Гвіанська низовина заболочена приморська низовина на півночі Південної Америки що простягнулася вузькою смугою 25 80 км

Гвіанська низовина — заболочена приморська низовина на півночі Південної Америки, що простягнулася вузькою смугою (25—80 км, до 200 км долиною річки Корантейн) між узбережжям Атлантичного океану і північними схилами Гвіанського нагір'я від на заході до дельти Ояпока на сході. Загальна довжина 1250 км. Низовина лежить у межах Венесуели, Гаяни, Суринаму і французького заморського департаменту Гвіана.

Назва

Назва даного географічного об'єкта вказує на його приналежність до південноамериканського регіону Гвіана та на характер рельєфу. Низовина — форма рельєфу рівнинних ділянок земної поверхні, абсолютні висоти яких не перевищують 200 м над рівнем моря. Топонім Гвіана — «гваї ана», ймовірно, запозичений у місцевих індіанських племен і означає — «велика вода». У широкий вжиток увійшов через свою подібність до назви африканського регіону Гвінея, що лежить на тих самих широтах на іншому березі Атлантичного океану, має подібну природу та освоювався європейцями в той самий час. Відповідно до норм вимови і написання трансформувався в англійській мові у Guiana, у нідерландські — Guyana, у французькій — Guyane, в іспанській — Guayana, у португальській — Guiana.

Геологія

Геологічно утворена спільною діяльністю річок і моря, розростається внаслідок принесеного з гір алювію і за рахунок наносів, принесених теплою Гвіанською течією від . Складається неоген-палеогеновими і . Місцями виступають стародавні кристалічні породи, що утворюють острівні гори. Берегові вали перегороджують гирла дрібних річок (для великих річок звичайні естуарії), посилюючи розливи і заболоченість низовини. Розвідані значні поклади бокситів, присутні розсипи алмазів і золота.

Клімат

Клімат субекваторіальний, вологий. Гвіанська низовина і навітряні схили Гвіанського нагір'я дістають багато атмосферних опадів (до 3000 мм), що їх приносять протягом усього року пасати з Атлантики, особливо взимку і навесні, а влітку сюди приходять . На південному сході області буває короткочасний сухий період, який збігається з зимовими місяцями південної півкулі. Амплітуда середніх місячних температур незначна (+26..+28 °C). У Парамарибо абсолютний мінімум температури повітря у січні зафіксований на позначці +16 °C, абсолютний максимум у липні — +37°C.

Гідрологія

Контакт плоскогір'я з низовиною відзначений серією невисоких водоспадів на річках, що стікають з кристалічного плоскогір'я. Низовині річки широко розливаються, відкладають алювій, петляють в низьких берегах. Найбільші річки: Ессекібо з Куюні, Демерара, Бербіс, Корантейн, Мароні, , Ояпок. Гирла річок переважно лиманного типу, відгороджені піщаними барами від моря.

Річка Мароні
Естуарій Суринаму
Водоспад Вонотобо на річці Корантейн
Річка Куюні

Ґрунти і рослинність

Уздовж морського узбережжя місцями мангрові зарості. За береговими валами, що поросли колонадами кокосових пальм, лежать болотисті хащі високих трав, у яких населення відвойовує невеликі ділянки під посіви. Плакорні простори (90 % низовини) вкриті гілеєю. Внутрішній край низовини, утворений стародавніми піщаними терасами, зайнятий сухою саваною.

Кокосові пальми на піщаних барах
Заболочене узбережжя
Латеритні ґрунти низовини
Вологі тропічні ліси

Господарська діяльність

Гвіанська низовина, її приморська частина — найбільш економічно освоєна частина таких південноамериканських країн, як Гаяна, Суринам і французький заморський департамент Гвіана. Тут збудовані найбільші міста-столиці цих країн: Джорджтаун, Парамарибо, Каєнна. Ведеться плантаційне сільське господарство, вирощують рис, цукрову тростину, і какао. Агрокліматичні умови регіону характеризуються цілорічним вегетаційним періодом, що місцями може перериватись незначним посушливим періодом. Це дозволяє збирати по декілька врожаїв на рік, вирощувати вимогливі до тепла і вологи тропічні культури. Сума температур вище 10 °C всюди більше 8000 °C. Річна сума атмосферних опадів перевищує випаровуваність, коефіцієнт зволоження більше 1,0.

Пальмова плантація у Парамарибо
Сільськогосподарські угіддя в Суринамі, 1964 рік
Рисові чеки в Гаяні

Значне місце в господарстві посідає річкова і морська риболовля. Ведеться промислова заготівля цінних тропічних порід дерев. Заради видобутку гідроелектроенергії для виплавки алюмінію з бокситів на річках створені великі водосховища.

Див. також

Гвіанське нагір'я

Примітки

Гвианская низменность // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
Ермаков Ю. Г. и др., 1988.
Латинская Америка, 1979.
Котляков В. М., 2006.
Поспелов Е. М., 2005.
Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
ФГАМ, 1964.
(рос.) Гвианская низменность // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1 : Ааре — Дятьково. — 563 с.

Література

Українською

Атлас світу / голов. ред. ; зав. ред. ; відп. ред. . — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — .
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі , Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — .
Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.

Російською

(рос.) , , Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
(рос.) Алисов Б. П., , Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. . — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
(рос.) Букштынов А. Д., , Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
(рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
(рос.) Дорст Ж. Центральная и Южная Америка. — М. : Прогресс, 1977. — 318 с. — (Континенты, на которых мы живем)
(рос.) , , и др. Физическая география материков и океанов: Учебник для географических специальностей университетов / под общей ред. . — М. : Высшая школа, 1988. — 592 с. — .
(рос.) Исаченко А. Г., Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — .
(рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., , Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — .
(рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
(рос.) Гвианская низменность [Архівовано 13 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1979. — Т. 1. А-К. — 576 с.
(рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
(рос.) Гвиана // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — .
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гвіанська низовина

[ВРЕ-1] Гвианская низменность // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).

[FOOTNOTEЕрмаков_Ю._Г._и_др.1988-2] Ермаков Ю. Г. и др., 1988.

[FOOTNOTEЛатинская_Америка1979-3] Латинская Америка, 1979.

[FOOTNOTEКотляков_В._М.2006-4] Котляков В. М., 2006.

[FOOTNOTEПоспелов_Е._М.2005-5] Поспелов Е. М., 2005.

[FOOTNOTEАтлас._Географія_материків_і_океанів2014-6] Атлас. Географія материків і океанів, 2014.

[FOOTNOTEФГАМ1964-7] ФГАМ, 1964.

[СГЕ1-8] (рос.) Гвианская низменность // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1 : Ааре — Дятьково. — 563 с.