Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Василь Татарський (*28 листопада 1898, Мурафа — † 2 липня 1992, м. Мюнхен, Німеччина) — генерал-хорунжий (в еміграції), громадський діяч, один з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його голова від 1950 р.
| Василь Татарський | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-хорунжий, гауптштурмфюрер | |||||
 | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Народження | 28 листопада 1898 Мурафа, Могилівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія | ||||
| Смерть | 2 липня 1992 (93 роки) м. Мюнхен, Баварія,  Німеччина | ||||
| Військова служба | |||||
| Приналежність |  УНР Гетьманат Українська держава (1941) | ||||
| Вид ЗС |  Армія УНР 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» | ||||
| Війни / битви | Перша Світова війна Українсько-радянська війна Друга Світова війна | ||||
| Нагороди та відзнаки | |||||
| |||||
Життєпис
Юні роки
Генерального штабу генерал-хорунжий Василь Татарський народився 28 лютого 1898 року в місті Мурафі на Поділлі.
Російське військо
По закінченні 6 класів гімназії його покликано до російського війська. Після відбуття шестимісячного вишколу в 9-му Казанському драгунському полку, відкомандирований до школи прапорщиків в м. Горі на Кавказі, яку закінчив в грудні 1917 року. Пройшов з боями Льодовий похід Добровольчої армії під командуванням генерала Корнілова.
Українське військо
В 1918 році повернувся в Україну і вступив до 4-го Бердичівського полку, з яким взяв участь у повстанні проти гетьмана. Від того часу служив в українській армії аж до її інтернування в Польщі в 1920 році. В Українській Армії спочатку належав до Північної дивізії Волинської групи, а у 1920 році, після повернення із Зимового походу, в якому брав теж участь, був приділений до Запорізької дивізії. Під час військової служби був спочатку на становищі командира сотні, а пізніше був командиром 1-го куреня в 2-му Берестейському полку.
Найманець у польському війську
В таборі інтернованих в Каліші закінчив українську гімназію. Після закінчення гімназії, на пропозицію тодішнього Президента УНР в екзилі і міністра військових справ генерала Садовського, вступив 1926 р. до польської старшинської школи, та хоч вже мав рангу поручника, перед поляками її не виявив, бо тоді його не прийняли б до школи.
Після 3 років закінчив школу і був приділений до 57-го полку в Познані. В полку спочатку був командиром чоти, а після закінчення кулеметних курсів командиром сотні, а від 1936 року — командиром підстаршинської школи для кулеметників. В 1937 році вступив до Військової Академії у Варшаві, яку закінчив у 1939 році.
Під час польсько-німецької війни був начальником штабу групи полковника Мікося, яка провадила бої з наступаючими більшовиками на Поліссі і Волині.
Дивізія «Галичина»
По капітуляції Польщі працював деякий час в українській установі довір'я в Берліні, а в січні 1942 року вступив, як сотенний, до «Шуцманшафту» — батальйону 204 в .
В серпні 1944 року перенесений до Української дивізії «Галичина» на становище командира кулеметної сотні. В тому ж році брав участь в боях проти більшовицьких партизанів у групі Вільднера на Словаччині як сотенний 10-ї сотні 29-го полку. За ці бої одержав німецький залізний хрест 2-ї кляси.
Під час формування української армії генерал Шандрук призначив його начальником штабу протипанцерної бриґади, якою командував полковник Дяченко.
Повоєнне життя
По закінченні війни Татарський жив в таборі ІРО в Новому Ульмі, і там брав участь в українському громадському житті. Головну свою увагу звернув на організацію бувшого українського вояцтва. Він був одним з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його головою від 1950 р. Належав до вищої Військової Ради при уряді УНР, був членом Українського Національно-Державного Союзу, видавав журнал і дописував до «Українських вістей», «Мети» і («Українського Слова») в Парижі. Видав також свої спомини під заголовком «Під чотирма прапорами».
Помер у липні 1992 року.
Нагороди
- Залізний Хрест Зимового походу
- Хрест С. Петлюри
- Воєнний Хрест
- Хрест 60-ліття Українських Збройних Сил
- Хрест 1-ї Української Дивізії
- Залізний хрест 2-го класу (Третій Рейх) — за бої в Словаччині
Див. також
Посилання
- Вісті комбатанта [ 3 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Українське військо [ 4 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — .
- Украинцы дивизии СС «Галичина» награжденные германскими наградами[недоступне посилання з травня 2019]
Примітки
- (в еміграції)
- . Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 12 травня 2012.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Tatarskij Vasil Tatarskij 28 listopada 1898 Murafa 2 lipnya 1992 m Myunhen Nimechchina general horunzhij v emigraciyi gromadskij diyach odin z osnovopolozhnikiv Soyuzu Ukrayinskih Veteraniv v Nimechchini ta jogo golova vid 1950 r Vasil Tatarskij General horunzhij gauptshturmfyurerZagalna informaciyaNarodzhennya28 listopada 1898 1898 11 28 Murafa Mogilivskij povit Podilska guberniya Rosijska imperiyaSmert2 lipnya 1992 1992 07 02 93 roki m Myunhen Bavariya NimechchinaVijskova sluzhbaPrinalezhnist UNR Getmanat Ukrayinska derzhava 1941 Vid ZS Armiya UNR 14 ta grenaderska diviziya Vaffen SS Galichina Vijni bitviPersha Svitova vijna Ukrayinsko radyanska vijna Druga Svitova vijnaNagorodi ta vidznakiOrden Zaliznij hrest UNR Hrest Simona Petlyuri Voyennij hrest UNR ZhittyepisYuni roki Generalnogo shtabu general horunzhij Vasil Tatarskij narodivsya 28 lyutogo 1898 roku v misti Murafi na Podilli Rosijske vijsko Po zakinchenni 6 klasiv gimnaziyi jogo poklikano do rosijskogo vijska Pislya vidbuttya shestimisyachnogo vishkolu v 9 mu Kazanskomu dragunskomu polku vidkomandirovanij do shkoli praporshikiv v m Gori na Kavkazi yaku zakinchiv v grudni 1917 roku Projshov z boyami Lodovij pohid Dobrovolchoyi armiyi pid komanduvannyam generala Kornilova Ukrayinske vijsko V 1918 roci povernuvsya v Ukrayinu i vstupiv do 4 go Berdichivskogo polku z yakim vzyav uchast u povstanni proti getmana Vid togo chasu sluzhiv v ukrayinskij armiyi azh do yiyi internuvannya v Polshi v 1920 roci V Ukrayinskij Armiyi spochatku nalezhav do Pivnichnoyi diviziyi Volinskoyi grupi a u 1920 roci pislya povernennya iz Zimovogo pohodu v yakomu brav tezh uchast buv pridilenij do Zaporizkoyi diviziyi Pid chas vijskovoyi sluzhbi buv spochatku na stanovishi komandira sotni a piznishe buv komandirom 1 go kurenya v 2 mu Berestejskomu polku Najmanec u polskomu vijsku V tabori internovanih v Kalishi zakinchiv ukrayinsku gimnaziyu Pislya zakinchennya gimnaziyi na propoziciyu todishnogo Prezidenta UNR v ekzili i ministra vijskovih sprav generala Sadovskogo vstupiv 1926 r do polskoyi starshinskoyi shkoli ta hoch vzhe mav rangu poruchnika pered polyakami yiyi ne viyaviv bo todi jogo ne prijnyali b do shkoli Pislya 3 rokiv zakinchiv shkolu i buv pridilenij do 57 go polku v Poznani V polku spochatku buv komandirom choti a pislya zakinchennya kulemetnih kursiv komandirom sotni a vid 1936 roku komandirom pidstarshinskoyi shkoli dlya kulemetnikiv V 1937 roci vstupiv do Vijskovoyi Akademiyi u Varshavi yaku zakinchiv u 1939 roci Pid chas polsko nimeckoyi vijni buv nachalnikom shtabu grupi polkovnika Mikosya yaka provadila boyi z nastupayuchimi bilshovikami na Polissi i Volini Diviziya Galichina Po kapitulyaciyi Polshi pracyuvav deyakij chas v ukrayinskij ustanovi dovir ya v Berlini a v sichni 1942 roku vstupiv yak sotennij do Shucmanshaftu bataljonu 204 v V serpni 1944 roku perenesenij do Ukrayinskoyi diviziyi Galichina na stanovishe komandira kulemetnoyi sotni V tomu zh roci brav uchast v boyah proti bilshovickih partizaniv u grupi Vildnera na Slovachchini yak sotennij 10 yi sotni 29 go polku Za ci boyi oderzhav nimeckij zaliznij hrest 2 yi klyasi Pid chas formuvannya ukrayinskoyi armiyi general Shandruk priznachiv jogo nachalnikom shtabu protipancernoyi brigadi yakoyu komanduvav polkovnik Dyachenko Povoyenne zhittya Po zakinchenni vijni Tatarskij zhiv v tabori IRO v Novomu Ulmi i tam brav uchast v ukrayinskomu gromadskomu zhitti Golovnu svoyu uvagu zvernuv na organizaciyu buvshogo ukrayinskogo voyactva Vin buv odnim z osnovopolozhnikiv Soyuzu Ukrayinskih Veteraniv v Nimechchini ta jogo golovoyu vid 1950 r Nalezhav do vishoyi Vijskovoyi Radi pri uryadi UNR buv chlenom Ukrayinskogo Nacionalno Derzhavnogo Soyuzu vidavav zhurnal i dopisuvav do Ukrayinskih vistej Meti i Ukrayinskogo Slova v Parizhi Vidav takozh svoyi spomini pid zagolovkom Pid chotirma praporami Pomer u lipni 1992 roku NagorodiZaliznij Hrest Zimovogo pohodu Hrest S Petlyuri Voyennij Hrest Hrest 60 littya Ukrayinskih Zbrojnih Sil Hrest 1 yi Ukrayinskoyi Diviziyi Zaliznij hrest 2 go klasu Tretij Rejh za boyi v SlovachchiniDiv takozhVoyaki diviziyi SS Galichina nagorodzheni nimeckimi nagorodamiPosilannyaVisti kombatanta 3 sichnya 2015 u Wayback Machine Ukrayinske vijsko 4 bereznya 2012 u Wayback Machine Tinchenko Ya Yu Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki 1917 1921 Kniga I K Tempora 2007 ISBN 966 8201 26 4 Ukraincy divizii SS Galichina nagrazhdennye germanskimi nagradami nedostupne posilannya z travnya 2019 Primitki v emigraciyi Arhiv originalu za 12 travnya 2012 Procitovano 12 travnya 2012