вид акул, саме їй приписують більшість нападів на людей.

Знаходиться на межі зникнення — на Землі їх близько 3500 особин.

У бестселері Пітера Бенчлі і поставленому за його мотивами блокбастері Стівена Спілберга «Щелепи» біла акула зображена у вигляді зухвалого людожера; проте насправді люди не є найкращою здобиччю цього виду.

Систематика і походження

Першу наукову назву, Squalus carcharias, білій акулі дав Карл Лінней у 1758. Після цього виду присвоювалися й інші назви. Сер Ендрю Сміт у 1833 році присвоїв родову назву Carcharodon, яке походить від слів грец. καρχαρίας — «акула» і ὀδούς — «зуб». Остаточна сучасна наукова назва (Carcharodon carcharias) склалося в 1873, коли вид був переведений з роду Squalus в рід Carcharodon.

Біла акула належить до родини оселедцевих акул, яке включає три сучасних роди — Carcharodon, Isurus і Lamna. Carcharodon carcharias — єдиний, що дожив до наших днів, вид роду Carcharodon (за викопними рештками описано ще кілька видів). Більшість цих решток є окремими зубами, які відносяться до кінця міоцену — початку пліоцену, тобто мають вік понад 5 млн років, а найдавніші — 15 млн років.

Оскільки основним джерелом вивчення викопних акул є їх скам'янілі зуби, встановлення шляхів еволюції білої акули пов'язано з деякими труднощами. За версією, що одержала найбільше визнання на сьогоднішній день, предком білої акули був  — вимерлий вид акули-мако (іноді його відносять до роду ). Практично єдина відмінність зубів білої акули від зубів даного виду — наявність зазубрин по краях. Популярна в минулому версія про близьку спорідненість білої акули і знаменитого мегалодона тепер має мало прихильників. Відповідно до сучасної точки зору вони належать до різних родин, а їх останній спільний предок жив ще в мезозої.

У 2012 році дослідники з Флоридського Університету опублікували опис щелеп і зубів викопної акули Carcharodon hubbelli. Цей вид розглядається як перехідна форма між акулами-мако і сучасною білою акулою. Ці викопні рештки були виявлені ще в 1988 році в формації Піско в Перу, їх вік оцінюється приблизно в 6,5 млн років.

Еволюційні зв'язки білої акули та інших сучасних і вимерлих видів оселедцевих акул залишаються багато в чому незрозумілими. Предком цієї групи, ймовірно, була , що жила приблизно 65-55 млн років тому і мала невеликі вузькі зуби з гладкими краями і двома бічними зубчиками. У цій родині спостерігалася тенденція до збільшення зубів в ході еволюції, а також до їх зазубрюванню і зростанню їх відносної ширини, що знаменує перехід від хапальної функції зубів до ріжучої і рвучої. У результаті в ході еволюції з'явилися характерні зуби сучасної білої акули.

Розповсюдження і місця проживання

Ареал

Білі акули мешкають у відкритому океані і прибережних водах континентального і острівного шельфів з температурою 12-24 °C, зазвичай ближче до поверхні води, населяючи райони прибережжя помірного клімату. Деякі великі особини з'являються і в тропічних водах, крім того, вони регулярно здійснюють тривалі трансокеанічні подорожі. Цей вид зустрічається і на пристойній глибині — зафіксовано випадок вилову білої акули на 1280 метрах донними знаряддями вилову разом з Hexanchus griseus. Спостереження показують, що принаймні великі особини переносять досить широкий спектр температур навколишнього середовища — від холодних морів і океанського дна до узбережжя тропіків. Водночас особини менших розмірів (менше 3 м) частіше зустрічаються в помірних широтах.

Райони проживання

Основні центри скупчення білої акули — це прибережні води американського штату Каліфорнія та мексиканського півострова Каліфорнія, Австралії і Нової Зеландії, Південно-Африканської Республіки та, колись, Середземне море. Одна з найчисельніших популяцій білих акул мешкає навколо , ПАР, саме там проводилися практично всі дослідження цього виду.

Її можна зустріти в районі Східного узбережжя США, біля берегів Куби, Багамських Островів, Аргентини, Бразилії; у Східній Атлантиці — від Франції до ПАР; в Індійському океані біла акула з'являється в Червоному морі, біля берегів Сейшел, а також у острова Реюньйон і у водах Маврикія; в Тихому океані — від Далекого Сходу до Нової Зеландії і західного узбережжя Америки.

Білі акули, як правило, патрулюють невеликі архіпелаги, населені ластоногими (тюленями, морськими левами і моржами), рифи, мілини і кам'янисті миси, оточені вузьким континентальним або острівним шельфом. Вони цілеспрямовано рухаються у поверхні або у дна.

Міграції

Довгий час вважалося, що хоча самці білих акул здатні іноді переміщатися між різними популяціями, самки воліють залишатися у рідного узбережжя все життя. Проте дослідження показали, що білі акули здійснюють не тільки регулярні переміщення уздовж берегів, але і трансокеанічні переходи, повертаючись до одних і тих же місць. Причому мігрують як самки, так і самці.

Відповідно до проведених досліджень білі акули, які населяють прибережні води Каліфорнії, мігрують між Нижньої Каліфорнією і Гаваями (ця область отримала назву ), проводячи там не менше 100 днів, перш ніж повернутися в Нижню Каліфорнію. На зворотному шляху вони повільно пливуть і опускаються на глибину близько 900 м. Після повернення акули здійснюють короткі занурення на глибину близько 300 м тривалістю до 10 хвилин. Одна особина, позначена біля берегів ПАР, здійснила подорож до південного узбережжя Австралії і повернулася назад через рік. У схожому дослідженні біла акула здійснила подорож від берегів ПАР до північного узбережжя Австралії і повернулася назад через 9 місяців, пройшовши в цілому 20 000 км. Ці спостереження дають можливість припустити перетин між різними популяціями білих акул, які раніше вважалися ізольованими. Проте, причини, з яких акули здійснюють міграції, на сьогоднішній день залишаються невідомими. Можливо, така поведінка пов'язана з сезонною появою здобичі або розмноженням.

Анатомія і зовнішній вигляд

У білої акули велика голова конічної форми. Верхня і нижня лопаті хвостового плавця мають однакову ширину (як і у більшості оселедцевих акул). Черево забарвлене в білий колір, спина і боки сірі (іноді з коричневим або синім відтінком). Таке забарвлення ускладнює виявлення акули. Якщо дивитися зверху, темна тінь розчиняється в товщі моря, при погляді знизу силует акули малопомітний на тлі світлого неба, а при погляді збоку тулуб позірно розпадається на темну і світлу частину. У білих акул є три ряди зубів. Краї зубів зазубрені, і коли акула кусає і трясе головою з боку в бік, зуби як пила ріжуть і відривають шматки плоті.

У білих акул щільне сигароподібне тіло і 5 пар довгих зябрових щілин. Рот зігнутий у вигляді широкої дуги. Перший спинний плавець має форму трикутника, його основа починається позаду основи грудних плавців. Грудні плавці великі, довгі, серпоподібної форми. Другий спинний і анальний плавці крихітні, анальний плавець розташований перед другим спинним плавцем. На хвостовому стеблі є кілі. Біля верхнього краю хвостового плавця є вентральна виїмка.

Розміри

Розмір типової дорослої особини білої акули — 3,7-4,9 метрів. Самки, як правило, більші за самців. Найбільша зареєстрована вага (1878 кг) мала самка довжиною 5,4 м, спіймана в вересні 1986 року біля берегів . Максимальний розмір білої акули є гаряче обговорюваною темою. Річард Елліс і Джон Е. МакКоскер, визнані наукові експерти з акул, присвятили цьому питанню цілий розділ у своїй книзі «Велика біла акула» (1991), в якій вони проаналізували різні повідомлення про максимальні розміри акул.

Елліс і МакКоскер визначили розмір найбільшого екземпляра, довжина якого була достовірно виміряна, в 6,4 метра. Він був спійманий в кубинських водах в 1945. Проте і в цьому випадку є експерти, які стверджують, що акула насправді була на кілька футів коротше. Непідтверджена вага цієї кубинської акули склала 3324 кг.

Згідно з іншим дослідженням 2001 року, в травні 1987 року біля острова Кенгуру, Австралія, була спіймана біла акула довжиною понад 7 м, проте вона не була точно виміряна, збереглися лише фотографії голови, відрубаної по другу пару зябрових щілин, і грудних плавців. Рибак, який спіймав акулу, виміряв довжину голови до першої зябрової щілини, вона склала 153 см, що відповідає загальній довжині тіла близько 645 см. Ще один великий екземпляр був спійманий в 1982 році біля берегів Дакара, Сенегал. На жаль, ні виміряти, ні сфотографувати акулу не вдалося, проте, за словами іхтіолога і фахівця з акул Дж. Морено, який був свідком, її довжина перевищувала 8 метрів. Щелепи були продані за 1000 доларів.

Адаптації

Подібно іншим акулам, білі акули володіють органами відчуттів, які називаються ампули Лоренцині. Вони дозволяють їм вловлювати електромагнітне поле, створюване тваринами. При кожному русі живий організм генерує електричне поле . Навіть серцебиття створює слабкий електричний імпульс, який акула, перебуваючи досить близько, може засікти. У більшості риб подібна, але менш розвинена здатність забезпечується бічною лінією. Спостереження за самкою білої акули довжиною 2,3 м і вагою 136 кг, що знаходилася в неволі протягом 72 годин в 1980 році в акваріумі Стейнхарта (Сан-Франциско), показали, що вона була здатна вловити різницю електричного потенціалу між двома вікнами акваріума всього в 125 мікровольт. Така висока чутливість створює труднощі при утриманні цих акул в неволі, оскільки в обмеженому просторі вона дезорієнтує, і вони починають битися об стінки басейну. Проте ця чутливість дозволяє їм успішно виживати в дикій природі. Наприклад, ластоногі, які є улюбленою здобиччю білих акул, часто населяють порівняно молоді з геологічної точки зору скелясті острови. Багато з цих островів виникли в результаті тектонічної активності, і в їх околицях часто спостерігаються аномалії магнітного поля. За цими аномаліями білі акули можуть орієнтуватися в пошуках здобичі (подібно молотоголовим акулам, які вночі виявляють місця скупчення здобичі у морі Кортеса).

Для того щоб успішно полювати на таку швидку і рухому здобич, як морські леви, білі акули здатні підтримувати підвищену в порівнянні з навколишнім середовищем температуру тіла. Для цього служить (з латини перекладається як «чудесна мережа»). Це щільний комплекс, що складається з вен, артерій і капілярів, що пролягають з боків тулуба. Він дозволяє утримувати тепло, підігріваючи холодну артеріальну кров за рахунок венозної крові, розігрітої роботою м'язів. Таким чином акула підтримує вищу температуру деяких частин тіла, зокрема, шлунка. Різниця з температурою навколишньої води може складати до 14 °C, тоді як серце і зябра залишаються холодними. Здатність білої акули підвищувати температуру тіла, ймовірно, є прикладом і ендотермічної пойкілотермії, оскільки температура непостійна і регулюється внутрішньо.

Сила укусу

У 2007 році Університет Нового Південного Уельсу, Сідней, провів дослідження акулячого черепа методом комп'ютерної томографії, на підставі якого була створена модель, що дозволяє оцінити силу і динаміку укусу. У 2008 році був проведений експеримент, який дозволив оцінити міць акулячих щелеп. Було виявлено, що сила укусу білої акули довжиною 2,5 м і масою 240 кг може досягати 3131 Н, тоді як у акули довжиною 6,4 м і масою 3324 кг вона становить 18216 Н.

Її відносний коефіцієнт сили укусу становить 164, тоді як у тасманійського диявола він дорівнює 181, а у нільського крокодила — 440. Втім, враховуючи гостроту зубів, акулам немає потреби кусати в повну міць.

Спосіб життя

Поведінка і соціальна структура білих акул ще недостатньо вивчені. У водах ПАР спостерігається ієрархічне домінування за статтю, розміром і резидентністю: самки домінують над самцями, великі акули — над дрібними, резидентні — над новачками. Під час полювання білі акули зазвичай поділяються і вирішують конфлікти за допомогою ритуалів і демонстративної поведінки. Вони рідко вступають в бійку один з одним, хоча на тілі окремих особин знаходили сліди зубів одноплемінників. Ймовірно, коли одна акула підпливає до іншої занадто близько, та може завдати їй попереджувальний укус, крім того, білі акули можуть демонструвати свою домінантність за допомогою укусів.

Білі акули — одні з небагатьох акул, які регулярно піднімають голову над поверхнею води, щоб озирнутися в пошуках здобичі. Така поведінка характерна також для мальгаської нічної акули. Існує версія, що акули таким способом краще вловлюють запахи, оскільки в повітрі вони поширюються швидше, ніж у воді. Білі акули дуже цікаві, демонструють кмітливість і вдаються до спілкування, якщо того вимагає ситуація. До берегів Сил-Айленд, ПАР, вони щороку припливають і спливають стабільними групами, до складу яких входять від 2 до 6 особин. Невідомо, чи існують між членами груп родинні зв'язки, але по відношенню один до одного вони поводяться досить мирно. Ймовірно, соціальна структура подібних груп найбільш порівнянна з вовчою зграєю; кожен член зграї має встановлений статус, в групі є альфа-лідер. При зустрічі члени різних груп акул визначають соціальний ранг, не вдаючись до насильства.

Білі акули стоять на вершині харчової піраміди. У них практично немає ворогів у природі. Для невеликих білих акул можуть становити небезпеку більші одноплемінники і косатки. У 1997 році на Фараллонових островах група спостерігачів за китами стала свідком полювання косатки на велику білу акулу, яку вона в підсумку вбила.

На білих акулах паразитують веслоногі раки і .

Живлення

Білі акули полюють в основному в денний час. Вони харчуються рибою, наприклад, тунцями, скатами та іншими акулами, китовими (дельфіни, кити, морські свині), ластоногими (тюлені, морські котики, морські леви), морськими черепахами, морськими видрами і птахами. Не оминають стороною і туші мертвих китів. Був зареєстрований випадок, коли білі акули об'їдали тушу мертвого кита разом з тигровими акулами. Крім того, відомо, що білі акули проковтують предмети, які вони не в змозі переварити. Молоді акули харчуються в основному дрібною рибою. Особини довжиною понад 4 м полюють в основному на морських ссавців. Білі акули полюбляють калорійний харч з високим вмістом жиру. Експерт з акул Пітер Клімлі використовував на своєму човні механізм з котушковим вудилищем, до якого прикріпив туші тюленя, свині та вівці, і методом троллінгу протягнув їх у воді біля Фараллонових островів. Акули атакували всі три приманки, але не стали їсти тушу вівці.

Біля берегів Сил-Айленда білі акули полюють в основному вранці, протягом 2 годин після підйому сонця, коли видимість ще погана. В цей час їх атаки завершуються успішно в 55 % випадків, тоді як пізнім ранком ефективність падає до 40 %, і після цього полювання припиняється.

Білі акули недарма заслужили славу лютого хижака, хоча вони зовсім не є нерозбірливими механічними пожирачами. Полювання, як правило, ділиться на п'ять етапів — виявлення, ідентифікація, наближення, напад і споживання. Шаблони поведінки акул в ході виявлення та ідентифікації жертв були досліджені з використанням приманок. Результати цих експериментів показали, що, коли у білих акул є вибір між квадратним і веретеноподібним об'єктом, що нагадує за формою тюленя, вони вибирали приманку, що виглядала для них природніше. За відсутності вибору вони досліджували будь-яку запропоновану приманку. Деякі вчені вважають, що силуети дайверів і серферів при погляді знизу нагадують ластоногих, що і є причиною більшості нападів білих акул на людей. Тим не менш, той факт, що білі акули атакують неживі об'єкти різних форм, кольорів і розмірів, абсолютно не схожі на морських ссавців, спростовує відому гіпотезу «помилкової ідентифікації». Дослідники припускають, що білі акули часто кусають незнайомі об'єкти, щоб визначити їх їстівність.

На підставі підводних спостережень вчені описали деякі типи підходу акул до жертви. Більшість акул рухалося трохи нижче поверхні води. Підійшовши приблизно на 1 м до наміченої жертви, вони здійснювали напад, відхиливши голову назад і висунувшись з води. Іноді вони здійснюють ривок, частково вистрибнувши з води. У рідкісних випадках білі акули атакують, перевернувшись догори черевом.

Мисливська тактика залежить від виду здобичі. У Сил-Айленду білі акули на великій швидкості нападають на капських морських котиків знизу, хапаючи їх поперек тулуба. Напад відбувається так стрімко, що акули можуть повністю вистрибнути з води. У науковому співтоваристві визнано, що максимальна швидкість в ході такої атаки досягає 40 км/год. З більшою точністю вона поки не встановлена. У разі невдалої атаки акули можуть повторно переслідувати жертву. Напад, як правило, відбувається, коли жертва знаходиться біля поверхні води.

Біля берегів Каліфорнії білі акули позбавляють руху північних морських слонів, сильно кусаючи їх за задню частину тіла, яка у них є основним рушієм, а потім чекають, поки здобич стече кров'ю і помре. Акули застосовують цю тактику особливо під час полювання на дорослих самців, які можуть бути рівними або навіть перевершувати за розміром самого мисливця і є небезпечним супротивником. Атака, як правило, відбувається під водою. Звичайних тюленів білі акули хапають на поверхні води і тягнуть вниз, поки ті не припиняють боротьбу. Каліфорнійських морських левів білі акули хапають посередині тулуба, тягнуть вниз і поїдають.

На дельфінів і морських свиней білі акули нападають знизу, ззаду або зверху, щоб ті не могли засікти їх за допомогою ехолокації. Акули полюють на , , дельфінів, афалін, і білокрилих морських свиней. Близькі зустрічі дельфінів і великих акул часто закінчуються відходом дельфінів геть. Проте в окремих випадках група дельфінів в цілях самозахисту може переслідувати акулу-одинака.

Білі акули полюють на невеликих китоподібних. У серпні 1989 року в центральній Каліфорнії на берег викинувся молодий карликовий кашалот довжиною 1,6 м. На хвостовому стеблі у нього був слід від укусу білої акули. Крім того, білі акули нападають на китів родини дзьоборилових.

Незважаючи на те, що білі акули рідко вступають в сутичку один з одним, цьому виду не чужий канібалізм. Великі особини можуть вести себе агресивно, особливо по відношенню до дрібних. Як повідомляють, біля берегів , Австралія, білу акулу довжиною 3 метри було майже перекушено навпіл 6-метровою.

Розмноження

Можливість спостерігати як виношує потомство біла акула — надзвичайно рідкісне явище. Це може бути обумовлено територіальним відокремленням таких самок від місць звичайних скупчень білих акул, а також, можливо, дуже низькою фертильністю і відносно невеликою їх кількістю в один період часу.

До 1991 року про розмноження білих акул майже нічого не було відомо. Кілька звітів про упіймання вагітних самок і виявлення ембріонів були значною мірою сумнівними, недостатньо деталізовані чи надходили з других рук. Починаючи з 1991 року у водах Нової Зеландії, Японії та Австралії були спіймані і досліджені вченими кілька вагітних самок з ембріонами. Ці спіймані за щасливим збігом обставин екземпляри допомогли істотно розширити знання про розмноження білих акул, хоча до цих пір існують великі прогалини.

Ембріони білої акули харчуються яйцями, що продукуються яєчниками матері (оофагія). У ембріонів на проміжній стадії розвитку (довжина 100—110 см) сильно розтягнутий живіт, який наповнений жовтком, в той час як у ембріонів на пізній стадії розвитку (135—151 см) шлунки або порожні, або містять невелику кількість жовтка. Подібну модель розвитку можна спостерігати у , у яких ембріон споживає найбільшу кількість яєць в середині вагітності. Після цього вироблення яєць припиняється, ембріони отримують поживні речовини, переварюючи жовток, накопичений у них в шлунках, і зберігають енергію у вигляді ліпідів в збільшеній печінці. Поїдання ембріонами один одного () у білої акули, на відміну від деяких інших ламноподібних, не виявлено. У звичайної піщаної акули (Carcharias taurus), для якої це характерно, в кожному яйцеводі виживає тільки один ембріон, тому при народженні у посліді не більше двох ембріонів. У білих акул максимальний розмір посліду становить не менше 10 акуленят, що робить ембріофагію малоймовірною. Ембріони білої акули не мають зв'язку з організмом матері, таким чином, цей вид розмножується бесплацентарним яйцеживонародженням з оофагією.

У виводку білих акул міститься від 2 до 10 ембріонів, є непідтверджені повідомлення про 14 ембріонів. Середній розмір виводку, ймовірно, 5-10 новонароджених. Довжину при народженні можна оцінити за розмірами найбільшого зі знайдених ембріонів і найменшою довжиною молодої акули, знайденої живою. Найбільший ембріон мав довжину 151 см, а довжина не менше 20 знайдених ембріонів лежала в інтервалі 135—151 см. Найменшими точно виміряними живими білими акулами були три особини довжиною 122 см, спіймані біля узбережжя Північної Америки. Було також спіймано значну кількість білих акул завдовжки від 125 до 140 см. На підставі цих даних довжина при народженні оцінюється в діапазоні 120—150 см.

Вагітні самки, що виношували ембріони довжиною понад 127 см, попадаються з середини зими до літа. Це дає підставу припустити, що пологи відбуваються навесні або влітку. Більшість новонароджених білих акул довжиною менше 155 см також були спіймані в весняно-літній період. Проте, в той же час ловили вагітних самок, які виношують ембріони на ранній стадії розвитку. Є кілька можливих пояснень цих спостережень:

  • дані про довжину ембріона та/або дату упіймання були помилковими;
  • репродуктивний цикл не має сезонного характеру, тому в один і той же час року зустрічаються самки, що виношують ембріони на різних стадіях розвитку, або
  • тривалість вагітності більше, ніж один рік, в результаті чого дві (або більше) когорти ембріонів присутні в популяції в будь-який момент часу.

Друге і третє пояснення здаються більш імовірними, ніж перше.

Ембріони та вагітні або народженні білі акули були зареєстровані біля берегів Нової Зеландії, Австралії, Тайваню, Японії і в Середземному морі . Новонароджені білі акули зустрічаються біля берегів Нової Зеландії, Австралії, Японії, Південної Африки, північно-східній частині Тихого океану, північно-західній частині Атлантичного океану і в Середземному морі. Таким чином, пологи, ймовірно, відбуваються по всьому світу в різних, в основному помірних, водах.

Самки стають статевозрілими при довжині 4-5 м у віці 12-14 років, а самці при довжині 3,5-4,1 у віці 9-10 років. На основі кривої зростання акул тривалість життя оцінюється в 27 років, вважається, що в цьому віці біла акула може досягти довжини 7,6 м.

Парування білих акул досі спостерігалося тільки один раз, навесні. Інші непрямі ознаки можуть бути використані для визначення часу останнього спаровування, в тому числі витікання сперми або сперматофорів з птеригоподій, опухлі сифонні мішки, роздратовані птеригоподіїв і сліди укусів на самках. Подібні ознаки у білих акул частіше спостерігаються у весняно-літній період. Оскільки, імовірно, пологи також припадають на цей час, спарювання може відбуватися незабаром після пологів, і самки можуть виношувати наступний послід без відпочинку між вагітностями. Проте, ця теорія, як і раніше не доведена.

У віруваннях

На островах Самоа вважалася посланицею головного божества Мосо. Щоб зберегти від злодіїв хлібні дерева та кокосові пальми мешканці Самоа вирізали з дерева фігурки акули та вішали їх на гілки. Вважалося, що той, хто крав з пальм і дерев, загрожувала неминуча загибель від білої акули при виході у море.

На честь цієї акули мешканці деяких з Соломонових островів споруджували вівтарі, де приносили людські жертви, яких скидали у море. Деякі роди вважали себе нащадками білої акули.

Див. також

Посилання

  • Кархардон, біла акула (Carcharodon carcharias) [ 26 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
  • .

Примітки

  1. Rigby, C.L., Barreto, R., Carlson, J., Fernando, D., Fordham, S., Francis, M.P., Herman, K., Jabado, R.W., Liu, K.M., Lowe, C.G, Marshall, A., Pacoureau, N., Romanov, E., Sherley, R.B. & Winker, H. (2019). White Shark (Carcharodon carcharias): інформація на сайті МСОП (версія 2021-3) (англ.) 30.04.2022
  2. Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 182.
  3. Решетников Ю. С., Котляр А. Н., Расс Т. С., Шатуновский М. И. Пятиязычный словарь названий животных. Рыбы. Латинский, русский, английский, немецкий, французский. / под общей редакцией акад. В. Е. Соколова. — М.: Рус. яз., 1989. — С. 23. — 12 500 экз. — .
  4. Compagno, Leonard J.V. 1. Hexanchiformes to Lamniformes // FAO species catalogue. — Rome : Food and Agricultural Organization of the United Nations, 1984. — Vol. 4. Sharks of the World: An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date. — P. 238–241. — . з джерела 16 грудня 2016
  5. Great White Shark. National Geographic. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  6. . Архів оригіналу за 3 листопада 2013. Процитовано 27 липня 2014.
  7. Compagno, Leonard J.V. Volume 2. Bullhead, mackerel and carpet sharks (Heterodontiformes, Lamniformes and Orectolobiformes) // FAO species catalogue. Sharks of the World: An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date. — Rome : Food and Agricultural Organization of the United Nations, 2002. — P. 98–107. — .
  8. Martins, C. & Knickle, C. White shark. Biological profile. Florida Museum of Natural History. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  9. «ISAF Statistics on Attacking Species of SharkISAF Statistics on Attacking Species of Shark. Florida Museum of Natural History. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  10. Daley, Audrey. Shark. — Hodder & Stroughton, 1994. — .
  11. . Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 27 липня 2014.
  12. Hile, Jennifer. «Great White Shark Attacks: Defanging the Myths». Marine Biology. (January 23, 2004). National Geographic. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  13. Linnaeus C. 1758 (1 Jan.) Systema Naturae, Ed. X. (Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata.) Holmiae. Aqua, Journal of Ichthyology and Aquatic Biology v. 1: i-ii + 1-824
  14. Hart, J.L., 1973. Pacific fishes of Canada. Bull. Fish. Res. Board Can. 180:740 p.
  15. Gottfried M. D., Fordyce R. E. An associated specimen of Carcharodon angustidens (Chondrichthyes, Lamnidae) from the Late Oligocene of New Zealand, with comments on Carcharodon interrelationships» // Journal of Vertebrate Paleontology. — 2001. — Т. 21, № 4. — С. 730—739. — DOI:10.1671/0272-4634(2001)021[0730:AASOCA]2.0.CO;2.
  16. Jim Bourdon (2009). Carcharodon. The Life and Times of Long Dead Sharks (англ.). Архів оригіналу за 5 червня 2012. Процитовано 12 травня 2012.
  17. Danielle Torrent (14 листопада 2012.). New ancient shark species gives insight into origin of great white. Univercity of Florida. Архів оригіналу за 21 березня 2013. Процитовано 19 березня 2013.
  18. R. Aidan Martin. Fossil History of the White Shark (англ.). ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 10 жовтня 2011.
  19. Ramón Bonfil, Michael Meÿer, Michael C. Scholl, Ryan Johnson, Shannon O'Brien, Herman Oosthuizen, Stephan Swanson, Deon Kotze, Michael Paterson. Transoceanic Migration, Spatial Dynamics, and Population Linkages of White Sharks // Science. — 2005. — Vol. 310, no. 5745. — P. 100—103. — DOI:10.1126/science.1114898.
  20. «South Africa — Australia — South Africa». White Shark Trust. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  21. Thomas, Pete. «The Great White Way». «Los Angeles Times». Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  22. «Great White Sharks, Carcharodon carcharias». MarineBio.org. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  23. R. Aidan Martin. Brief Overview of the Great White Shark (Carcharodon carcharias). ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 8 лютого 2013.
  24. Tricas, T. C.; McCosker, J. E. Predatory behaviour of the white shark (Carcharodon carcharias), with notes on its biology // Proceedings of the California Academy of Sciences. — 1984. — Т. 43, № 14. — С. 221–238.
  25. S. Wroe, D. R. Huber, M. Lowry, C. McHenry, K. Moreno, P. Clausen, T. L. Ferrara, E. Cunningham, M. N. Dean and A. P. Summers. Three-dimensional computer analysis of white shark jaw mechanics: how hard can a great white bite? // Journal of Zoology. — 2008. — Vol. 276, no. 4. — P. 336-342. — DOI:10.1111/j.1469-7998.2008.00494.x.
  26. A. De Maddalena, M.Zuffa, L.Lipej, A.Celona. An analysis of the photographic evidences of the largest great white sharks, Carcharodon carcharias (Linnaeus, 1758), captured in the Mediterranean Sea with considerations about the maximum size of the species (PDF). Annales. Ser. hist. nat. . 11 . 2001 . 2 (25). Sharkman's World Organisations. Архів (PDF) оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  27. «The physiology of the ampullae of Lorenzini in sharks». Biology Dept., Davidson College. Biology @ Davidson. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  28. R. Aidan Martin. Electroreception. ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 19 січня 2013.
  29. Goldman K. J. Regulation of body temperature in the white shark, Carcharodon carcharias // Journal of Comparative Physiology; B Biochemical Systemic and Environmental Physiology : journal. — 1997. — Т. 167, № 6. — С. 423–429. — DOI:10.1007/s003600050092.
  30. Martin, R. Aidan. Body Temperature of the Great white and Other Lamnoid Sharks. Архів оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  31. Medina, Samantha (27 July 2007). «Measuring the great white's bite». Cosmos Magazine. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 16 січня 2013.
  32. Shark Bite Replace Shark Attack. News24by7. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 13 березня 2013.
  33. Peter Cole. How powerful is a great white shark's jaw?. Focus Magazine. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 13 березня 2013.
  34. R. Aidan Martin and Anne Martin. Sociable Killers // Natural History Magazine, Inc. — 2006.
  35. The Whale That Ate Jaws Killer Whale vs. Jaws. National Geographic. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  36. Johnson, R. L.; A. Venter, M. N. Bester, and W. H. Oosthuizen. Seabird predation by white shark Carcharodon carcharias and Cape fur seal Arctocephalus pusillus pusillus at Dyer Island // South African Journal of Wildlife Research. — 2006. — Vol. 36, no. 1. — P. 23—32. з джерела 7 квітня 2012. Процитовано 2013-01-16.
  37. Dudley, Sheldon F. J., Michael D. Anderson-Reade, Greg S. Thompson, and Paul B. McMullen. Concurrent scavenging off a whale carcass by great white sharks, Carcharodon carcharias, and tiger sharks, Galeocerdo cuvier // Fishery Bulletin. — 2000. — Vol. 98, no. 3. — P. 646—649.
  38. Estrada, J. A.; Aaron N. Rice, Lisa J. Natanson, and Gregory B. Skomal. Use of isotopic analysis of vertebrae in reconstructing ontogenetic feeding ecology in white sharks // Ecology (USA). — 2006. — Vol. 87, no. 4. — P. 829—834. — DOI:10.1890/0012-9658(2006)87[829:UOIAOV]2.0.CO;2. — PMID 16676526 .
  39. «Catch as Catch Can». ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 17 січня 2013.
  40. Martin, Rick. «Predatory Behavior of Pacific Coast White Sharks». Shark Research Committee. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 17 січня 2013.
  41. «How Fast Can a Shark Swim?». ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  42. "White Shark Predatory Behavior at Seal Island". ReefQuest Centre for Shark Research. Архів оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  43. Heithaus M. Predator–prey and competitive interactions between sharks (order Selachii) and dolphins (suborder Odontoceti): a review // Journal of Zoology. — 2001. — Vol. 253, no. 1. — P. 53—68. — DOI:10.1017/S0952836901000061. з джерела 15 січня 2016. Процитовано 2014-07-28.
  44. Klimley, Peter; Ainley, David. Great White Sharks: The Biology of Carcharodon carcharias. — Academic Press, 1996. — P. 91—108. — .
  45. Long D. L. Apparent Predation by a White Shark Carcharodon carcharias on a Pygmy Sperm Whale Kogia breviceps // Fishery Bulletin. — 1991. — Vol. 89, no. 3. — P. 538—540.
  46. «Monster shark bites great white in half». The Daily Telegraph (Australia). 27 October 2009. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 17 січня 2013.
  47. Malcolm P. Francis. Reproductive Strategy of White Sharks, Carcharodon carcharias. National Institute of Water and Atmospheric Research. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  48. Francis, M. P. 1996. Observations on a pregnant white shark with a review of reproductive biology. In: pp. 157—172, A. P. Klimley and D. G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of Carcharodon carcharias. Academic Press, San Diego.
  49. Gilmore R. G. Reproductive biology of lamnoid sharks // Environmental Biology of Fishes. — 1993. — Vol. 38, no. 1—3. — P. 95—114. — DOI:10.1007/BF00842907.
  50. Klimley, A. P. 1985. The areal distribution and autoecology of the white shark, Carcharodon carcharias, off the west coast of North America. Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9: 15-40.
  51. Pratt, H. L. 1996. Reproduction in the male white shark. In: pp. 131—138, A. P. Klimley and D. G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of Carcharodon carcharias. Academic Press, San Diego.
  52. Fergusson, I. K. 1996. Distribution and autecology of the white shark in the eastern North Atlantic Ocean and the Mediterranean Sea. In: pp. 321—345, A.P. Klimley and D.G. Ainley (eds), Great White Sharks. The Biology of Carcharodon carcharias. Academic Press, San Diego.
  53. Cailliet, G. M., Natanson, L. J., Welden, B. A., and Ebert, D. A. 1985. Preliminary studies on the age and growth of the white shark, Carcharodon carcharias, using vertebral bands. Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9: 49B60.


Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Karharodon Chas isnuvannya 11 63 doteper PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N Ohoronnij status Urazlivij MSOP 3 1 Biologichna klasifikaciya Domen Yaderni Eukaryota Carstvo Tvarini Animalia Tip Hordovi Chordata Pidtip Cherepni Craniata Nadklas Shelepni Gnathostomata Klas Hryashovi ribi Chondrichthyes Pidklas Plastinozyabrovi Elasmobranchii Nadryad Akuli Selachimorpha Ryad Lamnopodibni Lamniformes Rodina Oseledcevi akuli Lamnidae Rid Karharodon Carcharodon Smith 1838 Vid Akula bila Binomialna nazva Carcharodon carcharias Linnaeus 1758 Areal velikoyi biloyi akuli Posilannya Vikishovishe Carcharodon carcharias Vikividi Carcharodon carcharias EOL 213726 ITIS 159903 MSOP 3855 NCBI 13397 Fossilworks 83174 Karharodon Aku la bi la takozh velika bila akula Carcharodon carcharias vid hryashovih rib yedina suchasna z rodu bilih akul rodini oseledcevih akul Vidomij takozh 1 vikopnij vid Carcharodon hubbelli Zustrichayetsya v poverhnevih priberezhnih i vidkritih vodah vsih okeaniv Zemli krim Pivnichnogo Lodovitogo Bila akula ye odniyeyu z najbilshih hizhih rib na Zemli U serednomu voni virostayut do 4 6 m zavdovzhki hocha buli zareyestrovani zrazki bilshe 6 m i vagoyu do 1900 kg Stateva zrilist u samic nastaye u vici 12 14 rokiv a u samciv 9 10 rokiv Trivalist zhittya ocinyuyetsya priblizno v 27 rokiv Racion v osnovnomu skladayetsya z morskih ssavciv Krim togo vona polyuye na riznomanitnih rib i morskih ptahiv Ce najnebezpechnishij dlya lyudini vid akul same yij pripisuyut bilshist napadiv na lyudej Znahoditsya na mezhi zniknennya na Zemli yih blizko 3500 osobin U bestseleri Pitera Benchli i postavlenomu za jogo motivami blokbasteri Stivena Spilberga Shelepi bila akula zobrazhena u viglyadi zuhvalogo lyudozhera prote naspravdi lyudi ne ye najkrashoyu zdobichchyu cogo vidu Sistematika i pohodzhennyaPershu naukovu nazvu Squalus carcharias bilij akuli dav Karl Linnej u 1758 Pislya cogo vidu prisvoyuvalisya j inshi nazvi Ser Endryu Smit u 1833 roci prisvoyiv rodovu nazvu Carcharodon yake pohodit vid sliv grec karxarias akula i ὀdoys zub Ostatochna suchasna naukova nazva Carcharodon carcharias sklalosya v 1873 koli vid buv perevedenij z rodu Squalus v rid Carcharodon Bila akula nalezhit do rodini oseledcevih akul yake vklyuchaye tri suchasnih rodi Carcharodon Isurus i Lamna Carcharodon carcharias yedinij sho dozhiv do nashih dniv vid rodu Carcharodon za vikopnimi reshtkami opisano she kilka vidiv Bilshist cih reshtok ye okremimi zubami yaki vidnosyatsya do kincya miocenu pochatku pliocenu tobto mayut vik ponad 5 mln rokiv a najdavnishi 15 mln rokiv Oskilki osnovnim dzherelom vivchennya vikopnih akul ye yih skam yanili zubi vstanovlennya shlyahiv evolyuciyi biloyi akuli pov yazano z deyakimi trudnoshami Za versiyeyu sho oderzhala najbilshe viznannya na sogodnishnij den predkom biloyi akuli buv vimerlij vid akuli mako inodi jogo vidnosyat do rodu Praktichno yedina vidminnist zubiv biloyi akuli vid zubiv danogo vidu nayavnist zazubrin po krayah Populyarna v minulomu versiya pro blizku sporidnenist biloyi akuli i znamenitogo megalodona teper maye malo prihilnikiv Vidpovidno do suchasnoyi tochki zoru voni nalezhat do riznih rodin a yih ostannij spilnij predok zhiv she v mezozoyi U 2012 roci doslidniki z Floridskogo Universitetu opublikuvali opis shelep i zubiv vikopnoyi akuli Carcharodon hubbelli Cej vid rozglyadayetsya yak perehidna forma mizh akulami mako i suchasnoyu biloyu akuloyu Ci vikopni reshtki buli viyavleni she v 1988 roci v formaciyi Pisko v Peru yih vik ocinyuyetsya priblizno v 6 5 mln rokiv Evolyucijni zv yazki biloyi akuli ta inshih suchasnih i vimerlih vidiv oseledcevih akul zalishayutsya bagato v chomu nezrozumilimi Predkom ciyeyi grupi jmovirno bula sho zhila priblizno 65 55 mln rokiv tomu i mala neveliki vuzki zubi z gladkimi krayami i dvoma bichnimi zubchikami U cij rodini sposterigalasya tendenciya do zbilshennya zubiv v hodi evolyuciyi a takozh do yih zazubryuvannyu i zrostannyu yih vidnosnoyi shirini sho znamenuye perehid vid hapalnoyi funkciyi zubiv do rizhuchoyi i rvuchoyi U rezultati v hodi evolyuciyi z yavilisya harakterni zubi suchasnoyi biloyi akuli Rozpovsyudzhennya i miscya prozhivannyaAreal Bili akuli meshkayut u vidkritomu okeani i priberezhnih vodah kontinentalnogo i ostrivnogo shelfiv z temperaturoyu 12 24 C zazvichaj blizhche do poverhni vodi naselyayuchi rajoni priberezhzhya pomirnogo klimatu Deyaki veliki osobini z yavlyayutsya i v tropichnih vodah krim togo voni regulyarno zdijsnyuyut trivali transokeanichni podorozhi Cej vid zustrichayetsya i na pristojnij glibini zafiksovano vipadok vilovu biloyi akuli na 1280 metrah donnimi znaryaddyami vilovu razom z Hexanchus griseus Sposterezhennya pokazuyut sho prinajmni veliki osobini perenosyat dosit shirokij spektr temperatur navkolishnogo seredovisha vid holodnih moriv i okeanskogo dna do uzberezhzhya tropikiv Vodnochas osobini menshih rozmiriv menshe 3 m chastishe zustrichayutsya v pomirnih shirotah Rajoni prozhivannya Osnovni centri skupchennya biloyi akuli ce priberezhni vodi amerikanskogo shtatu Kaliforniya ta meksikanskogo pivostrova Kaliforniya Avstraliyi i Novoyi Zelandiyi Pivdenno Afrikanskoyi Respubliki ta kolis Seredzemne more Odna z najchiselnishih populyacij bilih akul meshkaye navkolo PAR same tam provodilisya praktichno vsi doslidzhennya cogo vidu Yiyi mozhna zustriti v rajoni Shidnogo uzberezhzhya SShA bilya beregiv Kubi Bagamskih Ostroviv Argentini Braziliyi u Shidnij Atlantici vid Franciyi do PAR v Indijskomu okeani bila akula z yavlyayetsya v Chervonomu mori bilya beregiv Sejshel a takozh u ostrova Reyunjon i u vodah Mavrikiya v Tihomu okeani vid Dalekogo Shodu do Novoyi Zelandiyi i zahidnogo uzberezhzhya Ameriki Bili akuli yak pravilo patrulyuyut neveliki arhipelagi naseleni lastonogimi tyulenyami morskimi levami i morzhami rifi milini i kam yanisti misi otocheni vuzkim kontinentalnim abo ostrivnim shelfom Voni cilespryamovano ruhayutsya u poverhni abo u dna Migraciyi Dovgij chas vvazhalosya sho hocha samci bilih akul zdatni inodi peremishatisya mizh riznimi populyaciyami samki voliyut zalishatisya u ridnogo uzberezhzhya vse zhittya Prote doslidzhennya pokazali sho bili akuli zdijsnyuyut ne tilki regulyarni peremishennya uzdovzh beregiv ale i transokeanichni perehodi povertayuchis do odnih i tih zhe misc Prichomu migruyut yak samki tak i samci Vidpovidno do provedenih doslidzhen bili akuli yaki naselyayut priberezhni vodi Kaliforniyi migruyut mizh Nizhnoyi Kaliforniyeyu i Gavayami cya oblast otrimala nazvu provodyachi tam ne menshe 100 dniv persh nizh povernutisya v Nizhnyu Kaliforniyu Na zvorotnomu shlyahu voni povilno plivut i opuskayutsya na glibinu blizko 900 m Pislya povernennya akuli zdijsnyuyut korotki zanurennya na glibinu blizko 300 m trivalistyu do 10 hvilin Odna osobina poznachena bilya beregiv PAR zdijsnila podorozh do pivdennogo uzberezhzhya Avstraliyi i povernulasya nazad cherez rik U shozhomu doslidzhenni bila akula zdijsnila podorozh vid beregiv PAR do pivnichnogo uzberezhzhya Avstraliyi i povernulasya nazad cherez 9 misyaciv projshovshi v cilomu 20 000 km Ci sposterezhennya dayut mozhlivist pripustiti peretin mizh riznimi populyaciyami bilih akul yaki ranishe vvazhalisya izolovanimi Prote prichini z yakih akuli zdijsnyuyut migraciyi na sogodnishnij den zalishayutsya nevidomimi Mozhlivo taka povedinka pov yazana z sezonnoyu poyavoyu zdobichi abo rozmnozhennyam Anatomiya i zovnishnij viglyadU biloyi akuli velika golova konichnoyi formi Verhnya i nizhnya lopati hvostovogo plavcya mayut odnakovu shirinu yak i u bilshosti oseledcevih akul Cherevo zabarvlene v bilij kolir spina i boki siri inodi z korichnevim abo sinim vidtinkom Take zabarvlennya uskladnyuye viyavlennya akuli Yaksho divitisya zverhu temna tin rozchinyayetsya v tovshi morya pri poglyadi znizu siluet akuli malopomitnij na tli svitlogo neba a pri poglyadi zboku tulub pozirno rozpadayetsya na temnu i svitlu chastinu U bilih akul ye tri ryadi zubiv Krayi zubiv zazubreni i koli akula kusaye i tryase golovoyu z boku v bik zubi yak pila rizhut i vidrivayut shmatki ploti U bilih akul shilne sigaropodibne tilo i 5 par dovgih zyabrovih shilin Rot zignutij u viglyadi shirokoyi dugi Pershij spinnij plavec maye formu trikutnika jogo osnova pochinayetsya pozadu osnovi grudnih plavciv Grudni plavci veliki dovgi serpopodibnoyi formi Drugij spinnij i analnij plavci krihitni analnij plavec roztashovanij pered drugim spinnim plavcem Na hvostovomu stebli ye kili Bilya verhnogo krayu hvostovogo plavcya ye ventralna viyimka RozmiriRozmir tipovoyi dorosloyi osobini biloyi akuli 3 7 4 9 metriv Samki yak pravilo bilshi za samciv Najbilsha zareyestrovana vaga 1878 kg mala samka dovzhinoyu 5 4 m spijmana v veresni 1986 roku bilya beregiv Maksimalnij rozmir biloyi akuli ye garyache obgovoryuvanoyu temoyu Richard Ellis i Dzhon E MakKosker viznani naukovi eksperti z akul prisvyatili comu pitannyu cilij rozdil u svoyij knizi Velika bila akula 1991 v yakij voni proanalizuvali rizni povidomlennya pro maksimalni rozmiri akul Ellis i MakKosker viznachili rozmir najbilshogo ekzemplyara dovzhina yakogo bula dostovirno vimiryana v 6 4 metra Vin buv spijmanij v kubinskih vodah v 1945 Prote i v comu vipadku ye eksperti yaki stverdzhuyut sho akula naspravdi bula na kilka futiv korotshe Nepidtverdzhena vaga ciyeyi kubinskoyi akuli sklala 3324 kg Zgidno z inshim doslidzhennyam 2001 roku v travni 1987 roku bilya ostrova Kenguru Avstraliya bula spijmana bila akula dovzhinoyu ponad 7 m prote vona ne bula tochno vimiryana zbereglisya lishe fotografiyi golovi vidrubanoyi po drugu paru zyabrovih shilin i grudnih plavciv Ribak yakij spijmav akulu vimiryav dovzhinu golovi do pershoyi zyabrovoyi shilini vona sklala 153 sm sho vidpovidaye zagalnij dovzhini tila blizko 645 sm She odin velikij ekzemplyar buv spijmanij v 1982 roci bilya beregiv Dakara Senegal Na zhal ni vimiryati ni sfotografuvati akulu ne vdalosya prote za slovami ihtiologa i fahivcya z akul Dzh Moreno yakij buv svidkom yiyi dovzhina perevishuvala 8 metriv Shelepi buli prodani za 1000 dolariv AdaptaciyiPodibno inshim akulam bili akuli volodiyut organami vidchuttiv yaki nazivayutsya ampuli Lorencini Voni dozvolyayut yim vlovlyuvati elektromagnitne pole stvoryuvane tvarinami Pri kozhnomu rusi zhivij organizm generuye elektrichne pole Navit sercebittya stvoryuye slabkij elektrichnij impuls yakij akula perebuvayuchi dosit blizko mozhe zasikti U bilshosti rib podibna ale mensh rozvinena zdatnist zabezpechuyetsya bichnoyu liniyeyu Sposterezhennya za samkoyu biloyi akuli dovzhinoyu 2 3 m i vagoyu 136 kg sho znahodilasya v nevoli protyagom 72 godin v 1980 roci v akvariumi Stejnharta San Francisko pokazali sho vona bula zdatna vloviti riznicyu elektrichnogo potencialu mizh dvoma viknami akvariuma vsogo v 125 mikrovolt Taka visoka chutlivist stvoryuye trudnoshi pri utrimanni cih akul v nevoli oskilki v obmezhenomu prostori vona dezoriyentuye i voni pochinayut bitisya ob stinki basejnu Prote cya chutlivist dozvolyaye yim uspishno vizhivati v dikij prirodi Napriklad lastonogi yaki ye ulyublenoyu zdobichchyu bilih akul chasto naselyayut porivnyano molodi z geologichnoyi tochki zoru skelyasti ostrovi Bagato z cih ostroviv vinikli v rezultati tektonichnoyi aktivnosti i v yih okolicyah chasto sposterigayutsya anomaliyi magnitnogo polya Za cimi anomaliyami bili akuli mozhut oriyentuvatisya v poshukah zdobichi podibno molotogolovim akulam yaki vnochi viyavlyayut miscya skupchennya zdobichi u mori Kortesa Dlya togo shob uspishno polyuvati na taku shvidku i ruhomu zdobich yak morski levi bili akuli zdatni pidtrimuvati pidvishenu v porivnyanni z navkolishnim seredovishem temperaturu tila Dlya cogo sluzhit z latini perekladayetsya yak chudesna merezha Ce shilnij kompleks sho skladayetsya z ven arterij i kapilyariv sho prolyagayut z bokiv tuluba Vin dozvolyaye utrimuvati teplo pidigrivayuchi holodnu arterialnu krov za rahunok venoznoyi krovi rozigritoyi robotoyu m yaziv Takim chinom akula pidtrimuye vishu temperaturu deyakih chastin tila zokrema shlunka Riznicya z temperaturoyu navkolishnoyi vodi mozhe skladati do 14 C todi yak serce i zyabra zalishayutsya holodnimi Zdatnist biloyi akuli pidvishuvati temperaturu tila jmovirno ye prikladom i endotermichnoyi pojkilotermiyi oskilki temperatura nepostijna i regulyuyetsya vnutrishno Sila ukusu U 2007 roci Universitet Novogo Pivdennogo Uelsu Sidnej proviv doslidzhennya akulyachogo cherepa metodom komp yuternoyi tomografiyi na pidstavi yakogo bula stvorena model sho dozvolyaye ociniti silu i dinamiku ukusu U 2008 roci buv provedenij eksperiment yakij dozvoliv ociniti mic akulyachih shelep Bulo viyavleno sho sila ukusu biloyi akuli dovzhinoyu 2 5 m i masoyu 240 kg mozhe dosyagati 3131 N todi yak u akuli dovzhinoyu 6 4 m i masoyu 3324 kg vona stanovit 18216 N Yiyi vidnosnij koeficiyent sili ukusu stanovit 164 todi yak u tasmanijskogo diyavola vin dorivnyuye 181 a u nilskogo krokodila 440 Vtim vrahovuyuchi gostrotu zubiv akulam nemaye potrebi kusati v povnu mic Sposib zhittyaPovedinka i socialna struktura bilih akul she nedostatno vivcheni U vodah PAR sposterigayetsya iyerarhichne dominuvannya za stattyu rozmirom i rezidentnistyu samki dominuyut nad samcyami veliki akuli nad dribnimi rezidentni nad novachkami Pid chas polyuvannya bili akuli zazvichaj podilyayutsya i virishuyut konflikti za dopomogoyu ritualiv i demonstrativnoyi povedinki Voni ridko vstupayut v bijku odin z odnim hocha na tili okremih osobin znahodili slidi zubiv odnopleminnikiv Jmovirno koli odna akula pidplivaye do inshoyi zanadto blizko ta mozhe zavdati yij poperedzhuvalnij ukus krim togo bili akuli mozhut demonstruvati svoyu dominantnist za dopomogoyu ukusiv Bili akuli odni z nebagatoh akul yaki regulyarno pidnimayut golovu nad poverhneyu vodi shob ozirnutisya v poshukah zdobichi Taka povedinka harakterna takozh dlya malgaskoyi nichnoyi akuli Isnuye versiya sho akuli takim sposobom krashe vlovlyuyut zapahi oskilki v povitri voni poshiryuyutsya shvidshe nizh u vodi Bili akuli duzhe cikavi demonstruyut kmitlivist i vdayutsya do spilkuvannya yaksho togo vimagaye situaciya Do beregiv Sil Ajlend PAR voni shoroku priplivayut i splivayut stabilnimi grupami do skladu yakih vhodyat vid 2 do 6 osobin Nevidomo chi isnuyut mizh chlenami grup rodinni zv yazki ale po vidnoshennyu odin do odnogo voni povodyatsya dosit mirno Jmovirno socialna struktura podibnih grup najbilsh porivnyanna z vovchoyu zgrayeyu kozhen chlen zgrayi maye vstanovlenij status v grupi ye alfa lider Pri zustrichi chleni riznih grup akul viznachayut socialnij rang ne vdayuchis do nasilstva Bili akuli stoyat na vershini harchovoyi piramidi U nih praktichno nemaye vorogiv u prirodi Dlya nevelikih bilih akul mozhut stanoviti nebezpeku bilshi odnopleminniki i kosatki U 1997 roci na Farallonovih ostrovah grupa sposterigachiv za kitami stala svidkom polyuvannya kosatki na veliku bilu akulu yaku vona v pidsumku vbila Na bilih akulah parazituyut veslonogi raki i Zhivlennya Bili akuli polyuyut v osnovnomu v dennij chas Voni harchuyutsya riboyu napriklad tuncyami skatami ta inshimi akulami kitovimi delfini kiti morski svini lastonogimi tyuleni morski kotiki morski levi morskimi cherepahami morskimi vidrami i ptahami Ne ominayut storonoyu i tushi mertvih kitiv Buv zareyestrovanij vipadok koli bili akuli ob yidali tushu mertvogo kita razom z tigrovimi akulami Krim togo vidomo sho bili akuli prokovtuyut predmeti yaki voni ne v zmozi perevariti Molodi akuli harchuyutsya v osnovnomu dribnoyu riboyu Osobini dovzhinoyu ponad 4 m polyuyut v osnovnomu na morskih ssavciv Bili akuli polyublyayut kalorijnij harch z visokim vmistom zhiru Ekspert z akul Piter Klimli vikoristovuvav na svoyemu chovni mehanizm z kotushkovim vudilishem do yakogo prikripiv tushi tyulenya svini ta vivci i metodom trollingu protyagnuv yih u vodi bilya Farallonovih ostroviv Akuli atakuvali vsi tri primanki ale ne stali yisti tushu vivci Bilya beregiv Sil Ajlenda bili akuli polyuyut v osnovnomu vranci protyagom 2 godin pislya pidjomu soncya koli vidimist she pogana V cej chas yih ataki zavershuyutsya uspishno v 55 vipadkiv todi yak piznim rankom efektivnist padaye do 40 i pislya cogo polyuvannya pripinyayetsya Bili akuli nedarma zasluzhili slavu lyutogo hizhaka hocha voni zovsim ne ye nerozbirlivimi mehanichnimi pozhirachami Polyuvannya yak pravilo dilitsya na p yat etapiv viyavlennya identifikaciya nablizhennya napad i spozhivannya Shabloni povedinki akul v hodi viyavlennya ta identifikaciyi zhertv buli doslidzheni z vikoristannyam primanok Rezultati cih eksperimentiv pokazali sho koli u bilih akul ye vibir mizh kvadratnim i veretenopodibnim ob yektom sho nagaduye za formoyu tyulenya voni vibirali primanku sho viglyadala dlya nih prirodnishe Za vidsutnosti viboru voni doslidzhuvali bud yaku zaproponovanu primanku Deyaki vcheni vvazhayut sho silueti dajveriv i serferiv pri poglyadi znizu nagaduyut lastonogih sho i ye prichinoyu bilshosti napadiv bilih akul na lyudej Tim ne mensh toj fakt sho bili akuli atakuyut nezhivi ob yekti riznih form koloriv i rozmiriv absolyutno ne shozhi na morskih ssavciv sprostovuye vidomu gipotezu pomilkovoyi identifikaciyi Doslidniki pripuskayut sho bili akuli chasto kusayut neznajomi ob yekti shob viznachiti yih yistivnist Na pidstavi pidvodnih sposterezhen vcheni opisali deyaki tipi pidhodu akul do zhertvi Bilshist akul ruhalosya trohi nizhche poverhni vodi Pidijshovshi priblizno na 1 m do namichenoyi zhertvi voni zdijsnyuvali napad vidhilivshi golovu nazad i visunuvshis z vodi Inodi voni zdijsnyuyut rivok chastkovo vistribnuvshi z vodi U ridkisnih vipadkah bili akuli atakuyut perevernuvshis dogori cherevom Mislivska taktika zalezhit vid vidu zdobichi U Sil Ajlendu bili akuli na velikij shvidkosti napadayut na kapskih morskih kotikiv znizu hapayuchi yih poperek tuluba Napad vidbuvayetsya tak strimko sho akuli mozhut povnistyu vistribnuti z vodi U naukovomu spivtovaristvi viznano sho maksimalna shvidkist v hodi takoyi ataki dosyagaye 40 km god Z bilshoyu tochnistyu vona poki ne vstanovlena U razi nevdaloyi ataki akuli mozhut povtorno peresliduvati zhertvu Napad yak pravilo vidbuvayetsya koli zhertva znahoditsya bilya poverhni vodi Bilya beregiv Kaliforniyi bili akuli pozbavlyayut ruhu pivnichnih morskih sloniv silno kusayuchi yih za zadnyu chastinu tila yaka u nih ye osnovnim rushiyem a potim chekayut poki zdobich steche krov yu i pomre Akuli zastosovuyut cyu taktiku osoblivo pid chas polyuvannya na doroslih samciv yaki mozhut buti rivnimi abo navit perevershuvati za rozmirom samogo mislivcya i ye nebezpechnim suprotivnikom Ataka yak pravilo vidbuvayetsya pid vodoyu Zvichajnih tyuleniv bili akuli hapayut na poverhni vodi i tyagnut vniz poki ti ne pripinyayut borotbu Kalifornijskih morskih leviv bili akuli hapayut poseredini tuluba tyagnut vniz i poyidayut Na delfiniv i morskih svinej bili akuli napadayut znizu zzadu abo zverhu shob ti ne mogli zasikti yih za dopomogoyu eholokaciyi Akuli polyuyut na delfiniv afalin i bilokrilih morskih svinej Blizki zustrichi delfiniv i velikih akul chasto zakinchuyutsya vidhodom delfiniv get Prote v okremih vipadkah grupa delfiniv v cilyah samozahistu mozhe peresliduvati akulu odinaka Bili akuli polyuyut na nevelikih kitopodibnih U serpni 1989 roku v centralnij Kaliforniyi na bereg vikinuvsya molodij karlikovij kashalot dovzhinoyu 1 6 m Na hvostovomu stebli u nogo buv slid vid ukusu biloyi akuli Krim togo bili akuli napadayut na kitiv rodini dzoborilovih Nezvazhayuchi na te sho bili akuli ridko vstupayut v sutichku odin z odnim comu vidu ne chuzhij kanibalizm Veliki osobini mozhut vesti sebe agresivno osoblivo po vidnoshennyu do dribnih Yak povidomlyayut bilya beregiv Avstraliya bilu akulu dovzhinoyu 3 metri bulo majzhe perekusheno navpil 6 metrovoyu Rozmnozhennya Mozhlivist sposterigati yak vinoshuye potomstvo bila akula nadzvichajno ridkisne yavishe Ce mozhe buti obumovleno teritorialnim vidokremlennyam takih samok vid misc zvichajnih skupchen bilih akul a takozh mozhlivo duzhe nizkoyu fertilnistyu i vidnosno nevelikoyu yih kilkistyu v odin period chasu Do 1991 roku pro rozmnozhennya bilih akul majzhe nichogo ne bulo vidomo Kilka zvitiv pro upijmannya vagitnih samok i viyavlennya embrioniv buli znachnoyu miroyu sumnivnimi nedostatno detalizovani chi nadhodili z drugih ruk Pochinayuchi z 1991 roku u vodah Novoyi Zelandiyi Yaponiyi ta Avstraliyi buli spijmani i doslidzheni vchenimi kilka vagitnih samok z embrionami Ci spijmani za shaslivim zbigom obstavin ekzemplyari dopomogli istotno rozshiriti znannya pro rozmnozhennya bilih akul hocha do cih pir isnuyut veliki progalini Embrioni biloyi akuli harchuyutsya yajcyami sho produkuyutsya yayechnikami materi oofagiya U embrioniv na promizhnij stadiyi rozvitku dovzhina 100 110 sm silno roztyagnutij zhivit yakij napovnenij zhovtkom v toj chas yak u embrioniv na piznij stadiyi rozvitku 135 151 sm shlunki abo porozhni abo mistyat neveliku kilkist zhovtka Podibnu model rozvitku mozhna sposterigati u u yakih embrion spozhivaye najbilshu kilkist yayec v seredini vagitnosti Pislya cogo viroblennya yayec pripinyayetsya embrioni otrimuyut pozhivni rechovini perevaryuyuchi zhovtok nakopichenij u nih v shlunkah i zberigayut energiyu u viglyadi lipidiv v zbilshenij pechinci Poyidannya embrionami odin odnogo u biloyi akuli na vidminu vid deyakih inshih lamnopodibnih ne viyavleno U zvichajnoyi pishanoyi akuli Carcharias taurus dlya yakoyi ce harakterno v kozhnomu yajcevodi vizhivaye tilki odin embrion tomu pri narodzhenni u poslidi ne bilshe dvoh embrioniv U bilih akul maksimalnij rozmir poslidu stanovit ne menshe 10 akulenyat sho robit embriofagiyu malojmovirnoyu Embrioni biloyi akuli ne mayut zv yazku z organizmom materi takim chinom cej vid rozmnozhuyetsya besplacentarnim yajcezhivonarodzhennyam z oofagiyeyu U vivodku bilih akul mistitsya vid 2 do 10 embrioniv ye nepidtverdzheni povidomlennya pro 14 embrioniv Serednij rozmir vivodku jmovirno 5 10 novonarodzhenih Dovzhinu pri narodzhenni mozhna ociniti za rozmirami najbilshogo zi znajdenih embrioniv i najmenshoyu dovzhinoyu molodoyi akuli znajdenoyi zhivoyu Najbilshij embrion mav dovzhinu 151 sm a dovzhina ne menshe 20 znajdenih embrioniv lezhala v intervali 135 151 sm Najmenshimi tochno vimiryanimi zhivimi bilimi akulami buli tri osobini dovzhinoyu 122 sm spijmani bilya uzberezhzhya Pivnichnoyi Ameriki Bulo takozh spijmano znachnu kilkist bilih akul zavdovzhki vid 125 do 140 sm Na pidstavi cih danih dovzhina pri narodzhenni ocinyuyetsya v diapazoni 120 150 sm Vagitni samki sho vinoshuvali embrioni dovzhinoyu ponad 127 sm popadayutsya z seredini zimi do lita Ce daye pidstavu pripustiti sho pologi vidbuvayutsya navesni abo vlitku Bilshist novonarodzhenih bilih akul dovzhinoyu menshe 155 sm takozh buli spijmani v vesnyano litnij period Prote v toj zhe chas lovili vagitnih samok yaki vinoshuyut embrioni na rannij stadiyi rozvitku Ye kilka mozhlivih poyasnen cih sposterezhen dani pro dovzhinu embriona ta abo datu upijmannya buli pomilkovimi reproduktivnij cikl ne maye sezonnogo harakteru tomu v odin i toj zhe chas roku zustrichayutsya samki sho vinoshuyut embrioni na riznih stadiyah rozvitku abo trivalist vagitnosti bilshe nizh odin rik v rezultati chogo dvi abo bilshe kogorti embrioniv prisutni v populyaciyi v bud yakij moment chasu Druge i tretye poyasnennya zdayutsya bilsh imovirnimi nizh pershe Embrioni ta vagitni abo narodzhenni bili akuli buli zareyestrovani bilya beregiv Novoyi Zelandiyi Avstraliyi Tajvanyu Yaponiyi i v Seredzemnomu mori Novonarodzheni bili akuli zustrichayutsya bilya beregiv Novoyi Zelandiyi Avstraliyi Yaponiyi Pivdennoyi Afriki pivnichno shidnij chastini Tihogo okeanu pivnichno zahidnij chastini Atlantichnogo okeanu i v Seredzemnomu mori Takim chinom pologi jmovirno vidbuvayutsya po vsomu svitu v riznih v osnovnomu pomirnih vodah Samki stayut statevozrilimi pri dovzhini 4 5 m u vici 12 14 rokiv a samci pri dovzhini 3 5 4 1 u vici 9 10 rokiv Na osnovi krivoyi zrostannya akul trivalist zhittya ocinyuyetsya v 27 rokiv vvazhayetsya sho v comu vici bila akula mozhe dosyagti dovzhini 7 6 m Paruvannya bilih akul dosi sposterigalosya tilki odin raz navesni Inshi nepryami oznaki mozhut buti vikoristani dlya viznachennya chasu ostannogo sparovuvannya v tomu chisli vitikannya spermi abo spermatoforiv z pterigopodij opuhli sifonni mishki rozdratovani pterigopodiyiv i slidi ukusiv na samkah Podibni oznaki u bilih akul chastishe sposterigayutsya u vesnyano litnij period Oskilki imovirno pologi takozh pripadayut na cej chas sparyuvannya mozhe vidbuvatisya nezabarom pislya pologiv i samki mozhut vinoshuvati nastupnij poslid bez vidpochinku mizh vagitnostyami Prote cya teoriya yak i ranishe ne dovedena U viruvannyahNa ostrovah Samoa vvazhalasya poslaniceyu golovnogo bozhestva Moso Shob zberegti vid zlodiyiv hlibni dereva ta kokosovi palmi meshkanci Samoa virizali z dereva figurki akuli ta vishali yih na gilki Vvazhalosya sho toj hto krav z palm i derev zagrozhuvala neminucha zagibel vid biloyi akuli pri vihodi u more Na chest ciyeyi akuli meshkanci deyakih z Solomonovih ostroviv sporudzhuvali vivtari de prinosili lyudski zhertvi yakih skidali u more Deyaki rodi vvazhali sebe nashadkami biloyi akuli Div takozhMegalodonPosilannyaKarhardon bila akula Carcharodon carcharias 26 lyutogo 2022 u Wayback Machine VUE PrimitkiRigby C L Barreto R Carlson J Fernando D Fordham S Francis M P Herman K Jabado R W Liu K M Lowe C G Marshall A Pacoureau N Romanov E Sherley R B amp Winker H 2019 White Shark Carcharodon carcharias informaciya na sajti MSOP versiya 2021 3 angl 30 04 2022 Markevich O P Nomenklatura Markevich O P Tatarko K I Rosijsko ukrayinsko latinskij zoologichnij slovnik Kiyiv Nauk dumka 1983 S 182 Reshetnikov Yu S Kotlyar A N Rass T S Shatunovskij M I Pyatiyazychnyj slovar nazvanij zhivotnyh Ryby Latinskij russkij anglijskij nemeckij francuzskij pod obshej redakciej akad V E Sokolova M Rus yaz 1989 S 23 12 500 ekz ISBN 5 200 00237 0 Compagno Leonard J V 1 Hexanchiformes to Lamniformes FAO species catalogue Rome Food and Agricultural Organization of the United Nations 1984 Vol 4 Sharks of the World An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date P 238 241 ISBN 92 5 101384 5 z dzherela 16 grudnya 2016 Great White Shark National Geographic Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 Arhiv originalu za 3 listopada 2013 Procitovano 27 lipnya 2014 Compagno Leonard J V Volume 2 Bullhead mackerel and carpet sharks Heterodontiformes Lamniformes and Orectolobiformes FAO species catalogue Sharks of the World An Annotated and Illustrated Catalogue of Shark Species Known to Date Rome Food and Agricultural Organization of the United Nations 2002 P 98 107 ISBN 92 5 104543 7 Martins C amp Knickle C White shark Biological profile Florida Museum of Natural History Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 ISAF Statistics on Attacking Species of SharkISAF Statistics on Attacking Species of Shark Florida Museum of Natural History Arhiv originalu za 16 bereznya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 Daley Audrey Shark Hodder amp Stroughton 1994 ISBN 0 340 61654 7 Arhiv originalu za 13 lipnya 2015 Procitovano 27 lipnya 2014 Hile Jennifer Great White Shark Attacks Defanging the Myths Marine Biology January 23 2004 National Geographic Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 Linnaeus C 1758 1 Jan Systema Naturae Ed X Systema naturae per regna tria naturae secundum classes ordines genera species cum characteribus differentiis synonymis locis Tomus I Editio decima reformata Holmiae Aqua Journal of Ichthyology and Aquatic Biology v 1 i ii 1 824 Hart J L 1973 Pacific fishes of Canada Bull Fish Res Board Can 180 740 p Gottfried M D Fordyce R E An associated specimen of Carcharodon angustidens Chondrichthyes Lamnidae from the Late Oligocene of New Zealand with comments on Carcharodon interrelationships Journal of Vertebrate Paleontology 2001 T 21 4 S 730 739 DOI 10 1671 0272 4634 2001 021 0730 AASOCA 2 0 CO 2 Jim Bourdon 2009 Carcharodon The Life and Times of Long Dead Sharks angl Arhiv originalu za 5 chervnya 2012 Procitovano 12 travnya 2012 Danielle Torrent 14 listopada 2012 New ancient shark species gives insight into origin of great white Univercity of Florida Arhiv originalu za 21 bereznya 2013 Procitovano 19 bereznya 2013 R Aidan Martin Fossil History of the White Shark angl ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 27 lyutogo 2012 Procitovano 10 zhovtnya 2011 Ramon Bonfil Michael Meyer Michael C Scholl Ryan Johnson Shannon O Brien Herman Oosthuizen Stephan Swanson Deon Kotze Michael Paterson Transoceanic Migration Spatial Dynamics and Population Linkages of White Sharks Science 2005 Vol 310 no 5745 P 100 103 DOI 10 1126 science 1114898 South Africa Australia South Africa White Shark Trust Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 Thomas Pete The Great White Way Los Angeles Times Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 Great White Sharks Carcharodon carcharias MarineBio org Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 R Aidan Martin Brief Overview of the Great White Shark Carcharodon carcharias ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 11 lyutogo 2013 Procitovano 8 lyutogo 2013 Tricas T C McCosker J E Predatory behaviour of the white shark Carcharodon carcharias with notes on its biology Proceedings of the California Academy of Sciences 1984 T 43 14 S 221 238 S Wroe D R Huber M Lowry C McHenry K Moreno P Clausen T L Ferrara E Cunningham M N Dean and A P Summers Three dimensional computer analysis of white shark jaw mechanics how hard can a great white bite Journal of Zoology 2008 Vol 276 no 4 P 336 342 DOI 10 1111 j 1469 7998 2008 00494 x A De Maddalena M Zuffa L Lipej A Celona An analysis of the photographic evidences of the largest great white sharks Carcharodon carcharias Linnaeus 1758 captured in the Mediterranean Sea with considerations about the maximum size of the species PDF Annales Ser hist nat 11 2001 2 25 Sharkman s World Organisations Arhiv PDF originalu za 26 lyutogo 2013 Procitovano 16 lyutogo 2013 The physiology of the ampullae of Lorenzini in sharks Biology Dept Davidson College Biology Davidson Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 15 sichnya 2013 R Aidan Martin Electroreception ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 19 sichnya 2013 Goldman K J Regulation of body temperature in the white shark Carcharodon carcharias Journal of Comparative Physiology B Biochemical Systemic and Environmental Physiology journal 1997 T 167 6 S 423 429 DOI 10 1007 s003600050092 Martin R Aidan Body Temperature of the Great white and Other Lamnoid Sharks Arhiv originalu za 26 lyutogo 2013 Procitovano 16 lyutogo 2013 Medina Samantha 27 July 2007 Measuring the great white s bite Cosmos Magazine Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 16 sichnya 2013 Shark Bite Replace Shark Attack News24by7 Arhiv originalu za 16 bereznya 2013 Procitovano 13 bereznya 2013 Peter Cole How powerful is a great white shark s jaw Focus Magazine Arhiv originalu za 16 bereznya 2013 Procitovano 13 bereznya 2013 R Aidan Martin and Anne Martin Sociable Killers Natural History Magazine Inc 2006 The Whale That Ate Jaws Killer Whale vs Jaws National Geographic Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 18 sichnya 2013 Johnson R L A Venter M N Bester and W H Oosthuizen Seabird predation by white shark Carcharodon carcharias and Cape fur seal Arctocephalus pusillus pusillus at Dyer Island South African Journal of Wildlife Research 2006 Vol 36 no 1 P 23 32 z dzherela 7 kvitnya 2012 Procitovano 2013 01 16 Dudley Sheldon F J Michael D Anderson Reade Greg S Thompson and Paul B McMullen Concurrent scavenging off a whale carcass by great white sharks Carcharodon carcharias and tiger sharks Galeocerdo cuvier Fishery Bulletin 2000 Vol 98 no 3 P 646 649 Estrada J A Aaron N Rice Lisa J Natanson and Gregory B Skomal Use of isotopic analysis of vertebrae in reconstructing ontogenetic feeding ecology in white sharks Ecology USA 2006 Vol 87 no 4 P 829 834 DOI 10 1890 0012 9658 2006 87 829 UOIAOV 2 0 CO 2 PMID 16676526 Catch as Catch Can ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 17 sichnya 2013 Martin Rick Predatory Behavior of Pacific Coast White Sharks Shark Research Committee Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 17 sichnya 2013 How Fast Can a Shark Swim ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 26 lyutogo 2013 Procitovano 16 lyutogo 2013 White Shark Predatory Behavior at Seal Island ReefQuest Centre for Shark Research Arhiv originalu za 26 lyutogo 2013 Procitovano 16 lyutogo 2013 Heithaus M Predator prey and competitive interactions between sharks order Selachii and dolphins suborder Odontoceti a review Journal of Zoology 2001 Vol 253 no 1 P 53 68 DOI 10 1017 S0952836901000061 z dzherela 15 sichnya 2016 Procitovano 2014 07 28 Klimley Peter Ainley David Great White Sharks The Biology of Carcharodon carcharias Academic Press 1996 P 91 108 ISBN 0 12 415031 4 Long D L Apparent Predation by a White Shark Carcharodon carcharias on a Pygmy Sperm Whale Kogia breviceps Fishery Bulletin 1991 Vol 89 no 3 P 538 540 Monster shark bites great white in half The Daily Telegraph Australia 27 October 2009 Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 17 sichnya 2013 Malcolm P Francis Reproductive Strategy of White Sharks Carcharodon carcharias National Institute of Water and Atmospheric Research Arhiv originalu za 20 sichnya 2013 Procitovano 18 sichnya 2013 Francis M P 1996 Observations on a pregnant white shark with a review of reproductive biology In pp 157 172 A P Klimley and D G Ainley eds Great White Sharks The Biology of Carcharodon carcharias Academic Press San Diego Gilmore R G Reproductive biology of lamnoid sharks Environmental Biology of Fishes 1993 Vol 38 no 1 3 P 95 114 DOI 10 1007 BF00842907 Klimley A P 1985 The areal distribution and autoecology of the white shark Carcharodon carcharias off the west coast of North America Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9 15 40 Pratt H L 1996 Reproduction in the male white shark In pp 131 138 A P Klimley and D G Ainley eds Great White Sharks The Biology of Carcharodon carcharias Academic Press San Diego Fergusson I K 1996 Distribution and autecology of the white shark in the eastern North Atlantic Ocean and the Mediterranean Sea In pp 321 345 A P Klimley and D G Ainley eds Great White Sharks The Biology of Carcharodon carcharias Academic Press San Diego Cailliet G M Natanson L J Welden B A and Ebert D A 1985 Preliminary studies on the age and growth of the white shark Carcharodon carcharias using vertebral bands Memoirs of the Southern California Academy of Sciences 9 49B60

Дата публікації:
Топ