Уривський Іван Сергійович

Іван Сергійович Уривський (нар. 9 березня 1990) — український театральний режисер, режисер–постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (з 2 листопада 2020), до того — головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька (7 лютого 2019 — 31 серпня 2020). Заслужений артист України (2020). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024).

Іван Уривський
Уривський Іван Сергійович
Народився	9 березня 1990(1990-03-09) (34 роки) м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Національність	Україна
Діяльність	театральний режисер
Відомий завдяки	головний режисер Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька
Alma mater	Київський національний університет культури і мистецтв
Нагороди	Лауреат (премії ім. Леся Курбаса)
Звання	Заслужений артист України
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 9 березня 1990 року у місті Кривий Ріг. Будучи студентом 3-го курсу криворізького «будфаку» змінив своє життя, вирушивши вступати до Києва.

Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Ніни Гусакової). За студентства на учбовій сцені поставив водевіль «Солом'яний капелюшок» за п'єсою Ежена Лабіша. В рамках проєкту студентських дебютів Open Mind на сцені київського театру «Золоті ворота» поставив виставу «Дядя Ваня» за Чеховим, «Украдене щастя» за Франком, «Олеся. Забута історія кохання» за Купріним.

Будучи студентом 5-го курсу КНУКіМ — поставив «Тіні забутих предків» за Коцюбинським на сцені Одеського українського академічному музично-драматичному театрі ім. В. Василька. Рішенням конкурсної комісії Театру ім. Василька, 7 лютого 2019 року Іван Уривський перемагає в конкурсі на посаду головного режисера. 31 серпня 2020 року — останній робочий день в Одеському українському театрі — переїжджає жити та працювати до Києва.

Постановки Івана Уривського йдуть на сценах Одеси, Львова та Києва. За втілення «Перехресних стежок» Івана Франка на сцені Львівського театру ім. Леся Курбаса отримав (премію імені Леся Курбаса) у 2019 році.

Режисерські роботи

Втілив 20 постановок на 8 сценічних майданчиках 3 театральних міст України та одного закордонного.

Учбова сцена Київського національного університету культури і мистецтв

• «Солом'яний капелюшок» за п'єсою Ежена Лабіша

Київський академічний театр «Золоті ворота»

• «Дядя Ваня» Антона Чехова (проєкт студентських дебютів Open Mind)
• 2015, 13 лютого — «Олеся. Забута історія кохання» за мотивами повісті («Олеся») Олександра Куприна
• 2016, 14 травня — «Украдене щастя» за п'єсою Івана Франка
• 2018, 3 вересня — «Фрекен Юлія» за ^[en] Августа Стріндберга

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька

• 2015, 7 травня — «Тіні забутих предків» Василя Василька за повістю Михайла Коцюбинського
• 2016, 29 січня — «Останній день літа» за п'єсою ^[ru] Олександра Вампілова («Сцена 38»)
• 2017, 18 лютого — «Турандот» за мотивами ^[en] Карло Ґоцці
• 2018, 12 квітня — «Одруження» за мотивами ^[ru] Миколи Гоголя
• 2019, 5 квітня — «Прекрасний рогоносець» за ^[ru] Фернана Кроммелінка
• 2019, 12 грудня — «Підступність і кохання» за однойменною п'єсою Фрідріха Шиллера

Одеський обласний театр ляльок

• 2017, 17 листопада — «Олеся. Містифікація» за мотивами повісті («Олеся») Олександра Куприна

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

• 2018, 29 листопада — «Перехресні стежки» за мотивами повісті Івана Франка

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

• 2019, 6 червня — «Лимерівна» за п'єсою Панаса Мирного (камерна сцена)
• 2020, 3 листопада — «Трамвай „Бажання“» за (п'єсою) Теннессі Вільямса (камерна сцена)
• 2021, 5 травня — «Пер Гюнт» за п'єсою Генріка Ібсена
• 2021, 9 грудня — «Безталанна» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого
• 2022, 5 липня — «Калігула» за ^[en] Альбера Камю (камерна сцена). Прем'єру зіграли на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки
• (2023), 28 квітня — «Конотопська відьма» за п'єсою Григорія Квітка-Основ'яненка
• (2024), 24 квітня — «Марія Стюарт» за п'єсою Фрідріха Шиллера

Київський академічний драматичний театр на Подолі

• 2020, 29 лютого — «Камінний господар» за поемою Лесі Українки
• (2023), 26 листопада — «Хазяїн» за п'єсою Івана Карпенка-Карого

(Каунаський національний драматичний театр)

• 2022, 10 грудня — «Земля» за однойменною повістю Ольги Кобилянської

(Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)

• (2023), 27 серпня — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера

Київський національний академічний театр оперети

• (2024), 20 червня — «На Русалчин Великдень» опера Миколи Леонтовича за казкою Бориса Грінченка

Нагороди та визнання

Творча команда вистави «Конотопська відьма» ((Тетяна Овсійчук), Сусанна Карпенко, Іван Уривський) та Євген Нищук на врученні Національної премії України імені Тараса Шевченка (березень, 2024)

• 2015 — Лауреат Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» у номінації кращий режисерський дебют (вистава «Дядя Ваня»)
• 2016 — Лауреат одеського міського конкурсу «Прем'єри сезону» (вистава «Тіні забутих предків»)
• 2017 — Лауреат премії («Дзеркало сцени») (всеукраїнський тижневик Дзеркало тижня. Україна) в номінації кращої вистави молодих режисерів (вистава «Украдене щастя»)
• 2019 — (Премія імені Леся Курбаса) (вистава «Перехресні стежки»)
• 2019 — Номінант премії в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» (сезону 2018/19) в номінаціях «Найкраща режисерська робота» та «Найкраща вистава камерної сцени» (вистава «Фрекен Юлія»)
• 2019 — Корона «Дня» — Івану Уривському за сучасну інтерпретацію та переосмислення української і західно-європейської класики у руслі світових трендів перформативних мистецтв (щоденна всеукраїнська газета суспільно-політичної тематики «День»)
• 2020 — Заслужений артист України
• 2024 — Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ'яненка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 11 листопада 2020.
2. . Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 4 квітня 2022.
3. . Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
4. Указ Президента України від 5 березня 2024 року № 143/2024 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
5. Анна ХОМЕНКО (16 грудня 2021). (укр.). «0564.ua». Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021.
6. . Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
7. (Олег ВЕРГЕЛІС) (28 серпня 2020). (укр.). «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 2020-9-01.
8. . Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
9. . Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020.
10.  Відеопроєкт — #Театр_це_моє. Гість — Іван Уривський (Херсонський театр Куліша) (10 груд. 2021 р.) на YouTube
11. Юлія БИРЗУЛ (17 лютого 2015). (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 14 листопада 2019.
12. Юлія Бирзул (25 травня 2016). (рос.). «Во мне точки нет». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 14 листопада 2019.
13. Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (17 серпня 2018). (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
14. Костянтин БЕЛІНСЬКИЙ. (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
15. (Олег ВЕРГЕЛІС) (30 серпня 2019). (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
16. (10 червня 2020). (укр.). «День» № 50 (2020). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 15 червня 2020.
17. ГЛАС (Одесса). Олеся. Мистификация (рос.)
18. (Олег ВЕРГЕЛІС) (20 грудня 2018). Іван Франко і потойбічний театр (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 14 листопада 2019.
19. Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). (укр.). «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
20. . «Укрінформ». Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
21. (Олег ВЕРЕЛІС) (14 грудня 2020). Трамвай «УСПІХ». Режисер Іван Уривський — про підсумки року, міста й відзнаки, творчу енергію в театрі… (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 16 грудня 2020.
22. Тетяна ПОЛІЩУК (25 листопада 2021). (укр.). «День». Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
23. Ірина ГОЛІЗДРА (27 листопада 2021). (укр.). «Українська правда». Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
24. Хто є хто у «Калігулі». Тривають репетиції першої прем’єри франківців воєнно-театрального сезону (укр.). «Театрально-концертний Київ». 2 червня 2022. Процитовано 2 червня 2022.
25. (17 червня 2022). «Цей диктатор непередбачуваний…». Віталій Ажнов – про своє ставлення до Калігули, у ролі якого він вийде в новій виставі франківців (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 17 червня 2022.
26. Фаїна ВАУЛІНА (14 червня 2022). Бункерний маніяк та політичний шахрай: Національний театр імені Івана Франка готує дві літні прем'єри в період воєнно-театрального сезону (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 17 червня 2022.
27. Юлія ВЕБЕР (30 червня 2022). Чоловік говорить: Іван Уривський, театральний режисер (укр.). «Marie Claire». Процитовано 4 липня 2022.
28. Юлія ВЕБЕР (6 липня 2022). «Чи є вистава про тирана актуальною в час, коли Україну розігрують на політичній шахівниці?»: актори вистави «Калігула» про те як змінюється культурний контекст (укр.). «Marie Claire». Процитовано 8 липня 2022.
29. Актор Олександр Рудинський – про виставу «Калігула», знімання у Олега Сенцова та «відміну» російського театру (укр.). «Vogue». 6 липня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
30. Ганна ЩОКАНЬ (12 липня 2022). «Зараз театральний актор стає терапевтом – лікує людську душу» – актор Віталій Ажнов (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 12 липня 2022.
31. . «Theatre Love». Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 14 листопада 2019.
32. Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (11 березня 2020). (рос.). «Yabl». Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 13 березня 2020.
33. Валентина КЛИМЕНКО (26 грудня 2023). Сам собі хазяїн: інтерв'ю із зіркою українського театру Іваном Уривським (укр.). «Vogue». Процитовано 29 грудня 2023.
34. Дар'я СЛОБОДЯНИК (19 червня 2024). Як створювалася нова вистава Івана Уривського «На русалчин Великдень» (укр.). «Vogue». Процитовано 29 грудня 2023.
35. . Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 14 листопада 2019.
36. . Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.

Посилання

• Іван Уривський у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля» [ 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Іван Уривський на сайті Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька [ 4 листопада 2019 у Wayback Machine.]
• Иван Урывский: к созданию идеального спектакля (інтерв'ю портала «Yabl») [ 28 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Інтерв'ю

• Алхімік Іван Уривський. Портрет до ювілею (березень 2020) [ 19 березня 2020 у Wayback Machine.]
• Іван Уривський, театральний режисер «Я вірю в театрального бога, тому що я сам не знаю, як виходить зробити виставу» (березень 2020) [ 28 березня 2020 у Wayback Machine.]
• Быть услышанным. Иван УРЫВСКИЙ ВІДЕО (липень 2020) [ 4 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• УРИВСЬКИЙ: що не так з російською, чому любить українську класику, як підбирає акторів (Точка опори) Телеканал «Дім», травень 2023
• Іван Уривський: «Я мрію, щоб наші театри запрошували в Європу поставити „Гамлета“, а не тільки виставу про війну» (Соня Кошкіна), Ксенія Білаш на «Лівий берег» (18 лютого 2024)
• Іван Уривський: феномен «Конотопської відьми», хропіння глядачів та з ким живе під час репетицій (Маша Єфросиніна, квітень 2024)