Ру́ни (фін. runo — руна) — епічні пісні карелів, фінів, естонців та інших прибалтійсько-фінських народів. Походять від давніх міфів про створення світу.
Найбільш поширені рунічні пісні в традиціях карелів та естонців. З рунічних віршів збирач фольклору (Еліас Леннрут) склав карело-фінський епос «Калевала», також з рун складено естонський народний епос («Калевіпоеґ»).
Історія
Давнім німецьким (готським) словом руна (фін. runo) фіни називають наразі пісню взагалі; але в давнину, в період язичництва, особливим значенням користувалися магічні руни або руни-замовляння (фін. loitsu runo), як продукт шаманських вірувань, що панували колись серед , як і у їх родичів — саамів, мансі, комі-зирян та інших (фіно-угорських народів). Під впливом зіткнення з більш розвиненими народами — германцями й слов'янами — фіни, особливо в період скандинавських вікінгів (VIII—XI ст.), пішли в своєму духовному розвитку далі інших народів — шаманістів, збагатили свої релігійні уявлення образами стихійних і моральних божеств, створили типи ідеальних героїв і водночас досягли певної форми і значного мистецтва у своїх поетичних творах, які, однак, не переставали бути всенародними.
Особливості та тематика
Рунічні пісні одноголосні; виконуються заспівувачем і хором або одним або по черзі двома співаками. Наспівам властива проста мелодика терцового, квартового або квінтового діапазону. Відмітна зовнішня форма руни — короткий восьмискладний хорейний вірш, не римований, але багатий алітерацією. Для нього типова квантитативна ритміка, алітерація, асонанс, паралелізми. Особливість складу — майже постійне зіставлення синонімів у двох віршах які стоять поруч, так що кожен наступний вірш є (парафразою) попереднього. Остання властивість пояснюється способом народного співу у Фінляндії: співак, домовившись з товаришем про сюжет пісні, сідає проти нього, бере його за руки, і вони починають співати, погойдуючись назад і вперед. При останньому такті кожної строфи настає черга помічника, і він весь рядок переспівує один, а тим часом заспівувач на дозвіллі обмірковує наступний. Хороші співаки знають безліч рун, іноді зберігають в пам'яті кілька тисяч віршів, але співають або окремі руни, або склепіння з декількох рун, пов'язуючи їх на свій розсуд, не маючи жодного уявлення про існування цілісної епопеї, яку знаходять в рунах деякі вчені.
Руни оповідають про створення світу, богів, героїв, оспівують природу рідного краю. Це можуть бути плачі про померлих родичів, розлуку з коханими. Сюжети пов'язані з побутом та обрядами селян, а також з архаїчними космогонічними міфами.
Руноспівці
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOHpMek0yTDFKMWJtOXpKVU16SlVFMWJtZGhjbVV1YW5Cbkx6STFNSEI0TFZKMWJtOXpKVU16SlVFMWJtZGhjbVV1YW5Cbi5qcGc=.jpg)
Виконавцями рун, як правило, були прості селяни з карелів, іжорців, інгерманландців та фінів. Вони співали руни в один голос, іноді — поперемінно двома голосами, часто супроводжуючи виконання грою на (кантеле), (Каннелі) та подібних інструментах.
З часу опублікування «Калевали» (1835—1849 роки) інтерес до угро-фінського фольклору зріс, різні дослідники відкривали все нових руноспівців, які співали для них стародавні руни.
Відомі Іжорські руноспівці:
- Онтропо Мельнико
Відомі карельські руноспівці:
- Ваассіла Кієлевяйнен
- Онтрей Малина (1777—1855)
- Марія Міхєєва (1884—1969)
- Анастасія Никифорова (1888—1971)
- Михайло Перттунена (1815—1899)
- Тетяна Перттунена (1880—1963)
- Петрі Шемейкка
- Іівана Шемейкка (1843—1911)
- Йоукі Хямяляйнен (1882—1959)
Література
- ВТ-ЭСБЕ+ // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Härkönen, I. Runolaulajia: Vanhan runon viimeinen miespolvi itäsellä suomenäärellä / Рунопевцы: последние исполнители старых рун / Iivo Härkönen. — Helsinki: Otava, 1926. — 159 s.: kuv.
- Евсеев В. Я. Руны и исторические песни. — Петрозаводск, 1946
- Евсеев В. Я. Карельские эпические песни. — М.,Л., 1950
- Карелия: энциклопедия: в 3 т. / гл. ред. А. Ф. Титов. Т. 3: Р — Я. — Петрозаводск: ИД «ПетроПресс», 2011. — С. 38 — 384 с.: ил., карт. (т. 3)
Примітки
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет