У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шумський Олекса ндр Я кович Шумськи й 2 грудня 1890 с Борова Рудня за

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шумський.

Олекса́ндр Я́кович Шумськи́й (2 грудня 1890, с. Борова Рудня (за іншою версією — с. Турчинка, с. Стара Рудня), нині смт Нова Борова, Волинська губернія — 18 вересня 1946, Саратов) — український радянський державний і політичний діяч, один із лідерів націонал-комуністичного руху. Народний комісар внутрішніх справ (1920) та освіти (1919, 1924—1927). Член Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України з 23 березня по 5 квітня 1920, з 22 листопада 1920 по 9 грудня 1921 та з 16 травня 1924 до лютого 1927 року. Член Тимчасового ЦК КП(б)У з 5 квітня до 17 листопада 1920 року. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 15 квітня до 17 листопада 1920 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У з 15 квітня до 17 листопада 1920 року та з 22 червня 1923 до 3 березня 1927 року. Секретар ЦК КП(б)У з 17 травня 1924 до 6 грудня 1925 року.

Шумський Олександр Якович
Шумський Олександр Якович Олександр Шумський
Народний комісар освіти УСРР
10 липня 1919 — серпень 1919
Попередник	Гнат Михайличенко
Наступник	Григорій Гринько
Народний комісар освіти УСРР
вересень 1924 — лютий 1927
Попередник	Григорій Гринько
Наступник	Микола Скрипник

Народився	2 грудня 1890(1890-12-02) с. Борова Рудня, нині смт Нова Борова, Хорошівський район, Житомирська область
Помер	18 вересня 1946(1946-09-18) (55 років) Саратов, Російська РФСР, СРСР
Відомий як	державний діяч
Країна	СРСР Російська імперія
Національність	українець
Alma mater	^d
Політична партія	Українська партія соціалістів-революціонерів → КП(б)У
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Активно сприяв українізації 1920–1930-х років. Жертва сталінських репресій.

Життєпис

Народився 2 грудня 1890 року с. Борова Рудня (нині смт Хорошівський район, Житомирська область, Україна, тоді Волинська губернія, Російська імперія) в родині лісничого Якова Даниловича Шумського та його дружини Єви на Житомирщині. Родина по батьківській лінії мала шляхетне походження та належала до гербу Ястшембець. По закінченні двокласної школи (1906) працював на лісопильні, а з 1908 року працював помічником землеміра в комісії з меліорації. У 1911 році вступив на вечірнє відділення Московського народного університету ім. Шанявського, 1915 р. — до ветеринарного інституту, проте навчанню завадила мобілізація до армії.

З 1908 року — член Української соціал-демократичної спілки. 1914 року зацікавився есерівською програмою (член московського гуртка українських есерів). За революційну агітацію в армії 1916 р. заарештований та відправлений на фронт, де продовжив політичну роботу. З осені 1917 року по осінь 1919 року входив до Української партії соціалістів-революціонерів. За списком УПСР певний час входив до складу Української Центральної Ради, де відстоював близькі до більшовизму, ліворадикальні погляди в аграрному та соціальному питаннях.

У січні 1918 року разом з іншими лівими українськими есерами готував у порозумінні з більшовицькими урядами в Петербурзі та Харкові державний заколот з метою встановити в Україні радянський лад.

З травня 1918 року — один із лідерів боротьбистів. У січні 1919 року ввійшов до складу боротьбистського уряду, який мав вплив серед повсталих селян Правобережної України, виступив проти Директорії, йдучи на зближення з більшовицьким урядом у Харкові.

З весни 1919 до 1920 входив до Української партії комуністів (боротьбистів). Після розпуску партії разом з іншими боротьбистами ввійшов до складу КП(б)У й був обраний членом ЦК. Належав до партійної групи, яка вимагала усамостійнити КП(б)У від Російської Комуністичної партії. Виступав за те, щоб КП(б)У підтримувала зв'язки з РКП лише через Комуністичний інтернаціонал.

З 10 липня до кінця серпня 1919 року очолював Народний комісаріат освіти УСРР в уряді Християна Раковського.

З квітня до травня 1920 року працював завідувачем відділу по роботі на селі ЦК КП(б)У. У червні 1920 року працював головою виконавчого комітету Полтавської губернської ради. У липні 1920 року призначений головою Одеського губернського революційного комітету.

З 12 жовтня до 11 грудня 1920 року — член Революційної військової ради (РВР) 12-ї армії РСЧА Південно-Західного фронту.

1921 — представник УСРР у Польській республіці. На цій посаді вимагав припинення діяльності українських емігрантських організацій і таборів інтернованих вояків УНР в Польщі.

Після повернення в Україну в 1923-24 був редактором журналу «Червоний шлях», «Радянська освіта», керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У.

З 29 вересня 1924 до 2 лютого 1927 року очолював Народний комісаріат освіти УСРР. Активно підтримував політику українізації. Дослідниця Віра Шмиговська вказує, що в часи війни, нарком «прагнув одноосібно контролювати Академію [ВУАН]» і далі: «Обурений тим, що влада вислизає з його рук, Шумський доклав чимало зусиль, аби декрет про видавання охоронних грамот ученим було переглянуто. Він стверджував, що ставлення науковців до радянської влади не можна назвати лояльним. Вони, мовляв, узагалі більше займаються політикою, ніж науковою роботою».

Під час зустрічі з Йосипом Сталіним у жовтні 1925 поставив питання про усунення Лазаря Кагановича з посади генсека ЦК КП(б)У та заміщення його на Власа Чубаря. У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 року Сталін поклав на Шумського відповідальність за поширення антиросійських настроїв в Україні. Плануючи ширші репресії, іменем Шумського назвали т. зв. «національний ухил» — «шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав «помилковість» своєї позиції. Звільнений з посади наркома освіти 1927 року й висланий до Москви на другорядну роботу в профспілці. Справа усунення Шумського гостро обговорювалась у Комуністичній партії Західної України, що призвело до її розламу на «шумськістів» та прихильників сталінської позиції.

Арешт та загибель

Заарештований 13 травня 1933 року за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО) — підпільної організації, яка нібито складалася з колишніх членів КПЗУ («шумськістів») і готувала антирадянське збройне повстання (насправді така організація не існувала й була сфабрикована ОДПУ). Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправно-трудовому таборі.

У 1933—1935 рр. перебував на Соловках. Неодноразово звертався з апеляціями щодо своєї справи до керівних органів і окремих керівників, зокрема до Сталіна. У грудні 1935 р. тюремне ув'язнення замінили на заслання в Красноярськ. У відповідь на цю ухвалу розпочав голодування, домагаючись повної реабілітації.

9 жовтня 1937 р. тяжко хворого Шумського знову заарештували у зв'язку зі справою боротьбистів. У листопаді 1939 р. через хворобу й відсутність матеріалів, які б свідчили проти нього, справу було припинено. У роки війни далі домагався реабілітації. Після закінчення терміну заслання (13 травня 1943) через хворобу змушений залишитися у Красноярську. Працював над монографією «Малороси», текст якої знищив у липні 1946 р., вирішивши покінчити з життям (про це рішення повідомив в особистому листі до Сталіна). Однак спроба суїциду виявилася невдалою.

Убитий Судоплатовим та Майрановським, за особистим розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі з Саратова до Києва.

Вшанування пам'яті

19 квітня 2011 року меморіальна дошка на честь Олександра Шумського була відкрита в Житомирі, на фасаді будинку по бульвару Новий, 9. Після ухвалення декомунізаційного законодавства на розгляд Житомирського міськвиконкому була внесена пропозиція щодо її демонтажу, однак поставлене на голосування рішення не було підтримане. На засіданні органу місцевого самоврядування, зокрема, заслухали роз'яснення від Інституту історії України, згідно з яким Олександр Шумський хоча формально потрапляє під декомунізацію, але зробив вагомий внесок у розвиток українізації, його діяльність в Москві вважали ворожою, а він сам був арештований НКВС. Водночас Шумський не згадувався і в первинному списку осіб, що підпадають під декомунізацію, складеному Українським інститутом національної пам'яті. Пізніше УІНП висловив позицію про необхідність демонтажу меморіальної дошки, оскільки та «містить символіку комуністичного тоталітарного режиму», та звернувся з відповідним листом до Житомирського міського голови.

Лист УІНП до Житомирського міського голови, 1 частина
Лист УІНП до Житомирського міського голови, 2 частина
Лист УІНП щодо дій Житомирської міської ради

Примітки

. Архів оригіналу за 17 листопада 2012. Процитовано 5 листопада 2011.
Нескорений українізатор Шумський
1890 — народився Олександр Шумський
Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 роки. Довідник [ 2017-07-12 у Wayback Machine.]стор. 377
Його таємниці: Виповнюється 120 років від дня народження Олександра Шумського
ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
Нескорений українізатор Шумський
Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 169—200. ISBN 966-557-096-Х
охоронні грамоти, що їх видавали стараннями голови ВУАН Вернадського, або не мобілізувати вчених і не реквізувати їх речі
Віра Шмиговська Академік Володимир Вернадський: «пошук істини й насильство — несумісні»
Його таємниці. Виповнюється 120 років від дня народження Олександра Шумського
Дике полювання. 13 жертв кремлівського терору – Лікбез (uk-UK) . Процитовано 13 листопада 2018.
В Житомирі відкрито меморіальну дошку Олександру Шумському – Репортер. reporter.zt.ua. Процитовано 5 січня 2020.
Виконком не підтримав рішення про демонтаж дошки Олександру Шумському в Житомирі. www.zhitomir.info (укр.). Процитовано 4 січня 2020.

Джерела та література

Папакін Г. Шумський Олександр Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 671. — .
Шаповал Ю. І. «Контрреволюційної боротьбистської організації» справа 1935 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 106. — .
Шаповал Юрій. Олександр Шумський. Життя, доля, невідомі документи. — Київ-Львів: Україна модерна, Українські пропілеї, 2017. — 742 с.
Шаповал Юрій. Олександр Шумський: «Життя без боротьби я не вважав за життя». — Київ: Парламентське видавництво, 2020. — 368 с.

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шумський Олександр Якович

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Григорій Гринько. Олександр Шумський : Статті. Промови. Документи / НАПН України, Педагогічний музей України ; [укладачі : В. О. Гайдей, О. П. Міхно ; наук. консультант О. В. Сухомлинська]. — К. : ПМУ, 2015. — 144 с. — (Сер. «Педагогічні републікації» ; вип. 2). http://pmu.in.ua/wp-content/plugins/download-monitor/download.php?id=91^{[недоступне посилання з червня 2019]}
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
Довідник з історії України. / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.
Игорь Лосев. Флот Украины. Правда и ложь в «исповеди» террориста
Анич Сергій. Шумскізм у Західній Україні (зі спогадів людини, яка була в центрі подій) (1954)
Анич Сергій. Шумскізм у Західній Україні (1955)
Остудін В. Шумський Олександр Якович // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 790. — .
Скрипник М. Джерело до причини розламу в КПЗУ. — X., 1928.
Гірчак Є. Шумськізм і розлам в КПЗУ. — X., 1928.
С-ко. Матеріали до історії шумськізму-хвильовізму // Наша боротьба. — 1927. — № 4.
Скрипник М. Хвильовизм чи шумськізм? // Більшовик України. — 1927. — № 2.
Будівництво Радянської України. Збірник. Вип. І. — X., 1928.
Majstrenko I. Borot'bism: A Chapter in the History of Ukrainian Communism. — Нью-Йорк, 1954.
Майстренко І. Історія Комуністичної Партії України. — Сучасність: Мюнхен, 1970.
Mace J. Communism and the Dilemms of National Liberation. National Communism in Soviet Ukraine, 1918—1933. — Кембридж, Mac., 1983.

Посилання

Шумський О. Я. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — .
Шумський Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2099. — 1000 екз.
Документальний фільм «Три таємниці Шумського» (три серії). Перша серія, друга серія, третя серія

[1] . Архів оригіналу за 17 листопада 2012. Процитовано 5 листопада 2011.

[2] Нескорений українізатор Шумський

[3] 1890 — народився Олександр Шумський

[4] Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 роки. Довідник [ 2017-07-12 у Wayback Machine.]стор. 377

[5] Його таємниці: Виповнюється 120 років від дня народження Олександра Шумського

[:0-6] ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

[7] Нескорений українізатор Шумський

[8] Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 169—200. ISBN 966-557-096-Х

[9] охоронні грамоти, що їх видавали стараннями голови ВУАН Вернадського, або не мобілізувати вчених і не реквізувати їх речі

[10] Віра Шмиговська Академік Володимир Вернадський: «пошук істини й насильство — несумісні»

[11] Його таємниці. Виповнюється 120 років від дня народження Олександра Шумського

[12] Дике полювання. 13 жертв кремлівського терору – Лікбез (uk-UK) . Процитовано 13 листопада 2018.

[13] В Житомирі відкрито меморіальну дошку Олександру Шумському – Репортер. reporter.zt.ua. Процитовано 5 січня 2020.

[14] Виконком не підтримав рішення про демонтаж дошки Олександру Шумському в Житомирі. www.zhitomir.info (укр.). Процитовано 4 січня 2020.