Мирослав Якович Я года 23 серпня 1957 с Волсвин Львівська область 11 березня 2018 Львів український маляр графік поет пр

Мирослав Якович Я́года (23 серпня 1957, с. Волсвин, Львівська область — 11 березня 2018, Львів) — український маляр, графік, поет, прозаїк, драматург та сценограф. Цільний і чесний у своїй багатоманітній творчості, «український Гоя», був визначною фігурою українського мистецького андеґраунду.

Мирослав Ягода



Мирослав Ягода на фоні своєї роботи. Львів, 2006

Народження	23 серпня 1957(1957-08-23) с. Волсвин, Львівська область
Смерть	11 березня 2018(2018-03-11) (60 років)
	Львів
Навчання	Львівський поліграфічний інститут ім. Івана Федорова
Діяльність	митець



Ягода Мирослав Якович у Вікісховищі

Біографія

Народився в селянській родині, закінчив школу в смт Гірник Львівської області, навчався (але не закінчив студій) у Червоноградському гірничому технікумі. У 1975—1977 роках служив у радянській армії.

З 1980 року замешкав у Львові, спершу у майстерні знайомого скульптора, а з 1985 року — у своїй майстерні (підвал з двох кімнат) на вул. Марченка, 4 (тепер вул. Тершаковців); тут він жив і працював до останнього дня.

У 1981—1987 роках заочно навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі «Графіка». У період навчання розписував церкви у Вінницькій, Львівській і Тернопільській областях.

Поступово увійшов у львівський мистецький світ, але залишався осторонь, провадив досить відлюдкуватий спосіб життя. Вже наприкінці 80-х став культовою фігурою місцевого андеґраунду, а його пивниця-«храм» — особливим місцем у Львові, через яке «переходила довжелезна вервиця візитерів».

Брав участь у виставках і арт-акціях у Львові, Києві, Одесі, Харкові, але здебільшого за кордоном: у Польщі, Австрії, Угорщині, Німеччині. 2001 року працював у Ґраці (Австрія) як стипендіат міжнародної програми Cultural City Network.

Помер 11 березня 2018 року у своїй майстерні, похований у с. Волсвин Сокальського району.

Художня творчість

Малювання завжди було важливою частиною життя Ягоди. Своє художнє кредо, вже добре сформоване і глибоко пережите, він виголошує у 2006 році у «Трійці варварів», своєму мистецькому маніфесті: «…художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії… Вийти поза картину, за її рамки — то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині сповнюється багатовимірність через внутрішньопредметне діяння».

Дуже цільний і водночас надзвичайно різноманітний феномен художньої творчості Ягоди — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен– можна умовно поділити на два головних періоди:

Ранній (1990-ті роки), здебільшого інтроспективний період, коли митець заглиблювався у свої пережиття та вболівання, коли найважливішим був сам творчий акт і пов'язані з ним глибокі емоції та психічні стани. Тому полотно чи графіка, які поставали в цьому творчому акті, були радше вторинними, і навіть не дуже зберігалися. „Для того, щоб малювати потрібне пережиття і то страшне пережиття. Мене цікавить не картина як продукт, мене цікавить пережиття, коли я малюю“ — це творче кредо Ягоди особливо визначальне для його мистецтва того часу. Для живопису й графіки цього періоду характерна експресивна композиція (деструкція — це парадоксальна концепція гармонії) і „психоделічна“ манера, переважно „зіркові“ композиції з домінуванням чорного кольору. В той час малювання було і певною терапією для митця, засобом боротьби з його психічним розладом.
Пізній (2000-ті роки), здебільшого екстроспективний період, коли митець активізував діалог зі світом — являє свої видіння і ділиться пережитим, автобіографічним. В цьому „семіотичному“ періоді митець далі не зображував навколишніх реалій, але винайшов певну візуальну мову, перейшов „до більш інтелектуалізованої, а тому більш стриманої, майже афористичної манери“. Змінився й його живописний стиль — «колорит стає надзвичайно яскравий… у сюжетах з'являється якесь умиротворення, виражене в статичних композиціях і спокійному мазку».
Саме тоді рамки суто візуальних засобів стали вже надто вузькими для митця. Він розширив своє поетичне сприйняття — і додав до художньої матеріалізації мовну (прозу та поезію) і театральну (п'єси і сценографію), його «живопис перепливав у слово». В останні роки Ягода майже полишив живопис, але продовжував писати вірші.

Загалом, уся художня творчість Ягоди — це створення своєрідних «ментальних дзеркал»: «Я малюю свій світ, щоб ті, хто його спостерігав, знаходили, що сидить у них». У широкому контексті, живопис Ягоди продовжує європейську експресіоністичну лінію Гойї — Мунка — Бекона, з трагічним світовідчуттям, сприйняттям світу як території страху, передчуттям катастрофи, гротеском і містикою [10].

Графіку та живопис Ягоди використовували для оформлення друкованих видань, наприклад, літературного альманаху «Королівський ліс», журналу , «Книги Ґебріела», а також журналу-самвидаву «Кремнюк».

Літературна творчість

Доповнюючи свою художню діяльність прозовою та поетичною творчістю, Ягода і тут не задовільнявся традиційними засобами і «добував кров слів» — створював свою живу афористичну мову зі своїми звуками і неологізмами, стилістичними фігурами, інтонацією та авторським акцентом на словах. Саме так він вводив читача і у свій образний світ та семантичне поле, і у відчуття, які сам інспірував.

Перформанс «Рибалка — віддзеркалення». Варшава, 2006

1991 року М. Ягода вперше опублікував підбірку своєї поезії «Божевільня» у журналі «Авжеж» (№ 6), 1992 року — у журналі-самвидаві «Кремнюк». Згодом своїм коштом (завдяки фінансовій допомозі друзів) видав чотири поетичні збірки: «Черепослов» (2002), «Дистанція Нуль» (2006), «Сяймо» (2008), «Паралельні світи» (2011), які він публічно презентував. «Черепослов» і тексти драматичних та поетичних творів були представлені на літературному вечорі Асоціації українських письменників; «Сяймо» — на у клубі-кафе «Квартира № 35».
Він створив цікаву традицію — відзначати свій день народження презентацією нових поетичних доробків. Зокрема, на його п'ятдесятиріччя, 22 серпня 2007 року у львівському театрі імені Л. Курбаса відбувся ювілейний вечір художника з презентацією поетичної збірки «Дистанція Нуль». 2011 року Ягода відсвяткував своє 54-річчя у формі поетичних читань-перформансі «Пульс» в арт-кафе «Квартира 35», де він також представив нову збірку «Паралельні світи». 2020 року родина митця видала поетичну збірку "Скоро буду". Його вірші перекладено польською та німецькою мовами.

1997 року була опублікована повість М. Ягоди «Вóйна малого жорстокого числа» з авангардною «розірваною» технікою письма, як українська ремінісценція на твір Г. Гейне «Ідеї. Le Grand»

У травні 2006 року М.Ягода брав участь в програмі фестивалю нового українського мистецтва (каталог проекту) на Міжнародному мистецькому симпозіумі De Novo у Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski (Варшава, Польща). Він провів поетичне читання «Ягоди усіх країн, єднайтеся!» та перформанс «Рибалка — віддзеркалення».

2008 року М.Ягода взяв участь в проекті «Еклезіаст інша абетка» художньої студії «Антресоля» під егідою Культурно-Мистецького Центру НаУКМА в Києві, де представив свій мистецький маніфест «Трійця варварів».

Театральна творчість

Від 2000-х років драматургія та сценографія теж доповнювали художню творчість митця і стали ще одним засобом, додатковою мовою, щоб описати лише йому відомі простори й світовідчуття «семіотичного» періоду.

2000 року п'єса «Ніщо» вийшла друком у літературному альманасі «Королівський ліс». «Я писав про зброю художника… Художник розмовляє з мольбертом. І жінка — якби примара, чи натурщиця, хто його знає. Отакі діалоги, дії. Про пустку, так скажемо» — резюмує п'єсу Ягода. П'єсу перекладено німецькою мовою.

2002 року режисер театру «Небо» Марія Верес поставила п'єсу «Ніщо» за сценарієм і сценографією Ягоди в приміщенні академічного театру ім. Марії Заньковецької.

М. Ягода тісно співпрацював з закарпатським режисером Атіллою Віднянським. 2001 року вони разом створили сценографію до п'єси «Зимова казка» за мотивами творів Вільяма Шекспіра, поставленій у Національному театрі в Будапешті. 2003 року А. Віднянський поставив п'єсу «Ніщо» угорською мовою в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі у Береговому. Їхня спільна робота — це також постановки п'єси «Дзяди» Адама Міцкевича в Береговському театрі (2001) та п'єси «Вінок Шекспіра» в Театрі замку Дьюла (2005).

2010 року у Львові відбулася прем'єра моновистави «Дорога до світла» за мотивами поезії Ягоди в режисурі та сценографії Марії Верес.

Виставки

До початку 2000-х років мистецтво Ягоди більше можна було побачити за кордоном, ніж у Львові. Він дуже вибірково брав участь у групових виставках — і сам художник, і куратори вважали за краще презентувати його самобутнє мистецтво персонально.

Персональні виставки

2020 Виставка «Я + GOD = A». Національний художній музей України, Київ, Україна (відео)
2019 Ретроспективна виставка «Мирослав Ягода». Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, Львів, Україна (відео)
2018 Виставка творів з приватних колекцій. Галерея «Дзиґа», Львів, Україна
2016 Виставка однієї картини «Голодомор». Каплиця Боїмів, Львів, Україна
2016 Ретроспективна виставка «Львів андеґраунд» (в рамках першого міжнародного фестивалю сучасного мистецтва Freierfest). Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна
2014 Благодійна виставка-продаж живопису для поранених бійців АТО. Галерея «Дзиґа», Львів, Україна (відео)
2009 Виставка «Життя». Галерея ХудГраф, Київ, Україна
2007 Виставка живопису. Варшава, Польща
2006 . Галерея «Дзиґа», Львів, Україна
2006 Виставка «Malarstwo». Galeria Kolegium, Вроцлав, Польща
2003 . Галерея «Дзиґа», Львів, Україна
2001 Виставка «Сад Лева» («Garten des Löwen»). Galerie Centrum/Atelier Yin Yang, Ґрац, Австрія
1998 Виставка в рамках проекту «Cultural City Network». Ґрац, Австрія
1997 Виставка малярства. Poleski Ośrodek Sztuki, Лодзь, Польща
1997 . The Andy Warhol Museum of Modern Art, Меджилабірці, Словаччина
1992 Виставка малярства. Teatr Ósmego Dnia, Познань, Польща
1992 Виставка «Звідти» («Stamtąd»). Galeria Krytyków «Pokaz», Варшава (виставка також була показана в Ряшеві та Вроцлаві), Польща
1991 Виставка «Живопис та малюнок». Galeria «N.N.», Люблін, Польща

Вибрані групові виставки

2018 «Червона книга: Радянське мистецтво Львова 80 — 90-х років». PinchukArtCentre, Київ, Україна
2017 «Львів: СОЮЗники». Національний художній музей України. Київ, Україна
2015 Київська бієнале 2015. Київ, Україна
2010 «Український зріз. Сучасне мистецтво України». Warsztaty Kultury, Люблін, Польща
1999 «Вибране вибраних». Галерея «Гердан». Львів, Україна
1998 «Досить». КМЦ «Дзиґа». Львів, Україна
1998 «18 міст — 18 митців» («18 Städte –18 Künstler»). Організатор — Internationales Haus der Autoren Graz. Австрія, Бельгія, Словаччина, Хорватія, Німеччина, Польща, Боснія та Герцеговина, Сербія
1996 «Контрасти» (в рамках міжнародного музичного фестивалю сучасної музики «Контрасти»). Галерея «Гердан». Львів, Україна
1993 "Шлях: зі Львова до Харкова. Галерія «Український засів», Харків, Україна
1991 «Ми є» («Jesteśmy»). Galeria «Zachęta», Варшава, Польща
1991 Виставка-продаж. Галерея «Три крапки» (у спортзалі Львівського медичного інституту під час Всесвітного з'їзду лікарів-українців). Львів, Україна

Посилання

Сторінка Мирослава Ягоди на ArtLvivOnline
Віртуальна галерея Мирослава Ягоди
Мирослав Ягода. Каталог виставки. Живопис. Львів, 2019.
Мирослав Ягода. Каталог виставки. Графіка. Львів, 2019.

Примітки

Так вперше назвали Мирослава Ягоду на його персональній виставці в Австрії [1].
За словами Мирослава, він служив у десантних війсках у Забайкальському військовому окрузі. Його мати пригадувала, що «…як йшли інші хлопці в армію, то він прийшов у воєнкомат і сказав, що „я ніде не вчуся, ніде не працюю“. Я навіть не знала. А тут прийшла повістка, хлопці йдуть в армію, він йде в армію»[2].
Про своє перше місце проживання у Львові Мирослав згадує так: «Підвал. На вулиці Зеленій, отака маленька пивниця. Волога, нари і все. Мене пустив до себе скульптор»[2].
Спочатку орендував приміщення, яке згодом приватизував (оплатою були шість його картин, отриманих Львівською міською радою і згодом переданих Львівській картинній галереї). «Я не ходжу ні в яку церкву. А церква — в мене в майстерні. От і все. Це мій храм» [2].
«…Складається з двох кімнат… У першій кімнатчині диван стіл і стелаж із книгами — що не завжди характерно для художників. У другій власне майстерня, а водночас і кубло, де Мирослав спав … В цій невеликій пивниці було місце і для великої бібліотеки, яку часто і щедро поповнювали численні відвідувачі…» — так описує майстерню Тарас Возняк [3]. Цікаво, що вже після загибелі Олександра Аксініна Мирослав брав книжки зі східної філософії та культури з його бібліотеки (через Таню Сіпер-Білинську).
«Через його майстерню, як через майстерню якогось кабаліста переходила довжелезна вервиця візитерів»[3].
«Я з дитинства малюю, — зазначав Мирослав, —… класичний малюнок спокійно малюю. Бо експресія моя, символіка, вона базується на фундаменті»[2].
Маніфест «Трійця варварів», 2006 року.
«Ким був Мирослав Ягода для львівського, а загалом й українського середовища, ще довго буде відкритим питанням, адже його роботи вкрай нерівномірні й коливання між речима створених ним — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен»[4].
Тарас Возняк визначає ці два головних періоди творчості Ягоди як «психоделічний» і «семіотичний» [3].
З інтерв'ю [2].
„І не треба композиційної певної постави, колористики. Здійснюється руйнування плями і лінії, гра, стрибок через зображення до розбитого на безліч дзеркальних скалок ніщо. Лінія — це основа прориву в вічну порожнечу, до її гармонії і цілісності. І гармонія досягається через деструкцію — це парадоксальна концепція гармонії, віднаходження нового ритуального знаку гри по дорозі в Ніщо, в якому трагічне й комічне сплітаються…“[5].
»…Він спирався не на емоції, а на ним самим сконструйовані інтелектуальні конструкції. З часом вони склалися в цілий універсум — семантичне, знакове поле, код МЯ. Його полотна стають «картами», які умовно описують відомі лише Ягоді простори" [3].
Таня Жмурко завважує, що «…зображення більше нагадують наївні картинки, з локальним кольором і дитячим спрощеним малюнком» [6].
«Його мислення було передовсім поетичним, живописним. Наче живопис перепливав у слово, а слово перепливало у живопис» [7].
«…Картини Мирослава Ягоди виступають в ролі ментальних дзеркал: у них люди можуть побачити себе і зафіксувати відповіді на свої питання» [8].
«Maluję swój świat, by ci, co go oglądają, znaleźli to, co w nich samych siedzi» [9].
Ягоду «…цікавить особлива пожива, спрага його — нетутешня, він „добуває кров слів“, експериментує на вістрі, на вертикалі виживання…»[11].
Таку записку Мирослав залишав на дверях, коли виходив з майстерні.
Так визнав цю повість О. Гуцуляк. Повість була вперше опублікована в скороченому варіанті на сторінках журналу «Кур'єр Кривбасу» (№ 67/70, 1997), а у повному вигляді — в антології "Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття.– Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2002.
Суть проекту полягала у створенні простору-провокації, придатного для співіснування з іншими між- або мультижанровими мистецькими акціями.
Альманах «Королівський ліс» з творами львівських літераторів був оформлений графікою Ягоди, яка створила візуальну структуру видання.
В основу моновистави «Дорога до світла», прем'єра якої відбулася на сцені арт-клубу «Пікассо», лягли вірші Мирослава Ягоди — дивовижно саморідна поезія високого ступеня метафоричності, що злютовує розпач і просвітлення, біль і благість, зневіру й одкровення. Це були вірші із книжок «Черепослов», «Дистанція нуль», «Сяймо» та позазбіркові поезії, що їх постановниця та виконавиця кожна по-своєму намагалися зінтерпретувати у спосіб, доступний для сприйняття молодіжної аудиторії [12].

Джерела та література

Добірки статей вміщено в культурологічному часописі «Ї» (тематичне число «Львів Мирослава Ягоди, художника» № 89, 2018) та у двотомному каталозі його ретроспективної виставки у Львівській національній галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (2019).

Христя Назаркевич. Мирослав Ягода у Ґраці // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
Андрій Бондаренко. Мирослав Ягода: Я створив свій світ і я щасливий // Варіанти, 21.07.2014.
Тарас Возняк. Мирослав Ягода «Соняшники Ван Ґоґа треба показувати разом з його вухом» // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
Галина Хорунжа. «Де на землі»: «Дистанція нуль» // Незалежний культурологічний часопис «Ї», № 89, 2018.
Анатолій Щербатюк. Про пса, що витерся об смерть // Поступ, 01.03.2000. (передрук)
Таня Жмурко. Потому и страшно: Гений Мирослава Ягоды // Bird-in-flight, 31.10.2019.
Анна Костирко. Прийди, мій ангеле, або подорож через Ягодовий сад // Zahid.net, 20.08.2020
Галина Канарська. Ягода. Сорок днів… // Збруч, 18.04.2018.
Юра Амосов. Герой андеграунда: История художника Мирослава Ягоды // L'Officiel, 17.07.2019.
Agata Saraczyńska. Ukraiński malarz Mirosław Jahoda od dziś pokazuje swoje prace w galerii Kolegium // Wyborcza.pl, 13.09.2006.
Олена Грозовська. Гайда у художній музей на Мирослава Ягоду // Життя. Українська правда, 22.02.2020.
Анатолій Щербатюк. Ігри Потойбіччя (Мистецтво М.Ягоди) // Цикура, 28.05.2008
Учора у Львові відбулася прем'єра нової вистави за мотивами поезії М. Ягоди // ZIK, 21.05.2010
Влодко Костирко. Люблін. Ягода. Цнота творця // Post-Поступ, Nr.3,1992
Львівський митець Мирослав Ягода: «Зброя художника-воїна націлена в епіцентр Космосу» // Поступ, 08.02.2001
Надія Слободян. Німий крик сучасного Ван-Гога (Бога) // Поступ, 25.05.2002
Помер поет Мирослав Ягода, ультраоригінальний художник // Збруч, 13.03.2018
Маркіян Філевич. Вузька стежка Мирослава Ягоди // Збруч, 09.05.2019
Катерина Лебедєва. Хворий геній Мирослав Ягода. // Амнезія, 10.04.2019
Юлія Степанок. Мирослав Ягода. «Чи я тут — чи там!?» // Мітєц, 28.03.2019

Відео/Аудіо

Уривок з фільму «Інакші»
Ягода читає свої вірші
- Я сам собі Ісус
- Камінь
- Вірш присвячений Небесній сотні
- Поетичне читання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ягода Мирослав Якович

[1] Так вперше назвали Мирослава Ягоду на його персональній виставці в Австрії [1].

[2] За словами Мирослава, він служив у десантних війсках у Забайкальському військовому окрузі. Його мати пригадувала, що «…як йшли інші хлопці в армію, то він прийшов у воєнкомат і сказав, що „я ніде не вчуся, ніде не працюю“. Я навіть не знала. А тут прийшла повістка, хлопці йдуть в армію, він йде в армію»[2].

[3] Про своє перше місце проживання у Львові Мирослав згадує так: «Підвал. На вулиці Зеленій, отака маленька пивниця. Волога, нари і все. Мене пустив до себе скульптор»[2].

[4] Спочатку орендував приміщення, яке згодом приватизував (оплатою були шість його картин, отриманих Львівською міською радою і згодом переданих Львівській картинній галереї). «Я не ходжу ні в яку церкву. А церква — в мене в майстерні. От і все. Це мій храм» [2].

[5] «…Складається з двох кімнат… У першій кімнатчині диван стіл і стелаж із книгами — що не завжди характерно для художників. У другій власне майстерня, а водночас і кубло, де Мирослав спав … В цій невеликій пивниці було місце і для великої бібліотеки, яку часто і щедро поповнювали численні відвідувачі…» — так описує майстерню Тарас Возняк [3]. Цікаво, що вже після загибелі Олександра Аксініна Мирослав брав книжки зі східної філософії та культури з його бібліотеки (через Таню Сіпер-Білинську).

[6] «Через його майстерню, як через майстерню якогось кабаліста переходила довжелезна вервиця візитерів»[3].

[7] «Я з дитинства малюю, — зазначав Мирослав, —… класичний малюнок спокійно малюю. Бо експресія моя, символіка, вона базується на фундаменті»[2].

[8] Маніфест «Трійця варварів», 2006 року.

[9] «Ким був Мирослав Ягода для львівського, а загалом й українського середовища, ще довго буде відкритим питанням, адже його роботи вкрай нерівномірні й коливання між речима створених ним — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен»[4].

[10] Тарас Возняк визначає ці два головних періоди творчості Ягоди як «психоделічний» і «семіотичний» [3].

[11] З інтерв'ю [2].

[12] „І не треба композиційної певної постави, колористики. Здійснюється руйнування плями і лінії, гра, стрибок через зображення до розбитого на безліч дзеркальних скалок ніщо. Лінія — це основа прориву в вічну порожнечу, до її гармонії і цілісності. І гармонія досягається через деструкцію — це парадоксальна концепція гармонії, віднаходження нового ритуального знаку гри по дорозі в Ніщо, в якому трагічне й комічне сплітаються…“[5].

[13] »…Він спирався не на емоції, а на ним самим сконструйовані інтелектуальні конструкції. З часом вони склалися в цілий універсум — семантичне, знакове поле, код МЯ. Його полотна стають «картами», які умовно описують відомі лише Ягоді простори" [3].

[14] Таня Жмурко завважує, що «…зображення більше нагадують наївні картинки, з локальним кольором і дитячим спрощеним малюнком» [6].

[15] «Його мислення було передовсім поетичним, живописним. Наче живопис перепливав у слово, а слово перепливало у живопис» [7].

[16] «…Картини Мирослава Ягоди виступають в ролі ментальних дзеркал: у них люди можуть побачити себе і зафіксувати відповіді на свої питання» [8].

[17] «Maluję swój świat, by ci, co go oglądają, znaleźli to, co w nich samych siedzi» [9].

[18] Ягоду «…цікавить особлива пожива, спрага його — нетутешня, він „добуває кров слів“, експериментує на вістрі, на вертикалі виживання…»[11].

[19] Таку записку Мирослав залишав на дверях, коли виходив з майстерні.

[20] Так визнав цю повість О. Гуцуляк. Повість була вперше опублікована в скороченому варіанті на сторінках журналу «Кур'єр Кривбасу» (№ 67/70, 1997), а у повному вигляді — в антології "Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття.– Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2002.

[21] Суть проекту полягала у створенні простору-провокації, придатного для співіснування з іншими між- або мультижанровими мистецькими акціями.

[22] Альманах «Королівський ліс» з творами львівських літераторів був оформлений графікою Ягоди, яка створила візуальну структуру видання.

[23] В основу моновистави «Дорога до світла», прем'єра якої відбулася на сцені арт-клубу «Пікассо», лягли вірші Мирослава Ягоди — дивовижно саморідна поезія високого ступеня метафоричності, що злютовує розпач і просвітлення, біль і благість, зневіру й одкровення. Це були вірші із книжок «Черепослов», «Дистанція нуль», «Сяймо» та позазбіркові поезії, що їх постановниця та виконавиця кожна по-своєму намагалися зінтерпретувати у спосіб, доступний для сприйняття молодіжної аудиторії [12].