Рок музика в Росії Російська рок музика Російський рок зародилася в СРСР в другій половині XX століття під впливом світо

Рок-музика в Росії (Російська рок-музика, Російський рок) зародилася в СРСР в другій половині XX століття під впливом світової, насамперед західної, музики.

Російський рок
Стилістичні походження	барди, , зарубіжна рок-музика і рок-н-рол
Походження	1960-і, СРСР
Типові інструменти	гітара, бас, барабани
Популярність	1970-80-і

Історія

Російська рок-музика в СРСР

1960-і роки

Гурт «Машина времени» (укр. вимова «Машина Врємєні», укр. переклад «Машина Часу»)

Рок в СРСР з'явився в 60-ті. До середини 60-х у Москві та Ленінграді сформувалися перші біт-гурти, що виконували кавер-версії зарубіжних хітів. Серед найраніших гуртів були «Сокол», , і «Славяне» (гурти Олександра Градського). Одночасно з широким розповсюдженням бітломанії, практично в кожній школі створювався свій рок-гурт. Багато хто з цих колективів потім стали головними особами сцени 70-х (, , «Машина времени»). Після завершення вищої освіти музиканти колишніх незалежних гуртів були змушені піти працювати за фахом або вступити в професійний колектив, якими на той момент були ВІА (вокально-інструментальний ансамбль). Але й після розпаду більшості найвідоміших команд 60-х і виїзду за кордон багатьох їх членів, рок-музика продовжувала розвиватися. У 1972 році московський гурт записав магнітоальбом «Рассуждения». Також записали пісню для мультфільму «Ну, погоди!» — «У попа була собака»).

Родоначальником ленінградської магнітоальбомной ери виявився (1973 р.), що описано в книзі , де роботи Морозова помилково названі також і першими альбомами радянського року в принципі (хоча це не так, оскільки на рік раніше це зробили , а ще в 1969 році це намагалися зробити ). Важливим явищем першої хвилі російського року був Єреванський фестиваль, щорічно проходив в 1968-1972 рр. і збирав найбільші московські колективи.

1970-ті роки

Паралельно незалежній рок-сцені існувала офіційна (і від того набагато більш відома) сцена радянських ВІА. ВІА виконували музику, близьку до року (наприклад, , , ), і не дивно, адже в той час в них грали іноді повними складами колишні зірки рока 60-х. Незважаючи на те, що репертуар ВІА проходив твердження на худрадах, що складались з консервативних політпрацівників похилого віку, на початку 70-х на міньйонах виходили кавер-версії «The Beatles», а на концертах всі гурти обов'язково виконували сегмент, який складався з забійних кавер-версій. Співати свої пісні не дозволялося, тому що кожна пісня заносилась в програму, за кожен факт виконання якої автору тексту і музики, що обов'язково був членом Спілки композиторів, перераховувався гонорар. У разі виконання кавер-версій на пісні іноземних виконавців це було робити не потрібно. Гурти, яких це не влаштовувало, воліли вважатися . Однак це позбавляло можливості випускати офіційні платівки. Можливості для концертів це не обмежувало, так як гурти зазвичай були прикріпленими до окремого ВНЗ або факультету, що давало можливість виступати на великій сцені. Найвідомішим місцем виступи рок-гуртів 70-х у Москві став ДК «Енергетик» , в якому на одному з концертів винесли чавунні ворота і викликали кінну міліцію для наведення порядку, в той час як хіпі підгодовували коней цукром, що «випадково завалявя в кишенях». У цей період в основному поширювалися не альбомні, а концертні записи, які переписувалися як самвидав від одного власника магнітофона — до іншого. Для московської рок-музики 70-х років було абсолютно нетиповим таке явище ленінградського року, як квартирник, що широко поширився пізніше — у 80-х роках. У Москві, окрім вже згаданих гуртів , , «Машина времени» особливо були відомі (Записали один з рідкісних для 70-х магнітоальбомів), , .

Гурт «Земляне» (укр. вимова «Зємлянє», укр. переклад «Земляни»), фото журналу
(США) жовтень 1984

Рок-гурти Ленінграду 70-х, такі як , , , «Земляне», теж виступали на сцені виключно в електричному варіанті. Для рок-музики того часу, яка вимагала драйву, виступати в акустичному варіанті було безглуздо. Згідно з велінням часу і домінуванням стилів артрок, хард-рок і прогресив-рок групи 70-х мали відповідне звучання: це були вже згадані , , «Земляне», , , (у чому можна переконатися в відношення останніх двох згідно з записами — «Удачное приобретение Live'74» і альбом групи — «Лавка чудес» (1978)). Скоріше винятком був звук гуртів «Машина времени», , , що черпали натхнення безпосередньо в стилях 60-х років, а тому грали в більш м'якому звучанні. Це ж відноситься і до ленінградського гурту «Аквариум». Але помилково вважати, що кордон між роком, ВІА та авторською піснею було важко провести в 70-ті роки. Рок-фани однаково гидливо ставилися і до ВІА, і до бардівської пісні. Однак до 80-х років в світовій музиці з'явилися менш важкі стилі панк, new wave, що по свідченнях першого російського нью-вейв музиканта Василя Шумова (лідера гурту , що виникла в 1980 році) призводило до ненависті з боку молодого покоління і до представників більш старшої хард-рокової генерації.

1980-ті роки

До кінця 70-х — початку 80-х в СРСР сформувався повноцінний рок-рух, який почав самоорганізовуватися не без допомоги влади. Щоб упорядкувати стихійний рух, в 1981 році був відкритий Ленінградський рок-клуб, перший рок-клуб в СРСР (під тихим наглядом КДБ). Завдяки рок-клубам, у рок-гуртів вперше з'явилася можливість легально записуватися і давати концерти, а у влади — тримати рокерів під спостереженням. У цей час було проведено перший рок-фестиваль . Деякі гурти отримали доступ до радіо- і телеефіру завдяки програмі . Ця «відлига» дала поштовх другій хвилі російського року, особливо ленінградським гуртам в стилі «нью-вейв» — «Кино», «Алиса», «Аукцыон», , «Странные игры» та ін.

Російський рок пережив важкий період в 1983-85 роках, коли з ініціативи К. У. Черненко на самодіяльні групи почалися гоніння, а організація концертів без участі державного монополіста була прирівняна до приватного підприємництва і загрожувала в'язницею. В цей період від подібних заходів особливо постраждали московські гурти: , «Браво», «Коррозия Металла»; їх концерти припиняла міліція, а окремі з їх учасників навіть побували під арештом (зокрема, Жанна Агузарова («Браво») і ()).

Тільки в 1985 році була відкрита Московська рок-лабораторія, що дозволила столичним групам легалізувати свою діяльність. А з початком перебудови і гласності в 1985 році у музикантів з'явилася можливість виступати з концертами, не побоюючись кримінального переслідування за підприємництво та дармоїдство. Популярними стають ДДТ, Nautilus Pompilius, і .

80-ті в історії російського року можна порівняти з пізніми 60-ми в зарубіжній рок-музиці. У містах СРСР були створені рок-клуби, сформувалися відомі, і частково діючі й до сьогодні рок-гурти (див.: ), з'явилися люди, що почали писати про рок-музику (Артем Троїцький, ), пройшли великі рок-фестивалі («Літуаніка» — 1985-89, — 1987), «Сирок» та ін. Прототипом російської рок-музики 80-х стала англо-американська рок-музика, а саме, такі її напрями як хард-рок, хеві-метал, «нова хвиля », а також панк-рок і частково пост-панк.

Багато пісень класичних російських рок-груп писалися і іноді виконувалися під акустичну гітару як авторська пісня. Це відбувалося в першу чергу на неофіційних концертах і «квартирниках». Таким чином, багато колективів 80-х були, в деякому розумінні, групою супроводу поета-пісняра. Часто гурти формувалися навколо такого автора текстів (а іноді і музики), який зазвичай вважався «лідером» і, так само як і гурт, ставав широко відомий. Такі персоналії нижче вказані в дужках після назв груп.

Регіональні сцени

Незважаючи на те, що захоплення рок-музикою в СРСР було повсюдним, до кінця 80-х оформився ряд центрів радянського рок-руху, що помітно відрізнялися один від одного як за стилем, так і за організаційним особливостям. Перш за все виділяються три найбільших центру російського року — Москва, Ленінград (Санкт-Петербург) та Свердловськ (Єкатеринбург) .

Ленінград (Санкт-Петербург). У 1981 році в Ленінграді був створений Ленінградський рок-клуб, в який увійшли такі гурти, як «Пикник» (), (Майк Науменко), «Секрет» (Максим Леонідов, Микола Фоменко), (Геннадій Баріхновський), (), ( і Кагадєєві), (), (), (Микола Михайлов). Особливо культовий статус серед шанувальників отримали гурти «Аквариум» (Борис Гребенщиков), «Кино» (Віктор Цой), «Алиса» (Костянтин Кінчев), «Аукцыон» (Леонід Федоров) та «ДДТ» (утворилася в 1980 році в Уфі, Юрій Шевчук). Серед інших значних колективів були (Михайло Борзикін), (Анжей Захаріщев фон Брауш), (), а також рок-бард Олександр Башлачев. Ленінградський рок являв собою добре організоване співтовариство, центром якого був рок-клуб, більшість активних членів якого добре знали один одного. Особливу роль в клубі грали , який створив фактично першу в СРСР приватну студію звукозапису, і Борис Гребенщиков, який був центральною фігурою пітерської рок-тусовки. Музика більшості гуртів, як правило, являла собою аранжування пісень в акустичному виконанні, що дозволяло без особливих проблем виконувати їх на «квартирниках» і наближало пітерські групи до «традиційного» року 60-х. У той же час для ленінградської рок-тусовки був характерний великий інтерес до інших видів мистецтва — літератури, театру і кінематографу. Зустрічалися і металеві групи: , , .
Москва, в якій в 1985 році була створена «рок-лабораторія» при . Найвідоміші московські групи: «Машина времени» (Андрій Макаревич), (), (Олександр Барикін), «Звуки Му» (Петро Мамонов), (), (), (Олександр Ф. Скляр), (), «Крематорий» (), «Браво» (Євген Хавтан). У Московській рок-лабораторії також стали з'являтися перші електронні рок-групи, такі як ( Василь Шумов), , та інші. Для столичної рок-музики (особливо, її першої хвилі) була характерна рання комерціалізація, що частково пояснювало те, що «Горбушка» була швидше центром неформальній рок-культури, ніж якоюсь стрижневою організацією для музикантів. Більшість московських рок-гуртів існували самі по собі й формували свій власний, ні на що не схожий стиль, як правило, що вирізнялося підкресленою несерйозністю і поблажливим ставленням до реальності. Ці якості досягли розквіту в 1990-ті роки і сприяли популярності таких гуртів, як , »,« », та ін. Крім гуртів, виконуючих «класичний» рок, в 80-ті роки в Москві з'явився ряд колективів, що грали «метал» (хеві-метал): «Ария», «Мастер», (), (Валерій Гаїна), (Анатолій Крупнов) та «Коррозия Металла» (Сергій "Паук" Троїцький).
Свердловськ (Єкатеринбург). У 1986 році був заснований . Відомі групи з регіону: (), (Сергій Кондаков), « (повна назва — «Ассоциация содействия возвращению заблудшей молодёжи на стезю добродетели», ), «Наутилус Помпилиус» (В'ячеслав Бутусов), «Чайф» (), (), «Агата Кристи» (Вадим і Гліб Самойлови), , «Группа Максима Ильина» (). Свердловська рок-тусовка була відносно нечисельною, і особливу роль у ній мали поети-піснярі і Кормільцеві. Уральський рок випробував сильний вплив зарубіжних груп 70-х років (у тому числі психоделічного року), велику роль відігравали клавішні, музика не була призначена для акустичного виконання, відрізнялася складністю аранжувань.
Сибір: «Гражданская оборона» (Єгор Лєтов), (), (), (), Янка. Сибірська рок-спільнота була периферійною і не мала єдиного центру. У 80-ті роки вона була представлена в основному напрямом, який його учасники називали панк-роком. Радянський сибірський панк-рок спирався не тільки на англо-американський панк-рок, але і на пост-панк, гаражний рок, психоделію і навіть частково на фолк-рок, і являв собою окреме культурне явище, що продовжувало існувати в андеграунді і в 1990-ті роки і справило великий вплив на молодіжну субкультуру.
Вороніж, де була утворена легендарний рок-гурт Сектор Газа (Юрій «ХОЙ» Клинських), перший в СРСР рок-гурт, що виконував рок-музику з елементами слов'янської містики, російського фолку і сільської лірики з елементами західного панк-року, хард-року, і металу. Неформально стиль часто називають «колгоспним роком» або «колгоспним панком». На думку критиків, стилістично Сектор Газа вплинув на такі рок-групи, як , Ленинград, Король и Шут, тощо.
Харків, де з кінця 80-х проводяться рок-фестивалі. Найбільш відоми рок-гурт з Харкова — «Разные люди» (), в 1989-1994 роках другий солістом і автором пісень в якій був також . Певною популярністю в Харкові і суміжних землях користувалися гурти «Шок», «Ранок», «Противага», «Фабрика», «КПП» (спочатку скорочено «КровьПролітПросвет») заснований у 1988 вже доволі відомою в українських рок-н-рольних колах людиною — Сергієм «Сером» Щелкановцевим. Деякі харківські рок-гурти виконували свої пісні українською або англійською (як рок-гурт «Дощ») мовами. Найбільш відомим музичним критиком у харківської рок-середовищі був Сергій Коротков . Розвитку рок-середовища міста також сприяло «Радіо-50» — можливо, перша приватна радіостанція в СРСР.
Іваново Найбільш відома група (), що утворилася в Палеху в середовищі художників в 1987 році, на даний момент, яка записала більше трьох десятків альбомів, і породила під-напрямок «Палехськая хвиля» («Отруєний сад», «Корабель снів», «Жерміналь»). У 1989 році в Іваново під керівництвом Євгена Розенсона утворилася «Асоціація івановських музикантів» (аналог рок-клубу), і пройшов перший рок-фестиваль. Найбільш цікаві групи: , «Танцы на воле», , «Палата № 6». «Асоціація» проіснувала недовго. У 1993 році під керівництвом Миколи Хомського організувався «Іванівський рок клуб» і його фестиваль «Рок-лютий». З'явилися групи: «deГенераторс» (надалі переїхала до Пітера, і працювала з Хвостом над альбомом «Могила-live»), «-30», «Ска'N'ворд» та ін.

«Червона хвиля»

У 1986 в США вийшов подвійний альбом «Red Wave» («Червона хвиля») із записами ленінградських груп «Аквариум», «Странные игры» , «Алиса» і «Кино», що посприяло розвитку російського року та інтересу до радянської рок-культури за межами СРСР. Випуск альбому став можливий багато в чому завдяки Джоанні Стінгрей — американці, яка багато бувала в СРСР і активно цікавилася радянським роком (вона навіть вийшла заміж за гітариста гурту «Кино» Юрія Каспаряна).

Кінець 1980-х - початок 1990-х

Кінець 80-х ознаменувався остаточним виходом російського року з підпілля. Були зняті кілька фільмів, що стали невід'ємною частиною російської рок-культури: (1986) з Костянтином Кінчева, «Голка» (1988) з Віктором Цоєм, «Асса» (1987) з «Аквариумом» та іншими, (1989) з , а також короткометражка «Йя-хха» за участю вищеперелічених рок-музикантів.

Радянські рок-гурти отримують можливість давати концерти, записувати і випускати альбоми в інших країнах, співпрацювати із закордонними музикантами. Гурт «Кино» здійснив в 1988-89 роках турне по Франції, Італії і Данії, «Звуки Му» випустили у Великій Британії альбом «Zvuki mu» (продюсер: Брайан Іно) і з'їздили в турне по Англії і США. Лідер «Аквариума» Борис Гребенщиков записав у США англомовний альбом «Radio Silence» спільно з Девідом Стюартом (Eurythmics) за участю Енні Леннокс (Eurythmics) та Кріссі Хайнд (The Pretenders).

З цього моменту створювалися численні нові гурти, дорога яким була вже відкрита. У Росії вперше почули про групу «Агата Кристи», що грала психоделічний пост-панк з елементами готик-року а, на початку 1990-х років це був найпопулярніший рок-колектив у Росії. Також з'явилися проекти, такі як , , інструментальний ансамбль і рок-н-рол група .

Як протестна субкультура російський рок втратив своє значення з кінця 80-х, коли після легалізації рок-музики вона почала ставати частиною зароджуваного російського шоу-бізнесу. Це привело до виділення з рок-середовища обмеженого числа «зіркових» колективів, здатних збирати великі майданчики. Інтерес масового слухача до решти російським рок-виконавцям пішов на спад, багато з них припинили свою діяльність у зв'язку зі смертю засновників, від'їздом за кордон або небажанням працювати разом. Так розпалися , «Кино», «Nautilus Pompilius», , , «Секрет», , .

Серед тридцяти виконавців, що ввійшли в перші п'ять випусків серії альбомів-збірок , активну діяльність до середини 2000-х років вели лише близько половини.

Рок-музика в Росії. 1990-і і сучасність

За звучанням російський рок до середини 90-х (приблизно з 1993 року) знову наблизився до світової музики, фактично влившись у її різні напрямки вже без того відставання, яке було неминучим у часи залізної завіси. Музику деяких російськомовних рок-груп 90-х і 2000-х іноді характеризують як (натяк на британський жанр «брітпоп»), найбільш яскравим представником якого є заснована у Владивостоці група . У 90-х роках багато гуртів офіційно перевидають старі альбоми, раніше випущені неофіційно як самвидав. Фірма випустила велику серію збірників під назвою , в якій вийшли ретроспективні збірні альбоми більшості відомих радянських рок-гуртів і музикантів. Засоби масової інформації стали відігравати велику роль у розвитку рок-музики. Хоча більшість телеканалів і радіостанцій майже ігнорує сучасні російські рок-гурти, в 90-х і 2000-х з'являються ЗМІ, що спеціалізуються на цій музиці. Це «Наше радіо», телеканал , «Радіо Максимум», журнал та інші. У російській рок-музиці продовжилося розвиток жанрів, популярних закордоном, з поступовим поділом єдиного руху на них. З'явилася велика кількість колективів, які виконують панк і гранж («Король и Шут», «Lumen», «Пилот», , , , , ) і брітпоп (, «Би-2», , , « , , , ). «Важка» сцена розширилася з появою сучасних виконавців пауер- і симфо-металу (, , ). Також всеросійської популярності добилися рок-групи «несерйозною», комедійної спрямованості — , «Манго-Манго», , , . В середині 1990-х з'явився російський альтернативний рок, який залишається популярним і до наших днів. Спочатку, це були репкор і тріп-хоп, які швидко «в'їлися» у культуру як російського року, так і хіп-хопу. Серйозний поштовх у бік альтернативи зробили групи (), «Кирпичи», а також група «Сектор газа», де «Хой» використовував репкор в 1990-х. У 2000-х з'явилася широка альтернативна сцена — інді-рок, ню-метал, , металкор — такі як «Amatory» , «Jane Air», «Психея», «##### ()», , «», «Apshell», «Слот», , «Stigmata», і безліч інших . До зміни головного продюсера в середині 2011 року телеканал активно просував цю сцену, заснувавши премію , зараз головним напрямком каналу є реп та хіп-хоп . З 2000 року поступово набирає обертів розвиток російської блюзового і блюз-рокового напряму в музиці. Особливістю його є збереження традицій та привнесення російських особливостей в виконавські тенденції. Важливим елементом є глибокі і часом філософські тексти. Явищем в російській блюзі стали такі групи як , , , . Фолк-рок отримав новий розвиток, зблизившись, з одного боку, з («Мельница», , «Theodor Bastard»), а з іншого боку — з так званим скандинавським фолк-роком (, , , ). Частина груп орієнтована на фольклорні традиції народів Росії: (слов'янський фолк-рок), (хантийський електрофолк), (бурятський етно-рок), (слов'янський обрядовий фолк) та ін. Останні часом все більше і більше з'являється гуртів, що мають явний ухил в готику (, сінті-поп, а так само активізація старих вітчизняних пост-панк команд 80-90-х. Найбільш яскравими представниками так званої "Російської темної сцени" є гурти , , (Агата Кристи), .

За межами Росії

Іноді до так званого російського року відносять себе деякі російськомовні групи за межами Росії, а також різні групи в країнах колишнього СРСР, на які вплинув російський рок. Наприклад, такі рок-групи як , які, незважаючи на перебування в Казахстані (Алма-Ата і Актюбінськ), мають повне право називатися російським роком. У зв'язку з цим виникла назва «радянський рок», так як, по більшій частині, гурти колишнього СРСР за звучанням — саме те, що називають російським роком.

Є гурти, створені російськомовними емігрантами в Ізраїлі, Німеччини, США і Канаді в більшості своїй аматорські і практично не відомі.

Україна

В Україні рок розвивався з часів СРСР. Найбільш відомі гурти — такі як «Воплі Відоплясова», «Океан Ельзи», «Брати Гадюкіни», «Друга Ріка» і багато інших — протягом 1980-х — 2000-х років сформували самобутній український рок, проте і російський рок представлений у творчості музикантів України теж досить яскраво. Зокрема, це такі гурти як:

«Братья Карамазовы» (укр. вимов. «Братья Карамазови», укр. переклад «Брати Карамазови»)
«ТОЛ»
(укр. вимов. «Двайной Смисл», укр. переклад «Подвійний Сенс»)
«Дороги меняют цвет» (укр. вимов. «Дароґі мєняют цвєт», укр. переклад «Дороги міняють колір»)
.

З російськомовних пісень починала свій шлях група «Кому вниз» (альбом «Падая верх»), окремі російськомовні пісні є в гурту «Воплі Відоплясова». Дуже багато початківців і молодих українських рок-гуртів співають російською. В основному на півдні, Донбасі, центрі та півночі. Зокрема такий гурт, як «5'nizza» та інші.

Свій внесок до російського року зробили також композитори С. Зажитько і С. Пілютіков, які у 2016 році видали альбом «Дважды рожденный», що в містить 8 пісень у цьому жанрі

Фінляндія

Попри те що Фінляндія не входила до складу СРСР, т.з. російський рок залишив свій слів і в цій країні у вигляді гуртів:

KYPCK

Білорусь

Найбільш яскравими представниками т.з. російського року в Білорусі є наступні гурти:

Ляпис Трубецкой (укр. вимов. «Ляпіс Трубєцкой», укр. переклад «Ляпіс Трубецький»)
(укр. вимов. «Сєрдце Дурака», укр. переклад «Серце Дурня»)

Особливості

Хоча серед так званого російського року існують всі ті ж жанри і стилі, що і в світовому, у нього є і свої, національні, особливості, пов'язані з використанням російського мелосу. Крім того, російський рок робить акцент на поезію і подачу тексту . Іноді «російський рок» розглядають як окремий жанр в музиці або в поезії.

Примітки

. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 22 жовтня 2012.
Сергій Коротков (5.04.1946 - 31.01.2010). Післямова
Проти чого протестують рокери? В кадрі — Сергій Зажитько і Сергій Пілютиков.
Анонс презентації альбому «Дважды рожденный»
Екатерина Дайс. (2005). Русский рок и кризис современной отечественной культуры. . Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 22 жовтня 2012.

Посилання

— РУсская РОК Музыка от «А» до «Я».
История советского музыкального движения
Советский рок — рок в СССР, один из первых сайтов
Рок-Музыка на России в энциклопедии «Кругосвет»
История русского рока
Русский рок от «А» до «Я»
Наш НеФормат. Русский рок без форматных ограничений

Див. також

Радянська рок-музика

[1] . Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 22 жовтня 2012.

[2] Сергій Коротков (5.04.1946 - 31.01.2010). Післямова

[3] Проти чого протестують рокери? В кадрі — Сергій Зажитько і Сергій Пілютиков.

[4] Анонс презентації альбому «Дважды рожденный»

[Dice-5] Екатерина Дайс. (2005). Русский рок и кризис современной отечественной культуры. . Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 22 жовтня 2012.