Челомей Володимир Миколайович

Володи́мир Микола́йович Челоме́й (17 (30) червня 1914(19140630), Седльці — 8 грудня 1984, Москва) — український радянський механік, фахівець у галузі динаміки стійкості складних коливальних систем, генеральний конструктор ракетно-космічної техніки, дійсний член АН СРСР (з 1962 року), дійсний член Міжнародної академії астронавтики (з 1974 року), двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1963).

Володимир Миколайович Челомей
рос. Влади́мир Никола́евич Челоме́й
Володимир Челомей на поштовій марці України (2003) Володимир Челомей на поштовій марці України (2003)
Народився	17 (30) червня 1914(1914-06-30) Седльці, Російська імперія, нині Польща
Помер	8 грудня 1984(1984-12-08) (70 років) Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія →  СРСР
Національність	українець
Діяльність	інженер, викладач університету, бортінженер, політик, фізик
Alma mater	Київський авіаційний інститут
Галузь	механіка, теорія коливань
Заклад	Московський державний технічний університет імені Баумана ^d ДКБ-51 ^d
Посада	депутат Верховної ради СРСР^[d]
Вчене звання	професор (1952), член-кореспондент АН СРСР (1958) академік АН СРСР (1962)
Науковий ступінь	доктор наук
Членство	Академія наук СРСР^[1]
Партія	КПРС
Відомий завдяки:	ракетобудування
Нагороди	Золота медаль імені М. Є. Жуковського (1964) Золота медаль імені О. М. Ляпунова (1977)
Автограф
депутат Верховної ради СРСР (1974—1984) академік Міжнародної академії астронавтики (1974)
Челомей Володимир Миколайович у Вікісховищі

Біографія

Євгенія Хомівна Челомей із сином Володею, Полтава, 1916 р.

Народився 30 червня 1914 року в містечку Седльцях (нині Мазовецьке воєводство, Польща, тоді Привіслінський край, Седлецька губернія, Російська імперія) у сім'ї вчителів. Мати Євгенія Хомівна (до шлюбу Клочко) була полтавкою за походженням. Батько був дуже обізнаною людиною в багатьох галузях, що певним чином передалося і його синові.

Володя Челомей — учень 10-ї семирічної школи м. Полтави, 1925 р.

Незабаром після народження сина сім'я переїхала до Полтави, де мешкала бабуся, подалі від району бойових дій в розпочатій Першій світовій війні. Оселилися на Келінському проспекті (тепер Першотравневий) у будинку, який на початку 1880-х років збудувала сестра М. В. Гоголя Г. В. Гоголь-Яновська (розібраний в 1969 році). Челомеї мешкали в одному будинку з нащадками Гоголя і Пушкіна — Данилевськими і Биковими, у яких часто бували А. Макаренко і В. Короленко. Найкращим другом Володимира став праправнук російського поета О. С. Пушкіна, згодом відомий учений-ентомолог О. С. Данилевський. Майбутній конструктор зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, багато читав з історії техніки і фізики.

У Полтаві у 1922—1926 роках навчався в 7-річній трудовій школі № 10.

У 1926 році родина переїхала до Києва, де Володимир Челомей продовжив навчання в семирічній трудовій школі № 45. У 1929 році після закінчення школи вступив до ; в 1932 році, закінчивши технікум, вступив на Авіаційний факультет Київського машинобудівного інституту (в 1933 році на базі цього факультету створили Київський авіаційний інститут).

Ставши студентом, продовжував посилено займатися самоосвітою: слухав лекції з математики, фізики і механіки в Київському університеті і Українській академії наук. Особливо його цікавила механіка і зокрема теорія коливань. Завдяки блискучим здібностям і величезному працьовитості він отримав прекрасну фундаментальну освіту.

У ВУАН йому вдалося прослухати курс лекцій з механіки та математики видатного італійського вченого Тулліо Леві-Чивіта, автора математичного апарату загальної теорії відносності А. Ейнштейна.

До кола спілкування Володимира Челомея у цей час входять:

• академік, перший директор Інститут математики ВУАН — Д. Граве, відомим своїми працями з алгебри, прикладної математики і механіки;
• академік М. Крилов, відомий математик і механік, фахівець з нелінійної теорії колвань;
• академік М. Кравчук — наймолодший академік ВУАН, знаний у світі математик;
• члени-кореспонденти І.Штаєрман та Н.Ахієзер — видатні математики і механіки.

У студентські роки активно займався науковою роботою. За час навчання в КАІ ним було опубліковано більше 20 наукових статей. У 1936 році літографським способом була видана його робота «Векторне числення», яка стала для студентів основним навчальним посібником. Відмінною рисою багатьох його робіт було те, що результати досліджень тут же втілювалися в практику.

Проходячи практику на Запорізькому моторобудівному заводі, він «…виконав велику розрахунково-дослідну роботу по крутильним коливанням авіамоторів» і «…проявив особливо високу теоретичну та інженерну підготовку». Ця та інші роботи Челомея дозволяли з'ясовувати причини відмов авіадвигунів. Вже тоді у нього виник задум пульсуючого повітряно-реактивного двигуна, і він, отримавши дозвіл, проводив на обладнанні заводу досліди в інтересах його розробки та створення.

На заводі він прочитав великий 70-годинний курс лекцій з теорії коливань інженерам заводу. За відгуком академіка Л. І. Сєдова, багаті теоретичні результати, викладені в цих лекціях, для того часу були новими і надалі увійшли до підручників та в спеціальні довідники.

У 1937 році В. М. Челомей на рік раніше з відзнакою закінчив Київський авіаційний інститут. Дипломна робота на тему «Коливання в авіаційних двигунах» була захищена блискуче і визнана Вченою радою видатною, на рівні кандидатської дисертації.

Після закінчення інституту працював в Інституті математики АН УРСР і навчався в аспірантурі. У 1939 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій». У 1939—1941 роках працював на посаді старшого викладача механіки і теорії авіаційних двигунів Київського авіаційного інституту.

Наукові інтереси В. М. Челомея зосередилися на дослідженні динамічної стійкості пружних систем. У ході цих досліджень він отримав важливі теоретичні результати, що знайшли застосування на практиці, — запропонований ним метод визначення поздовжніх, поперечних і крутильних коливань пружних систем. Цей метод дозволяє створити універсальну обчислювальну програму для ЕОМ і широко застосовується і зараз.

У 1940 році було засновано 50 Сталінських стипендій для особливо видатних молодих вчених, що працюють над докторськими дисертаціями. У їх число було включено і В. М. Челомея — наймолодшого докторанта АН СРСР. Був установлений термін завершення та захисту дисертації — 1 червня 1941 року. Дисертація була захищена в строк, але через початок війни робота не була затверджена ВАКом, і Челомей в наступні роки доопрацьовував її в процесі поточних наукових досліджень. Новий захист відбувся через 10 років, у 1951 році в МВТУ імені М. Е. Баумана. У 1952 році йому було присвоєно звання професора.

Донька ученого — Євгенія Володимирівна згадує:

Одразу після зарахування до докторантури батька викликав Л.Берія і запропонував стати резидентом радянської розвідки в Німеччині, оскільки в розвідці був дефіцит технічних фахівців високого класу. Навівши аргументи, що він буде корисніший вдома як вчений і конструктор, батько відмовився, що було тоді небезпечно. Берія, який не звик до заперечень, аргументи прийняв і в подальшому Володимира Миколайовича не переслідував.

Влітку 1941 — призначений начальником групи реактивних двигунів Центрального інституту авіаційного моторобудування (ЦІАМ) імені Баранова, де в 1942 році ним був створений перший у СРСР пульсуючий повітряно-реактивний двигун, який встановлювався на низці літальних апаратів.

Наказ Наркомату авіаційної промисловості від 19 вересня 1944 року про призначення В. М. Челомея Головним конструктором і директором дослідного авіаційного заводу № 51 поклав початок створенню нової організації, зі своєю тематикою, своїми завданнями, принципами та методами роботи, які прищепив колективу його головний конструктор.

На початок 1945 року в КБ ученим був створений літак-снаряд 10Х. У 1948 році закінчилися його випробування, але на озброєння він не був прийнятий через незадовільні тактико-технічних характеристик. В. М. Челомей на деякий час відійшов від практичної конструкторської роботи, займався наукою і викладанням, проте тематику крилатих ракет (так стали називати літаки-снаряди) не залишив.

Розробками В. М. Челомея зацікавилося командування ВМФ СРСР, і в червні 1954 в Тушино на моторному заводі № 500 була створена спеціальна конструкторська група з проектування крилатої ракети другого покоління. У цій ракеті реалізовувалися нові ідеї вченого:

• по-перше, ракета містилася в транспортно-пусковому контейнері, закритому герметичною кришкою;
• по-друге, крила ракети в контейнері знаходилися у згорнутому стані і розкривалися після старту;
• по-третє, застосовувався пороховий прискорювач для виведення ракети з контейнера.

Реалізація цих ідей дозволила Радянському Союзу випередити США в питанні озброєння підводних човнів.

У 1955 році В. М. Челомею передали механічний завод у місті Реутові під Москвою, де було створено дослідне конструкторське бюро — ДКБ-52 Міністерства авіаційної промисловості. Челомей зумів створити на підприємстві згуртований і ефективно працюючий творчий колектив, що було важливим досягненням, яке забезпечило подальші успіхи. За короткий час під його керівництвом конструкторське бюро зросло і перетворилося на потужну науково-конструкторську організацію.

Період 1956–1965 характеризується як етап визнання місця В. М. Челомея і його КБ у переліку провідних підприємств оборонних галузей промисловості. Відродження конструкторського бюро в Реутові дозволило розгорнути роботи зі створення принципово нового типу крилатої ракети зі спадним в польоті крилом, а також виграти змагання в умовах жорсткої конкурентної боротьби зі сформованими авіаційними КБ Мікояна, Ільюшина та Берієва і відкрити дорогу до переозброєння Військово-Морського Флоту СРСР комплексами ракетної зброї.

1958 — обраний членом-кореспондентом АН СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 червня 1959 року Челомею Володимиру Миколайовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

1959 — призначений Генеральним конструктором ДКБ-52. До того часу навколо ДКБ-52 створилася велика кооперація дослідних і промислових підприємств, найбільшим з яких став Московський машинобудівний завод імені М. В. Хрунічева.

1962 — обраний дійсним членом Академії наук СРСР зі спеціальності «механіка».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1963 року Челомей Володимир Миколайович нагороджений другою золотою медаллю «Серп і Молот».

В. Н. Челомею належить велика заслуга у створенні основної ударної сили РВСП, знаменитої «сотки» — міжконтинентальної ракети УР-100, що забезпечила для СРСР стратегічний паритет зі США. Більше тисячі УР-100 було встановлено в шахтні споруди на території СРСР. Причому «сотка» легко могла модернізуватися, і таких модифікацій налічувалося безліч: УР-100К, УР-100У, УР-100НУ та інші. Челомей спочатку поставив на перше місце не тільки високу надійність ракетного комплексу і точність попадання головної частини в ціль, але і дешевизну у виготовленні, і простоту в експлуатації.

1964 — запропонував концепцію орбітальної пілотованої станції (ОПС) для вирішення різних, у першу чергу оборонних завдань. Він бачив в ОПС наймогутніший засіб оперативної космічної розвідки. Пропонувалося створити спостережний пункт з комфортними умовами існування для змінюваного екіпажу з двох-трьох осіб, термін існування станції 1—2 роки, виведення на орбіту — носієм УР-500К.

З 1979 року почався важкий етап у житті генерального конструктора та його підприємства. В. М. Челомей піддався безперервному тиску, обмеженню діяльності з боку керівництва оборонними галузями промисловості на чолі з Д. Ф. Устиновим. Після заборони робіт з пілотованої програми колектив ЦКБМ переорієнтувався на роботу над комплексом «Алмаз» у безпілотному варіанті. За рахунок відмови від системи життєзабезпечення космонавтів вдалося розмістити на борту потужний комплекс апаратури для дистанційного зондування Землі, в тому числі унікальний радіолокатор бокового огляду з високою роздільною здатністю. Але підготовлена до старту в 1981 році автоматична станція пролежала на космодромі до 1985 року.

Депутат Верховної Ради СРСР 9—11 скликань.

Помер 8 грудня 1984 року.

Похований на Новодівочому кладовищі в Москві (ділянка 7).

Основний доробок

Автор багатьох праць (здебільшого засекречених), за довоєнного часу — писав також українською мовою. З 1950-х років брав активну участь у різних проектах ракетобудування в СРСР, був одним з головних учених-консультантів у галузі ракетних двигунів для ракет та літаючих апаратів, переважно військового призначення. По смерті Михайла Янгеля (1971) — головний керівник радянської космічної програми.

Конструктор супутників «Протон», «Політ», «Космос-1267», орбітальних станцій «Салют-3» і «Салют-5».

У його конструкторському бюро розроблено й виготовлено крилаті ракети Н, ракету-носій «Протон» (на його рахунку відправка у Всесвіт апаратів серії , «Луна», «Венера», , «Вега», а також орбітальних станцій «Мир», «Салют»), штучні супутники Землі серій «Політ» і , орбітальні станції «Салют-3» і «Салют-5». Саме В. Челомею належить ідея й реалізація транспортного орбітального корабля багаторазового використання. Починаючи з 1965 року було здійснено понад 200 запусків носіїв типу «Протон», рівень його надійності за останні роки оцінюють не менше 96 %.

Опублікував низку вагомих оригінальних робіт із багатьох проблем прикладної математики, стійкості пружних систем, теорії коливань складних динамічних систем з нелінійними і періодично змінюваними параметрами, теорії нелінійних пневматичних і гідравлічних сервомеханізмів, теорії двигунів та інших машин. Ці роботи залишили глибокий слід у застосуванні теоретичної механіки до інженерної справи.

Серед цих досліджень особливе значення має узагальнення класичної задачі Ейлера про стійкість і доказ можливості підвищення стійкості шляхом вібрації.

Нагороди

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна (16 вересня 1945, 25 червня 1959, 1964, 1974, 1984), орденом Жовтневої революції (1971), медалями.

Лауреат Ленінської премії (1959) і трьох Державних премій (1967 — за № 2, 1974, 1982).

У 1964 році удостоєний Золотої медалі імені М. Є. Жуковського «За найкращу роботу з теорії авіації».

1977 року удостоєний Золотої медалі імені О. М. Ляпунова — вищої нагороди АН СРСР — «За видатні роботи в галузі математики і механіки».

Вшанування пам'яті

Його ім'ям названо вулиці і площі в місті Москві і місті Реутові (Московська область).

Мала планета сонячної системи, зареєстрована в міжнародному каталозі під номером 8608, отримала назву «Челомей».

Погруддя академіка В. М. Челомея встановлені в Москві біля МВТУ імені Баумана, у Казахстані на Байконурі, в Україні у Києві за головним корпусом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» на алеї видатних вчених.

Меморіальні дошки — в Києві на будинку, де він жив з 1926 по 1941 рік по вулиці Саксаганського, 3 (бронза, барельєф; встановлена 27 липня 2001 року); на будівлі Київського інституту інженерів цивільної авіації (нині Національний авіаційний університет) по проспекту Любомира Гузара, 1; у Полтаві по вулиці Пушкіна, 20 — на будівлі школи № 10, в якій він навчався у 1922—1926 роках (встановлена в 1989 році).

На території НВО машинобудування створений меморіальний кабінет Генерального конструктора.

У Полтавському музеї авіації та космонавтики відкрито меморіальний зал В. М. Челомея.

Заснована медаль імені В. М. Челомея, якою нагороджуються діячі науки і техніки за видатні роботи в галузі ракетно-космічної техніки.

У 2000 році створено Союз науковців та інженерів імені академіка В. М. Челомея.

У 2003 році була випущена поштова марка України, присвячена Челомею.

У Полтавській школі № 10 імені В. Г. Короленка створено клас-вітальню Володимира Челомея, що має статус зразкового навчального кабінету.

11 жовтня 2013 року до закладу прибула делегація з міста Реутов — співробітники ВАТ "ВПК «НВО Машинобудування». Цього дня колектив школи був нагороджений медаллю В. М. Челомея. Творча група педагогів та учнів плідно співпрацює з НВО Машинобудування у рамках підготовки до відзначення 30 червня 2014 року 100-річчя з дня народження вченого.

Меморіальна дошка на корпусі НАУ, Київ	Меморіальна дошка на будинку, де жив Володимир Челомей у Києві	Меморіальна дошка на будинку школи № 10 у Полтаві

Див. також

• Пульсуючий повітряно-реактивний двигун
• Протон (ракета-носій)
• УР-500К-Л1
• Протон (штучні супутники)
• Полтавський музей авіації та космонавтики
• Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 10 імені В. Г. Короленка

Примітки

1. https://kpi.ua/chelomey_volodymyr
2. Володимир Миколайович Челомей у роки дитинства та становлення його як ученого та конструктора (1914—1941)/ І. О. Пістоленко // Пістоленко І. О. Полтавщина в аерокосмічній історії: монографія. — Полтава, 2009. — Розд. III. — C. 149—163.
3. histpol.pl.ua
4. Згуровський М. Челомей Володимир Миколайович: засекречений конструктор. До 95-річчя від дня народження // Київський політехнік. — 2009. — № 26.
5. довідка Запорізького заводу
6. Михайло Згуровський Засекречений конструктор. До 95-річчя від дня народження Володимира Челомея [ 20 лютого 2014 у Wayback Machine.] //Інтернет-ресурс ZN.UA — «Дзеркало тижня. Україна», 31 липня 2009, 13:43
7. Кампус КПІ. Пам'ятник Челомею Володимиру Миколайовичу [ 4 лютого 2014 у Wayback Machine.]//Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», 1998—2013. Офіційний сайт
8. www.interesniy.kiev.ua^{[недоступне посилання з червня 2019]}(рос.)
9. Готуючись до 100-річчя з дня народження Володимира Челомея [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт середньої школи № 10, м. Полтава
10. [[https://web.archive.org/web/20140222044357/http://www.npomash.ru/press/ru/podrobnee070214.htm?l=0 Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] ТРИВАЮТЬ РОБОТИ З ПІДГОТОВКИ ДО СВЯТКУВАННЯ 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АКАДЕМІКА В. М. Челомея (рос.)//ВАТ ВПК «НПО Машинобудування». Офіційний сайт] — Переглянуто 13.2.2014
11. Шляхами Володимира Челомея [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт середньої школи № 10, м. Полтава
12. Відкрита 8 грудня 1989 року на 5-ті роковини з дня смерті В. М. Челомея. Скульптор В. І. Білоус.

Література

• Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
• Пістоленко І. О. Володимир Миколайович Челомей у роки дитинства та становлення його як ученого та конструктора (1914—1941) // Полтавщина в аерокосмічній історії: монографія. — Полтава, 2009. — Розд. III. — C. 149—163.
• Процюк С.. Чоломей Володимир // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
• Окара О. Наздоганяти — означає відставати! [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• Герои Социалистического Труда. Биобиблиографический словарь. — М., 2007. — Т. 1. (рос.)
• Родиков В. Академик Челомей и его время // Загадки звездных островов. — 1989. (рос.)
• Ігор Шаров Вчені України: 100 видатних імен [ 14 січня 2017 у Wayback Machine.]