Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Українська Автокефальна Православна Церква (1942—1944) — архієпархія у підпорядкуванні Православної церкви Польщі, визнана всіма помісними православними церквами — окрім РПЦ. Припинила існування після зайняття території України радянськими військами, проте продовжила діяльність в еміграції та в діаспорі.
Передісторія
Після поразки національно-визвольних змагань (1917—1921 рр.) Західна Україна опинилась під владою Польщі. 1924 року Константинопольський патріарх Григорій VII надав Томос та визнав Польську Православну Церкву автокефальною. На той час до 80 % вірних цією церкви були українцями.
1939 року — після пакту Молотова-Рибентропа, Західну Україну було зайнято радянськими військами. Одразу після цього розпочались репресії НКВД щодо церкви. А московський патріархат розпочав активні дії, щодо підпорядкування польської церкви Москві. На Волинь прибув патріарший екзарх, архієпископ Миколай Ярушевич, місцевих ієрархів було змушено приїхати до Москви і скласти там заяву вірності Московській патріархії. На землях, що увійшли до складу СРСР, перебували п'ять ієрархів ППЦ. З них двоє — Полікарп (Сікорський) та Олександр (Іноземців) відмовились визнати зверхність московського патріархату.
1941 року — після окупації гітлерівською Німеччиною, на території України діяло дві православні церкви: т.з. «Автономісти» на чолі з архієпископом Олексієм (Громадським), що підпорядковувались московському патріархату, та Православна церква Польщі. 18 серпня 1941 року у Почаївській лаврі архієпископ Олексій провів «обласний собор єпископів православної церкви в Україні» за участю владик Симона, Пантелеймона, Веніаміна, пізніше підтримали рішення синоду єпископи Антоній і Дамаскин. Вони й надалі визнавали себе частиною Російської православної церкви з центром в Москві.
Створення УАПЦ
Протягом 1941 року митрополит Польської православної церкви Діонісій (Валединський) виступав за ліквідацію неканонічного розколу, який був створений за ініціативи радянської влади. Проте німецька влада вступила в контакт з «Автономістами» та сприяла їх діяльності.
В цей же час рішенням митрополита Діонісія було відновлено чотири українських єпархії: Поліська (Олександр), Луцька (Полікарп), Кременецька (Олексій) та Житомирська (на той час не мала владики). В планах митрополита Діонісія було провести об'єднання решти українських земель, що перебували під німецькою окупацією, в єдину церкву й створити автокефальну Українську православну церкву на ґрунті Томосу 1924 року. Але з огляду на неприхильне і вороже ставлення окупаційного режиму до українського руху взагалі і церковного зокрема плани не набули втілення.
Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит Діонісій затвердив єпископа Полікарпа на посаду адміністратора «Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України» з наданням йому сану архієпископа. Від цього бере свій початок існування Української Автокефальної Православної Церкви. Свій канонічний статус юрисдикція архієпископа Полікарпа базує на зв'язку з митрополитом Діонісієм — першоієрархом помісної церкви визнаної всіма православними церквами (окрім РПЦ).
У вересні 1941 року у Києві було створено Всеукраїнську православну церковну раду, що об'єднала відновлені парафії міста, зокрема було отримано від міської влади дозвіл на відкриття Володимирського собору. У грудні того ж року до Києва прибув автономіст владика Пантелеймон Рудик, активна діяльність якого призвела до того, що більшість церков і всі діючі монастирі перейшли на бік автономної церкви, а автокефалісти залишилися з Андріївським собором та церквами на Солом'янці і Деміївці.
Для становлення нової ієрархії архієпископ Полікарп звернувся до архієпископа Поліського та Пинського Олександра (Іноземцева). У першій половині лютого 1942 року у Пинську архієпископами Полікарпом та Олександром було висвячені наступні владики: берестейський — Георгій (Кореністов) (8 лютого), чигиринський — Никанор (Абрамович) (9 лютого) та уманський — Ігор (Губа) (10 лютого).
З кінця 1941 року німецький окупаційний режим почав розправлятися з усіма проявами української національної активності, ліквідував Українську національну раду, газету «Українське слово», розстріляв склад редакції, до якого входила поетеса Олена Теліга. В межах такої політики у лютому 1942 року окупанти заборонили діяльність Всеукраїнської православної церковної ради.
Лише у березні 1942 року до Києва змогли нарешті прибути два автокефальні єпископи Никанор та Ігор, проти яких одразу розвинув протестну діяльність автономний єпископ Пантелеймон. Німці офіційно зберігали нейтралітет, але насправді всіляко підтримували «автономістів».
9-17 травня 1942 з благословення митрополита Діонісія в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного в Києві під головуванням архієпископів Никанора (Абрамовича) та Ігоря (Губи) відбулись висвячення нових єпископів УАПЦ:
- Фотія (Тимощука) (9 травня),
- Мануїла (Тарнавського) (11 травня, але вже у червні він перейшов до «автономістів», де прийняв повторне рукоположення),
- Михаїла (Хорошого) (12 травня).
- Мстислава (Скрипника) (14 травня),
- Сильвестра (Гаєвського) (16 травня),
- Григорія (Огійчука) (17 травня),
- Геннадія (Шиприкевича) (24 травня),
- Володимира (Мальця) (23 червня),
- Платона (Артемюка) (2 серпня)
- (13 вересня);
Також 27 липня 1942 року до УАПЦ приєднався 77-річний митрополит Харківський Феофіл (Булдовський), рукоположений ще у 1923 році.
8 жовтня 1942 року до УАПЦ приєднався митрополит-«автономіст» Олексій ((дивись «Акт поєднання»)). Проте, у травні 1943 року дорогою із Кремінця в Дубно невідомі напали на автомобіль, в якому їхав митрополит Олексій, і вбили його. На місце покійного було обрано єпископа Дамаскина. Інші єпископи цієї — Симон, Пантелеймон, Веніамін, Анатолій — залишились в автономній церкві, та за допомогою німців не допустили до росту авторитету УАПЦ в Україні.
В 1943 році, 1 серпня, був висвячений ще один архієрей: Сергій (Охотенко) із титулом єпископа Мелітопольського.
На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія Валединського було проголошено «Патріархом всієї України». Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.
1944—1945 рр. — Україна була знову зайнята радянськими військами. Ті священики УАПЦ, що залишились в Україні були репресовані та знищені. Багато єпископів, рятуючись від переслідувань, переїхали до Західної Німеччини, згодом до США, Канади та інших країн, де очолили різні юрисдикції УАПЦ.
Єпархії
- Полісся
- Луцьк
- Кременець
- Житомир
- Берестя
- Київ і Чигирин
- Умань
- Полтава і Кременчук
- Чернігів
- Вінниця
- Кіровоград
- Лубни
- Січеслав
- Харків
- Миколаїв
- Мелітополь
Вікарії
- Біла Церква
- Берестя
- Переяслав
- Рівне
- Заслав
- Дубно
УАПЦ на чужині
Українська Автокефальна Православна Церква на чужині — церква, яку на еміграції очолила ієрархія канонічно визнаних священиків на чолі з митрополитом Полікарпом.
Митрополит Полікарп, улітку 1945 року, скликав першу нараду Єпископів УАПЦ, котра відбулася 16 липня 1945 р. у м. Бад-Кіссінген. Було прийнято постанову надалі діяти як ієрархічний орган Української Автокефальної Православної Церкви на еміграції.
Спочатку резиденцією митрополита був Ганновер (Німеччина). Розвитку церкви заважали як внутрішні, так й зовнішні фактори. З одного боку Православна церква Польщі, після встановлення у Польщі комуністичного режиму, «відмовилась» від автокефалії Константинопольського патріарха й прийняла «ласку» від Московської патріархії. З іншого боку, до складу УАПЦ були прийняті священики УАПЦ (1919) — т.з. «Липківського рукоположення», що дало привід противникам української церкви звинуватити її в «неканонічності».
Тим часом єпископи Автономної церкви, що перебували на еміграції увійшли ло складу російської закордонної церкви, яку очолював митрополит Афанасій Грибановський.
В серпні 1947 року єпископ Григорій Огійчук зібрав у Ашаффенбурзі конференцію однодумців та осудив ієрархію УАПЦ за співпрацю з митрополитом Іваном (Теодоровичем). У відповідь митрополит Полікарп скликав там же Синод єпископі УАПЦ й осудив єпископа Григорія. Одночасно Синод направив архієпископа Мстислава (Скрипника) до США для вирішення питання канонічності свячення митрополита Теодоровича.
1949 року УАПЦ нараховувала коло 60 парафій, 20 000 вірних, 127 священиків та 20 дияконів. Парафії у повоєнній Німеччині розвивали жваве церковне життя. У Мюнхені існували Богословський Науковий Інститут та Богословсько-Педагогічна Академія, де викладали видатні українські науковці й богослови.
27 серпня 1949 року митрополита Теодоровича висвячено згідно з канонами.
Після смерті Митрополита Полікарпа в Парижі у жовтні 1953 р. його наступником став Архієпископ Ніканор (Абрамович), що знаходився у Карлсруге. УАПЦ на чужині митрополита Никанора об'єднувала православні громади у Західній Європі, Австралії, невелику кількість громад у США, Канаді та Аргентині.
У 1969 році Українська Автокефальна Православна Церква в Європі перейшла під юрисдикцію Митрополита Української Православної Церкви в США Мстислава (Скрипника). Після його смерті у червні 1993 р. його наступником став Митрополит Української Православної Церкви в США Константин (Буґан) з осідком у Саут-Баунд-Брук.
У юрисдикції Його Блаженства Митрополита Константина перебувала і надалі перебуває Українська Великобританська і Західно-Європейська Єпархія УАПЦ. Єпархію очолює Преосвященний Владика Андрій (Пешко) з титулом Єпископа Кратейського (висвячений 13 грудня 2005 у Чикаго і підпорядкований Митрополиту УПЦ в США Константину). Інтронізація Владики Андрія відбулася 12 лютого 2006 у Лондоні; він — наступник Архієпископа Іоана (Дерев'янки) з титулом Парнаського та дотогочасного керуючого єпископа Лондонського і Західно-Європейського.
Розвиток українського автокефального руху
Ідею автокефалії Православної церкви в Україні підтримала і Українська рада довір'я на Волині УРДВ. Зокрема, на засіданні 31 серпня — 1 вересня 1941 р. одним із головних було питання про стан православ'я на Волині та визволених українських землях. Учасники наради прийняли ухвалу, в якій наголошували на тій непорушній основі, що церква в Україні, як могутній фактор національно-релігійного і морального виховання народу, має бути церквою національною й українською. Такою Православна церква може бути тільки тоді, коли вона буде незалежною, автокефальною. Стоячи на ґрунті закону 1 січня 1919 p., як державного акта, яким встановлено автокефалію Української православної церкви УПЦ, УРДВ стверджувала, що осередок церковної влади незалежної церкви не може перебувати в руках чужої за кров'ю ієрархії та поза межами національної території. А тому Рада рішуче виступала проти будь-яких спроб залишити УПЦ в юрисдикції Московського патріархату чи Варшавської митрополії. До часу скликання Всеукраїнського церковного собору учасники наради вважали за необхідне обрати Тимчасову адміністрацію УПЦ на звільнених теренах, яка вела б справи церкви із забезпеченням національного її характеру та скликала б Собор у Києві.
Процес становлення автокефального православного руху був тісно пов'язаний з активною діяльністю української інтелігенції, яка відкидала можливість підпорядкування православних парафій України Московській патріархії. Відразу після встановлення німецької окупаційної влади в багатьох місцевостях України почали стихійно виникати самодіяльні громадсько-церковні організації, їх найчастіше називали парафіяльними ініціативними групами чи церковними комісіями. У великих містах вони, як правило, здобували назву церковних рад. Наприкінці 1941 р. у містах України функціонувало вже 8 єпархіальних церковних рад. Колишні церковнослужителі та православні інтелігенти, які домінували в їхньому складі, дбали про приміщення для богослужінь, про все необхідне для налаштування повноцінного парафіяльного життя.
Сьогодні більша частина дослідників пов'язує виникнення УАПЦ формації 1942 р. з так званим декретом митрополита Діонісія від 24 грудня 1941 р. Однак цей важливий документ довго не був введений до наукового обігу. Під час архівних пошуків у Варшаві автору вдалося віднайти копію листа владики Діонісія до архієпископа Полікарпа, у якому повідомлялось: «На просьбу православних Церковних Рад Волині від 14 грудня ц.р., я постановив утворити Тимчасову Адміністратуру Нашої Св. Автокефальної Православної Церкви на визволених українських землях. Тимчасовим Адміністратором призначую Ваше Високопреосвященство і прошу Вас співпрацювати з Високопреосвященнішим Архієпископом Олександром. Про всі Ваші проекти й розпорядження прошу негайно мене сповіщати для надання їм остаточної канонічної санкції».
Термін «УАПЦ» у різних варіаціях , , домінував не тільки у тогочасній публіцистиці, а й у документальних джерелах німецького і українського походження. Не випадково в «Акті поєднання» автокефалістів і автономістів від 8 жовтня 1942 р. фігурувала назва «Українська автокефальна православна церква». Офіційний предстоятель Української церкви владика Діонісій не мав можливості здійснювати будь-які канонічно-ієрархічні функції. Тому, попри те, що формально УАПЦ перебувала у складі Православної церкви в Генерал-губернаторстві, можна вважати її самодостатнім еклезіальним організмом зі своїм собором єпископів на чолі з Полікарпом (Сікорським). Головні обмеження в діяльності церкви виходили не від Варшавського митрополита, а від рівненського рейхскомісара.
Отже, декрет владики Діонісія від 24 грудня 1941 р. став першим кроком на шляху до організаційного оформлення УАПЦ як помісної церкви з канонічним єпископатом. Іншого варіанта розвитку подій, враховуючи відсутність власної державності, за тих умов просто не існувало. Це було значним досягненням українського автокефального руху після неоднозначних спроб започаткувати власну ієрархію у 1921 р.
Примітки
- A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. s. 206 i 227.
- Смирнов А. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930—1944: Монографія / А. Смирнов. — К. : Смолоскип, 2008. — С. 112—113
- Стоколос Н. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (XIX — перша половина ХХ ст.) / Н. Стоколос. — Рівне: Ліста, 2003.-480с.
- Смирнов А. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930—1944: Монографія / А. Смирнов. — К. : Смолоскип, 2008.-326с.
- Мартирологія Українських Церков: В 4 т. — Торонто; Балтимор: Смолоскип, 1987. — Т. 1 : Українська Православна Церква.-1207с.
Джерела
- Губар Артур. "". www.ruthenia.info.
- Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
- Канонічне життя УАПЦ і шлях виправлення[недоступне посилання з липня 2019]
- УАПЦ під час ІІ Світової війни[недоступне посилання з липня 2019]
- Українська православна церква в діаспорі [ 26 травня 2010 у Wayback Machine.]
- Становище Православної Церкви у міжвоєнний період [ 30 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Духовенство Московской патриархии в Украине на службе у Гитлера. 1941—1944 гг. [ 13 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Коротка хроніка канонічної єпископської лінії УАПЦ 1924—1944 років [ 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Ukrayinska avtokefalna pravoslavna cerkva Ukrayinska Avtokefalna Pravoslavna Cerkva 1942 1944 arhiyeparhiya u pidporyadkuvanni Pravoslavnoyi cerkvi Polshi viznana vsima pomisnimi pravoslavnimi cerkvami okrim RPC Pripinila isnuvannya pislya zajnyattya teritoriyi Ukrayini radyanskimi vijskami prote prodovzhila diyalnist v emigraciyi ta v diaspori PeredistoriyaPislya porazki nacionalno vizvolnih zmagan 1917 1921 rr Zahidna Ukrayina opinilas pid vladoyu Polshi 1924 roku Konstantinopolskij patriarh Grigorij VII nadav Tomos ta viznav Polsku Pravoslavnu Cerkvu avtokefalnoyu Na toj chas do 80 virnih ciyeyu cerkvi buli ukrayincyami 1939 roku pislya paktu Molotova Ribentropa Zahidnu Ukrayinu bulo zajnyato radyanskimi vijskami Odrazu pislya cogo rozpochalis represiyi NKVD shodo cerkvi A moskovskij patriarhat rozpochav aktivni diyi shodo pidporyadkuvannya polskoyi cerkvi Moskvi Na Volin pribuv patriarshij ekzarh arhiyepiskop Mikolaj Yarushevich miscevih iyerarhiv bulo zmusheno priyihati do Moskvi i sklasti tam zayavu virnosti Moskovskij patriarhiyi Na zemlyah sho uvijshli do skladu SRSR perebuvali p yat iyerarhiv PPC Z nih dvoye Polikarp Sikorskij ta Oleksandr Inozemciv vidmovilis viznati zverhnist moskovskogo patriarhatu 1941 roku pislya okupaciyi gitlerivskoyu Nimechchinoyu na teritoriyi Ukrayini diyalo dvi pravoslavni cerkvi t z Avtonomisti na choli z arhiyepiskopom Oleksiyem Gromadskim sho pidporyadkovuvalis moskovskomu patriarhatu ta Pravoslavna cerkva Polshi 18 serpnya 1941 roku u Pochayivskij lavri arhiyepiskop Oleksij proviv oblasnij sobor yepiskopiv pravoslavnoyi cerkvi v Ukrayini za uchastyu vladik Simona Pantelejmona Veniamina piznishe pidtrimali rishennya sinodu yepiskopi Antonij i Damaskin Voni j nadali viznavali sebe chastinoyu Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi z centrom v Moskvi Stvorennya UAPCSobor yepiskopiv UAPC v Pinsku 1942 r Arhiyep Oleksandr Inozemciv ta arhiyep Polikarp Sikorskij Arhiyep Nikanor Abramovich ker Yurij ta arhiyep Igor Guba Dokladnishe Pinskij sobor 1942 roku Protyagom 1941 roku mitropolit Polskoyi pravoslavnoyi cerkvi Dionisij Valedinskij vistupav za likvidaciyu nekanonichnogo rozkolu yakij buv stvorenij za iniciativi radyanskoyi vladi Prote nimecka vlada vstupila v kontakt z Avtonomistami ta spriyala yih diyalnosti V cej zhe chas rishennyam mitropolita Dionisiya bulo vidnovleno chotiri ukrayinskih yeparhiyi Poliska Oleksandr Lucka Polikarp Kremenecka Oleksij ta Zhitomirska na toj chas ne mala vladiki V planah mitropolita Dionisiya bulo provesti ob yednannya reshti ukrayinskih zemel sho perebuvali pid nimeckoyu okupaciyeyu v yedinu cerkvu j stvoriti avtokefalnu Ukrayinsku pravoslavnu cerkvu na grunti Tomosu 1924 roku Ale z oglyadu na neprihilne i vorozhe stavlennya okupacijnogo rezhimu do ukrayinskogo ruhu vzagali i cerkovnogo zokrema plani ne nabuli vtilennya Dekretom vid 24 grudnya 1941 roku mitropolit Dionisij zatverdiv yepiskopa Polikarpa na posadu administratora Pravoslavnoyi Avtokefalnoyi Cerkvi na zvilnenih zemlyah Ukrayini z nadannyam jomu sanu arhiyepiskopa Vid cogo bere svij pochatok isnuvannya Ukrayinskoyi Avtokefalnoyi Pravoslavnoyi Cerkvi Svij kanonichnij status yurisdikciya arhiyepiskopa Polikarpa bazuye na zv yazku z mitropolitom Dionisiyem pershoiyerarhom pomisnoyi cerkvi viznanoyi vsima pravoslavnimi cerkvami okrim RPC U veresni 1941 roku u Kiyevi bulo stvoreno Vseukrayinsku pravoslavnu cerkovnu radu sho ob yednala vidnovleni parafiyi mista zokrema bulo otrimano vid miskoyi vladi dozvil na vidkrittya Volodimirskogo soboru U grudni togo zh roku do Kiyeva pribuv avtonomist vladika Pantelejmon Rudik aktivna diyalnist yakogo prizvela do togo sho bilshist cerkov i vsi diyuchi monastiri perejshli na bik avtonomnoyi cerkvi a avtokefalisti zalishilisya z Andriyivskim soborom ta cerkvami na Solom yanci i Demiyivci Dlya stanovlennya novoyi iyerarhiyi arhiyepiskop Polikarp zvernuvsya do arhiyepiskopa Poliskogo ta Pinskogo Oleksandra Inozemceva U pershij polovini lyutogo 1942 roku u Pinsku arhiyepiskopami Polikarpom ta Oleksandrom bulo visvyacheni nastupni vladiki berestejskij Georgij Korenistov 8 lyutogo chigirinskij Nikanor Abramovich 9 lyutogo ta umanskij Igor Guba 10 lyutogo Z kincya 1941 roku nimeckij okupacijnij rezhim pochav rozpravlyatisya z usima proyavami ukrayinskoyi nacionalnoyi aktivnosti likviduvav Ukrayinsku nacionalnu radu gazetu Ukrayinske slovo rozstrilyav sklad redakciyi do yakogo vhodila poetesa Olena Teliga V mezhah takoyi politiki u lyutomu 1942 roku okupanti zaboronili diyalnist Vseukrayinskoyi pravoslavnoyi cerkovnoyi radi Lishe u berezni 1942 roku do Kiyeva zmogli nareshti pributi dva avtokefalni yepiskopi Nikanor ta Igor proti yakih odrazu rozvinuv protestnu diyalnist avtonomnij yepiskop Pantelejmon Nimci oficijno zberigali nejtralitet ale naspravdi vsilyako pidtrimuvali avtonomistiv 9 17 travnya 1942 z blagoslovennya mitropolita Dionisiya v Kafedralnomu Sobori Andriya Pervozvanogo v Kiyevi pid golovuvannyam arhiyepiskopiv Nikanora Abramovicha ta Igorya Gubi vidbulis visvyachennya novih yepiskopiv UAPC Fotiya Timoshuka 9 travnya Manuyila Tarnavskogo 11 travnya ale vzhe u chervni vin perejshov do avtonomistiv de prijnyav povtorne rukopolozhennya Mihayila Horoshogo 12 travnya Mstislava Skripnika 14 travnya Silvestra Gayevskogo 16 travnya Grigoriya Ogijchuka 17 travnya Gennadiya Shiprikevicha 24 travnya Volodimira Malcya 23 chervnya Platona Artemyuka 2 serpnya 13 veresnya Takozh 27 lipnya 1942 roku do UAPC priyednavsya 77 richnij mitropolit Harkivskij Feofil Buldovskij rukopolozhenij she u 1923 roci 8 zhovtnya 1942 roku do UAPC priyednavsya mitropolit avtonomist Oleksij divis Akt poyednannya Prote u travni 1943 roku dorogoyu iz Kremincya v Dubno nevidomi napali na avtomobil v yakomu yihav mitropolit Oleksij i vbili jogo Na misce pokijnogo bulo obrano yepiskopa Damaskina Inshi yepiskopi ciyeyi Simon Pantelejmon Veniamin Anatolij zalishilis v avtonomnij cerkvi ta za dopomogoyu nimciv ne dopustili do rostu avtoritetu UAPC v Ukrayini V 1943 roci 1 serpnya buv visvyachenij she odin arhiyerej Sergij Ohotenko iz titulom yepiskopa Melitopolskogo Na Verbnu nedilyu 1944 roku u Varshavi vidbuvsya sobor yepiskopiv UAPC na yakomu mitropolita Dionisiya Valedinskogo bulo progolosheno Patriarhom vsiyeyi Ukrayini Prote nastup radyanskih vijsk na Ukrayinu ta Polshu ne dav zmogi realizuvatisya planam kanonichnogo oformlennya ukrayinskogo patriarhatu 1944 1945 rr Ukrayina bula znovu zajnyata radyanskimi vijskami Ti svyasheniki UAPC sho zalishilis v Ukrayini buli represovani ta znisheni Bagato yepiskopiv ryatuyuchis vid peresliduvan pereyihali do Zahidnoyi Nimechchini zgodom do SShA Kanadi ta inshih krayin de ocholili rizni yurisdikciyi UAPC Yeparhiyi Polissya Luck Kremenec Zhitomir Berestya Kiyiv i Chigirin Uman Poltava i Kremenchuk Chernigiv Vinnicya Kirovograd Lubni Sicheslav Harkiv Mikolayiv MelitopolVikariyi Bila Cerkva Berestya Pereyaslav Rivne Zaslav DubnoUAPC na chuzhiniUkrayinska Avtokefalna Pravoslavna Cerkva na chuzhini cerkva yaku na emigraciyi ocholila iyerarhiya kanonichno viznanih svyashenikiv na choli z mitropolitom Polikarpom Mitropolit Polikarp ulitku 1945 roku sklikav pershu naradu Yepiskopiv UAPC kotra vidbulasya 16 lipnya 1945 r u m Bad Kissingen Bulo prijnyato postanovu nadali diyati yak iyerarhichnij organ Ukrayinskoyi Avtokefalnoyi Pravoslavnoyi Cerkvi na emigraciyi Spochatku rezidenciyeyu mitropolita buv Gannover Nimechchina Rozvitku cerkvi zavazhali yak vnutrishni tak j zovnishni faktori Z odnogo boku Pravoslavna cerkva Polshi pislya vstanovlennya u Polshi komunistichnogo rezhimu vidmovilas vid avtokefaliyi Konstantinopolskogo patriarha j prijnyala lasku vid Moskovskoyi patriarhiyi Z inshogo boku do skladu UAPC buli prijnyati svyasheniki UAPC 1919 t z Lipkivskogo rukopolozhennya sho dalo privid protivnikam ukrayinskoyi cerkvi zvinuvatiti yiyi v nekanonichnosti Tim chasom yepiskopi Avtonomnoyi cerkvi sho perebuvali na emigraciyi uvijshli lo skladu rosijskoyi zakordonnoyi cerkvi yaku ocholyuvav mitropolit Afanasij Gribanovskij V serpni 1947 roku yepiskop Grigorij Ogijchuk zibrav u Ashaffenburzi konferenciyu odnodumciv ta osudiv iyerarhiyu UAPC za spivpracyu z mitropolitom Ivanom Teodorovichem U vidpovid mitropolit Polikarp sklikav tam zhe Sinod yepiskopi UAPC j osudiv yepiskopa Grigoriya Odnochasno Sinod napraviv arhiyepiskopa Mstislava Skripnika do SShA dlya virishennya pitannya kanonichnosti svyachennya mitropolita Teodorovicha 1949 roku UAPC narahovuvala kolo 60 parafij 20 000 virnih 127 svyashenikiv ta 20 diyakoniv Parafiyi u povoyennij Nimechchini rozvivali zhvave cerkovne zhittya U Myunheni isnuvali Bogoslovskij Naukovij Institut ta Bogoslovsko Pedagogichna Akademiya de vikladali vidatni ukrayinski naukovci j bogoslovi 27 serpnya 1949 roku mitropolita Teodorovicha visvyacheno zgidno z kanonami Pislya smerti Mitropolita Polikarpa v Parizhi u zhovtni 1953 r jogo nastupnikom stav Arhiyepiskop Nikanor Abramovich sho znahodivsya u Karlsruge UAPC na chuzhini mitropolita Nikanora ob yednuvala pravoslavni gromadi u Zahidnij Yevropi Avstraliyi neveliku kilkist gromad u SShA Kanadi ta Argentini U 1969 roci Ukrayinska Avtokefalna Pravoslavna Cerkva v Yevropi perejshla pid yurisdikciyu Mitropolita Ukrayinskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi v SShA Mstislava Skripnika Pislya jogo smerti u chervni 1993 r jogo nastupnikom stav Mitropolit Ukrayinskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi v SShA Konstantin Bugan z osidkom u Saut Baund Bruk U yurisdikciyi Jogo Blazhenstva Mitropolita Konstantina perebuvala i nadali perebuvaye Ukrayinska Velikobritanska i Zahidno Yevropejska Yeparhiya UAPC Yeparhiyu ocholyuye Preosvyashennij Vladika Andrij Peshko z titulom Yepiskopa Kratejskogo visvyachenij 13 grudnya 2005 u Chikago i pidporyadkovanij Mitropolitu UPC v SShA Konstantinu Intronizaciya Vladiki Andriya vidbulasya 12 lyutogo 2006 u Londoni vin nastupnik Arhiyepiskopa Ioana Derev yanki z titulom Parnaskogo ta dotogochasnogo keruyuchogo yepiskopa Londonskogo i Zahidno Yevropejskogo Rozvitok ukrayinskogo avtokefalnogo ruhuIdeyu avtokefaliyi Pravoslavnoyi cerkvi v Ukrayini pidtrimala i Ukrayinska rada dovir ya na Volini URDV Zokrema na zasidanni 31 serpnya 1 veresnya 1941 r odnim iz golovnih bulo pitannya pro stan pravoslav ya na Volini ta vizvolenih ukrayinskih zemlyah Uchasniki naradi prijnyali uhvalu v yakij nagoloshuvali na tij neporushnij osnovi sho cerkva v Ukrayini yak mogutnij faktor nacionalno religijnogo i moralnogo vihovannya narodu maye buti cerkvoyu nacionalnoyu j ukrayinskoyu Takoyu Pravoslavna cerkva mozhe buti tilki todi koli vona bude nezalezhnoyu avtokefalnoyu Stoyachi na grunti zakonu 1 sichnya 1919 p yak derzhavnogo akta yakim vstanovleno avtokefaliyu Ukrayinskoyi pravoslavnoyi cerkvi UPC URDV stverdzhuvala sho oseredok cerkovnoyi vladi nezalezhnoyi cerkvi ne mozhe perebuvati v rukah chuzhoyi za krov yu iyerarhiyi ta poza mezhami nacionalnoyi teritoriyi A tomu Rada rishuche vistupala proti bud yakih sprob zalishiti UPC v yurisdikciyi Moskovskogo patriarhatu chi Varshavskoyi mitropoliyi Do chasu sklikannya Vseukrayinskogo cerkovnogo soboru uchasniki naradi vvazhali za neobhidne obrati Timchasovu administraciyu UPC na zvilnenih terenah yaka vela b spravi cerkvi iz zabezpechennyam nacionalnogo yiyi harakteru ta sklikala b Sobor u Kiyevi Proces stanovlennya avtokefalnogo pravoslavnogo ruhu buv tisno pov yazanij z aktivnoyu diyalnistyu ukrayinskoyi inteligenciyi yaka vidkidala mozhlivist pidporyadkuvannya pravoslavnih parafij Ukrayini Moskovskij patriarhiyi Vidrazu pislya vstanovlennya nimeckoyi okupacijnoyi vladi v bagatoh miscevostyah Ukrayini pochali stihijno vinikati samodiyalni gromadsko cerkovni organizaciyi yih najchastishe nazivali parafiyalnimi iniciativnimi grupami chi cerkovnimi komisiyami U velikih mistah voni yak pravilo zdobuvali nazvu cerkovnih rad Naprikinci 1941 r u mistah Ukrayini funkcionuvalo vzhe 8 yeparhialnih cerkovnih rad Kolishni cerkovnosluzhiteli ta pravoslavni inteligenti yaki dominuvali v yihnomu skladi dbali pro primishennya dlya bogosluzhin pro vse neobhidne dlya nalashtuvannya povnocinnogo parafiyalnogo zhittya Sogodni bilsha chastina doslidnikiv pov yazuye viniknennya UAPC formaciyi 1942 r z tak zvanim dekretom mitropolita Dionisiya vid 24 grudnya 1941 r Odnak cej vazhlivij dokument dovgo ne buv vvedenij do naukovogo obigu Pid chas arhivnih poshukiv u Varshavi avtoru vdalosya vidnajti kopiyu lista vladiki Dionisiya do arhiyepiskopa Polikarpa u yakomu povidomlyalos Na prosbu pravoslavnih Cerkovnih Rad Volini vid 14 grudnya c r ya postanoviv utvoriti Timchasovu Administraturu Nashoyi Sv Avtokefalnoyi Pravoslavnoyi Cerkvi na vizvolenih ukrayinskih zemlyah Timchasovim Administratorom priznachuyu Vashe Visokopreosvyashenstvo i proshu Vas spivpracyuvati z Visokopreosvyashennishim Arhiyepiskopom Oleksandrom Pro vsi Vashi proekti j rozporyadzhennya proshu negajno mene spovishati dlya nadannya yim ostatochnoyi kanonichnoyi sankciyi Termin UAPC u riznih variaciyah dominuvav ne tilki u togochasnij publicistici a j u dokumentalnih dzherelah nimeckogo i ukrayinskogo pohodzhennya Ne vipadkovo v Akti poyednannya avtokefalistiv i avtonomistiv vid 8 zhovtnya 1942 r figuruvala nazva Ukrayinska avtokefalna pravoslavna cerkva Oficijnij predstoyatel Ukrayinskoyi cerkvi vladika Dionisij ne mav mozhlivosti zdijsnyuvati bud yaki kanonichno iyerarhichni funkciyi Tomu popri te sho formalno UAPC perebuvala u skladi Pravoslavnoyi cerkvi v General gubernatorstvi mozhna vvazhati yiyi samodostatnim eklezialnim organizmom zi svoyim soborom yepiskopiv na choli z Polikarpom Sikorskim Golovni obmezhennya v diyalnosti cerkvi vihodili ne vid Varshavskogo mitropolita a vid rivnenskogo rejhskomisara Otzhe dekret vladiki Dionisiya vid 24 grudnya 1941 r stav pershim krokom na shlyahu do organizacijnogo oformlennya UAPC yak pomisnoyi cerkvi z kanonichnim yepiskopatom Inshogo varianta rozvitku podij vrahovuyuchi vidsutnist vlasnoyi derzhavnosti za tih umov prosto ne isnuvalo Ce bulo znachnim dosyagnennyam ukrayinskogo avtokefalnogo ruhu pislya neodnoznachnih sprob zapochatkuvati vlasnu iyerarhiyu u 1921 r PrimitkiA Mironowicz Kosciol prawoslawny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku s 206 i 227 Smirnov A Mstislav Skripnik gromadsko politichnij i cerkovnij diyach 1930 1944 Monografiya A Smirnov K Smoloskip 2008 S 112 113 Stokolos N Konfesijno etnichni transformaciyi v Ukrayini XIX persha polovina HH st N Stokolos Rivne Lista 2003 480s Smirnov A Mstislav Skripnik gromadsko politichnij i cerkovnij diyach 1930 1944 Monografiya A Smirnov K Smoloskip 2008 326s Martirologiya Ukrayinskih Cerkov V 4 t Toronto Baltimor Smoloskip 1987 T 1 Ukrayinska Pravoslavna Cerkva 1207s DzherelaGubar Artur www ruthenia info Istoriya Cerkvi v Ukrayini o Yurij Fedoriv Rik vidannya 2007 Vidavnictvo Svichado Kanonichne zhittya UAPC i shlyah vipravlennya nedostupne posilannya z lipnya 2019 UAPC pid chas II Svitovoyi vijni nedostupne posilannya z lipnya 2019 Ukrayinska pravoslavna cerkva v diaspori 26 travnya 2010 u Wayback Machine Stanovishe Pravoslavnoyi Cerkvi u mizhvoyennij period 30 travnya 2009 u Wayback Machine Duhovenstvo Moskovskoj patriarhii v Ukraine na sluzhbe u Gitlera 1941 1944 gg 13 lyutogo 2009 u Wayback Machine Korotka hronika kanonichnoyi yepiskopskoyi liniyi UAPC 1924 1944 rokiv 27 veresnya 2013 u Wayback Machine