Стешин Дмитро Анатолійович

Дмитро Анатолійович Стешин (нар. 12 вересня 1972) — російський пропагандист, журналіст, редактор, кореспондент «Комсомольської правди», спеціальний кореспондент відділу політики, який відповідає за висвітлення військових конфліктів, природних стихій та інших катаклізмів. Працював у Єгипті, Тунісі, Лівії, Сирії, Південній Осетії та на Північному Кавказі. З 2014 року займався пропагандистським висвітлюванням війни на сході України, а з початку відкритої збройної агресії у лютому 2022 р. постійно випускає пропагандистські репортажі з окупованих територій. Є одним з провідних діячів антиукраїнської дезінформаційної кампанії в російських ЗМІ.

Стешин Дмитро Анатолійович
Народився	12 вересня 1972(1972-09-12) (51 рік) Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	журналіст, військовий кореспондент
Знання мов	російська
Нагороди	Q122616974? (15 грудня 2021)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 12 вересня 1972 року в Ленінграді. Закінчив Північно-Західну академію державної служби.

Починав кар'єру в газеті «Пять углов», рубрика «Екстремальне». Потім працював редактором журналу «Калейдоскоп», в якому публікувався з 1994 року. Розпочав роботу у «Комсомольській правді» з травня 2000 року. У 2001—2003 роках був шеф-редактором газети «„Комсомольська правда“ в Петербурзі». За власними словами, прийшов у військову журналістику, взявши приклад зі своїх колег, які висвітлювали першу та другу чеченські війни. З 2004 перейшов на роботу в центральну редакцію «Комсомольської правди» в Москві, де потоваришував з журналістом Олександром Коцем, з яким став працювати в парі. За завданням редакції об'їжджали гірські села Веденського та Шатойського районів у пошуках родичів ваххабітів, які підірвали два літаки у серпні 2004 року.

3 вересня 2004 року під час відрядження до Беслана брав участь разом із співробітниками російських спецслужб в евакуації дітей-заручників із захопленої терористами школи . Дмитро Стешин та Олександр Коц були представлені до російських державних нагород «за участь у порятунку дітей із бесланської школи, за допомогу у розслідуванні трагедії», але відмовилися від них.

Крім «гарячих точок», Дмитро Стешин висвітлював події «кольорових революцій» у Киргизстані, Монголії та Молдові.

Працював в експедиціях на Крайній Півночі — Земля Франца-Йосифа, Північна Земля, Земля Міддендорфа та Північний полюс. Разом з Олександром Коцем готував матеріал до 20-річчя аварії на Чорнобильській АЕС, проживши кілька днів у покинутому місті Прип'ять . Організував та провів експедицію «Комсомольської правди» до пермської тайги до озера «Ядерне». На місці, де так і не відбувся поворот північних рік, провів журналістське розслідування про забуті в шахтах ядерні заряди.

У травні 2008 року працював у Косові, перевіряв відомості за заявою прокурора Карла дель Понте про «чорних трансплантологів». Після публікації його матеріалів Генеральна прокуратура Сербії порушила кримінальну справу, яку було передано згодом до Гаазького суду . А після одного з журналістських розслідувань Дмитра Стешина ФМС Росії повернула незаконно вилучені паспорти 323 мешканцям Сергацького району Нижегородської області.

Казарма миротворців у Цхінвалі. Зйомка Д. А. Стешина

З весни 2011 року Дмитро Стешин працював у Єгипті, в Тунісі, потім у Лівії. У ході «арабської весни», у квітні 2011 року, висвітлюючи громадянську війну в Лівії, разом зі своїм колегою Олександром Коцем та трьома журналістами російського телеканалу НТВ було взято в полон повстанцями. Репортери були звинувачені в тому, що вони як розвідники працюють на режим Муаммара Каддафі. Завдяки втручанню глави МЗС Росії Сергія Лаврова та спецпредставника РФ при НАТО Дмитра Рогозіна, всіх репортерів було звільнено за допомогою італійських військових, які дислокувалися на аеродромі Бенгазі.

У вересні 2012 року брав участь у пошуку громадян Сербії, які були затримані повстанцями в аеропорту Триполі. У 2012 році протягом місяця працював у Сирії, передавав новинні репортажі в газету та на телеканал «Комсомольська правда», готував матеріали про гоніння на християн у місцях бойових дій. У жовтні 2012 року у співавторстві з Олександром Коцем опублікував розслідування у трьох частинах про релігійну війну на Північному Кавказі. Влітку 2013 виступав на молодіжному форумі «Селігер» перед молодими журналістами, і за результатами підсумкового опитування учасників був визнаний кращим спікером зміни «Інфопотік» ділового форуму.

У серпні 2017 року виступив одним із 20 підписантів листа президенту Франції Емманюелю Макрону з проханням помилувати терориста Ілліча Раміреса Санчеса, який відбуває тюремне ув'язнення.

Російський пропагандист в Україні

Стешин спочатку висловив захоплення Майданом. За його словами, тоді він дивом уникнув смерті від кулі снайпера, який стріляв із готелю «Україна». З грудня 2013 по травень 2014 року Дмитро Стешин разом із Олександром Коцем працював на території Слов'янська . СБУ закрила для Стешина в'їзд на територію України «через порушення закону про статус іноземців та осіб без громадянства» .

У квітні 2014 року написав на своїй сторінці у Facebook замітку про життя в Києві, закінчивши її фразою «…з нинішніми українцями говорити нема про що. Відповіддю на їхню звичну невмотивовану агресію до „москалів“ може бути лише удар в обличчя» .

16 травня 2014 року журналіст «Нової газети» Павло Канигін написав на своїй сторінці у Facebook про те, що Дмитро Стешин попросив владу невизнаної Донецької Народної Республіки затримати німецького журналіста Пола Ронзхаймера, оскільки останній публікував повідомлення про порушення на «референдумі» 11 травня^[] . 3 червня 2014 року, відповідаючи на запитання сайту Colta.ru, Стешин підтвердив цю інформацію .

Разом з Олександром Коцем Дмитро провів півтора місяці в окупованому Слов'янську в 2014 і уникнув полону, втекши на територію «ДНР».

Дії Дмитра Стешина зустрічали неоднозначну реакцію в Рунеті та Уанеті, у тому числі і негативну .

4 травня 2022 року Дмитро Стешин разом з Олександром Коцем, Євгеном Піддубним, головою англійської редакції RT Брайаном Макдоналдом, журналістом та провідною ВДТРК Наілею Аскер-Заде був включений до списку санкційних персон Великобританії .

Сім'я

Одружений, має трьох дітей.

Батько Дмитра Анатолій Йосипович Стешин (нар. 3 травня 1944 року) — професор, доктор економічних наук, завідувач кафедри (до 1991 р. політичної економії, нині — менеджменту організації) БДТУ «Воєнмех» імені Д. В. Ф. Устинова.

Одружений. Дружину звуть Юлія. Має трьох дітей.

Нагороди і премії

Лауреати Міжнародної премії імені Юліана Семенова 2012 року. Дмитро Стешин — другий праворуч.

Лауреат низки премій у сфері журналістики, зокрема:

• Премія Уряду Російської Федерації в галузі засобів масової інформації (23 грудня 2020 року) — за репортажі з «гарячих точок» (Сирія, Лівія, Донбас) та висвітлення подій у Білорусії ;
• премія імені Юліана Семенова в галузі екстремальної геополітичної журналістики (2012);
• національна премія друкованої преси «Іскра» у номінації «Розслідування» (2010) ;
• премія Артема Боровика у номінації «Репортаж» (2009);
• лауреат премії Спілки письменників Росії «Російська тема» (друге місце).

Російські державні та відомчі нагороди:

• медаль «На згадку про 300-річчя Санкт-Петербурга» — за висвітлення білих плям в історії Блокади Ленінграда ;
• медаль «Учаснику військової операції в Сирії» (вручена 17 квітня 2016 року) — за високий професіоналізм та об'єктивність у висвітленні військової операції у Сирійській Арабській Республіці .

Санкції

18.05.2022 Стешин Дмитро був доданий до санкційних списків Австралії.

19 жовня 2022 року був доданий до санкційних списків України.

Відносини з націоналістами

Вів радіопрограму «Національне питання» .

У 2011 році проходив свідком у справі про вбивство Станіслава Маркелова та Анастасії Бабурової, оскільки один час працював в одній газеті і тісно спілкувався з убивцею — Микитою Тихоновим, ультраправим російським націоналістом зі злочинного угрупування БОРН . Тихонов залучав Стешина до роботи у журналі «Російський образ» . У 2006 році Тихонов переховувався на квартирі Дмитра Стешина, після того, як був оголошений у розшук, у зв'язку із вбивством антифашиста Олександра Рюхіна . Під час дозвілля Стешин і Тихонов ходили в походи і жили тижнями в одному наметі. З Євгенією Хасис Стешин познайомився під час останнього походу на природу, після якого Тихонов залишив Стешина деякі свої похідні речі, книги. Свій паспорт Тихонов зберігав у квартирі у Стешина . На суді Тихонов дав свідчення, що саме Стешин звів його з продавцями зброї, з якої було здійснено напад угруповання «БОРН» .

Також мав близькі стосунки з Іллею Горячовим, націоналістом, лідером угрупування «БОРН» " Російський образ " . Горячев став хрещеним батьком сина Стешина . Згодом Стешин також виступав свідком у суді на процесі щодо Горячова .

Журналіст газети «Сьогодні» Серкер Якубханов зазначав, що в його матеріалах про Кавказ були націоналістичні та ксенофобські мотиви . В інтерв'ю Стешин пропонував вписати в паспорт кожного громадянина національність .

Посилання

Дмитро Стешин: Життя на війні Програма «Діалоги» на радіо «Комсомольська правда», 30 травня 2022 року.

Примітки

1. Стешин Дмитрий Анатольевич. Лениздат.ру. оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 16 травня 2014.
2. Андрей Смирнов, Андрей Фефелов (29 июня 2011). Кровь вместо «колы». Завтра. оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 16 травня 2014.
3. Алексей Овчинников (8 апреля 2011). Александр Коц и Дмитрий Стешин. Это не первая их война. Комсомольская правда. оригіналу за 8 червня 2014. Процитовано 13 травня 2014.
4. RSOTM, Владлен Татарский и Александр Коц (13 червня 2020). Военный журналист: личный опыт. Серая зона. оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 31 травня 2022.
5. . Культурный Фонд Юлиана Семенова. 2012. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |description= ()
6. Артём Реутов (5 августа 2013). Селигерский вояж. kursk.com. Процитовано 10 червня 2014.
7. Главная тайна русских | Сегодня.ру. www.segodnia.ru. оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 28 лютого 2017.
8. Еще одному российскому журналисту запретили въезд в Украину. theinsider.ua. 31 мая 2014. оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 1 червня 2014.
9. . Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 19 жовтня 2014.
10. Российский журналист «сдал» немецкого коллегу ополченцам из Славянска. (Корреспондент.net). оригіналу за 21 червня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
11. «Если открыто занимать одну из сторон, то это уже не журналистика». Военные репортеры о том, как работается на украинском фронте и в чем миссия журналиста на войне. Colta.ru. 03.06.2014. оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 5 червня 2014.
12. . РБК. 19 мая 2014. Архів оригіналу за 24 червня 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
13. Дмитрий Стешин о Славянске и вокруг него. fromdonetsk.net (рос.). Последние новости города Донецка, Донецкой области, Донбасса и Украины. 5 липня 2014. оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 31 травня 2022.
14. Кореспондент російської газети виявився примітивним стукачем. . оригіналу за 21 червня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
15. . Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 19 жовтня 2014.
16. ВГТРК и российские журналисты попали под санкции Великобритании. Журнал «Журналист» (рос.). 4 травня 2022. Процитовано 31 травня 2022.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
17. Дмитрий Стешин - биография, новости, личная жизнь, фото. stuki-druki.com (рос.). Процитовано 4 березня 2023.
18. Распоряжение Правительства Российской Федерации от 23 декабря 2020 года № 3491-р «О присуждении премий Правительства Российской Федерации 2020 года в области средств массовой информации». оригіналу за 7 серпня 2022. Процитовано 7 серпня 2022.
19. Искра Стешина. Комсомольская правда. 12 февраля 2010. оригіналу за 12 червня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
20. Шойгу наградил медалями журналистов за освещение операции в Сирии. ТАСС. 17 квітня 2016. оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 8 травня 2016. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |description= ()
21. Australia and sanctions (англійською) . Процитовано 04.03.2023.
22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №726/2022 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Процитовано 04.03.2023.
23. СТЕШИН Дмитро Анатолійович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 4 березня 2023.
24. . Архів оригіналу за 25 жовтня 2014.
25. Обвиняемым в убийстве Маркелова не разрешили пожениться. BBC. 9 марта 2011. оригіналу за 2 квітня 2011. Процитовано 17 травня 2014.
26. Григорий Туманов, Вячеслав Козлов (17 февраля 2014). Вскрытие БОРНа. Лента.Ру. оригіналу за 3 червня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
27. 11 друзей БОРН. Медиазона (рос.). оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 3 березня 2021.
28. . Slon.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2017. Процитовано 28 лютого 2017.
29. Разгром арсенала. Медиазона (рос.). оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 3 березня 2021.
30. Оружейный БОРН. Медиазона (рос.). оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
31. И. Горячев: Цель у нас одна — стать властью.// [ 2022-10-13 у Wayback Machine.]Новая газета 20.01.2010
32. Журналиста «КП» Стешина и экс-главу отделения «Местных» Симунина вызовут в суд по делу неонациста Горячева. Медиазона (рос.). оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 3 березня 2021.
33. Владимир ВОРСОБИН, Дмитрий СТЕШИН. Национализм или патриотизм… Где проходит граница? Радио "Комсомольская правда 2011. оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 1 березня 2015.

Посилання

• Колумнисты — Стешин Дмитрий. Комсомольская правда. Процитовано 17 травня 2014.
• Егор Петров (3 июня 2014). Дмитрий Стешин / «Если открыто занимать одну из сторон, то это уже не журналистика». . Процитовано 5 червня 2014.
• Дмитрий Стешин на сайті Проза.ру
• Дмитрий Стешин на сайті Русское Имперское Движение. Правый взгляд
• Дмитрий Стешин на сайті Modus agendi