Північна Вей

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вей.

Північна Вей (кит. 北魏 Běi Wèi) — сянбійська держава (династія) у північному Китаї у 386–535 роках. Інші назви Тоба Вей, Юань Вей, Пізня Вей. Ця династія керувалася імператорами з роду , яке у 495 році змінили прізвище на Юань. За часи цієї династії відбулася політична та економічна стабілізація. Водночас значного впливу набули буддизм та даосизм. Внаслідок внутрішніх конфліктів держава у 535 році розпалася на Західну та Східну Вей. Історія описана у «Книзі Вей».

Північна Вей
386 рік – 534 рік ↓
Північна Вей: історичні кордони на карті Династія північна Вей (позначена рожевим кольором)
Столиця	Шенле (386—398) Пінчен (398—493) Лоян (493—534) Чан'ань (534—535)
Мови	Китайська
Релігії	Буддизм
Форма правління	Монархія
Історія
- Заснування	386 рік
- Розпад	534 рік
Попередник Наступник династія Рання Цінь династія Західна Вей династія Східна Вей
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Північна Вей

Історія

Підвалини держави закладені вождями сяньбійського племені тоба (одного з предків монголів), яких було запрошено у 310-х роки імператорами династії Цзінь у боротьбі проти держави Рання Чжао. Тоді ж представники роду Тоба стають ванами (князями) Даї. Надалі внаслідок постійних війн на півночі Китаю тоба або держава дай (як тепер називалася) отримала цілковиту незалежність. Втім їй доводилося протистояти державам Пізня Чжао та Рання Янь. У 376 році Тоба визнали себе данниками держави Рання Цінь.

Новий підйом Тоби розпочався після занепаду Ранньої Цінь у 385 році. У 386 році було оголошено про незалежність ванства Дай, яке згодом перейменовано на Вей. Звідси походить назва усієї династії. У наступні роки Вей довелося воювати проти хунну Ордоса, Жужанського каганату, Пізньої Янь. У 399 році володарі Тоба прийняли титул імператора.

У 400—430-х роках Північна Вей зуміла розширити свої володіння на північний схід Китаю, водночас завдало низку поразок династії Лю Сун. Водночас підкорено державу Ся, розбито жужанів, у 430-440-х роках здійснено заходи щодо встановлення контролю над великим шовковим шляхом, проте повністю досягти цієї мети не вдалося.

У 450—470-ті роки тривали численні війни з каганатами та древніми державами уздовж великого шовкового шляху, тибетцями, південнокитайськими державами, особливо запеклими були війни з Лю Сун. У 495 році завершилася китаїзація управління та знаті, були впроваджені китайські прізвища, заборонено одяг, звичаї кочівників. У 500—515 роках точилися запеклі війни з державами Південна Ці та Лян. Тоді вже позначилися внутрішні та зовнішні труднощі Північної Вей.

У 520-х роках розпочалася тривала боротьба за владу серед представників імператорської родини, яка посилювалася численними повстаннями впливових військовиків. Водночас посилилися повстання кочових племен на територіях сучасного Ордосу та Шаньсі. Зрештою у 535 році держава розпалася на Західну Вей та Східну Вей.

Внутрішній розвиток

Для зміцнення своєї влади перші імператори спиралися на даосистів, а інші релігійні течії, особливо буддистів забороняли. Лише у 518 році буддизм оголошено державною релігією. Навіть самого імператор оголосили утіленням будди, а будистського чернця призначили головою офіційной «церкви».

Володарі Північної Вей багато уваги приділяли зведеню храмів, відновленню міст, які зазнали руйнування у період шістнадцяти держав, зокрема Лоян та Чан'ань.

Відбулася земельна реформа — уся земля стала власністю держави, підданні могли лише пожиттєво володіти нею. При цьому права на наділи отримали як чоловіки, так й жінки.

Відбувся офіційний розподіл на вільних людей та простолюдинів. До перших належали знать, чиновництво, військовики. Вони поділялися на 9 рангів. До друго групи належали пастуху, ворожьбити, ремісники, лікарі, музики. наймити, кріпакі, державні та приватні раби, могильники. Вони не мали прав займати державні посади.

Військо

• Піхотинці
• Легка кіннота
• Важка кіннота
• Важка кіннота
• Кінні барабанщики
• Реконструкція

Імператори

Посмертне ім'я	Особисте ім'я	Роки правління	Девіз і роки правління
Дао У-ді 道武帝 Dàowǔdì	Тоба Гуй 拓拔珪 Tuòbá Gūi	386–409	Денго (登 国 Dēngguó) 386—396 Хуанші (皇 始 Huángshǐ) 396—398 Тяньсін (天 兴 Tiānxīng) 398—404 Тяньци (天赐 Tiāncì) 404—409
Мін-юань-ді 明元帝 Míngyuándì	Тоба Си 拓拔嗣 Tuòbá Sì	409–423	Юнсін (永興 Yǒngxīng) 409—413 Шеньжуй (神瑞 Shénrùi) 414—416 Тайчан (泰常 Tàicháng) 416—423
Тай У-ді 太武帝 Tàiwǔdì	Тоба Тао 拓拔燾 Tuòbá Táo	424–452	Шігуан (始光 Shǐguāng) 424—428 Шеньцзя (神麚 Shénjiā) 428—431 Яньхе (延和 Yánhé) 432—434 Тайянь (太延 Tàiyán) 435—440 Тайпінчженьцзюнь (太平真君 Tàipíngzhēnjūn) 440—451 Чженпін (正平 Zhèngpíng) 451—452
Нань Ань-ван 南安王 Nánānwáng	Тоба Юй 拓拔余 Tuòbá Yú	452	Юнпін (永平 Yǒngpíng) или Чэнпин (承平 Chéngpíng) 45
Вень-чен-ді 文成帝 Wénchéngdì	Тоба Цзюнь 拓拔濬 Tuòbá Jùn	452–465	Сін'ань (興安 Xīngān) 452—454 Сінгуан (興光 Xīngguāng) 454—455 Тайань (太安 Tàiān) 455—459 Хепін (和平 Hépíng) 460—465
Сянь Вень-ді 獻文帝 Xiànwéndì	Тоба Хун 拓拔弘 Tuòbá Hóng	466–471	Тяньань (天安 Tiān'ān) 466—467 Хуансін (皇興 Huángxīng) 467—471
Сяо Вень-ді 孝文帝 Xiàowéndì	Юань Хун 元宏 Yuán Hóng	471–499	Яньсін (延 兴 Yánxīng) 471—476 Ченмін (承 明 Chéngmíng) 476 Тайхе (太和 Tàihé) 477—499
Сюань У-ді 宣武帝 Xuānwǔdì	Юань Ке 元恪 Yuán Kè	500–515	Цзінмін (景 明 Jǐngmíng) 500—503 Чженші (正始 Zhèngshǐ) 504—508 Юнпін (永平 Yǒngpíng) 508—512 Яньчан (延昌 Yánchāng) 512—515
Сяо-мін-ді 孝明帝 Xiàomíngdì	Юань Сюй 元詡 Yuán Xǔ	516–528	Сіпін (熙平 Xīpíng) 516—518 Шеньгуй (神龟 Shéngūi) 518—520 Чженгуан (正光 Zhèngguāng) 520—525 Сяочао (孝昌 Xiàochāng) 525—527 Утай (武 泰 Wǔtài) 528
Ю Чжу 幼主 yòu zhǔ	Юань Чжао 元釗 Yuán Zhāo	528
Сяо Чжуан-ді 孝莊帝 Xiàozhuāngdì	Юань Цзию 元子攸 Yuán Ziyōu	528–530	Цзяньі (建 义 Jiànyì) 528 Юн'ань (永安 Yǒng'ān) 528—530
Чан Гуан-ван 長廣王 Chángguǎngwáng	Юань Є 元曄 Yuán Yè	530–531	Цзяньмін (建明 Jiànmíng) 530—531
Цзємін 節閔帝 Jiémǐndì	Юань Гун 元恭 Yuán Gōng	531–532	Путай (普泰 Pǔtài) 531—532
Ань Дін-ван 安定王 Āndìngwáng	Юань Лан 元朗 Yuán Lǎng	531–532	Чжунсін (中興 Zhōngxīng) 531—532
Сяо У-ді 孝武帝 Xiāowǔdì	Юань Сю 元脩 Yuán Xiū	532–535	Тайчан (太 昌 Tàichāng) 532 Юнсін (永兴 Yǒngxīng) 532 Юнсі (永熙 Yǒngxī) 532—535

Джерела

• Jean Sellier, Atlas des peuples d'Asie méridionale et orientale, La Découverte, Paris, 2008, p. 136.
• Jenner, W. J. F. Memories of Loyang: Yang Hsuan-chih and the lost capital (493—534). Oxford: Clarendon Press, 1981.