Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Рух за українізацію Православної церкви Польщі — низовий рух, який виник у Православній церкві в Польщі після здобуття цією державою незалежності. Його головними ідеологами були українські емігранти, які оселилися у Польщі після поразки визвольних змагань України, а масову базу складали українці, які мешкали в тогочасній Польщі, переважно на Волині, і були православної віри. Головними вимогами цього руху були відхід церкви від російської літургійної традиції, поширення української мови в православній літургії та забезпечення українським священникам репрезентації в єпископаті церкви.
Ці вимоги були реалізовані лише частково через спротив ієрархів, зокрема тому, що всі єпископи ПАПЦ безпосередньо після її утворення були за походженням росіянами, пов'язаними з російською церковною традицією. Найбільший вплив на діяльність церкви в цьому напрямку українці мали в часі Другої світової війни, коли складне становище варшавського митрополита Діонісія (Валединського) змусила його до суттєвих поступок. Але по закінченню війни, у зміненій геополітичній ситуації Польщі і Польської православної церкви, рух фактично занепав.
Формування руху
Православна церква Польщі в час свого відокремлення від Московського патріархату мала ієрархію, яка складалася винятково з єпископів російського походження. Вони прагнули зберегти російський характер своєї церкви. Православна преса на початку 20-х років твердила, що запровадження у церкві елементів української або білоруської традиції буде рівнозначне відступу від стародавніх догматів, найкраще досі збережених російською традицією. В опозиції до такої позиції ієрархів від початку існування ПАПЦ до Другої світової війни був рух за українізацію церкви, який спирався на факт, що українці становили більшість вірних цієї церкви. За даними перепису населення 1931 року серед православних у Польщі було 1,5 млн українців, 900 тисяч білорусів, 600 тисяч поляків, 125 тисяч росіян і 700 тисяч людей, які називали себе «тутешні». Православні українці домінували у Волинському і Люблінському воєводствах. Януш Жарновський стверджує, що з числа 600 тисяч поляків близько 50-ти тисяч слід визнати українцями, які приховали в переписі свою справжню національність.
Українські православні діячі були найпалкішими критиками правової основи діяльності Польської православної церкви — документу під назвою Тимчасові приписи щодо стосунку уряду до Православної церкви в Польщі. Так само як російські та білоруські діячі, вони вважали цей документ формальним визнанням постійного втручання держави у справи церкви. Домагалися якнайшвидшого скликання собору ПАПЦ, який міг би запровадити зміни в структурі церкви. Українські діячі стали в опозиції як до державної влади та її політики щодо православ'я, так і до ієрархії ПАПЦ, яка складалася у переважній кількості з росіян. Їх головними осередками були Володимир і Берестя, а крім того духовна семінарія в Кременці і церковне братство в Луцьку.
Концепція української національної церкви
Активність українців у лоні православної церкви була пов'язана з розвитком їхньої національної свідомості. Значення конфесійної приналежності підкреслювали також ідеологи щойно посталого українського націоналізму, які — залежно від місцевості — вважали православну або греко-католицьку церкву потенційним державотворчим чинником. Рідше лунали голоси, які закликали до об'єднання українців у єдиній церкві. Національні діячі православного віросповідання вважали відокремлення ПАПЦ шансом для перетворення православної церкви на подібну національну інституцію, якою була Українська греко-католицька церква для українців з Галичини. Обов'язковим для реалізації цих планів вони вважали проведення реформ у внутрішній структурі Церкви, бажаючи передусім збільшити роль мирян у її діяльності.
Головними творцями концепції церкви, основаної на українській традиції, були діячі руху за незалежність, які переїхали з Наддніпрянщини, зокрема Олександр Лотоцький, Іван Огієнко, Дмитро Дорошенко. Вони казали, що східні церкви за своєю природою базуються на національному поділі, а тому постання нової української церкви є природним процесом. Також стверджували, що середньовічна київська митрополія була українською структурою, котра була знищена через русифікаційну діяльність російських царів. Повернення до українського характеру церкви на польських землях тлумачилося як повернення первинного стану речей. Ця теза виникала з історіографічної традиції, за якою існувала неперервна тяглість між традицією Київської Русі і України. Наприклад, О. Лотоцький подавав таку періодизацію історії української Церкви:
- Період від прийняття християнства до монгольської навали (988–1237)
- До поділу Київської митрополії (1237–1410)
- Окремішність української церкви (1415–1686)
- Приєднання української церкви до російської, опір русифікації (1686–1800)
- Період домінування російської церкви (1800–1915)
- Період після падіння царату.
Автори концепції про існування української церкви стверджували, що — попри специфіку своєї історії — це була церква аналогічна за структурою до традиційно визнаних церков (Сербської, Російської, Румунської і т. д.), яка мала специфічні місцеві традиції та власний доробок у галузі церковного права. Говорилося також, що неправильно трактувати російську церкву як материнську для української. Зокрема Іван Огієнко доводив, що українська мова вже у XVII–XVIII столітті була на території київської митрополії поширена не менше, ніж церковнослов'янська, при чому переважала у проповідях. Її занепад вважав наслідком русифікації. Рисою української церкви називалася також велика роль соборів, у яких брали участь нарівні духовенство і миряни, а також виборність ієрархії. У цьому випадку також причиною знищення цієї традиції вважалася російська діяльність. Огієнко також стверджував, що на відміну від російської церкви, в українській традиції не існував близький зв'язок між світською і церковною владою, натомість важливою традицією було спорадичне залучення мирян до справ церкви через церковні братства.
На думку М. Папєжинської-Турек, концепції українських самостійницьких діячів у деяких пунктах були сперті на слабких історичних аргументах. Однак їхнім авторам більше залежало на заохоченні своїх сучасників до участі в боротьбі за українізацію церкви, ніж на представленні повних історіографічних аргументів. Зрідка вони також покликалися на спроби створення самостійної української церкви, які були після 1917 року.
Рух за українізацію ПАПЦ
Першим моментом вираження вимог реформи Польської автокефальної православної церкви в українському дусі вважається з'їзд духовенства і мирян волинської дієцезії, який мав місце між 3 і 11 листопада 1921. Окрім протесту проти ревіндикації церковної власності, з'їзд домагався поступового впровадження української мови до літургійної практики, а спершу — впровадженням української вимови церковнослов'янської мови замість загальнопоширеної російської. На з'їзді був присутній єпископ Діонісій (Валединський), який звернувся потім до митрополита Георгія (Ярошевського) з проханням розглянути цю останню вимогу. Православні єпископи сподівалися, що таким чином унеможливлять місіонерську діяльність греко-католицької Церкви на Волині. З цих міркувань митрополит 16 червня 1922 року висловив згоду, однак на обмеженому рівні: українська мова мала використовуватися тільки в зацікавлених цим парафіях на Волині. 3 вересня того ж року ця згода була розширена. Використання української мови на виразне прохання парафіян, за згодою відповідного єпископа, мало бути можливе на всій території юрисдикції ПАПЦ, з вживанням перекладів літургій, зроблених ще 1918 року Іваном Огієнком. Те ж саме стосувалося виголошення проповідей та організування при парафіях занять з релігії (недільних шкіл) українською мовою. Того ж року церква скликала спеціальну комісію, яка мала підготувати новий переклад Біблії та літургійних книг на українську мову. Однак до 1925 року вона діяла дуже повільно, не маючи значної підтримки від влади ПАПЦ.
Окремою вимогою українських середовищ була відмова митрополита варшавського Діонісія від виконання обов'язків місцеблюстителя волинської дієцезії і передача її до рук єпископа-українця. Припускався також поділ волинської дієцезії на володимирсько-луцьку та кременецько-острозьку так, щоб обидві кафедри очолили українці. У 1926 році лист щодо цього питання був проігнорований митрополитом, що спонукало українців відмовитися від спроб поділу дієцезії. Однак у їхніх публікаціях постійно повторювалася тема поставлення на волинську кафедру ієрарха-українця.
Розвиток руху під кінець 20-х років
У 1927 році, попри заборону зі сторони митрополита, відбувся Український православний церковний з'їзд, який очолив Ян Власовський. У ньому взяли участь 500 делегатів (священиків і мирян, які ототожнювали себе з українською течією в Польській православній церкві) з Волині. Організатори запросили також 200 гостей без права голосу з Підляшшя, Полісся та Холмщини. З'їзд прийняв такі рішення:
- спрямувати прохання до Святого синоду ПАПЦ про поставлення трьох новий єпископів-українців;
- усунути з літургійного життя церкви звичаї російського походження, які прижилися в період поділу Польщі;
- дозволити повсюдне використання української мови в літургії на прохання парафіян;
- скликати церковний комітет на чолі з Арсенієм Річинським, який мав координувати подальшу діяльність українців у ПАПЦ та видавати як свій друкований орган часопис Рідна церква.
Організатори з'їзду проводили широку агітаційну діяльність, переважно шляхом публікації та поширення листівок з цими вимогами та виразним антиросійським спрямуванням. Однак вже у червні 1927 року офіційний, організований Святим синодом з'їзд духовенства і вірян волинської дієцезії поставився до них негативно. До вибуху відвертого конфлікту однак не дійшло, оскільки український рух вирішив не виступати проти церковної ієрархії в ситуації, коли католицька церква подала ряд позовів проти ПАПЦ, прагнучи передачі кількох сотень храмів. Вираженням залагодження взаємних різниць всередині Польської автокефальної православної церкви було призначення А. Річинського членом Митрополичої ради. Окрім того митрополит Діонісій (Валединський) поновив дозвіл на вживання української мови в тих парафіях, які висловили таке бажання. Традиційна вимога висвячення єпископа-українця так і не була реалізована, а тому повторювалася в публікаціях українського церковного комітету. На посаду єпископа волинського та його єпископа-помічника пропонували архімандритів Антонія (Марценка) та Полікарпа (Сікорського). Однак митрополит варшавський відкинув обидві ці кандидатури. Більше того, в грудні 1928 року Арсеній Річинський був виключений з Митрополичої ради, а потім відлучений від церкви за непослух ієрархам. Це рішення, оголошене на соборі в Луцьку, викликала величезне обурення в українських середовищах. Як протест, частина з них відправила скаргу патріарху Константинополя, закликаючи його втрутитися і віддати митрополита Діонісія під суд єпископів. Були також спроби вийти з-під юрисдикції ПАПЦ на користь Російської православної церкви. Але конфлікту знову вдалося уникнути. Українці сподівалися на швидке скликання обіцяного вже кілька років собору церкви, на якому могли б представити свої вимоги у спосіб, згідний з канонічним правом. 22 березня 1930 року Річинського прийняли назад до церкви.
Відкритий виступ проти митрополита
Конфлікт між ієрархією церкви і українськими колами проявився знову, коли ситуація в ПАПЦ видавалася стабільнішою, однак з іншого боку стало ясно, що очікуваний собор найближчим часом не відбудеться. У зв'язку з цим, оголошені раніше вимоги стали артикулюватися знову, у більш радикальній формі. Митрополита Діонісія українська преса звинувачувала у великоросійському шовінізмі. Найгострішим виразом відсутності підтримки ієрарха була демонстрація, організована церковним комітетом 10 вересня 1933 перед Почаївською лаврою під час святкування десятиліття виконання митрополитом обов'язків місцеблюстителя волинської дієцезії. Кілька тисяч українців вимагали усунення з православної ієрархії єпископів-росіян, неприхильних до українського національного руху. Митрополит, який наважився відповісти на представлені закиди лише за місяць на шпальтах Віленського Кур'єра, мав за собою лише підтримку Синоду єпископів і частини духовенства. У цій статті він впевнено відмовляв українцям у будь-яких подальших поступках. Таке серйозне загострення ситуації в ПАКП занепокоїло державну владу, яка зажадала від митрополита Діонісія заспокоєння настроїв і покликання на волинську кафедру єпископа української національності. Ця вимога була виконана і новим архієпископом став дотеперішній архієпископ гродненський Олексій (Громадський). Сприяння зі сторони влади було для руху винятковою ситуацією. Зазвичай польські уряди вважали, що підтримка українського руху через його впливи в церквах суперечить державним інтересам.
Зайняття волинської кафедри архієпископом Олексієм і покликання єпископа Полікарпа (Сікорського) на єпископа-помічника тої ж дієцезії було сприйняте українським рухом дуже позитивно. Ці ієрархи одразу почали втілювати вимоги руху, впроваджуючи українську мову до богослужінь, навчання релігії, а також до щоденної діяльності церковної адміністрації. У тридцятих роках спостерігалося також пожвавлення діяльності комісії, яка займалася перекладом літургійних текстів на українську мову. 8 лютого 1936 року видавництво варшавської митрополії опублікувало опрацьований нею текст Літургії Івана Золотоустого та богослужіння панахиди.
Завдяки підтримці волинським воєводою Генриком Юзевським локальних ініціатив щодо українізації окремих парафій, у 1930 році у волинській дієцезії діяло 49 україномовних храмів. В інших дієцезіях такі парафії не постали.
ІІ світова війна
Після нападу Третього Рейху на Польщу 27 листопада 1939 року нацистська влада усунула митрополита Діонісія від управління ПАПЦ і посадила під домашній арешт в Отвоцьку. Місцеблюстителем митрополита варшавського і всієї Польщі став єпископ берлінський і німецький Російської православної церкви закордоном Серафим (Ляде). Він поставився прихильно до українського руху в церкві, що аргументував тим, що українці становили більшість його вірних. Водночас його приналежність до РПЦЗ, яка однозначно ототожнювала себе з російським націоналізмом, породжувала неприхильність з боку лідерів українських середовищ. Тому діячі церковного комітету намагалися переконати ув'язненого митрополита підтримати прагнення українців до автокефалії, а також оголосити відновлення ним своєї влади в церкві. Митрополит погодився тоді на висвячення у майбутньому двох єпископів української національності та надання українській мові статусу офіційної мови ПАПЦ. 23 вересня 1940 року, під час аудієнції у Ганса Франка, митрополит Діонісій підписав декларацію лояльності, за що йому було дозволено повернутися на кафедру голови ПАПЦ.
Тижнем пізніше Собор єпископів Автокефальної православної церкви в Генеральній Губернії, який складався з митрополита Діонісія та єпископа Тимофія (Шреттера), затвердив наступні рішення, узгоджені з українцями: створення краківсько-лемківської та холмсько-підляської дієцезії на ряду з варшавською, які очолили діячі українського національного руху, що прийняли чернечий постриг. Це були Іван Огієнко, який прийняв чернече ім'я Іларіон, та Петро Відибіда-Руденко, відтоді знаний як Палладій. Ці єпископи практично визначали діяльність Собору єпископів, не допускаючи зокрема до єпископської хіротонії архімандрита Теофана (Протасевича), який не був українцем. Також вони забезпечили те, що вся церковна література, яка видавалася у Варшаві, була україномовною. Особливі успіхи в поширенні української мови серед православних єпископи здобули в холмсько-підляській та варшавській дієцезіях. У першій з них діяльність єпископа Іларіона вписувалася в ширшу українізаційну діяльність.
Сам митрополит Діонісій, на думку Антона Мироновича, був тоді переконаний у тривалості перемоги Третього Рейху над Польщею та скорому розпаді СРСР. Передбачав цілковиту українізацію православної церкви в нових політичних умовах, тому сам включився до неї — проводив богослужіння в соборі св. Марії Магдалини у Варшаві українською мовою і нею ж видавав церковну пресу. Також прагнув, всупереч застереженням і заборонам нацистської влади, перетворити автокефальну церкву в Генеральній Губернії на Українську автокефальну православну церкву, що відбивало би її національну структуру. Іншу точку зору щодо позиції митрополита в цей період представляє Казимир Урбан. На його думку Діонісій погодився на відкриття у Варшаві парафії з українською літургійною мовою та надав їй митрополичий собор, але сам служив винятково у нижній святині, церковнослов'янською або російською мовою.
Навесні 1944 року українські єпископи церкви у Генеральній Губернії подали пропозицію щодо зміни його назви на Українську автокефальну православну церкву, але ця пропозиція була відхилена через неприхильне ставлення німецької окупаційної влади. Це було останнє засідання Собору єпископів у сформованому в часі війни складі. Наступ Червоної армії змусив Іларіона (Огієнка) та Палладія (Відибіду-Руденка) виїхати до Словаччини, а потім (після короткого повернення до Закопаного) — емігрувати до Австрії. Коли радянські війська зайняли також і Відень, обидва ієрархи переїхали до Швейцарії.
Див. також
Примітки
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją a rzeczywistością. Państwo wobec prawosławia 1918–1939. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1989. , s. 80.
- A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Białystok: Orthdruk, 2001. , s. 83.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 195.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 152–153.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 160.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 206.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 207.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 81.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 81-82.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 83.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 86.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 87.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 88.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 89.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 208.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 209.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 209–210.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 210.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 212.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją…, s. 212–213.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 214.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 215–216.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 216.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 217.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 218.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 218–219.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 219.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 220–221.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 221.
- M. Papierzyńska-Turek: Między tradycją..., s. 208 i 221-222.
- A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s. 179.
- T. Snyder, Tajna wojna. Henryk Józewski i polsko-sowiecka rozgrywka o Ukrainę. Kraków 2008. Wyd.Instytut Wydawniczy Znak, , s. 201–202.
- K. Urban, Kościół prawosławny w Polsce 1945-1970, s. 57.
- A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s. 202–203.
- K. Urban, Kościół prawosławny w Polsce 1945-1970, s. 58–60.
- A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s. 204.
- J. Sziling, Kościoły chrześcijańskie w polityce niemieckich władz okupacyjnych w Generalnym Gubernatorstwie (1939-1945), Toruń 1988, , s.29
- A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s. 204–205.
- K. Urban, Przyczynek do losów metropolity Dionizego Waledyńskiego po II wojnie światowej, „Wiadomości Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego”, nr 4/1990, s. 32.
- A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s. 206–207.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ruh za ukrayinizaciyu Pravoslavnoyi cerkvi Polshi nizovij ruh yakij vinik u Pravoslavnij cerkvi v Polshi pislya zdobuttya ciyeyu derzhavoyu nezalezhnosti Jogo golovnimi ideologami buli ukrayinski emigranti yaki oselilisya u Polshi pislya porazki vizvolnih zmagan Ukrayini a masovu bazu skladali ukrayinci yaki meshkali v togochasnij Polshi perevazhno na Volini i buli pravoslavnoyi viri Golovnimi vimogami cogo ruhu buli vidhid cerkvi vid rosijskoyi liturgijnoyi tradiciyi poshirennya ukrayinskoyi movi v pravoslavnij liturgiyi ta zabezpechennya ukrayinskim svyashennikam reprezentaciyi v yepiskopati cerkvi Ci vimogi buli realizovani lishe chastkovo cherez sprotiv iyerarhiv zokrema tomu sho vsi yepiskopi PAPC bezposeredno pislya yiyi utvorennya buli za pohodzhennyam rosiyanami pov yazanimi z rosijskoyu cerkovnoyu tradiciyeyu Najbilshij vpliv na diyalnist cerkvi v comu napryamku ukrayinci mali v chasi Drugoyi svitovoyi vijni koli skladne stanovishe varshavskogo mitropolita Dionisiya Valedinskogo zmusila jogo do suttyevih postupok Ale po zakinchennyu vijni u zminenij geopolitichnij situaciyi Polshi i Polskoyi pravoslavnoyi cerkvi ruh faktichno zanepav Formuvannya ruhuPravoslavna cerkva Polshi v chas svogo vidokremlennya vid Moskovskogo patriarhatu mala iyerarhiyu yaka skladalasya vinyatkovo z yepiskopiv rosijskogo pohodzhennya Voni pragnuli zberegti rosijskij harakter svoyeyi cerkvi Pravoslavna presa na pochatku 20 h rokiv tverdila sho zaprovadzhennya u cerkvi elementiv ukrayinskoyi abo biloruskoyi tradiciyi bude rivnoznachne vidstupu vid starodavnih dogmativ najkrashe dosi zberezhenih rosijskoyu tradiciyeyu V opoziciyi do takoyi poziciyi iyerarhiv vid pochatku isnuvannya PAPC do Drugoyi svitovoyi vijni buv ruh za ukrayinizaciyu cerkvi yakij spiravsya na fakt sho ukrayinci stanovili bilshist virnih ciyeyi cerkvi Za danimi perepisu naselennya 1931 roku sered pravoslavnih u Polshi bulo 1 5 mln ukrayinciv 900 tisyach bilorusiv 600 tisyach polyakiv 125 tisyach rosiyan i 700 tisyach lyudej yaki nazivali sebe tuteshni Pravoslavni ukrayinci dominuvali u Volinskomu i Lyublinskomu voyevodstvah Yanush Zharnovskij stverdzhuye sho z chisla 600 tisyach polyakiv blizko 50 ti tisyach slid viznati ukrayincyami yaki prihovali v perepisi svoyu spravzhnyu nacionalnist Ukrayinski pravoslavni diyachi buli najpalkishimi kritikami pravovoyi osnovi diyalnosti Polskoyi pravoslavnoyi cerkvi dokumentu pid nazvoyu Timchasovi pripisi shodo stosunku uryadu do Pravoslavnoyi cerkvi v Polshi Tak samo yak rosijski ta biloruski diyachi voni vvazhali cej dokument formalnim viznannyam postijnogo vtruchannya derzhavi u spravi cerkvi Domagalisya yaknajshvidshogo sklikannya soboru PAPC yakij mig bi zaprovaditi zmini v strukturi cerkvi Ukrayinski diyachi stali v opoziciyi yak do derzhavnoyi vladi ta yiyi politiki shodo pravoslav ya tak i do iyerarhiyi PAPC yaka skladalasya u perevazhnij kilkosti z rosiyan Yih golovnimi oseredkami buli Volodimir i Berestya a krim togo duhovna seminariya v Kremenci i cerkovne bratstvo v Lucku Koncepciya ukrayinskoyi nacionalnoyi cerkviMitropolit Ilarion Ogiyenko yak svitskij i cerkovnij diyach buv odnim z tvorciv koncepciyi ukrayinskoyi nacionalnoyi pravoslavnoyi Cerkvi Aktivnist ukrayinciv u loni pravoslavnoyi cerkvi bula pov yazana z rozvitkom yihnoyi nacionalnoyi svidomosti Znachennya konfesijnoyi prinalezhnosti pidkreslyuvali takozh ideologi shojno postalogo ukrayinskogo nacionalizmu yaki zalezhno vid miscevosti vvazhali pravoslavnu abo greko katolicku cerkvu potencijnim derzhavotvorchim chinnikom Ridshe lunali golosi yaki zaklikali do ob yednannya ukrayinciv u yedinij cerkvi Nacionalni diyachi pravoslavnogo virospovidannya vvazhali vidokremlennya PAPC shansom dlya peretvorennya pravoslavnoyi cerkvi na podibnu nacionalnu instituciyu yakoyu bula Ukrayinska greko katolicka cerkva dlya ukrayinciv z Galichini Obov yazkovim dlya realizaciyi cih planiv voni vvazhali provedennya reform u vnutrishnij strukturi Cerkvi bazhayuchi peredusim zbilshiti rol miryan u yiyi diyalnosti Golovnimi tvorcyami koncepciyi cerkvi osnovanoyi na ukrayinskij tradiciyi buli diyachi ruhu za nezalezhnist yaki pereyihali z Naddnipryanshini zokrema Oleksandr Lotockij Ivan Ogiyenko Dmitro Doroshenko Voni kazali sho shidni cerkvi za svoyeyu prirodoyu bazuyutsya na nacionalnomu podili a tomu postannya novoyi ukrayinskoyi cerkvi ye prirodnim procesom Takozh stverdzhuvali sho serednovichna kiyivska mitropoliya bula ukrayinskoyu strukturoyu kotra bula znishena cherez rusifikacijnu diyalnist rosijskih cariv Povernennya do ukrayinskogo harakteru cerkvi na polskih zemlyah tlumachilosya yak povernennya pervinnogo stanu rechej Cya teza vinikala z istoriografichnoyi tradiciyi za yakoyu isnuvala neperervna tyaglist mizh tradiciyeyu Kiyivskoyi Rusi i Ukrayini Napriklad O Lotockij podavav taku periodizaciyu istoriyi ukrayinskoyi Cerkvi Period vid prijnyattya hristiyanstva do mongolskoyi navali 988 1237 Do podilu Kiyivskoyi mitropoliyi 1237 1410 Okremishnist ukrayinskoyi cerkvi 1415 1686 Priyednannya ukrayinskoyi cerkvi do rosijskoyi opir rusifikaciyi 1686 1800 Period dominuvannya rosijskoyi cerkvi 1800 1915 Period pislya padinnya caratu Avtori koncepciyi pro isnuvannya ukrayinskoyi cerkvi stverdzhuvali sho popri specifiku svoyeyi istoriyi ce bula cerkva analogichna za strukturoyu do tradicijno viznanih cerkov Serbskoyi Rosijskoyi Rumunskoyi i t d yaka mala specifichni miscevi tradiciyi ta vlasnij dorobok u galuzi cerkovnogo prava Govorilosya takozh sho nepravilno traktuvati rosijsku cerkvu yak materinsku dlya ukrayinskoyi Zokrema Ivan Ogiyenko dovodiv sho ukrayinska mova vzhe u XVII XVIII stolitti bula na teritoriyi kiyivskoyi mitropoliyi poshirena ne menshe nizh cerkovnoslov yanska pri chomu perevazhala u propovidyah Yiyi zanepad vvazhav naslidkom rusifikaciyi Risoyu ukrayinskoyi cerkvi nazivalasya takozh velika rol soboriv u yakih brali uchast narivni duhovenstvo i miryani a takozh vibornist iyerarhiyi U comu vipadku takozh prichinoyu znishennya ciyeyi tradiciyi vvazhalasya rosijska diyalnist Ogiyenko takozh stverdzhuvav sho na vidminu vid rosijskoyi cerkvi v ukrayinskij tradiciyi ne isnuvav blizkij zv yazok mizh svitskoyu i cerkovnoyu vladoyu natomist vazhlivoyu tradiciyeyu bulo sporadichne zaluchennya miryan do sprav cerkvi cherez cerkovni bratstva Na dumku M Papyezhinskoyi Turek koncepciyi ukrayinskih samostijnickih diyachiv u deyakih punktah buli sperti na slabkih istorichnih argumentah Odnak yihnim avtoram bilshe zalezhalo na zaohochenni svoyih suchasnikiv do uchasti v borotbi za ukrayinizaciyu cerkvi nizh na predstavlenni povnih istoriografichnih argumentiv Zridka voni takozh poklikalisya na sprobi stvorennya samostijnoyi ukrayinskoyi cerkvi yaki buli pislya 1917 roku Ruh za ukrayinizaciyu PAPCPershim momentom virazhennya vimog reformi Polskoyi avtokefalnoyi pravoslavnoyi cerkvi v ukrayinskomu dusi vvazhayetsya z yizd duhovenstva i miryan volinskoyi diyeceziyi yakij mav misce mizh 3 i 11 listopada 1921 Okrim protestu proti revindikaciyi cerkovnoyi vlasnosti z yizd domagavsya postupovogo vprovadzhennya ukrayinskoyi movi do liturgijnoyi praktiki a spershu vprovadzhennyam ukrayinskoyi vimovi cerkovnoslov yanskoyi movi zamist zagalnoposhirenoyi rosijskoyi Na z yizdi buv prisutnij yepiskop Dionisij Valedinskij yakij zvernuvsya potim do mitropolita Georgiya Yaroshevskogo z prohannyam rozglyanuti cyu ostannyu vimogu Pravoslavni yepiskopi spodivalisya sho takim chinom unemozhlivlyat misionersku diyalnist greko katolickoyi Cerkvi na Volini Z cih mirkuvan mitropolit 16 chervnya 1922 roku visloviv zgodu odnak na obmezhenomu rivni ukrayinska mova mala vikoristovuvatisya tilki v zacikavlenih cim parafiyah na Volini 3 veresnya togo zh roku cya zgoda bula rozshirena Vikoristannya ukrayinskoyi movi na virazne prohannya parafiyan za zgodoyu vidpovidnogo yepiskopa malo buti mozhlive na vsij teritoriyi yurisdikciyi PAPC z vzhivannyam perekladiv liturgij zroblenih she 1918 roku Ivanom Ogiyenkom Te zh same stosuvalosya vigoloshennya propovidej ta organizuvannya pri parafiyah zanyat z religiyi nedilnih shkil ukrayinskoyu movoyu Togo zh roku cerkva sklikala specialnu komisiyu yaka mala pidgotuvati novij pereklad Bibliyi ta liturgijnih knig na ukrayinsku movu Odnak do 1925 roku vona diyala duzhe povilno ne mayuchi znachnoyi pidtrimki vid vladi PAPC Okremoyu vimogoyu ukrayinskih seredovish bula vidmova mitropolita varshavskogo Dionisiya vid vikonannya obov yazkiv misceblyustitelya volinskoyi diyeceziyi i peredacha yiyi do ruk yepiskopa ukrayincya Pripuskavsya takozh podil volinskoyi diyeceziyi na volodimirsko lucku ta kremenecko ostrozku tak shob obidvi kafedri ocholili ukrayinci U 1926 roci list shodo cogo pitannya buv proignorovanij mitropolitom sho sponukalo ukrayinciv vidmovitisya vid sprob podilu diyeceziyi Odnak u yihnih publikaciyah postijno povtoryuvalasya tema postavlennya na volinsku kafedru iyerarha ukrayincya Rozvitok ruhu pid kinec 20 h rokiv U 1927 roci popri zaboronu zi storoni mitropolita vidbuvsya Ukrayinskij pravoslavnij cerkovnij z yizd yakij ocholiv Yan Vlasovskij U nomu vzyali uchast 500 delegativ svyashenikiv i miryan yaki ototozhnyuvali sebe z ukrayinskoyu techiyeyu v Polskij pravoslavnij cerkvi z Volini Organizatori zaprosili takozh 200 gostej bez prava golosu z Pidlyashshya Polissya ta Holmshini Z yizd prijnyav taki rishennya spryamuvati prohannya do Svyatogo sinodu PAPC pro postavlennya troh novij yepiskopiv ukrayinciv usunuti z liturgijnogo zhittya cerkvi zvichayi rosijskogo pohodzhennya yaki prizhilisya v period podilu Polshi dozvoliti povsyudne vikoristannya ukrayinskoyi movi v liturgiyi na prohannya parafiyan sklikati cerkovnij komitet na choli z Arseniyem Richinskim yakij mav koordinuvati podalshu diyalnist ukrayinciv u PAPC ta vidavati yak svij drukovanij organ chasopis Ridna cerkva Organizatori z yizdu provodili shiroku agitacijnu diyalnist perevazhno shlyahom publikaciyi ta poshirennya listivok z cimi vimogami ta viraznim antirosijskim spryamuvannyam Odnak vzhe u chervni 1927 roku oficijnij organizovanij Svyatim sinodom z yizd duhovenstva i viryan volinskoyi diyeceziyi postavivsya do nih negativno Do vibuhu vidvertogo konfliktu odnak ne dijshlo oskilki ukrayinskij ruh virishiv ne vistupati proti cerkovnoyi iyerarhiyi v situaciyi koli katolicka cerkva podala ryad pozoviv proti PAPC pragnuchi peredachi kilkoh soten hramiv Virazhennyam zalagodzhennya vzayemnih riznic vseredini Polskoyi avtokefalnoyi pravoslavnoyi cerkvi bulo priznachennya A Richinskogo chlenom Mitropolichoyi radi Okrim togo mitropolit Dionisij Valedinskij ponoviv dozvil na vzhivannya ukrayinskoyi movi v tih parafiyah yaki vislovili take bazhannya Tradicijna vimoga visvyachennya yepiskopa ukrayincya tak i ne bula realizovana a tomu povtoryuvalasya v publikaciyah ukrayinskogo cerkovnogo komitetu Na posadu yepiskopa volinskogo ta jogo yepiskopa pomichnika proponuvali arhimandritiv Antoniya Marcenka ta Polikarpa Sikorskogo Odnak mitropolit varshavskij vidkinuv obidvi ci kandidaturi Bilshe togo v grudni 1928 roku Arsenij Richinskij buv viklyuchenij z Mitropolichoyi radi a potim vidluchenij vid cerkvi za neposluh iyerarham Ce rishennya ogoloshene na sobori v Lucku viklikala velichezne oburennya v ukrayinskih seredovishah Yak protest chastina z nih vidpravila skargu patriarhu Konstantinopolya zaklikayuchi jogo vtrutitisya i viddati mitropolita Dionisiya pid sud yepiskopiv Buli takozh sprobi vijti z pid yurisdikciyi PAPC na korist Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Ale konfliktu znovu vdalosya uniknuti Ukrayinci spodivalisya na shvidke sklikannya obicyanogo vzhe kilka rokiv soboru cerkvi na yakomu mogli b predstaviti svoyi vimogi u sposib zgidnij z kanonichnim pravom 22 bereznya 1930 roku Richinskogo prijnyali nazad do cerkvi Vidkritij vistup proti mitropolita Robocha zustrich Sinodu Yepiskopiv PAPC Pershij zliva prihilnik ukrayinskogo ruhu arhiyepiskop Oleksij Gromadskij Tretij zliva mitropolit Dionisij Konflikt mizh iyerarhiyeyu cerkvi i ukrayinskimi kolami proyavivsya znovu koli situaciya v PAPC vidavalasya stabilnishoyu odnak z inshogo boku stalo yasno sho ochikuvanij sobor najblizhchim chasom ne vidbudetsya U zv yazku z cim ogolosheni ranishe vimogi stali artikulyuvatisya znovu u bilsh radikalnij formi Mitropolita Dionisiya ukrayinska presa zvinuvachuvala u velikorosijskomu shovinizmi Najgostrishim virazom vidsutnosti pidtrimki iyerarha bula demonstraciya organizovana cerkovnim komitetom 10 veresnya 1933 pered Pochayivskoyu lavroyu pid chas svyatkuvannya desyatilittya vikonannya mitropolitom obov yazkiv misceblyustitelya volinskoyi diyeceziyi Kilka tisyach ukrayinciv vimagali usunennya z pravoslavnoyi iyerarhiyi yepiskopiv rosiyan neprihilnih do ukrayinskogo nacionalnogo ruhu Mitropolit yakij navazhivsya vidpovisti na predstavleni zakidi lishe za misyac na shpaltah Vilenskogo Kur yera mav za soboyu lishe pidtrimku Sinodu yepiskopiv i chastini duhovenstva U cij statti vin vpevneno vidmovlyav ukrayincyam u bud yakih podalshih postupkah Take serjozne zagostrennya situaciyi v PAKP zanepokoyilo derzhavnu vladu yaka zazhadala vid mitropolita Dionisiya zaspokoyennya nastroyiv i poklikannya na volinsku kafedru yepiskopa ukrayinskoyi nacionalnosti Cya vimoga bula vikonana i novim arhiyepiskopom stav doteperishnij arhiyepiskop grodnenskij Oleksij Gromadskij Spriyannya zi storoni vladi bulo dlya ruhu vinyatkovoyu situaciyeyu Zazvichaj polski uryadi vvazhali sho pidtrimka ukrayinskogo ruhu cherez jogo vplivi v cerkvah superechit derzhavnim interesam Zajnyattya volinskoyi kafedri arhiyepiskopom Oleksiyem i poklikannya yepiskopa Polikarpa Sikorskogo na yepiskopa pomichnika toyi zh diyeceziyi bulo sprijnyate ukrayinskim ruhom duzhe pozitivno Ci iyerarhi odrazu pochali vtilyuvati vimogi ruhu vprovadzhuyuchi ukrayinsku movu do bogosluzhin navchannya religiyi a takozh do shodennoyi diyalnosti cerkovnoyi administraciyi U tridcyatih rokah sposterigalosya takozh pozhvavlennya diyalnosti komisiyi yaka zajmalasya perekladom liturgijnih tekstiv na ukrayinsku movu 8 lyutogo 1936 roku vidavnictvo varshavskoyi mitropoliyi opublikuvalo opracovanij neyu tekst Liturgiyi Ivana Zolotoustogo ta bogosluzhinnya panahidi Zavdyaki pidtrimci volinskim voyevodoyu Genrikom Yuzevskim lokalnih iniciativ shodo ukrayinizaciyi okremih parafij u 1930 roci u volinskij diyeceziyi diyalo 49 ukrayinomovnih hramiv V inshih diyeceziyah taki parafiyi ne postali II svitova vijnaSobor Rizdva Presvyatoyi Bogorodici Holm Jogo peredacha pravoslavnim u travni 1940 roku stala simvolom uspihiv ruhu za ukrayinizaciyu pravoslavnoyi Cerkvi v Polshi pid chas Drugoyi svitovoyi vijni Pislya napadu Tretogo Rejhu na Polshu 27 listopada 1939 roku nacistska vlada usunula mitropolita Dionisiya vid upravlinnya PAPC i posadila pid domashnij aresht v Otvocku Misceblyustitelem mitropolita varshavskogo i vsiyeyi Polshi stav yepiskop berlinskij i nimeckij Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi zakordonom Serafim Lyade Vin postavivsya prihilno do ukrayinskogo ruhu v cerkvi sho argumentuvav tim sho ukrayinci stanovili bilshist jogo virnih Vodnochas jogo prinalezhnist do RPCZ yaka odnoznachno ototozhnyuvala sebe z rosijskim nacionalizmom porodzhuvala neprihilnist z boku lideriv ukrayinskih seredovish Tomu diyachi cerkovnogo komitetu namagalisya perekonati uv yaznenogo mitropolita pidtrimati pragnennya ukrayinciv do avtokefaliyi a takozh ogolositi vidnovlennya nim svoyeyi vladi v cerkvi Mitropolit pogodivsya todi na visvyachennya u majbutnomu dvoh yepiskopiv ukrayinskoyi nacionalnosti ta nadannya ukrayinskij movi statusu oficijnoyi movi PAPC 23 veresnya 1940 roku pid chas audiyenciyi u Gansa Franka mitropolit Dionisij pidpisav deklaraciyu loyalnosti za sho jomu bulo dozvoleno povernutisya na kafedru golovi PAPC Tizhnem piznishe Sobor yepiskopiv Avtokefalnoyi pravoslavnoyi cerkvi v Generalnij Guberniyi yakij skladavsya z mitropolita Dionisiya ta yepiskopa Timofiya Shrettera zatverdiv nastupni rishennya uzgodzheni z ukrayincyami stvorennya krakivsko lemkivskoyi ta holmsko pidlyaskoyi diyeceziyi na ryadu z varshavskoyu yaki ocholili diyachi ukrayinskogo nacionalnogo ruhu sho prijnyali chernechij postrig Ce buli Ivan Ogiyenko yakij prijnyav cherneche im ya Ilarion ta Petro Vidibida Rudenko vidtodi znanij yak Palladij Ci yepiskopi praktichno viznachali diyalnist Soboru yepiskopiv ne dopuskayuchi zokrema do yepiskopskoyi hirotoniyi arhimandrita Teofana Protasevicha yakij ne buv ukrayincem Takozh voni zabezpechili te sho vsya cerkovna literatura yaka vidavalasya u Varshavi bula ukrayinomovnoyu Osoblivi uspihi v poshirenni ukrayinskoyi movi sered pravoslavnih yepiskopi zdobuli v holmsko pidlyaskij ta varshavskij diyeceziyah U pershij z nih diyalnist yepiskopa Ilariona vpisuvalasya v shirshu ukrayinizacijnu diyalnist Sam mitropolit Dionisij na dumku Antona Mironovicha buv todi perekonanij u trivalosti peremogi Tretogo Rejhu nad Polsheyu ta skoromu rozpadi SRSR Peredbachav cilkovitu ukrayinizaciyu pravoslavnoyi cerkvi v novih politichnih umovah tomu sam vklyuchivsya do neyi provodiv bogosluzhinnya v sobori sv Mariyi Magdalini u Varshavi ukrayinskoyu movoyu i neyu zh vidavav cerkovnu presu Takozh pragnuv vsuperech zasterezhennyam i zaboronam nacistskoyi vladi peretvoriti avtokefalnu cerkvu v Generalnij Guberniyi na Ukrayinsku avtokefalnu pravoslavnu cerkvu sho vidbivalo bi yiyi nacionalnu strukturu Inshu tochku zoru shodo poziciyi mitropolita v cej period predstavlyaye Kazimir Urban Na jogo dumku Dionisij pogodivsya na vidkrittya u Varshavi parafiyi z ukrayinskoyu liturgijnoyu movoyu ta nadav yij mitropolichij sobor ale sam sluzhiv vinyatkovo u nizhnij svyatini cerkovnoslov yanskoyu abo rosijskoyu movoyu Navesni 1944 roku ukrayinski yepiskopi cerkvi u Generalnij Guberniyi podali propoziciyu shodo zmini jogo nazvi na Ukrayinsku avtokefalnu pravoslavnu cerkvu ale cya propoziciya bula vidhilena cherez neprihilne stavlennya nimeckoyi okupacijnoyi vladi Ce bulo ostannye zasidannya Soboru yepiskopiv u sformovanomu v chasi vijni skladi Nastup Chervonoyi armiyi zmusiv Ilariona Ogiyenka ta Palladiya Vidibidu Rudenka viyihati do Slovachchini a potim pislya korotkogo povernennya do Zakopanogo emigruvati do Avstriyi Koli radyanski vijska zajnyali takozh i Viden obidva iyerarhi pereyihali do Shvejcariyi Div takozhPravoslavna cerkva Polshi Ukrayinska greko katolicka cerkva Polonizacijno vidnovna akciya 1938 PrimitkiM Papierzynska Turek Miedzy tradycja a rzeczywistoscia Panstwo wobec prawoslawia 1918 1939 Warszawa Panstwowe Wydawnictwo Naukowe 1989 ISBN 83 01 08985 7 s 80 A Mironowicz Kosciol prawoslawny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku Bialystok Orthdruk 2001 ISBN 83 7431 046 4 s 83 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 195 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 152 153 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 160 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 206 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 207 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 81 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 81 82 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 83 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 86 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 87 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 88 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 89 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 208 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 209 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 209 210 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 210 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 212 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 212 213 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 214 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 215 216 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 216 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 217 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 218 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 218 219 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 219 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 220 221 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 221 M Papierzynska Turek Miedzy tradycja s 208 i 221 222 A Mironowicz Kosciol prawoslawny s 179 T Snyder Tajna wojna Henryk Jozewski i polsko sowiecka rozgrywka o Ukraine Krakow 2008 Wyd Instytut Wydawniczy Znak ISBN 978 83 240 1033 2 s 201 202 K Urban Kosciol prawoslawny w Polsce 1945 1970 s 57 A Mironowicz Kosciol prawoslawny s 202 203 K Urban Kosciol prawoslawny w Polsce 1945 1970 s 58 60 A Mironowicz Kosciol prawoslawny s 204 J Sziling Koscioly chrzescijanskie w polityce niemieckich wladz okupacyjnych w Generalnym Gubernatorstwie 1939 1945 Torun 1988 ISBN 83 231 0156 6 s 29 A Mironowicz Kosciol prawoslawny s 204 205 K Urban Przyczynek do losow metropolity Dionizego Waledynskiego po II wojnie swiatowej Wiadomosci Polskiego Autokefalicznego Kosciola Prawoslawnego nr 4 1990 s 32 A Mironowicz Kosciol prawoslawny s 206 207