Див також Бергоньє Театр Бергоньє київський театрально розважальний комплекс у приміщенні якого в різні часи працювали т

Див. також: Бергоньє

Театр Бергоньє — київський театрально-розважальний комплекс, у приміщенні якого в різні часи працювали трупи відомих київських театрів й аматорських театральних колективів, відбувалися суспільні події в житті Києва. З 1924 року в цьому приміщенні працює Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки.

Театр Бергоньє

50°26′41″ пн. ш. 30°31′06″ сх. д. / 50.44476440002777196° пн. ш. 30.518518500027777662° сх. д.Координати: 50°26′41″ пн. ш. 30°31′06″ сх. д. / 50.44476440002777196° пн. ш. 30.518518500027777662° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Київ Київська губернія
Архітектор	В. М. Ніколаєв
Тип	стаціонарний
Відкрито	1868
Роки роботи	1868—1878, 1878—1919, 1919—1926
Перебудовано	1878, 1926
Колишні назви	Театр Бергоньє, театр-цирк «Аль-Казарі», «Московське товариство драматичних акторів» (М. М. Соловцов), перший кінотеатр, Театр мініатюр, «Молодий театр», Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, театр «Березіль».
Ідентифікатори і посилання

Початки

Бергоньє театр заснований французьким підприємцем , який у 1868 році у Києві, на перетині Кадетської вулиці (пізніше Фундуклеївської, тепер вулиця Богдана Хмельницького, 5) та Новоєлизаветинської вулиці (тепер вулиця Євгена Чикаленка) придбав земельну ділянку і перетворив її на джерело доходів. У вересні 1874 року тут було побудовано частково дерев'яне приміщення цирку, в лютому 1875 року — кам'яне приміщення та двоповерховий будинок (архітектектор Володимир Ніколаєв). У грудні того ж року приміщення орендував князь Оболенський для театру-цирку «Альказар».

Драматичний театр (1878—1898)

Будівля Театру Бергоньє, де проводилися вистави трупи театру «Соловцов»

В вересні 1878 року Бергоньє побудував ще один двоповерховий будинок; у внутрішній його частині знаходився театр, на другому поверсі — . З 1878 року театр орендували різні антрепренери: російський драматург Н. Н. Савін і його трупа, театральні групи С. С. Іваненко, І. Я. Сетіва. В 1882 році (жовтні — грудні) в театрі виступала трупа Григорія Ашкаренка за участі Марка Кропивницького (поставлена меморіальна дошка Кропивницькому М. Л.), в 1883 році — театральна труппа М. П. Старицького. В 1883 році приміщення перебудовано під драмтеатр. Починаючи з 1884 року протягом семи років в Бергоньє театр приїжджали на гастролі «Московське товариство драматичних акторів», очолюване М. М. Соловцовим, а в 1891 році він заснував антрепризно-пересувний «Соловцов Театр».

Антрепризний театр (1898—1919)

З 20 грудня 1897 року в Бергоньє театрі почалися постійні масові демонстрації фільмів. У театрі гастролювали італійські оперні трупи за участю Мазіні, Модеста, Гамба, Арісмонді, Арамбуро. Керівництво театру продовжило практику запрошення антепризних і пересувних театральних труп, оскільки Микола Соловцов перейшов з своєю трупою в новозбудований свій театр, який назвав Драматичний театр Соловцова.

У жовтні 1917 року в Бергоньє театрі проходило об'єднане засідання та представників гарнізону, профспілок і , які ухвалили рішення про озброєне повстання і яка обрала революційний комітет.

У 1917—1918 роках у театрі Бергоньє працював так званий Великий театр мініатюр Максіна-Милорадовича, в 1917 році відбулися виступи «Молодого театру», в 1919 році — . Ці часи згадуються в спогадах актриси Ш. Й. Король-Ільїної.

Театр мініатюр Максіна-Милорадовича (1917—1918)

Великий театр мініатюр Максіна-Милорадовича працював в театрі Бергоньє 1917—1918 років. Його очолювали адміністратор Макс Максін (згодом — відомий німецький кінопродюсер Макс Пфайффер) та актор і антрепренер Петро Милорадович.

1918 року Макс Максін як орендатор театру «Бергоньє» разом з антрепренером театру «Соловцов» Ісааком Дуваном-Торцовим відмовлявся передавати приміщення цього театру створеному 1918 року Державному драматичному театру. У доповіді Раді Міністрів Української Держави Петро Дорошенко цей крок оцінював таким чином: «Зважаючи на те, що Максін є типичним для сього часу театральним спекулянтом: в Києві їм орендується в даний мент три театральні будинки; в двох він дає невисокого сорту фарс, а в третьому — власне в будинку театру „Бергоньє“, ним утримується дуже низькопробний театр мініатюр, який прислужується до грубого смаку юрби, находжу можливим ввійти з представленням, аби помешкання театру „Бергоньє“ було зреквізовано для потреби Державного драматичного театру». Але через заперечення німецького командування, яке планувало використання театру для культурних потреб німецьких вояків, приміщення театру «Бергоньє» так і не було реквізоване.

Бергоньє в Країні Рад (1919—1926)

У квітні 1919 році приміщення Бергоньє театру було передано Першому театру Української Радянської Республіки імені Шевченка, який працював у ньому до зими 1923 року. Протягом 1922—1925 років тут перебували й інші театри (здебільшого пересувні), зокрема, в 1924 році — театр «Березіль», який очолював Лесь Курбас. В 1925 році прийнято рішення про його часткову реставрацію, яку було закінчено в 1926 році.

Часи «російської драми» (після 1926)

З 1926 року в театрі розпочалися спектаклі колишньої трупи «театру Соловцова», яку згодом назвали Російським драматичним театром, а потім Національним академічним драматичним театром імені Лесі Українки.

Див. також

Театр «Соловцов»
(Театри Бергоньє та Соловцова)

Примітки

Небесная автобиография // Михаил Король: Короли, Семейные предания [ 18 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.

Посилання

oldkyiv.org.ua
interesniy.kiev.ua
[3] [ 13 квітня 2010 у Wayback Machine.]relax.ua/art

Це незавершена стаття про театр.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Небесная автобиография // Михаил Король: Короли, Семейные предания [ 18 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)

[2] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.