Було запропоновано об єднати цю статтю або розділ з Субфебрильна температура але можливо це варто додатково Пропозиція з

Субфебрилитет (від лат. Sub — під і лат. febris — гарячка, також Субфебрильна гарячка) — підвищення температури тіла в межах 37-37,9 °C, виявляється часто постійно або в будь-який час доби протягом декількох тижнів або місяців, іноді років.

Як і будь-яка гарячка, субфебрильна обумовлена перенастроюванням процесів теплоутворення і тепловіддачі в організмі, що може бути викликано первинним посиленням обміну речовин або дисфункцією центрів терморегуляції або їх роздратуванням пірогенним субстанціями інфекційної, алергічної чи іншої природи. При цьому зростання інтенсивності обміну речовин в організмі проявляється не тільки підвищенням температури тіла, але і посиленням функції систем дихання і кровообігу, зокрема збільшенням частоти пульсу, пропорційним підвищенню температури тіла.

Клінічне значення субфебрилітету у випадках, коли відомі його причини, обмежується тим, що його вираженість відображає ступінь активності захворювання. Однак субфебрилітет часто має самостійне діагностичне значення, що особливо важливо, коли він є практично єдиним об'єктивним симптомом ще не розпізнаної патології, а об'єктивні ознаки хвороби неспецифічні (скарги на слабкість, стомлюваність, поганий апетит тощо) або відсутні. У подібних випадках перед лікарем стоїть одне з найбільш складних діагностичних завдань, тому що коло захворювань для диференціальної діагностики досить велике і включає серед інших прогностично тяжкі захворювання, обов'язково вимагають їх виключення або якомога більш ранньої діагностики. Тому навіть у здаються практично здоровими молодих осіб неприпустимо без належного обстеження відразу орієнтуватися на функціональну природу субфебрилітету (розлади терморегуляції) і обмежувати з цієї причини обсяг необхідних діагностичних обстежень.

При обстеженні хворого з неясним субфебрилітетом необхідно мати на увазі, що в його основі частіше лежить захворювання однієї з наступних 5 груп:

хронічні хвороби інфекційної етіології, в тому числі туберкульоз, бруцельоз, ендокардит, хронічний сепсис (при ослабленій імунореактивності), хронічний тонзиліт, синусит, пієлонефрит, аднексит (сальпінгоофорит) і будь-яка інша вогнищева хронічна інфекція.
хвороби з імунопатологічною (алергічною) основою, в тому числі Ревматизм, ревматоїдний артрит та інші дифузні захворювання сполучної тканини, саркоїдоз, васкуліти, синдром Дресслера, неспецифічний виразковий коліт, лікарська алергія.
злоякісні новоутворення, зокрема аденокарцинома нирки, злоякісні лімфоми (лімфогранулематоз, лімфосаркома, парапротеїнемічні гемобластози тощо), гепатокарцинома, лейкози.
хвороби ендокринної системи, особливо ті, що супроводжуються зростанням інтенсивності обміну речовин, перш за все тиреотоксикоз, патологічний клімакс, феохромоцитома.
органічні захворювання центральної нервової системи, в тому числі в результаті черепно-мозкової травми або нейроінфекції (особливо ускладнені ураженням гіпоталамусу), а також функціональні розлади діяльності центрів терморегуляції при неврозах і спостережувані іноді протягом декількох місяців після перенесених тяжких, зокрема інфекційних захворювань.

Зв'язок субфебрилітету з впливом на температурний центр ендогенних пірогенних речовин відзначається тільки при захворюваннях, що відносяться до перших трьох з перерахованих груп патології.

Послідовність діагностичних досліджень при незрозумілому субфебрилітеті визначається характером скарг хворого, даних анамнезу (перенесене інфекційне захворювання, контакт з хворим на туберкульоз, відхилення в менструальному циклі тощо) і результатами первинного обстеження хворого, що дозволяють припустити можливі причини субфебрилітету.

Якщо поява субфебрилітету чітко пов'язана з перенесеним гострим захворюванням інфекційної етіології, то в першу чергу виключають перехід у хронічну форму або ускладнення запальними процесами тієї ж етіології або внаслідок вторинної бактеріальної інфекції на тлі вірусної (в тому числі загострення наявних вогнищ хронічної інфекції). У випадках, коли між гострим інфекційним захворюванням (наприклад, ангіною) і появою субфебрилітету є інтервал у 2-3 тижні, виключають ревматизм, васкуліти та інші захворювання, що виникають внаслідок сенсибілізації організму інфекційними алергенами або продуктами пошкодження тканин у гострій фазі інфекційного захворювання. Лише після ретельного виключення зв'язку субфебрилітету з інфекційним або алергічним процесом можна припустити функціональний розлад терморегуляції в результаті перенесеного гострого захворювання.