Вокально інструментальний ансамбль скорочено ВІА офіційне найменування професійних і самодіяльних музичних гуртів у СРСР

Вокально-інструментальний ансамбль (скорочено ВІА) — офіційне найменування професійних і самодіяльних музичних гуртів у СРСР в 1960-ті — 1980-ті роки. Термін «ВІА» в радянський час був синонімом терміну «музичний колектив» (міг застосовуватися навіть до іноземної групи), але з часом став асоціюватися саме з радянськими рок-, поп- і фолк-гуртами, особливо якщо їх такими визнано державою. Завдяки кампанії боротьби за контроль над творчістю та вподобаннями мас, особливо, молоді, в СРСР термін набув іронічного змісту, й так використовується понині, наприклад, у назві гурту «ВІА Гра».

ВІА «Земляне», фото журналу
(США) жовтень 1984

Поява

ВІА, як явище, з'явилися в СРСР у 1960-х роках, на хвилі захоплення радянської молоді популярними течіями західної музики. Зокрема, внаслідок Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який відбувся в СРСР 1957 року, де перший самодіяльний ВІА «Дружба» й Едіта П'єха завоювали золоту медаль і звання лауреатів фестивалю.

Але вже в 1959 ансамбль «Дружба» було розформовано, навіть тимчасово заборонено за «антирадянськими» звинуваченнями. Саме тоді в СРСР стали створюватися музичні колективи, покликані стати власними аналогами західних рок-груп, з поправкою на особливості ідеології. Оскільки офіційно вважалося, що рок-музика є «продукт розкладу західної культури», для таких колективів було винайдено назву «вокально-інструментальний ансамбль», або скорочено — ВІА. Натомість поп-гурти ще інколи звалися «естрадними ансамблями».

В 1964 визначення «Вокально-інструментальний ансамбль» було розміщено на афіші ансамблю «Авангард», коли той виступав в Донецькій філармонії у 1969 гурт змінив назву на «Добрі Молодці». Також в числі колективів, що створили жанр ВІА, називають ансамблі «Поющие гитары» та Весёлые ребята (ВІА), засновані в 1966 у Ленінграді та Москві відповідно.

ВІА реєструвалися при тих чи інших вже існуючих творчих об'єднаннях: місцевих філармоніях, театрах, концертних об'єднаннях. Офіційний статус відділяв ВІА від «авторської пісні» того ж періоду, яка проходила по категорії художньої самодіяльності. Крім професійних ВІА, існували аналогічні самодіяльні колективи, які відрізнялися переважно термінологічно.

Особливості

Типовий ВІА складався з 6-10 і більше осіб, до числа яких зазвичай входили по кілька вокалістів та мультиінструменталістів, на чолі стояв художній керівник, який міг входити, а міг і не входити до числа виконавців, а також музичний керівник. Учасники змінювалися, а різні пісні могли виконуватися різними солістами. Якщо в рок-групах соліст зазвичай одночасно грав на якомусь інструменті, то у ВІА соліст набагато частіше тільки співав. Більшість музикантів ВІА були професіоналами, рівень виконавської майстерності був досить високий.

ВІА використовували звичайний для поп- і рок-груп набір інструментів: електрогітари, ударну установку, різні варіанти електронних клавішних, таких, як електрооргани і синтезатори, апаратуру звукопідсилення. На додаток до цього набору, як правило, була духова секція, могли використовуватися також різні народні інструменти, особливо у ВІА з фолк-ухилом.

На зовнішній вигляд артистів ВІА і манеру поведінки на сцені накладався цілий набір обмежень, зумовлених ідеологічними міркуваннями. Типово концертний одяг були звичайні піджачні костюми, а у ВІА, що спеціалізуються на народній тематиці, — різні варіанти одягу в «народному стилі», на виконання пісень військово-патріотичної тематики ансамбль міг вийти у військовій формі («Каскад»). Не заохочувалося активний рух по сцені, як правило, музиканти і соліст стояли практично нерухомо протягом усього номера. Зрозуміло, будь-які виражено «фатальні» атрибути, такі, як незвичайні зачіски, татуювання, клепаний шкіряний одяг, металеві аксесуари та інше в тому ж дусі, безумовно виключалися.

Записи професійних ВІА видавалися на радянському рекорд-монополісті, Всесоюзній фірмі грамплатівок «Мелодія», а організовували концерти територіальні філармонії та концертні об'єднання: Союзконцерт, Москонцерт, Ленконцерт, Росконцерт, Госконцерт, республіканські та обласні філармонії.

Іноді ВІА виступали як акомпануючий склад відомого сольного виконавця, як, наприклад: Юрій Антонов та групи Аракс і Аеробус, Алла Пугачова та ВІА Рецитал, Софія Ротару та ВІА «Червона рута», Валерій Ободзинський та ВІА Вірні друзі, В. Мигуля і «Земляне».

Репертуар

Репертуар ВІА визначався умовами утиску «чужинських», тобто вільнодумних, впливів, отже переважно складався з пісень, написаних професійними композиторами та поетами (тобто членами Спілки композиторів і Спілки письменників). Виконувалися також пісні, написані членами групи, основним композитором міг бути й художній керівник колективу. У першій половині 1980-х років існував навіть норматив: не менше 80 % репертуару ВІА повинні були складати «пісні радянських композиторів», тобто пісні, авторами яких були офіційні члени вищезгаданих Союзів. Програма ансамблю офіційно затверджувалася , це було неодмінною умовою для виконання її на публіці.

Стиль музики ВІА був різноманітний. Він включав в себе як фолк і етно-мотиви, так і диско («Червоні маки», «Здрастуй, пісне»),рок-музику («Аріель», «Квіти») і сінті-поп. Звучання ВІА розглядають як специфічний жанр в радянській популярній музиці. Слід зазначити, що саме ВІА сформували і підготували музичний пласт розвитку біг-біт та поп-музики, сформували глядацьку аудиторію для наступного музичного напряму в СРСР — рок-музики. Однак у виконанні музики яскраво виражені рок-моменти, будь то соло електрогітари або занадто гучний голос артистів, не рекомендувалося. Не віталися сучасні ритми і новітні напрямки, будь то нова хвиля та ін. Тому композиції ВІА були, як правило, нескладні, не більше 3-4 хвилин, і без серйозної імпровізації.

У текстах ВІА звучали патріотичні та військово-патріотичні мотиви, любовна лірика (у вкрай «асексуальному» варіанті), суто радянські мотиви романтики праці; зустрічалися пісні-жарти, романси, народні пісні, твори на актуальні теми (на кшталт будівництва БАМ). Переважно твори несли виражено позитивний заряд, прославляли радянський спосіб життя, говорили про щастя, радості, трудові й бойові звитяги. Критика, протест, тема конфлікту людини і суспільства допускалися тільки у «викривальних» піснях про проблеми капіталістичного світу. Не заохочувалося і загострення проблем молоді.

Помітне місце в репертуарі багатьох ВІА займали кавер-версії пісень західних груп (з текстами російською мовою, часто вкрай далекими від оригіналу за змістом, але, як правило, фонетично подібними з ним). У записах і в експонованих на затвердження програмах виступів кавер-версії іноді маскувалися: мінялися назви, музика могла приписуватися членам Спілки композиторів, членам групи або неіснуючим композиторам, пісня іменувалася «американською народною» й так далі. Також ВІА нерідко використовували музичні фрагменти західних пісень у власних творах, подаючи їх як свою музику. На концертах могли виконуватися і оригінальні західні пісні.

ВІА і рок-групи

Відносини між ВІА і самодіяльними рок-групами 1970-х — початку 1980-х років були досить складними і багатоплановими. З одного боку, існував певний антагонізм, пов'язаний з різницею в статусі та визнанні, з іншого — музиканти нерідко переходили з ВІА в групи і назад, а частина ВІА представляли спроби «легалізувати» самодіяльні групи. Так, вищезгадана група «Аракс» придбала офіційний статус через три роки після створення, в 1974, коли увійшла в трупу театру «Ленком». ВІА «Земляне» теж починали як андеграунд рок-група, і лише потім змінив статус. Офіційний статус мали рок-групи «Карнавал», «Динамік», «Машина времени» (у період з кінця 1979 до другої половини 1980-х, коли працювала під егідою державного об'єднання «Росконцерт»).

	У цілому бездонна прірва лежала між професійними ВІА, навіть якщо вони боязко намагалися пискнути щось зі сцени на своє виправдання, ВІА самодіяльними, які брали з них приклад, і групами. Це, однак, не переходило в конфронтацію. Всі розуміли, що так влаштований світ. Піти, наприклад, працювати в ансамбль «Веселі хлопці» до Слободкіна так і називалося - «продатися в рабство». Це компенсувалося спокійним життям без турбот, міліції, якісною апаратурою і стабільним, на ті часи високим, заробітком. «Чесали» тоді хлопці по три - по чотири [концерт]и на день. Було ясно, що ці суворі умови диктує саме життя, і ніхто з «підпільних» «запроданцям» у спину не плював.
— Андрій Макаревич, «Все дуже просто»

Групи, що грали рок, відрізнялися від ВІА не тільки модусом вівенді (рок-дискурс — виключно «авторський»), але й випливаючими з останнього жанровими особливостями виконуваної ними музики, перетворюючи ВІА на розважальне і підкреслено полістилістичне «музичне вар'єте». З іншого боку, для пригнічених національностей СРСР (не-росіян), ВІА перетворилися на плацдарм для пропаганди власного «коріння», за дозволеності в СРСР фолк-року.

Популярність, розквіт і подальша історія

Композиції для ВІА творили масово фахівці, серед яких визначні: Левко Дутковський, Валерій Громцев, Микола Мозговий, Павло Дворський, Тарас Петриненко, Ігор Білозір, , Руслан Іщук, Володимир Яцола [ 5 грудня 2019 у Wayback Machine.], «молодші» автори Олександр Злотник, Остап Гавриш та Генадій Татарченко, тощо. Також у цьому стилі аранжовано деякі пісні В. Івасюка, багато творів Ігоря Поклада. Деякі ансамблі, зокрема «Кобза» та «Калина», аранжували у модерному стилі навіть пісні членів спілки композиторів (наприклад, тих же Майбороди-Шамо-Білаша).

ВІА, як окреме явище радянської музичної культури, проіснували в цілому понад 20 років. У період 1960-х — 1970-х, початку 1980-х років вони були надзвичайно популярні, особливо у молоді. Найбільш відомі ансамблі давали по кілька концертів на день протягом усього року, виконувані ними пісні постійно транслювалися по радіо і телебаченню, випускалися і добре продавалися чисельні альбоми. Наприклад, за чотири роки (1970—1974) тільки тираж першого міньйону ансамблю був проданий у кількості 15 975 000 екземплярів, а наклад альбому « У нас, молодих» (1975—1979) , який перевидавали кілька разів, сягнув 2,5 мільйонів копій. Концертні організації отримували від найбільш популярних ансамблів великий прибуток, тому, наприклад, річний план, затверджений Москонцертом ансамблю «Весёлые ребята» (ВІА), становив з 1970 року до 500 концертів щорічно.

Більшість ВІА припинили своє існування в кінці 1980-х років. Цьому сприяв цілий ряд обставин, насамперед — вихід з підпілля рок-музики і скасування механізмів регулювання діяльності естрадних виконавців, обмежень на репертуар і строгих критеріїв професійного відбору музикантів. Зіграло свою роль і підвищення якості музичної апаратури, поява дешевих синтезаторів і семплерів, що дають можливість виробляти якісну поп-музику без залучення великого штату музикантів. Та й репертуар більшості ВІА, що складався з позитивних шлягерів та «ідеологічно витриманих» композицій, в нових політичних умовах став набагато менш потрібним.

Більшість колективів розпалося, хоча деяким вдалося вижити, перетворившися на групи різноманітної музичної спрямованості, від поп-музики до хард-року. Значна частина музикантів колишніх ВІА залишилася на естраді, увійшовши до складу нових груп або почавши сольну кар'єру. Дуже багато сучасних діячів поп-музики — це колишні учасники ВІА 80-х.

Деяка кількість старих, широко відомих ВІА продовжують існувати донині, хоча й у сильно зміненому складі. Серед них — «Весёлые ребята», «Земляне», «Пісняри», «Квіти». Деякі відомі ВІА (наприклад, «Співаючі гітари» і «Самоцвіти») було відновлено у другій половині 1990-х років, на хвилі збільшення популярності музики 1960-1970-х років. Вони записують рімейки своїх шлягерів, виступають з концертами, де звучить зазвичай найбільш популярна частина старого репертуару. Деякі ВІА («Самоцвіти», «Пісняри», «Земляне», «Ялла», «Синій птах», «Лийся, пісня», «Здрастуй, пісня», «Кобза», «Краяни», «Сябри») виконують і нові пісні, які не поступаються їх відомим шлягерам. У деяких випадках, наприклад у ВІА «Пісняри», виникло відразу кілька гуртів, що претендують на одну саму назву і виконують один репертуар.

Найбільш відомі ВІА Української РСР та Білорусі

Примітки

Див. також

Посилання

ВІА; «Водограй» // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 359; 396.
Вокально-інструментальний ансамбль //ЕСУ
Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — . (html-пошук по словнику, djvu)
Музыкальный энциклопедический словарь. — М. : «Советская энциклопедия», 1990.
Сайт, присвячений Радянським ВІА [ 9 квітня 2022 у Wayback Machine.]
ВІА-ера [ 2 квітня 2022 у Wayback Machine.]
Вокально-інструментальні ансамблі СРСР [ 29 червня 2021 у Wayback Machine.]